Инновационное развитие потенциала предприятия

              Коефіцієнти вагомості параментів обчислюються за формулою:

І = а/ а (1.2.1),

де а - сумарний бал, який набрав кожен із показників, а – загальна сума балів.

              При визначенні вагомості параметрів враховують специфіку галузі, розміри підприємства, наявність інтеграційних зв’язків, рівень залучення підприємства до інноваційної діяльності (які роботи інноваційного циклу здійснюються).

              А.В. Гриньов наголошує на тому, що оцінку інноваційного потенціалу слід здійснювати з урахуванням впливу зовнішнього середовища та наявних стратегічних можливостей підприємства [36].

Доцільно здійснювати аналіз як внутрішнього стану інноваційного потенціалу, так і зовнішні чинників з урахуванням наявного потенціалу конкурентів (рис.1.2.1).

При оцінці інноваційного потенціалу підприємства слід використовувати наступні прийоми:

      порівняння – здійснюється через зіставлення одного показника з іншим з метою визначення спільних рис або розбіжностей між ними. Порівняння може здійснюватися з нормативними показниками, даними попередніх періодів, середньо-галузевими показниками, плановими показниками, показниками передових підприємств або міжнародних стандартів;

      статистичний – аналіз динамічних рядів уможливлює виявлення закономірностей і тенденцій, що виявляються у досліджуваному явищі. За допомогою рядів динаміки можна визначити інтенсивність зміни досліджуваних показників (зростання, зменшення, стабільність); середній рівень показника та середню інтенсивність змін; тенденції щодо зміни показників. Одержані дані дають змогу прогнозувати характер зміни показника у майбутньому;

      елімінування – означає усунення, виключення впливу всіх, крім одного, факторів на величину результативного показника. Використання способів елімінування (ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць, індексного) дає змогу визначити вплив кожного фактора на величину досліджуваного показника окремо;

      метод експертних оцінок – майбутні результати прогнозуються та оцінюються на підставі думок експертів – спеціалістів – професіоналів, що мають великий практичний досвід у галузі поставленої проблеми.

Рис.1.2.1.Моніторинг та оцінка інноваційного потенціалу підприємства в

процесі його реалізації

Кокорін Д.І. пропонує виділення трьох складових інноваційного потенціалу – ресурсної, результативної й внутрішньої. Структура інноваційного потенціалу представлена єдністю трьох його складових: ресурсної, внутрішньої, результативної, які співіснують, взаємно передбачають і обумовлюють одна одну та виявляються у використанні як його „триєдина сутність” [47].

Так, ресурсна складова інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання ресурсної складової, а значить, і інноваційного потенціалу в цілому. Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному процесі. Ця складова включає у себе матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські ресурси, які в свою чергу теж поділяються на частини, існуючі в безпосередньому зв’язку та взаємозалежності. Кожна зі складових грає важливу роль, впливаючи на якісну та кількісну оцінку інноваційного потенціалу.

Внутрішня складова інноваційного потенціалу – це так званий „важіль”, забезпечуючий дієздатність й ефективність функціонування інших його елементів. Її доцільно представити інститутами (суб’єктами інноваційної діяльності), які забезпечують: внутрішні процеси інноваційної діяльності (винахід і виробництво нового продукту); безпосереднє впровадження нових технологій; взаємозв’язок об’єкта дослідження (підприємства) як з наукою, яка надає прогресивні ідеї і вже оформлені інноваційні розробки, так і з ринком, який споживає готовий продукт, а також методами, засобами організації управління течією інноваційного процесу .

Результативна складова віддзеркалює результат реалізації існуючої можливості, тобто той реальний фактичний інноваційний продукт, отриманий в інноваційному процесі, тобто досягнений рівень потенціалу. Доцільність виділення цієї складової підтверджується тим, що саме інноваційний продукт як результат інноваційних процесів обумовлює подальший не лише кількісний, але й якісний зріст інноваційного потенціалу системи (господарюючого суб’єкта).

Він сприяє розвитку ресурсної складової, якщо це продукт, внутрішньої частини інноваційного потенціалу, якщо це здійснена інновація в самій інноваційній сфері. Він несе в собі потенційно нові можливості, виводить на новий рівень функціонування інноваційний потенціал у цілому. Результативна складова інноваційного потенціалу представляє собою цільову характеристику цієї категорії, що проявляється в потоках інноваційної продукції, головним чином забезпечуючи його відтворення.

Для комплексної оцінки інноваційного потенціалу підприємства можна використовувати інтегральний показник «Темп зростання інноваційного потенціалу» (як середню геометричну), який з одного боку характеризує інтенсивність використання всіх (трудових, матеріальних, фінансових та інших) видів ресурсів, а з іншого – дозволяє оцінити ефективність інноваційної діяльності в цілому в динаміці:

Т= (1.2.2),

де - зміна (темпи зростання) показників, які прийняті для оцінки інноваційного потенціалу;

n – кількість показників, прийнятих для оцінки.

Р.А. Фатхутдінов пропонує проводити оцінку інноваційного потенціалу за схемою: ресурс (Р) → функція (Ф) → проект (П). Під проектом розуміється випуск та реалізація нової продукції або напрям діяльності [67].

              Внутрішнє середовище підприємства побудовано з наступних функціональних блоків, які у взаємодії складають її виробнитчо – господарську систему:

      продуктовий (проектний) блок – напрями діяльності підприємства та їх результати у вигляді продукції (товарів, послуг);

      функціональний блок (блок виробничих функцій та ділових процесів)  - перетворювач системи ресурсів та управління у готову продукцію в процесі трудової діяльності працівників підприємства;

      ресурсний блок – комплекс матеріально – технічних, трудових, інформаційних, фінансових та інших ресурсів підприємства;

      організаційний блок – організаційна структура, технологія процесів за всіма функціями і проектами, організаційна культура;

      блок управління – загальне керівництво підприємством, система управління та стиль управління.

Оцінка інноваційного потенціалу проводиться за двома схемами аналізу внутрішнього середовища підприємства: детального та діагностичного.

Детальний аналіз проводиться на стадії обґрунтування інновації та підготовки проекту її реалізації та впровадження за наступними етапами (при цьому використовується прийом порівняння):

1)     описується нормативна модель стану інноваційного потенціалу підприємства, тобто встановлюються якісні і кількісні вимоги за всіма блоками його внутрішнього середовища, компонентами блоків і параметрами, які забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети;

2)     визначається фактичний стан інноваційного потенціалу за всіма блоками, компонентами та параметрами;

3)     проводиться аналіз відхилень фактичних значень параметрів інноваційного потенціалу від нормативних; виділяються сильні і слабкі сторони потенціалу;

4)     складається перелік робіт з інноваційного перетворення підприємства (посилення сильних сторін та усунення слабких сторін).

Детальний аналіз дає можливість системно оцінити стан інноваційного потенціалу підприємства. Але його використання супроводжується великими затратами часу. Крім того, на підприємстві може бути відсутня або недосяжна необхідна для аналізу інформація. Отже, за таких умов можна використовувати діагностичний підхід до оцінки інноваційного потенціалу.

При діагностичному підході оцінки внутрішнього стану підприємства також може використовуватись SWOT – аналіз, що дає можливість не тільки оцінити інноваційний потенціал підприємства, але й з’ясувати, яким чином на нього впливає інноваційний клімат, який склався у зовнішньому середовищі.

1.3. Методологія моделювання бізнес-процесів підприємства

На відміну від опису організації на основі ієрархічної функціональної структури, яку важко об’єктивно оцінити, опис бізнес – процесів дозволяє точно представити цілі, досліджувані характеристики (в тому числі і динамічні) і кінцеві результати кожного виду діяльності. Бізнес – процеси визначають походження напрямів робіт незалежно від ієрархії і меж підрозділу, який їх виконує.

У зв’язку з цим реінжиніринг націлений на вирішення наступних завдань: в першу чергу, на виявлення об’єктивної структури бізнес – процесу; по-друге, на оптимальний розподіл виявлених функцій по структурним підрозділам і виконавцям, а також їх автоматизацію з врахуванням обмежень щодо ресурсних складових.

Кожен бізнес – процес характеризується:

      чітко визначеним у часі початком і завершенням;

      зовнішніми інтерфейсами, які пов’язують його з іншими  бізнес – процесами всередині організації, або описують вихід у зовнішнє середовище;

      послідовністю виконання функцій і правил їх виконання (бізнес - правилами).

Моделювання бізнес-процесів на підприємстві повинно забезпечувати досягнення наступних цілей:

      формування ефективної системи управління на основі бізнес-процесів;

      чітке розмежування відповідальності та повноважень між керівниками і структурними одницями в межах бізнес-процесів та бізнес-системи;

      формування показників ефективності бізнес-процесів і бізнес-системи загалом, методик їх оцінки і аналізу;

      створення механізму безперервного вдосконалення бізнес-процесів і бізнес-системи загалом;

      комплексне залучення всіх учасників діяльності організації в процесах оптимізації бізнес-процесів та бізнес-системи, пошук резервів підвищення їх ефективності [31].

Для кожної функції, що входить у бізнес – процес є  визначене місце у загальній послідовності робіт, виконавець, умови ініціації, час і вартість виконання [64].

              Будь-який бізнес – процес можна представити як упорядковану сукупність елементів (робочих об’єктів, ресурсів, організаційних одиниць), функцій (дій) і подій (додаток В).

Робочий об’єкт  - це елемент, з якою відбувається певна діяльність (перетворення, обробка, форматування). Робочі об’єкти можуть бути матеріальними (наприклад, сировина і матеріали, напівфабрикати, готові вироби, послуги), або фінансовими (наприклад, платежі, перерахування і т.д.), або інформаційними (наприклад, документи:замовлення, рахунки і т.д.).

              Робочі об’єкти є динамічними елементами, тобто періодично виникають в бізнес – процесі (закупляються, виробляються, формуються), перетворюються в інші об’єкти і видаляються із бізнес – процесу (продаються, передаються на зберігання).

              Ресурси – це елементи (суб’єкти ) , за допомогою яких здійснюються бізнес – процеси, наприклад, обладнання, запаси на складі, гроші на розрахунковому рахунку, нормативно – довідкова інформація (номенклатури – цінники, класифікатори) і т.д. Ресурси, як і робочі елементи можуть динамічно змінювати свій стан (конкретні екземпляри ресурсів протягом життєвого циклу економічної системи додаються або видаляються), але, на відміну від робочих об’єктів, використовуються в системі протягом декількох циклів виробництва, тобто знаходяться в системі постійно і в даному змісті є статичними.

Розділення елементів на робочі об’єкти або ресурси залежить від використання в тому чи іншому бізнес – процесі, оскільки в одному процесі елемент може виступати в ролі робочого об’єкту, а в іншому – використовуватися в якості ресурсу.

Організаційні одиниці (підприємства, підрозділи, персонал, окремі виконавці) – це частковий випадок ресурсів, що представляють собою об’єднання людей, які використовують інші ресурси для виконання бізнес – процесів. Один і той же підрозділ може брати участь у декількох бізнес – процесах. І навпаки: в одному процесі беруть участь різні організаційні одиниці.

              Функція (дія, операція) перетворює вхідні робочі об’єкти у вихідні або модифікує їх. Послідовність взаємопов’язаних по входам і виходам функцій становить бізнес – процес. Функція бізнес – процесу може породжувати робочі об’єкти будь-якої природи (матеріальні, грошові, інформаційні). Функція може бути представлена однією дією або певною сукупністю дій, яка може бути організована у вигляді ієрархії. В останньому випадку функції може відповідати певний процес, в якому підфункціям відповідають свої підпроцеси, і так далі, поки кожна із підфункцій  не буде представляти недекомпозитивну послідовність дій.

З позиції ступеню інформатизації функції класифікуються:

      Автоматичні функції (off-line), що виконуються ЕОМ без участі людини. Наприклад, створення стандартних звітів, проведення розрахунків.