Організація ЗЕД на підприємствах туристичного бізнесу

З інших аспектів організації  міжнародного туризму у фаховій  літературі розкрито проблеми ціноутворення, організації підприємництва в туризмі, його планування, правового регулювання тощо. Окремі роботи присвячені оцінці можливостей та ефективності використання туристичного потенціалу регіонів України, передусім – Карпатського, Кримського, Причорноморського, Донецького.

Значно поглибили та розширили теоретико-методологічні  основи дослідження міжнародного туризму захищені в Україні протягом останнього десятиліття кандидатські дисертації з даної проблематики. Так, у роботі А.Б. Добровольської “Формування ринку міжнародного туризму в Україні і організаційні пріоритети його розвитку” (1997) проаналізовано еволюцію та визначено сучасні особливості функціонування міжнародного ринку послуг, специфіка та фактори розвитку міжнародного туризму як виду зовнішньоекономічної діяльності, запропоновано методику та визначено інструментарій дослідження ринків туристичних послуг, на основі яких проаналізовано масштаби, структуру та динаміку міжнародного туризму, виявлено організаційно-економічні пріоритети розвитку національної індустрії туризму на основі системного аналізу потенціалу, особливостей і проблем формування ринку міжнародного туризму в Україні з урахування адаптивного світового досвіду.

Подальший розвиток теоретико-методичних основ дослідження ринку туристичних  послуг належить С.П. Гаврилюк, яка у  своїй дисертаційній роботі “Конкурентоспроможність  підприємств на ринку туристичних послуг” (2001) та ряді наукових статей запропонувала та здійснила апробацію ряду нових або вдосконалених методик визначення конкурентних переваг туристичних підприємства.

Новий напрям досліджень туристичної діяльності розвинутий у дисертаційній роботі Г.І. Михайліченко на тему „Інформаційна та збутова логістика в туризмі” (2001).

Таким чином, можна зробити  висновок про те, що на сьогодні ряд  аспектів зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств теоретично обґрунтовані та практично реалізовані у наукових дослідженнях. Передусім можна вважати вже остаточно визначеними:

• суть категорій “туризм”, „туристичні послуги”, “індустрія туризму”, “туристичний продукт” як елементів міжнародних економічних відносин;
• вплив міжнародного туризму на розвиток національної економіки в умовах ринкової трансформації (як на макро-, так і на мікрорівні);
• класифікацію видів та форм міжнародного туризму;
• перелік детермінуючих умов і факторів розвитку міжнародного туризму;
• ринкові механізми в туризмі (суть туристичного ринку, їх суб’єкти, сегментація, специфіка попиту та пропозиції), а також можливості й особливості використання маркетингового підходу при дослідженні туристичних ринків;
• суть та заходи реалізації регіональної політики розвитку туризму, у тому числі можливості створення спеціальних економічних зон туристсько-рекреаційної орієнтації.

Отже, проведений аналіз свідчить, що теоретико-методологічні  дослідження проблем міжнародного туризму як складової світової економіки, посіли важливе місце у економічній науці. Проте в умовах переходу національної економіки України до ринкових відносин, з одного боку, та подальшого загострення конкуренції на світових ринках послуг, їх глобалізації, з іншого, виникає потреба поглибленого вивчення ряду аспектів зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств.

1.2. Тенденції сучасного  розвитку світового ринку туристичних  послуг.

Значення світового  ринку туристичних послуг у міжнародній  економічній діяльності постійно зростає, а сам ринок набуває нових  тенденцій та особливостей. Проте перед тим як перейти до розгляду цих питань, спочатку необхідно визначитись із змістом наукової категорії „світовий ринок туристичних послуг”.

Туристичний ринок –  це сфера реалізації туристичного продукту та економічних відносин, які виникають між його покупцями та продавцями; це суспільно-економічне явище, що об’єднує попит і пропозицію для забезпечення процесу купівлі-продажу турпродукту у даний час у даному місці; це економічні відносини між виробниками і споживачами турпродукту на туристичному ринку, що полягають у процесі перетворення туристсько-екскурсійних послуг в гроші, і назад – перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги; це система внутрішніх і зовнішніх зв’язків, в якій здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг у гроші і назад, перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги, а також сукупність споживачів туристичного продукту, які мають засоби для його купівлі; це сукупність конкретних економічних відносин і зв’язків між туристами (покупцями) і туроператорами (продавцями), а також турагентами (торговими посередниками) та їх контрагентами з приводу руху туристичних продуктів і грошей, що відбиває економічні інтереси суб’єктів ринкових відносин.

Отже, можна виділити три визначальні положення щодо суті ринку туристичних послуг, які  відображені у розробленій автором  логічній схемі функціонування світового ринку туристичних послуг (мал. 1.1).

Мал. 1.1. Схема функціонування світового ринку туристичних послуг

Про-перше, товаром на світовому ринку туристичних  послуг виступає туристичний продукт  – об’єкт ринку, що обмінюється  на гроші. Туристичний продукт – це будь-яка послуга, що задовольняє ті чи інші потреби туристів і підлягає оплаті з їх боку. Зазвичай туристичний продукт має комплексний характер (так званий “пакет” послуг), кожну складову якого виробляють інколи незалежні, а інколи й зв’язані суб’єкти туристичного ринку російські вчені І.В. Зорін та В.А. Квартальнов зазначають, що він являє собою споживчий комплекс, що включає тур, туристсько-екскурсійні послуги і товари. Туристичний продукт – це комплекс туристичних послуг, благ та товарів, що забезпечують реалізацію мети подорожі.

Цікавою є точка зору Г.І. Михайліченко, який розглядає туристичний продукт як сукупність туристичних послуг (основних, додаткових та спеціалізованих), природних і антропогенних умов та ресурсів (натуральних та створених) і туристичних товарів (специфічних та неспецифічних), що задовольняють потреби споживачів до подорожі, під час та після подорожі, при умові, що ці споживачі є туристами .

По-друге, світовий ринок  туристичних послуг являє собою  систему відносин між суб’єктами – виробниками туристичних продуктів, платоспроможними споживачами та посередниками. Споживачами туристичних послуг є туристи. Чистими посередниками між туристами та виробниками послуг виступають туристичні агентства, клуби, асоціації. Одночасно виробниками (розробляють та реалізують тури) та посередниками (укладають угоди з безпосередніми виробниками одиничних туристичних послуг) є туроператори. Виробниками первинних туристичних послуг є готелі, транспортні компанії, заклади харчування, екскурсійні бюро, музеї, театри, заклади дозвілля тощо. Суб’єктами туристичного ринку також є і виробники супутніх послуг і товарів – рекламні компанії, засоби мас медіа, виробники товарів “внутрішнього експорту” (сувенірів, традиційних товарів у певних країнах), будівельні компанії тощо.

По-третє, механізм функціонування світового ринку туристичних  послуг полягає у постійному узгодженні попиту і пропозиції туристичних продуктів в умовах зростаючої конкуренції та зовнішнього (міжнародного) регулювання.

Попит – це кількість туристичного продукту на ринку, яку платоспроможні туристи готові купити за певною ціною протягом певного періоду часу. Попит на світовому ринку туристичних послуг є мобільним, еластичним, сезонним, комплексним, а також неоднорідним, індивідуальним, територіально відділеним від туристичної пропозиції. Детермінантами попиту виступають: купівельна спроможність населення (чим вищі доходи населення, тим вище попит), демографічна ситуація (наймобільнішими є особи молодшого та середнього віку, бездітні сім’ї), соціально-культурні чинники (чим вище рівень освіти, культури населення, тим вище попит; водночас існують різноманітні релігійні, звичаєві обмеження та настанови), інтенсивність реклами, суб’єктивні мотивації (особисті смаки, інформованість, імідж тощо). Важливим фактором попиту є ціна. Більшість фахівців вважають, що реакція попиту на ціну в цілому є еластичною (Г.М.Алейникова, А.Б.Добровольська, Е.З.Левицька, Ю.В.Темний та ін.). Але, наприклад, український економіст В.Ф.Кифяк зазначає, що на ринку туристичних послуг поряд із еластичністю попиту для певних сегментів (осіб із високими доходами, важко хворих, релігійних фанатиків та ін.) спостерігається його нееластичність. З іншого боку, в Україні теж спостерігається нееластичність попиту на ціну на таку важливу туристичну послугу як проживання (розміщення), на яку, за оцінками фахівців, інколи припадає до 80% вартості туристичного продукту.

Пропозиція – це кількість  туристичних продуктів на ринку, які можуть або мають намір продати за певною ціною протягом певного періоду часу виробники. Пропозиція на світовому ринку туристичних послуг є немобільною, негнучкою, територіально відокремленою від потенційних споживачів. Детермінантами пропозиції виступають: платоспроможний попит, кількість виробників туристичних послуг, рівень розвитку туристичної галузі в цілому, рівень використання потенціалу туристичних ресурсів, ціна (обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни).

Світовий ринок туристичних  послуг постійно прямує до стану рівноваги  – повного задоволення платоспроможного попиту на туристичні продукти пропозицією  відповідної якості. Але з появою нових вимог споживачів, нових регіональних сегментів, нових турів, нових форм менеджменту і маркетингу та ін. він переходить до стану дисбалансу. Таким чином, світовий ринок туристичних послуг постійно відхиляється від урівноваженого стану. Це передусім пов’язано з тим, що попит є мобільнішим за порівняно нерухому, негнучку пропозицію. Сприяти наближенню світового ринку туристичних послуг до стану рівноваги покликані міжнародні регулятивні організації.

Отже, виходячи із змісту наукової категорії „світовий ринок  туристичних послуг”, можна запропонувати таке його визначення: це система товарно-грошових відносин, що виникають в процесі купівлі-продажу туристичних продуктів і передбачають міждержавні переміщення споживачів послуг.

Досі немає одностайності  щодо часу виникнення туризму як галузі господарства та виходу його за національні межі. Першим туристом називають Геродота, і Марко Поло. Виникнення світового ринку туристичних послуг відносять і до античних часів, і до періоду хрестових походів Середньовіччя, і до часів Великих географічних відкриттів, пов’язують і з промисловою революцією. Але це все лише віхи на шляху його становлення .

Український вчений В.Ф.Данильчук  запропонував виділення чотирьох етапів розвитку міжнародного туризму –  початкового етапу (до 1841 р.), що пов’язаний з появою товарно-грошових відносин, поділом праці, розвитком торгівлі, мистецтв, релігій, спорту, шляхового будівництва і нових видів транспорту; етап становлення туризму як галузі (1841-1914), що характеризується видатними науковими відкриттями та впровадженням їх у практику, підвищенням продуктивності та інтенсивності праці, вивільненням робочих рук, початком розвитку сфери послуг; етап формування індустрії туризму (1918-39), пов’язаний із комерційною спрямованістю діяльності туристичних фірм, появою можливостей для мандрівок у середнього класу; етап монополізації туристичної індустрії (від 1945 р. до нині), що пов’язаний із інтенсифікацією процесів науково-технічного, торгового, економічного та ін. співробітництва між країнами практично всіх континентів.

Формування світового  ринку туристичних послуг у сучасному  його розумінні, на нашу думку, відбулося  лише після другої світової війни, коли розвиток засобів перевезення та зростання доходів населення  зумовили масове туристичне виробництво  і споживання. Відповідно можна окремо виділити етапи становлення та етапи розвитку світового ринку туристичних послуг.

Етапів становлення  світового ринку туристичних  послуг пропонується виділяти три:

• етап зародження туристичної діяльності (до першої половини ХVІІІ ст.). Організовані подорожі з метою знайомства з культурою та природою інших народів існували ще у давньому світі. Так, наприклад, давні греки та римляни здійснювали мандрівки до Єгипту, де їх приваблювала історія, культура, незвична природа, архітектурні будівлі. А іноземці порівняно масово приїжджали до Греції на Олімпійські ігри або з метою поглиблення освіти, лікування на теплих мінеральних джерелах. В ці ж часи виникли перші прообрази сучасних готелів – будинки розміщення та відпочинку спортсменів і глядачів. Перші підприємства готельного типу - постоялі двори – існували вже у І ст. до н.е. на теренах Римської імперії у містах та на головних торгових шляхах. У часи середньовіччя поширилось паломництво до святих місць, “хрестові походи” – релігійний туризм. Це викликало і сплеск будівництва закладів гостинності. Комерційний характер подорожей часів Великих географічних відкриттів, викликаний розвитком мореплавства, визначався можливістю пошуку нових земель для їх колонізації, а згодом – прикладання капіталу;
• етап перетворення туризму на галузь господарства. У багатьох літературних джерелах зародження туризму як галузі господарства датують 1841 роком, коли англійський підприємець Томас Кук вперше організував масову прогулянку залізницею між двома містами. 1855 року він же організував першу поїздку за кордон на Паризьку виставку. З наступного року почали здійснюватися регулярні туристичні поїздки до інших європейських країн, а з 1860-х – трансатлантичні до США. На 1860-70-ті роки припадає створення значної кількості туристичних агентств у Англії, Франції. З другої половини XVIII ст. у Західній Європі почали створюватися своєрідні центри туризму. Наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. туризм остаточно став невід’ємною частиною господарства. Це пов’язане з появою регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування та розміщення, зменшенням ризиків пересування, підвищенням мобільності населення;
• етап формування міжнародної туристичної індустрії. З середини ХІХ ст. Товариство англійського підприємця Томаса Кука поставило туристичну діяльність на конвеєр. Воно укладало договори із залізничними та пароплавними компаніями, власниками готелів і ресторанів, вивчало попит, складало маршрути поїздок, програми перебування. 1907 року акціонерне товариство “Кук”, що на той час мало 6 тисяч службовців, запровадило поняття індивідуального туризму, що включало подорож та готельні послуги. Початок ХХ ст. характеризується екстенсивним розвитком туризму. Все більше країн долучалося до нього, а після першої світової війни туризмом була охоплена вся Європа. Виникли міжнародні курорти у Франції, Італії, Швейцарії та ін. європейських країнах. Пізнавальний туризм лише зароджувався. Значного поштовху розвитку міжнародного туризму надало поширення у 1920-х роках автомобільного, а згодом і повітряного транспорту. Але світова економічна криза 1920-33 рр., загострення політичних відносин викликали спад туристичної активності. До Другої світової війни міжнародні туристичні зв’язки існували переважно між розвиненими країнами.