Змішана економіка

Вступ 3  
1. Визначення і теорія змішаної економіки 4  
1.1 Теорія змішаної економіки 4  
1.2 Змішана економіка і проблеми класифікації і трансформації економічних систем 5  
2. Основні риси й елементи сучасної змішаної економіки 12  
2.1 Характер сучасної системи господарювання 12  
2.2 Домашнє господарство в сучасній економіці 15  
2.3 Підприємництво, його місце в сучасній економіці 17  
2.4 Суспільний сектор сучасної економіки 18  
2.5 Проблеми економічної цілісності 19  
3. Моделі змішаної економіки 22  
3.1 Німецька модель «змішаної економіки» 22  
3.2 Австрійська модель «змішаної економіки» 26  
3.3 Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки» 27  
3.4 Скандинавська модель «змішаної економіки» 29  
3.5 Французький варіант «змішаної економіки» 31  
Висновки 33  
Література 35 
 

Вступ

Сучасна система  господарювання розвинутих країн є “змішаною економікою”. Основними характерними ри¬сами змішаної економіки є такі: різноманітність форм власності, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту і пропозиції, регулююча економічна роль держа¬ви, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо. 
Специфіка економічної системи суспільства визначається соціально-економічними виробничими відносинами, які мають складну і багатогранну структуру, що грунтується на відносинах власності. Власність визначає суспільний спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва та відповідні стосунки між людьми з приво¬ду привласнення матеріально-речових елементів і результатів ви¬робничого процесу. Одночасно відносини власності зумовлюють історичну специфіку суспільства, його соціальну структуру, пану¬ючу систему політичної та економічної влади. Вивчення цих питань дуже актуальне на сучасному етапі трансформації економіки України. 
Структура роботи складається з трьох частин: перша частина розкриває теоретичні питання щодо сутності та змісту змішаної економіки, друга частина описує складові елементи змішаної економіки, третя частина присвячена моделям змішаної економіки.  
При написанні використані книжки та підручники з економічної теорії, періодичні видання. Зокрема, основними джерелами є – “Экономикс: принципы, проблемы, политика” Кемпбела, “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” Г.Н.Климка, "Смешанная экономика и проблемы классификации и трансформации экономических систем» Елемесова, «Экономические системы и их трансформація» Е. Платонова.  
 
1. Визначення і теорія змішаної економіки

1.1 Теорія  змішаної економіки

Сучасна господарська система розвинутих західних країн є "змішаною економікою": по-перше, визначальним способом передачі інформації в ній є механізм цінових сигналів; по-друге, у приватній власності знаходиться обмежена частка ресурсів, головним з який є капітал; по-третє, термін "змішана економіка" відбиває те, що в чистому виді не існує ні стихійних процесів, ні ієрархії, тобто немає правового режиму тільки приватної власності і тільки державної власності. Мова йде про деякий "третій шлях", по якому йдуть такі країни як США, Великобританія, Швеція, Японія, Південна Корея і т.п. Більш того, рішення розширити границі державного сектора з неминучістю буде підсилювати ієрархічні компоненти в даній системі господарських зв'язків і чревате наростанням транзакційних витрат, що можуть перекреслити благі наміри, з якими пов'язане посилення ролі держави в економіці. 
Теорія змішаної економіки - буржуазно-реформістська концепція, відповідно до якої економіка розвитих капіталістичних країн у результаті росту масштабів господарської діяльності держави перетворилася із системи приватного підприємництва в систему т.зв. змішаної економіки, що складається з приватного і державного секторів, які взаємно доповнюють один одного. Активними прихильниками теорії змішаної економіки виступили в період 2-ї світової війни 1939-45 і після неї буржуазні економісти С. Чейз, А. Хансен, Дж. М. Кларк і П. Семюельсон (США) , які стверджували, що контроль над сучасною економікою здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами нібито з метою підвищення "соціального добробуту" народів, що завдяки "революції" у функціях буржуазної держави його економічна і соціальна діяльність може ліквідувати протиріччя капіталізму, забезпечити безкризисний розвиток економіки, високі і стійкі темпи її росту. У розгорнутій формі реформістський варіант теорії змішаної економіки, що спирається на буржуазні теорії, був розроблений правими лейбористськими ідеологами Э. Крослендом, Дж. Стрейчі (Великобританія), на думку яких після 2-ї світової війни відбувається трансформація капіталізму в зовсім іншу систему, характерними рисами якої в економічній області є: перехід керівної ролі від капіталістів до менеджерів, зростаюча економічна роль буржуазної держави, повна зайнятість і безупинне зростання виробництва.  
Ці погляди знайшли відображення в заяві керівництва Лейбористської партії Великобританії (1957). Елементи соціалізму, на думку теоретиків лейборизму, представлені націоналізованим сектором, а також зв'язані зі здійсненням державою економічних і соціальних функцій і більш рівномірним розподілом "багатства і доходу". У цілому, на їх погляд, "змішана економіка", не будучи вже капіталістичною, не є ще соціалістичною.

1.2 Змішана  економіка і проблеми класифікації  і трансформації економічних  систем

Безпрецедентна  в історії соціально - економічна криза більшості соціалістичних країн у 80-і і 90-і роки ХХ століття поставила перед економічною наукою складні проблеми не тільки з аналізу й узагальнення причин кризи, але і, що ще більш важливо, з подолання цієї кризи. Фактично кризу вирішено було вирішити переходом від колишньої системи господарювання до іншої – ринкової системи. Однак економічна теорія як у нас, так і на Заході виявилася не готова до такого повороту подій і не могла відповісти на безліч питань, що виникли в ході економічних реформ. Зараз ясно одне, що перехід до ринкової економіки забере тривалий час і економічній теорії треба буде розв'язати задачу теоретичного узагальнення закономірностей трансформації економічних систем. 
Як заявив лауреат Нобелівської премії в області економічних наук за 1991 рік Р. Коуз при врученні йому цієї нагороди, "значимість включення інституціональних факторів до складу основних розділів економічної науки виявилася в ході недавніх подій в Східній Європі. Екскомуністичним країнам радять перейти до ринкової економіки, і їхні лідери бажають це зробити. Але без відповідних інститутів неможлива ринкова економіка будь-якого рівня. І якби ми знали більше про свою власну економіку, то ми були б для них більш корисними порадниками" . 
Така заява одного з авторитетніших сучасних економістів вказує на те, що економічна система ще не до кінця пізнана і на Заході. Мова не йде про те, що економіка повинна бути пізнана до кінця, що означало б кінець самої економічної науки, а про те, що багато істотних характеристик ринкових систем економіки також залишаються малодослідженими. Що тоді говорити про ту економічну систему, від якої ми збираємося іти. Її називають по різному: "командно-адміністративна система”, “командна економіка”, "військово-мобілізаційна", "державна" і т.д. І жодна з них не закріпилася як загальновизнана. Можна з впевненістю сказати, що економічна система соціалізму теж не одержала всебічної характеристики. 
Не дивно й те, що дотепер не склалася і теорія "перехідної економіки", як називають тепер економіку колишніх соціалістичних країн, до яких відноситься і Україна. Поява такої теорії в найближчому майбутньому малоймовірно, тому що ще не розроблена навіть загальна теорія економічних систем, існуючі економічні теорії можуть претендувати в кращому випадку на адекватне відображення національної економіки окремої країни чи якоїсь її частини. Серед економістів немає навіть консенсусу по змісту самого поняття "економічна система" . В сформованих умовах в економічній теорії ключовим виявляється поняття "економічна система". Хоча в будь-якій, більш-менш солідній економічній праці можна зустріти зазначений термін десятки разів, саме визначення, як правило, відсутнє. До того ж це поняття підмінюється дуже часто термінами "економічний лад", "економічна модель", "народне господарство" і т.д. Але, коли мова йде про корінну перебудову

конкретної  економічної системи чи трансформації  її в іншу, таке вільне обходження з науковими поняттями стає некоректним. 
По суті, людям властиві як біологічно, так і соціально обумовлені потреби. Ми прагнемо придбати їжу, одяг, дах, безліч товарів і послуг, що асоціюються з пристойним чи високим рівнем життя. Ми також наділені визначеними здібностями й оточені безліччю матеріальних благ – природних і вироблених. Тому цілком природно використовувати наявні природні і матеріальні ресурси - робочу силу й управлінські здібності, інструменти і машини, землю і мінеральні багатства – для виробництва товарів, послуг, що задовольняють наші матеріальні потреби. Саме цю діяльність, здійснювану в рамках організаційного механізму, ми називаємо економічною системою. 
Щоб розібратися власне кажучи, треба звернути увагу на складові поняття слова: "економіка" і "система" і спробувати розібратися з кожним окремо. Як це ні парадоксально, незважаючи на те, що термін "економіка" - слово давньогрецьке й економічна наука іде своїми коренями в далеке минуле, дотепер немає загальноприйнятого тлумачення цього поняття. Так Велика Радянська Енциклопедія дає три різні значення цього слова . Не краще обстоїть справа й у спеціальній економічній літературі. Тут можна було б привести безліч визначень цього слова, але в даному випадку для нас важливо не стільки уточнення терміна, скільки сам зміст.  
По-іншому економіка – це діяльність людей по використанню наявних у їхньому розпорядженні фізичних і духовних ресурсів для виробництва товарів і послуг з метою забезпечення своїх матеріальних потреб. Таке визначення не претендує на оригінальність, але цілком придатне для подальших міркувань. 
Більш важливим для цілей нашого дослідження є значення другої складової – слова "система". Знову ж беремо найбільш загальне визначення: "Система - безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, що утворюють визначену цілісність, єдність ... У сучасному науково-технічному значенні розробка проблематики, зв'язаної з дослідженням і конструюванням систем різного роду, проводиться в рамках системного підходу, ..." . Таким чином, поняття "економічна система" показує на ряд підходів до рішення проблем трансформації чи реформування економіки. 
По-перше, для дослідження економічних систем необхідний метод системного підходу. По-друге, методологія – це ще не дослідження самого змісту системи, а область передумов конкретного аналізу. Звичайно ця область професійного консенсусу, коли представники визначеної області знання згодні з цими передумовами. Але коли теорії, розроблені в рамках даних методологічних передумов перестають пояснювати нові явища, порушується і консенсус по методології. У зв'язку з економічними реформами в соціалістичних країнах виявилося, що жодна економічна школа і теорія не в змозі підказати найбільш оптимальні методи трансформації економічної системи, що існувала в цих країнах. 
У цих умовах "проблему подолання теоретичних невдач у дослідженні процесів економічної трансформації не слід зводити ні до пошуку "правильної" версії трансформації з числа наявних, ні до спроб просто поєднувати різні підходи. Гіпотеза полягає в тому, що основні версії трансформації похідні від відповідних первинних образів економічної реальності. Ці образи склалися в рамках окремих шкіл економічної думки і для кожної такої школи специфічні. Якщо це так, то нинішні невдачі в теоретичному осмисленні процесів економічної трансформації кореняться в загальній структурі, що затвердилася, економіко- теоретичного знання . 
Оскільки "первинний образ" реальної економіки у різних шкіл склався в різні часи й у різних умовах, природно, що вони непридатні для цілей трансформації конкретних економічних систем. І спроба уточнення поняття "економіка" О.Анан’їна, теж мало допоможе справі. Зрозуміло одне, що "економіка" – дуже складна динамічна система, що знаходиться весь час у стані "трансформації", переходу з одного стану в інший. У той же час єдність, цілісність системи означає, що вона повинна бути стійка до зовнішнього впливу, зберігаючи основні свої характеристики. Загальна економічна теорія повинна, принаймні, уловити закономірності еволюції економічних систем з урахуванням приведених характеристик. 
Для рішення задач, що постали перед нами, недостатньо абстрактного визначення економічної системи. На основі такого визначення необхідне визначення не спільності, а розходження економічних систем. 
Тому постає проблема про ймовірну кількість економічних систем і їхніх розходжень. В економічній науці затвердилася думка, що зараз існують 3 економічних системи, що являють собою різні варіанти змішаної економіки . 
Однак, якщо економіку розуміти як систему життєзабезпечення людей, то вона принципово можлива в індивідуальному порядку, у складі родини (домашнє господарство), в колективі (рід, комуна фірма), в державі (національне господарство), в світовому масштабі (світове господарство). Усі вони являють собою економічні системи різного рівня й у той же час є елементами від економічної системи більш високого порядку. Ми повинні визначитися з тим, яка з них відповідає повною мірою вимозі системності чи цілісності. 
Історично склалося так, що формування економічної науки відбувалося на базі вивчення національної економічної системи. "Та і наука про національну економіку спочатку називалася "політична економія". Однак в останні пів сторіччя багато економістів все частіше стали стверджувати, що варто прагнути розмежовувати економічну науку як таку і політику. Політекономія, думають вони, повинна бути наукою, тобто бути вільною від суб'єктивних оцінок. Окремі економісти, однак, думають, що головний напрямок політекономічних досліджень повинен прийняти деяку форму "об'єктивної науки" , 
Тобто “прагнення економістів до аналізу” чистої економіки привело до того, що з економічної системи були вилучені компоненти, що відбивали істотні зв'язки цієї системи, і політична економія перетворилася просто в "економікс" чи у вільному перекладі з англійської – множину слова "економіка". Фактично ж "економікс" – це теорія ринкового господарства без "національного мундира". Природно, така теорія не може бути інструментом перетворення конкретної економічної системи. 
Таким чином, поняття "економічна система" у строгому змісті слова застосовна в сучасних історичних умовах тільки до національної економіки. Теоретично економічних систем стільки, скільки національних держав. Звичайно в економічній літературі їх називають національними моделями економіки. Оскільки зв'язки в економіці можуть варіюватися від “чисто натуральних” до “чисто ринкових”, остільки національні економічні системи можуть бути настільки різноманітні, що їхнє теоретичне відображення може проводитися по типах економічних систем, на основі класифікації по різних ознаках. Так з'являються абстрактні теорії економічної системи, що відбивають не конкретну систему, а їхню групу по якійсь найважливішій ознаці. Тому ці теорії і виявилися не дуже затребуваними в ході економічних реформ у колишніх соціалістичних країнах. 
"Слідом за Максом Вебером Ойкен затверджував, що абстрактно можна уявити собі лише два ідеальних типи господарської організації: керування з центра і керування з периферії. Однак реальний господарський лад залежить від конкретних історичних умов країни, і в ньому 

по різному сполучаються принципи централізації і децентралізації при переважній ролі першого і другого" . 
У силу цього всі сучасні економічні системи є "змішаними", а існуючі в теорії типи економічних систем - абстрактними узагальнюючими моделями, отриманими на основі класифікації національних моделей економіки по якійсь ознаці. Тому що ознак економічних систем багато, то і теоретичні моделі найчастіше виявляються компілятивними і непридатними для застосування в конкретно-історичних умовах для конкретної країни.  

 
2. Основні риси й елементи сучасної  змішаної економіки

2.1 Характер  сучасної системи господарювання

Сучасне господарювання являє собою плюралістичну систему  взаємодії натурального, товарного, підприємницького і суспільного секторів, що включають ще більш конкретні уклади. Якщо абстрагуватися від усього різноманіття національних систем господарювання, то можна виділити щось загальне для всіх систем господарювання. А саме: у кожній системі, так чи інакше, сполучаються ринковий і державний механізми господарювання. При цьому економічна теорія виділяє три моделі такої взаємодії:  
- кейнсіанську; 
- неоконсервативну; 
- засновану на теорії раціональних очікувань. 
Сутність кейнсіанської моделі полягає в по'єднанні державного регулювання і ринкового механізму на основі керування ефективним попитом. Ефективний попит, на думку Д. Кейнса, необхідно стимулювати шляхом державного впливу на фактори, що визначають формування ефективного попиту. 
Модель державного регулювання системи господарювання, запропонована Д. Кейнсом, протягом двох післявоєнних десятиліть дозволила впливати на глибину і частоту циклічних коливань економіки, тримати безробіття в прийнятних межах. Але економічна криза 1979-1981 р.р. стала кризою не тільки економіки, але і кейнсіанства. 
Під впливом кризи кейнсіанського підходу до проблеми співвідношення ринкових і державних важелів у керуванні економікою, виникла неоконсервативна модель, покликана забезпечити регулюючі функції ринку шляхом стимулювання пропозицій. В основу цієї моделі покладені деякі концепції неокласиків і сучасних монетаристів. Монетаристи вважають, що державне регулювання ринкової економіки повинне обмежиться контролем над грошовою сферою. 
Одним із самих модних напрямків економічної теорії про сполучення ринкових початків і державного втручання в економіку є теорія раціональних очікувань. Її суть полягає в тому, що економічні агенти (маються на увазі підприємці всіх рівнів), одержуючи інформацію, самостійно приймають економічні рішення. Прихильники концепції раціональних очікувань трактують цю теорію як прагнення індивіда до максимізації корисності в умовах певних обмежень, що уможливлює нормальне функціонування економіки без кейнсіанського чи монетаристського втручання в економічну дійсність. Таке трактування альтернативних специфічних ринкових схем є логічним кроком на шляху пізнання і керування сучасною економікою. 
Кожній країні притаманні, як уже було відзначено вище, свої національні моделі організації системи господарювання. Познайомимося з деякими відомими національними моделями. 
Система, що функціонує в США, представляє ліберальну модель розвитку. Для неї характерна мала роль держави в економіці. Частка державної власності складає 10%,частка в капіталовкладеннях приблизно 22%. Характерно також поступове перетворення дрібних господарств у більш складну структуру. Але на шляху монополій стоїть антитрестовське законодавство. Що стосується суспільного поділу праці, то воно регулюється в основному ринком. Головна особливість цієї моделі - вирішальна роль ринкової конкуренції. Для неї характерна різка диференціація населення на багатих і бідних, але й останні мають прийнятний рівень життя. До такої моделі можна віднести також економіку Англії і Голландії. 
Ринкова модель італійського типу спирається у визначеній мірі на державну власність. Її розмір в Італії - 38% від усієї власності. Для цієї моделі характерні значні масштаби прямої підприємницької діяльності держави і його втручання в процес нагромадження капіталу. Формування ринкових відносин підкоряється не тільки погонею за прибутком, але і загальними національними задачами, підвищенням ефективності виробництва, розвитком конкуренції. Ринку в цій системі придається обмежене підлегле значення. Для цієї моделі характерне переплетення чисто ринкових відносин з непрямими методами державного регулювання. Економіка такого типу притаманна також Австрії, Франції, Німеччини. 
Тайванська модель. Тут держава контролює усі великі промислові і транспортні корпорації, банки і торгові компанії. Характерна риса - наявність детальних планів. Економіка стабільно розвивається при дуже розвитому плануванні економічної діяльності як у рамках макровідносин, так і в плануванні приватного сектора. До цієї моделі можна віднести і Японію, з її винятково високим розвитком національної самосвідомості й активною роллю держави. 
Шведська модель відрізняється сильною соціальною політикою. Перерозподіл національного доходу відбувається на користь незабезпечених шарів населення. Тут 96% господарської діяльності зосереджено в руках приватних фірм. І хоча в руках держави знаходиться тільки 4% усієї власності, частка державних витрат складає близько 70% валового внутрішнього продукту. Половина цих витрат направляється на соціальні нестатки. Держава енергійно бере участь у забезпеченні макроекономічної стабільності. Функції виробництва в цій системі здійснює приватний сектор, а функції підтримки високого життєвого рівня - держава. 
Існують і інші національні моделі господарювання в різних країнах. Їхня наявність і різноманітний підхід до проблем економічного розвитку становлять безсумнівний інтерес, зв'язаний з можливістю використання тих чи інших елементів цих моделей у процесі переходу до змішаної економіки в різних країнах. 
Отже, сучасну економіку характеризує насамперед ринковий механізм, що доповнюється тією чи іншою мірою державним регулюванням.