Змішана економіка

3.3 Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки»

Ця модель передбачала  еволюцію власності від приватної  до суспільної (державної") шляхом акціонування, а також прямої націоналізації. Співіснування  різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним зборам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і самоокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові позики та субсидії. 
Після другої світової війни, коли лідерство у парламенті вибороли лейбористи, відбувається інтенсивний процес упровадження цієї моделі, передовсім націоналізація та корпоратизація підприємств. Підприємства найважливіших галузей промисловості, Англійський банк, а також всі види транспорту, зв'язку стають державними. Наприкінці 70-х pp. частка державного сектора у ВНП становила 12 %, державні інвестиції — близько 40 %, на державних підприємствах випускалось 20% продукції, працювало 19 % загальної кількості зайнятих. Це дало підстави говорити про перехід до «системи змішаної економіки». 
Широке запровадження планових начал — ще одна з основних програмних ланок лейбористської моделі. Лейбористи пов'язували поглиблення планування економіки зі зростанням розмірів підприємств, картелюванням промисловості, розширенням державного сектора в економіці. Моделлю передбачалося директивне планування стосовно державних підприємств і індикативне — щодо корпорацій. 
Поєднання плану й ринку у моделі грунтувалось на принципі використання ринкових переваг, тому планування не стосувалося суто ринкових механізмів, зокрема ціноутворення, і не перешкоджало вільному функціонуванню ринків товарів, робочої сили, засобів виробництва, переливанню капіталів. 
Націоналізація і державний вплив на діяльність корпорацій уможливлювали урядовий контроль за розвитком соціальної сфери та планове управління її інфраструктурою. Витрати на соціальну сферу (соціальне забезпечення, охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво та ін.) становили близько половини всіх витрат державного бюджету. 
У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «публічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — профспілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.

 
3.4 Скандинавська модель «змішаної  економіки»

Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських соціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економічного розвитку на функціональній основі. 
Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності. 
Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є цілком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного добробуту. 
Соціалізація суспільства в Швеції пов'язувалась не з усуспільненням власності, а з державним перерозподілом доходів, їх вирівнюванням. Хоч Швеція є країною класичного капіталізму (95 % засобів виробництва перебувають у приватній власності), вона має найбільш розвинену систему соціального забезпечення та колективного споживання. Половина валового національного продукту контролюється державою, і 50 % цих засобів використовується на соціальні потреби. Ці витрати держави завжди є точно обгрунтованими і здійснюються в раціональних формах. 
Реформістська програма шведських соціал-демократів передбачала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення системи соціального забезпечення і ставила такі завдання: 
—

досягнення повної економічної демократії; 
—збільшення обсягів суспільного виробництва; 
— забезпечення повної зайнятості; 
— справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності. 
Програму побудовано за принципом «солідарності», який розглядається як компроміс «заінтересованих суспільних груп» (профспілки, об'єднання підприємців тощо). Цей принцип визнається «основною цінністю демократичного соціалізму». 
Практичним втіленням принципу «солідарності» стала політика «солідарної заробітної плати», яка формується на підставі угоди профспілок, об'єднань підприємців щодо меж її зростання, тарифних ставок, умов праці. Розміри заробітної плати і всіх інших видів доходів суворо регламентуються, оскільки саме доходи визнаються основним фактором економічної динаміки та забезпечення соціальної справедливості. 
Основною рисою політики державного контролю за заробітною платою була і залишається тенденція «вирівнювання» доходів різних суспільних верств. 
Після того як рівень заробітної плати в Швеції став найвищим у світі, шведські соціал-демократи перейшли до розв'язування проблеми «справедливого розподілу власності». На відміну від австро-німецької моделі, в основу якої покладено принцип участі трудящих в управлінні, що забезпечує їм вплив і контроль за розподілом доходів в корпораціях, шведська модель передбачала формування профспілкових фондів як засобу перерозподілу капіталів між секторами, що забезпечувало виникнення економічної контрвлади. Так, співвідношення обсягів капіталів, що мають у своєму розпорядженні об'єднання шведських підприємців, центральне об'єднання службовців і центральне об'єднання профспілок Швеції, становить відповідно 1 : 1,07 : 2,3. 
Система управління суспільством, побудована на залученні до цього процесу різних впливових суспільних сил, яким делегується частина державних управлінських функцій, є основою «функціональної соціалізації», застосовуваної щодо приватного капіталу. 
Еволюція програмної мети шведських соціал-демократів полягає в переході від ідеї «політичної демократії» (здійснення демократичних реформ, перебудова політичної системи), до ідеї «соціальної демократії» (спрямованої на ліквідацію відсталості та злиднів), а згодом до «економічної (індустріальної) демократії», орієнтованої на ліквідацію традиційного підкорення праці капіталу, зміцнення позицій праці (підвищення її соціального престижу, підвищення якості життя). 
Принципи функціонального соціалізму, соціального партнерства та солідарності, що їх розуміють як компроміс заінтересованих груп, різних соціальних сил, відображено також у програмах соціал-демократичних партій Данії і Норвегії.

3.5 Французький варіант  «змішаної економіки»

Французький варіант  «змішаної економіки» принципово відрізняється від інших, і не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворотним, об'єктивно-обумовленим процесом. 
Як важливу передумову докорінного трансформування суспільства вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х pp.) політики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відображення в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складовими були: 
— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінансових установ і посилення ролі державного сектора; 
— посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націоналізованого сектора, довгострокового, середньострокового та поточного планування і програмування; 
— підвищення його конкурентоспроможності на світовому ринку. У зв'язку з цим було розроблено систему заходів, у тім числі принцип «солідарної заробітної плати», що стимулює підприємців до модернізації виробництва з метою підвищення продуктивності праці; державне планування і регулювання інвестиційної діяльності; зменшення податкового тиску на фірми, податкові пільги для тих фірм, які впроваджують нові технології. 
У Франції в цей час за програмою соціалістів відбувається великомасштабна націоналізація відсталих галузей виробництва, їх модернізація, планове й податкове регулювання процесу перерозподілу доходів.

 
Висновки

В результаті проведених досліджень зробимо наступні висновки. 
Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і переваги. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарюван¬ня, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Перехідна економка характерна для країн, які звіль¬няються від недоліків адміністративно-командної системи і переходять до ринкової (змішаної) економічної системи. В таких умовах трансформаційні процеси відбуваються суперечливо, бурх¬ливо, з гострими соціально-економічними потрясіннями, кризови¬ми явищами. 
Саме таке становище характерне для сучасної України, інших країн, що утворились на терені колишнього СРСР, усіх країн, що відходять від командно-адміністративної моделі.  
Для жодної країни немає однозначних і загальновизнаних шля¬хів розвитку та безболісних рецептів досягнення добробуту і про¬гресу. В розбудові сучасної економічної системи слід всебічно ви¬користовувати надбання і досвід функціонування світової цивілі¬зації, враховуючи при цьому власні специфічні умови, можливості та ментальність. 
По-перше, система господарювання вирішує проблему задоволення потреб, і цьому сприяють різні моделі, у рамках яких їсти можливість успішно вирішувати цю проблему. Їхнє вивчення дозволяє створити прийнятну для кожної країни модель розвитку. Знайомство з моделями дозволило визначитися з розумінням домашнього господарства як економічного агента, що виступає економічною одиницею, що приймає фінансові рішення і постачального економіку вихідними виробничими ресурсами. 
По-друге, сучасна економіка будь-якої країни є ринкової. Ринок - найбільша цінність, створена людством, і йому немає заміни. Що стосується держави, те його втручання в економіку бажано, але тільки у визначених рамках, обкреслених ринком. Пошук цих рамок, практичні ради, що випливають з цих вишукувань дають широке поле діяльності для досліджень. 
По-третє, у даний час велика увага вчених залучає інституціональні аспекти економічних систем. Інституціоналізм вивчає поводження індивіда і діяльність людських інститутів (домогосподарств, фірм, корпорацій, профспілок, державних організацій і ін.). Саме рух інститутів і є чинником змін.  
По-четверте, економічна цілісність є узагальненою характеристикою існуючих економічних реальностей. Розгляд деяких з них дозволяє вникнути в цікаву сторону економічних відносин. Рішення проблем економічної цілісності можливо на основі їхнього розгляду як системи. 
Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на рин¬кову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може за¬тягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і супе¬речливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе зна¬чення. 
 
Література

1. Елемесов Р. Е. "Смешанная экономика" и  проблемы классификации и трансформации  экономических систем – CD.  
2. Платонов Е. Экономические системы иих трансформация. МЭиМО, 1998, № 7, С. 30-40.  
3. Климко Г. Н., Нестеренко В. П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник. — К.: Вища школа, 2002. — 743 с. 
4. Кэмпбэлл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы, политика. Кэмпбелл Р. Макконнелл. — М.: Республика, 1995. — 400 с. 
5. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: Видавничий центр "Академія", 2005. — 640 с.