Економіка інтелектуальної власності

   Як  відомо, інноваційний процес проходить 4 основних етапи:

   1) аналіз конкуренції нового продукту;

   2) лабораторну перевірку здійснення  ідеї;

   3) створення дослідного зразка  продукції; 

   4) підготування виробництва дослідної  партії і її реалізація.

   Досвід  показує, що в реальних умовах від ідеї створення нового продукту до надходження перших прибутків від його продажу на ринку проходить 3—4 роки. Це період інноваційного проекту. Для того, щоб довести розробку від лабораторного прототипу до стадії продажу дослідної партії, а потім і невеличкої серії, потрібно, як правило, близько 1—2 млн. доларів. Такі інвестиції вкладаються не відразу, а невеличкими порціями за кожний окремий крок у реалізацію інноваційного проекту.

   З розвитком ринкових відносин розширюється перелік результатів інтелектуальної власності, а також формується новий, суто економіко-фінансовий підхід до цього виду продукту, який в умовах товарно-грошових відносин набуває ознаки товару або капіталу. Активізація в цьому напрямку є важливим чинником економічного розвитку.

    

2. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 

   Потреба в оцінці вартості інтелектуальної  власності виникає у зв'язку з:

   — визначенням бази оподаткування  в процесі придбання та продажу  об'єктів інтелектуальної власності;

   — здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських товариств;

   — визначенням вартості виключних  прав, що передаються на підставі договору купівлі-продажу об'єктів інтелектуальної  власності чи ліцензійних договорів  на право використання таких об'єктів;

   — визначенням розміру компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства  власнику інтелектуальної власності  за порушення його виключних прав;

   — внесенням об'єктів інтелектуальної  власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

   — поширенням ринків збуту (шляхом надання  франшизи (межі відхилення кількості  поставленого товару від зазначеного  у договорі) та ін.);

   — організацією страхування;

   — передачею інтелектуальної власності  під заставу з метою отримання кредитів;

   — визначенням збитків, отриманих  неправомірним використанням об'єктів  інтелектуальної власності;

   — банкрутством підприємства у процесі  його ліквідації з метою задоволення  позивів кредиторів;

   — проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

   За  своєю сутністю об'єкти інтелектуальної  власності не мають неуречевленої  форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних  показників, що застосовуються при  здійсненні оцінки матеріальних об'єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймовірність та суб'єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об'єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

   При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об'єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

   Методика  оцінки вартості інтелектуальної власності  розробляється для відповідного об'єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.

   З прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р. № 2658-Ш визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.

   Законом передбачено, що оцінка майна, майнових прав — це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, яка передбачена  в положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, що розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

   Положення (національні стандарти) оцінки майна, які сьогодні розробляються, повинні  містити визначення понять, у тому числі поняття ринкової вартості, принципів оцінки, методичних підходів та особливостей проведення оцінки відповідного майна залежно від мети оцінки, вимоги до змісту звіту про оцінку та порядок його рецензування.

   Майном, що може оцінюватися, вважаються об'єкти в матеріальній формі, у тому числі  земельні ділянки, будівлі та споруди (включаючи їх невід'ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

   Майновими правами, що можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

   Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається його вартість. Нормативно-правовими  актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту  про оцінку майна (акта оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

   Законом передбачено, що професійно-оціночна діяльність — це діяльність оцінювачів (які  мають кваліфікаційне свідоцтво  оцінювача) та суб'єктів оціночної  діяльності (які мають сертифікат суб'єкта оціночної діяльності), що полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, Розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

   До  суб'єктів оціночної діяльності належать суб'єкти господарювання —  зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідний до зазначеного Закону.

   До  суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної  влади та органи місцевого самоврядування, що отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких

   працюють  оцінювачі.

   Оцінка  майна проводиться на підставі договору між суб'єктами оціночної діяльності — суб'єктом господарювання та замовником оцінки на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

   Договір на проведення оцінки майна укладається  в письмовій формі та може бути двостороннім або багатостороннім.

   Істотними умовами договору на проведення оцінки майна є:

   — зазначення майна, що підлягає оцінці;

   — мета, за якою проводиться оцінка;

   — вид вартості майна, що підлягає визначенню;

   — дата оцінки;

   — строк виконання робіт з оцінки майна;

   — розмір і порядок оплати робіт;

   — права та обов'язки сторін договору;

   — умови забезпечення конфіденційності результатів оцінки, інформації, використаної під час її виконання;

   — відповідальність сторін за невиконання  або неналежне виконання умов договору;

   — порядок вирішення спорів, які  можуть виникнути під час проведення оцінки та прийняття замовником її результатів.

   Законодавством  або за згодою сторін договору в  ньому можуть бути передбачені інші істотні умови.

   Звіт  про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності — суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

   Акт оцінки майна — це документ, що містить  висновки про вартість майна та підтверджує  виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної  діяльності — органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування самостійно. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

   При здійсненні розрахунків вартості об'єктів  інтелектуальної власності світова  практика напрацювала ряд загальних  теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий. Кожний з них має свої методи та методологію.

   Доходний  підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального  характеру, якщо такий самий доход  можна отримати будь-яким іншим способом.

   Методологія цього підходу базується на встановленні причинного зв'язку між функціональними (фізичними, техніко-економічни-ми та ін.) властивостями об'єкта інтелектуальної  власності, що використовується у конкретному  об'єкті техніки (технології), та майбутніми доходами від його використання. Головною передумовою такого підходу є те, що економічна цінність кожного конкретного об'єкта в даний момент зумовлена очікуванням отримання в майбутньому доходів від його використання.

   На  практиці в кожному об'єкті техніки (технології), як правило, одночасно використовується декілька об'єктів інтелектуальної власності (винаходи, ноу-хау та інші рішення). На кожний об'єкт припадає лише відповідна частка вартості прав на весь об'єкт техніки (технології) в цілому. Тому, використовуючи доходний підхід, перш за все необхідно визначити розмір частки участі кожного конкретного суб'єкта інтелектуальної вартості в загальному прибутку (доході).

   Основними методами, що реалізують цей методологічний напрям, є методи дисконтування та капіталізації.

   В основу методу дисконтування покладено  один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні  гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

   Співвідношення  між поточною та майбутньою вартістю об'єкта інтелектуальної вартості описують шляхом збільшення ставки дисконтування майбутніх грошових потоків за методом складного відсотка, внаслідок чого оцінюються майбутні грошові потоки, визначається ставка дисконтування і розраховується сумарна поточна вартість майбутніх грошових потоків.

   Під капіталізацією розуміють процес переведення  доходів від якого-небудь майна  у його вартість. Розрізняють метод  прямої капіталізації і метод  капіталізації за нормою віддачі.

   Метод прямої капіталізації використовується в основному як екс-прес-метод  для розрахунку залишкової вартості оцінюваного об'єкта (іноді для оцінки об'єктів, термін життя яких практично необмежений) і включає: виявлення джерел і розмірів чистого доходу, визначення ставки капіталізації і визначення вартості оцінюваного об'єкта як частки від ділення щорічного доходу (чистого прибутку після податків, чистого операційного доходу), отриманого від комерційного використання об'єкта оцінки, на коефіцієнт капіталізації.

   Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний  покупець, володіючи відповідною  інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Передбачається визначення витрат на відтворення первісної вартості об'єкта інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів підприємства з урахуванням його подальших поліпшень чи його заміни за вирахуванням обґрунтованої поправки на суму амортизації за період використання оцінюваного об'єкта з метою встановлення його реальної вартості. Для об'єктів нематеріального характеру властивий строковий і моральний знос.