Організація ЗЕД на підприємствах туристичного бізнесу

Рис. 2.2. Оцінка конкурентних переваг туристичних підприємств  України (побудовано за даними додатків В1, В2, В3)

Чехія має високий  рівень забезпеченості туристичними ресурсами  для виходу на пізнавально-розважальний, рекреаційно-оздоровчий та дещо меншою мірою на діловий сегменти світового ринку туристичних послуг. Туристичні ресурси передусім представлені історико-культурною спадщиною стародавніх міст, курортами цілющих вод. Країна має високий рівень економічного розвитку. Внутрішній ринок туристичних послуг характеризується високим рівнем сформованості та конкурентності. Як і для інших країн цієї групи важливою конкурентною перевагою є високий рівень розвитку підтримуючих та пов’язаних галузей. Значно менші, ніж у Польщі та Угорщині, туристичні потоки (понад 6 млн. осіб), мають значно вищу ефективність. Так, надходження від туризму у розрахунку на одного туриста тут становлять 687 дол. США, тоді як в Польщі – 408, Угорщині – 333, Україні – 73 дол. США. Частка послуг у структурі ВВП складає 57,3%. Основними споживачами туристичних послуг є Німеччина, Словаччина, Росія, Австрія. За кількістю туристів Україна входить лише до другої десятки (44,3 тис. туристів, 2004 р.)

Отже, порівняно з цією групою країн конкурентною перевагою  туристичних підприємств України є високий рівень забезпеченості туристичними ресурсами, передусім для виходу на рекреаційно-оздоровчі сегменти зовнішніх ринків. Найслабші конкурентні позиції пов’язані із порівняно нижчими показниками соціально-економічного розвитку країни в цілому (з усіма випливаючими з цього наслідками). Загалом українські туристичні підприємства за конкурентоспроможністю поступаються підприємствам з Угорщини, Польщі та Чехії (рис.2.2).

Друга група країн  – Болгарія та Румунія – потенційні кандидати до Європейського Союзу, які поступово трансформують туристичну галузь до сучасних вимог конкурентного ринкового середовища, та Словаччина – член Євросоюзу з розвиненою туристичною галуззю. Для цієї групи країн характерний „вужчий” асортимент потенційних туристичних ресурсів порівняно із країнами першої групи.

Для Болгарії характерний  порівняно високий рівень забезпеченості туристичними ресурсами для виходу на всі сегменти світового ринку  туристичних послуг. Вони пов’язані  передусім із курортними зонами на узбережжі Чорного моря, а також історико-культурною спадщиною, розвиненою ярмарковою та виставкою інфраструктурою (для розвитку діалогового туризму). Відбувається модернізація туристичної інфраструктури країни. Країна має верхній середній рівень економічного розвитку. Для неї характерні порівняно великі обсяги туристичних потоків із переважанням експорту (понад 4 млн. іноземних туристів щорічно). Обсяг надходжень від туризму найбільший серед країн даної групи. Рівень розвитку пов’язаних та підтримуючих галузей відповідає потребам ринку туристичних послуг. Частка послуг у структурі ВВП складає 58,4%. Основними споживачами туристичних послуг є Румунія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія, Польща. Україна за кількістю туристів посідає 7 місце (170 тис. чол., 3,4 % ринку). Після запровадження візового режиму потік туристів з України значно зменшився і нині становить 65,4 тис. чол. (2004 р.).

За забезпеченістю туристичними ресурсами Румунія значно поступається як усім вищерозглянутим країнам, так  і Україні. Рівень економічного розвитку країни – вищий середній. Але політична та економічна нестабільність послаблюють конкурентоспроможність румунських туристичних підприємств. Рівень розвитку пов’язаних та підтримуючих галузей задовольняє вимогам ринку туристичних послуг. Надходження від туризму є незначними. Частка послуг у структурі ВВП складає лише 37,7%. Основними споживачами туристичних послуг є Італія, Німеччина, Франція, Ізраїль, Угорщина, Сербія і Чорногорія. Україна не входить до числа провідних країн-постачальників туристів до Румунії.

Рис. 2.3. Оцінка конкурентних переваг туристичних підприємств України (побудовано за даними додатків В1, В2, В3)

Основними туристичними ресурсами Словаччини є гірськолижні курорти та рекреаційні ресурси Високих Татр, історико-культурна спадщина столиці. За рівнем забезпеченості туристичними ресурсами Словаччина поступається як Болгарії, так і Україні. Водночас рівень економічного розвитку країн є високим, характерна наявність платоспроможного попиту на туристичні послуги всередині країни. Рівень розвитку пов’язаних та підтримуючих галузей відповідає потребам ринку туристичних послуг. Частка послуг у структурі ВВП є значною і складає 61,4%. Основними споживачами турпродуктів є Чехія, Польща, Угорщина, Австрія, Німеччина. Україна за кількістю туристів є восьмою (391,7 тис. чол., 2004 р.).

Із проведено аналізу  видно, що українські туристичні підприємства за конкурентоспроможністю дещо поступаються болгарським за рахунок ефективності туристичної діяльності, словацьким за рахунок рівня соціально-економічного розвитку країни та по переважній більшості позицій мають вищі конкурентні переваги, ніж туристичні підприємства Румунії (особливо щодо забезпеченості туристичними ресурсами) (рис.2.3).

Третя група країн – Росія, Білорусь та Молдова. Рівень забезпеченості туристичними ресурсами Росії є порівняно високим і пов’язаний з історико-культурною спадщиною міст, рекреаційними властивостями приморських і гірських територій, унікальними природними ландшафтами, тісними етнічними зв’язками із країнами-сусідами. Економічний розвиток країни оцінюється як верхній середній. Слабкою конкурентною позицією Росії є постійні терористичні загрози. Надходження від туризму у порівнянні з туристичним потенціалом країни є незначними. Характерні інтенсивні туристичні потоки з переважання імпорту (понад 9 млн. іноземних туристів). Рівень розвитку пов’язаних та підтримуючих галузей та їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках не відповідають потребам. Частка послуг у структурі ВВП складає 61,2%. Основним споживачем туристичних послуг є Україна (5,8 млн. туристів, майже 35 % ринку), а також інші країни СНД. З розвинених країн серед іноземних туристів переважають представники Фінляндії, а також Німеччини, Великої Британії.

Білорусь має низький рівень забезпеченості туристичними ресурсами та відповідною інфраструктурою для виходу на зовнішні ринки. Основними ресурсами є лісоозерні ландшафти та нечисленні архітектурно-історичні пам’ятки. Рівень економічного розвитку Білорусі є верхнім середнім. Політична ситуація в країні та низький рівень інформаційного забезпечення ЗЕД в туризмі є слабкими конкурентними позиціями країни. Обсяги надходжень від туризму свідчать про низький рівень ефективності даної галузі. Для Білорусі характерна низька інтенсивність туристичних потоків із переважанням імпорту (кількість іноземних туристів лише понад 60 тис. осіб щорічно). Частка послуг у структурі ВВП є нижчою (52,6%). Рівень розвитку пов’язаних та підтримуючих галузей не відповідає потребам ринку туристичних послуг. Основним споживачами туристичних послуг є Росія (більше третини ринку), Україна (1,165 млн. туристів, 2004 р.), Польща, Молдова, Угорщина.

Рис. 2.4. Оцінка конкурентних переваг туристичних підприємств України (побудовано за даними додатків В1, В2, В3)

Потенціал туристичних  ресурсів Молдови у поєднанні  з слаборозвиненою туристичною  інфраструктурою – її слабка конкурентна  позиція. Рівень економічного розвитку країни – нижчий середній. Надходження  від туризму є найменшими серед усіх країн досліджуваного регіону. Для Молдови характерна низька інтенсивність туристичних потоків із переважанням імпорту (кількість іноземних туристів дещо перевищує 20 тис. осіб). Частка послуг у структурі ВВП становить 52,8%. Основними споживачами туристичних послуг є Росія, Румунія, Україна (1,1 млн. туристів), Білорусь, Болгарія, Польща. З країнами регіону Молдова має від’ємне сальдо туристичного балансу.

Отже, українські туристичні підприємства мають вищі конкурентні  переваги порівняно з білоруськими та молдовськими; рівні конкурентних переваг українських і російських туристичних підприємств є приблизно рівнозначними. Україна поступається лише за обсягами туристичних потоків (рис.2.4).

В цілому за сукупністю обраних  базових індикаторів конкурентних переваг найкращі позиції в досліджуваному міжнародному регіоні мають туристичні підприємства Угорщини та Польщі. Стосовно забезпеченості туристичними ресурсами, то туристичні підприємства більшості країн (окрім Молдови та Білорусі) можуть рівноцінно конкурувати на пізнавально-розважальному та рекреаційно-оздоровчому сегментах світового ринку (відрізняючись лише за рівнем якості послуг та доступності турпродуктів). Вищий рівень забезпеченості ресурсами для виходу на ділові сегменти ринку мають туристичні підприємства Угорщини та Польщі. Інноваційним турпродуктом в даному міжнародному регіоні у подальшому може стати зелений (сільський) туризм. Ємність національних ринків туристичних послуг визначається рівнем розвитку туристичної інфраструктури та пов’язаних і підтримуючих галузей. Тут провідними є позиції Угорщини, Польщі, Болгарії, меншою мірою – Словаччини, України, Румунії. Найгірші показники характерні для Білорусі та Молдови.

Таким чином, конкурентні  позиції туристичних підприємств  України на ринку туристичних послуг даного міжнародного регіону можна оцінити як нейтральні (за 5-рівневою градацією від сильних до слабких позицій). Основними конкурентами є туристичні підприємства з Болгарії та Росії, які також мають нейтральні позиції. Тому зовнішньоекономічну стратегію розвитку туристичної галузі в Україні на державному рівні необхідно спрямувати на створення конкурентних переваг саме порівняно з цими країнами.

Важливим моментом є  визначення конкурентних переваг національних туристичних підприємств на певних сегментах зовнішніх ринків туристичних послуг. Ті сегменти зовнішнього ринку, де конкурентні переваги вітчизняних туристичних підприємства є найбільшими, обираються в якості базових. Тим самим визначається потенційна “ринкова ніша”. Ринкова ніша – це обмежена за територіальними масштабами та кількістю споживачів сфера діяльності, де туристичне підприємство може максимально виявити свої якості і переваги перед конкурентами.

Відповідно до конкурентних переваг туристичного підприємства можна виділити такі типи ринкових ніш:

• ринкова ніша, сумісна з конкурентами, де туристичне підприємство реалізує туристичні продукти за стандартними цінами, але вищої якості;
• ринкова ніша, сумісна з конкурентами, де туристичне підприємство реалізує туристичні продукти стандартної якості, але за нижчими цінами;
• ринкова ніша, несумісна з конкурентами, де туристичне підприємство реалізує туристичні продукти за стандартними цінами та якістю, але з особливими (унікальними, ексклюзивними) характеристиками.

Щодо українських туристичних підприємств, то проведений аналіз свідчить, що найприйнятнішим є другий тип ринкової ніші. Це пояснюється тим, що створити туристичні продукти вищої якості, ніж найближчі конкуренти в сучасних умовах соціально-економічного розвитку країни є малоймовірним. З іншого боку, наявні туристичні ресурси в країні не є унікальними порівняно з основними конкурентами.

Далі перейдемо до оцінки рівня конкурентоспроможності зовнішньоекономічної діяльності туристичних  підприємств в межах внутрішнього регіону. Для цього найчастіше використовуються такі методи: метод порівняльних переваг; метод рангів; метод балів; метод різниць (відхилення) у порівнянні з першим конкурентом; метод, заснований на теорії ефективної конкуренції; метод визначення ринкової частки; матричний метод; метод оцінки досягнення ринкової рівноваги тощо.

Зміст та механізм застосування цих методів щодо оцінки конкурентоспроможності туристичних підприємств ґрунтовно  висвітлені у працях С.П. Гаврилюк [25, 26]. При цьому варто зазначити, що при застосуванні вищенаведених методів для оцінки конкурентоспроможності підприємств, виникає дві проблеми. По-перше, кожний метод зокрема є по-своєму недосконалим, обмеженим і не характеризує конкурентоспроможність у повному обсязі. По-друге, для визначення конкурентоспроможності підприємства більшістю методів необхідно мати інформацію про господарську діяльність підприємств-конкурентів, що являє собою комерційну таємницю і, в принципі, не розголошується. Тому оцінка конкурентних переваг у більшості випадків проводиться шляхом експертних оцінок. Для забезпечення можливості верифікації результатів зазвичай одночасно використовується декілька різних методів.

Розглянемо на прикладі українського підприємства ВАТ „Інтурс-Київ”  найпоширеніші з цих методів. У відповідності до методики застосування методу порівняльних переваг, обрано 15 основних позицій, по яких оцінювалась наявність чи відсутність конкурентних переваг у досліджуваного туристичного підприємства та основних його конкурентів. Далі розраховано частку наявних конкурентних переваг серед усіх можливих, що і є підставою для визначення інтегральної оцінки конкурентоспроможності підприємств порівняно з конкурентами (табл.2.2.).

Таблиця 2.2 Оцінка конкурентоспроможності туристичних підприємств методом порівняльних переваг (за даними [24])