Економіка інтелектуальної власності

   Основними методами, що реалізують витратний  підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення  та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної власності, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

   При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

   Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної  власності. Відновлювана вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення  нової, точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

   Ринковий  підхід до оцінки вартості інтелектуальної  власності передбачає використання методу порівняльних продаж. Суть цього  методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку. Основними умовами застосування цього методу є:

   — наявність відомостей про факти  продажу інтелектуальної власності подібного призначення і корисності (об'єктів-аналогів);

   — уміння оцінити вплив відмітних  особливостей таких об'єктів та їх вартість;

   — доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод за об'єктами-аналогами.

   У цьому разі ринкова вартість оцінюваного об'єкта визначається ціною, яку може сплатити покупець типовому продавцю інтелектуальної власності на дату оцінки за аналогічний за якістю, призначенням і корисністю об'єкт на даному ринку з урахуванням відповідних коригувань, що враховують відмінності між оцінюваним об'єктом і його аналогом.

   Після аналізу всіх даних про інтелектуальну власність, яку потрібно оцінити, і  узгодження показників вартості, отриманих  із застосуванням усіх трьох названих підходів, здійснюють остаточний розрахунок вартості оцінюваного об'єкта.

   При визначенні ринкової вартості інтелектуальної  власності враховують не лише витрати  продавця, а й ефект, очікуваний покупцем від використання придбаваємого  об'єкта, його конкурентні характеристики та можливих користувачів.

   При цьому важливо врахувати всі  правові обмеження, визначаючи не тільки ступінь правового захисту (патенти, свідоцтва, авторські права) об'єкта оцінки, а й масштаб його використання. Тим більше, що ступінь правової захищеності кожного об'єкта перебуває у прямій залежності від строку його конкретного використання. 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. «НОВА» ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ  

   Економіка інтелектуальної власності перетерплює  істотні зміни в міру того, як вартість поширення і тиражування  інформації в Інтернеті наближається до нуля. Усе більше і більше компаній поширюють інтелектуальну власність безкоштовно - не з погляду моралі чи закону, але з погляду бізнесу.

   У доступному для огляду майбутньому  кінцеві споживачі і користувачі  будуть одержувати копії більшості продуктів інтелектуальної власності даром чи, принаймні, по собівартості. Власникам контента прийдеться відшукувати нові моделі бізнесу, інші, опосередковані шляхи відшкодування своїх витрат через додаткові, супутні послуги і продукти. Замість продажу копій чи ліцензій на тиражування нормою стануть деталізовані контракти.

   Ми  не говоримо, що інтелектуальна власність  повинна бути чи є безкоштовна  чи, що вона не має ціни. Існують бізнес-моделі з високою вартістю контента і  забороняючі тиражування, наприклад дослідження чи театральні постановки, але в цілому баланс бізнесу рухається в іншу сторону.

   Ми  стверджуємо, що власникам інтелектуальної  власності буде усе сутужніше  і сутужніше заробляти гроші  на продажі копій, велика частина  доходів буде надходити укупі з прибутком від продажу інших товарів і послуг. Інший варіант - конкретні продукти розумової праці будуть дійсно поставлятися безкоштовно як ненав’язлива реклама інших товарів, Так, наприклад, мова Java компанії Sun рекламує саму компанію і всю її продукцію. Не кожний, хто використовує цю «рекламу» Sun, коли-небудь купить що-небудь із продуктів Sun, як не кожен хто дивиться рекламу «Кока-Коли» купує пляшку коли. Реклама заснована на статистику, об’ємах.

   Робота  найнятих людей - творців контента - буде оплачуватися спонсорами, видавцями, роботодавцями й іншими зацікавленими сторонами. Але виробникам інтелектуальної власності, на відміну від її творців, варто будувати свій бізнес на концепції безкоштовного поширення, оскільки світ рухається саме в цьому напрямку. Економіка заснована на тенденціях, а не на абсолютних значеннях.

   Основне питання, що хвилює власників интелектуальної  власності: як створювати вартість, як можна одержати стійку конкурентну  перевагу, збільшити активи за рахунок  вартості контента. Коротка відповідь - усвідомте, як сформувати інтелектуальний капітал!

   Інтелектуальна  власність як активи.

   Ми  визначаємо три області інтелектуальної  власності: програмні продукти, розваги  і ділова інформація/знання. Безумовно, вони перекриваються, але різниця між ними все-таки мається. Інтелектуальна власність дійсно відрізняється від інших типів активів. Інтелектуальна власність існує і як капітал, і як товар, що може бути тиражований без одночасного використання.

   Як  тиражований товар інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит. Як капітал інтелектуальна власність рідка й унікальна, її цінність у її унікальності.

   Ринкова вартість інтелектуальної власності  як активу у виді копій оригіналу, знижується за рахунок нових можливостей тиражування з мінімальними витратами і за рахунок переповнення ринку дешевими конкуруючими копіями. Створений контент може бути безкоштовно відтворений багаторазово, тому він повинний бути прив’язаний до чого не так що просто піддається тиражуванню, щоб забезпечити одержання прибутку.

   Контент як копії.

   Люди  звикли вважати право на копіювання частиною капіталу інтелектуальної  власності. Це вірно, але вартість цього  права зменшується (те, що споживач купує, узагалі ж є не правом на тиражування, а правом на використання однієї копії). Цінність права на копіювання зменшується, оскільки падає цінність контента як такого й оскільки навіть окремим людям стає усе легше і легше створювати контент, і гарний! Час також знижує вартість усіх компонентів інтелектуальної власності. Збільшення кількості копій також приводить до зниження ціни, оскільки пропозиція на ринку може істотно перевищити попит. І хоча кожен елемент інтелектуальної власності є унікальним, інтелектуальна власність у цілому стає напівзамінної через те, що кажний шматочок конкурує один з одним. Просте тиражування контента і пропозиція його користувачам звичайно розмазує прибуток. Виробник книг, фільмів, досліджень, чи музики новин і т.д. буде утрачати свій прибуток на користь дистрибуторів і інших «генераторів» додаткової вартості доти, поки він сам не стане створювати додаткову вартість. Як? Надійна доставка послуг по підписці, продаж реклами, можливість пошуку, актуальність і т.д. Сюди ж можна віднести консультаційні послуги, приємні враження від перегляду в кінотеатрі, програмну підтримку (бажано безкоштовну) добре відомих програмних продуктів. У результаті власники інтелектуальної власності знайдуть, що створення додаткових послуг (додаткової вартості) своїми руками може бути більш вигідним і ефективним.

   Авторське право має на увазі не тільки контроль за правом копіювання, але і контроль за використанням зображень чи пізнаваних символів, забезпечення єдності продукту й охорони від його розчленовування  чи зміни, а також вимога наявності посилань при цитуванні. Ви не можете просто взяти рекламу «Пепсі», електронним способом змінити картинку і використовувати її в рекламі «Кока-Коли». Авторське право дозволяє власнику створювати і так називані похідні продукти: контент можна оцифрувати, розфарбувати, відредагувати, використовувати вроздріб, перевести на іншу мову, використовувати в навчальному процесі, надати ліцензію розроблювачам програмного забезпечення, поставити серіал чи спектакль, зробити безкоштовні копії для реклами чи підвищення репутації власника. Ці аспекти авторського права впливають на роль контента як капіталу.

   Контент як капітал.

   Тепер подивимося на той тип капіталу, що може бути створений за рахунок  вмілого експлуатування інтелектуальної  власності. Безумовно, контент можна продати цілком - не як копії, а як передачу капіталу з усіма правами: показ, зміни, тиражування і т.д. Саме цей тип інтелектуальної власності купують Білл Гейтс і багато голлівудських студій. Новий власник може використовувати його як капітал чи знову продати. Як говорилося вище, простий продаж копій - не найкраща довгострокова стратегія. Вона приносить тільки моментальний доход. Однак наявність копій на ринку привертає увагу до продукту і товарів, що має до нього відношення, чи послугам.

   У результаті контроль за використанням  окремих копій не настільки важливий, як контроль за використанням власності  як капіталу для того, щоб інші не могли скористатися цими активами для  збільшення їхніх власних доходів  чи нарощування інтелектуального капіталу. Ви можете копіювати мою футболку, поки вона рекламує мій товар, а не ваш. У цьому ж змісті ви можете поділитися з другом відеокасетою «Король-лев», але не здумайте продавати іграшку «Король-лев» без відрахувань Діснею.

   Інтелектуальний капітал.

   Повернення  на інвестиції буває в двох формах: безпосередньо прибуток, що, як було описано вище, часто може бути отримана за рахунок додаткових послуг, і  збільшення інтелектуального капіталу у виді визнання торгової марки. В  останньому випадку можна говорити про «капітал уваги».

   Ця  капіталізована цінність присутня й  у головах людей, і в товарах  і послугах, зв’язаних з вашим  продуктом, і, наприклад, у книгах чи навчальних курсах, присвячених зробленому вами продукту. Тому для реалізації можливостей цього виду капіталу так необхідне ототожнення продукту з власником інтелектуальної власності.

   Капітал такого типу є результатом уваги  до контенту, а не обумовлений продуктом  як таким. Саме цей момент змушує хвилюватися  власників контента, тому що вони не мають можливості контролювати капітал уваги, що, як добре знають політики, може бути і негативним, і позитивним. Цей капітал може істотно збагатити вашу інтелектуальну власність. Так, багато людей готові платити великі гроші за аудіо- і відеозапису відомого виконавця, наприклад Мадонни.

   Існує два основних типи інтелектуального капіталу:

   пізнанність чи власне торгова марка (awareness or brand equity) - репутація, традиції, імідж, зовнішній  вигляд і інші фактори, що спонукують людей купувати речі, додаючи додаткову цінність цим речам;

   знання - утворення, навчальні курси, отримані навички, досвід, що допомагають людям  працювати чи приймати рішення, додаючи  цінність продуктам, зробленим з  використанням інтелектуальної  власності.

   Звичайно, обоє ці капітали часто працюють разом: споживач може зволіти купити програмне забезпечення від компанії Netsсape, оскільки він знайомий з маркою й оскільки він знає, як працювати з цим продуктом. Ці концепції відомі давно, але нове полягає в тім, що вони усе менше і менше зв’язані з матеріальними речами чи навіть з компаніями у світі, де контент і люди переміщаються усе більш і більш вільно.

   Торгова марка.

   Перший  тип інтелектуального капіталу - власне торгова марка - узагалі ж підштовхує людей купити щось, чим торгує власник  контента. Марка створює відчуття чогось знайомого і привабливого, і клієнт може заплатити за продукти чи послуги, що асоціюються з цією маркою.

   Торгова марка забезпечує розпізнавання  образу і звичну, заучену відповідну реакцію, що і підсилюють залучення  уваги. «О, ще одна книга Стивена Кинга. Мені подобаються його книги!» Чи «О, це Мадонна. Я хочу бути на неї схожої, і мені варто купувати той же сорт Коли, що і вона». Сюди відноситься і розпізнавання оформлення друкованого видання, наприклад «Комерсанта», чи імені й авторського стилю, наприклад Євгенія Кисельова на НТВ (без нього «Підсумки» навряд чи були б такими цікавими).

   Образне розпізнавання зв’язане і з конкретними  людьми: я купую хліб у цій булочній, тому що мені подобається розмовляти з тим продавцем. Я відмінний менеджер, тому що в мене повно друзів по всій компанії. Мені подобається мій доктор, і я не хочу його змінювати, оскільки пройшло стільки часу, поки я з ним добре познайомився, і я думаю, що і він знає мене. Саме цей тип інтерактивної дії торгової марки буде найбільше активно використовуватися в Інтернеті - у противагу більш пасивному типу, створюваному телебаченням.