Змішана економіка

2.2 Домашнє  господарство в сучасній економіці

Сучасну ринкову (змішану) економіку можна представити  у виді наступної моделі (див. рис. 2.1.). 
Знайомство з цією моделлю дозволяє перейти до одного із суб'єктів ринкової економіки - домашнього господарства, що переважно представляє натуральний сектор сучасної економіки. Поряд з фірмами і державою воно є економічною одиницею, що складається з однієї чи декількох осіб, що приймають фінансові рішення і постачають економіку вихідними виробничими ресурсами. Отримані за ресурси засоби використовуються для придбання товарів і послуг, що задовольняють безпосередні матеріальні, духовні і соціальні потреби людини. Таким чином, домогосподарства - це організовані суб'єкти, що ведуть господарську діяльність для задоволення своїх потреб. 
У реальній (ринкової) економіці вся маса ресурсів складає сукупний ресурсний ринок, що складається, у свою чергу, з безлічі ринків конкретних ресурсів. Власниками цих ресурсів вважаються в основному домогосподарства. У тих же випадках, коли власниками ресурсів є фірми чи держава, останні виступають як незалежні власники ресурсів, тобто як домогосподарства. Усі види оплати факторних ресурсів у повсякденній економічній ситуації виступають у вигляді узагальнюючих термінів доходу чи прибутку. 
Найбільшим джерелом доходів домогосподарства є заробітна плата, що досягає в розвитих країнах трьох чвертей від загальної суми надходжень.  
Домашні господарства приймають особисту участь поряд з фірмами і державою, у русі ресурсів, доходів і товарів (див рис. 2.1.).

 
Рис. 2.1. Зв'язки домашнього господарства

На малюнку  показано, що всі ресурси належать домогосподарствам і надходять у виді факторних послуг фірмам. Плата за ресурси є матеріальною основою доходів домогосподарств і використовується

для покупки  споживчих товарів і послуг, створених  фірмами. Рух потоків ресурсів, коштів, а так само товарів і послуг здійснюється постійно. Причому грошові  потоки рухаються в напрямку, протилежному руху ресурсів, товарів і послуг. 
В процесі економічного кругообігу, поряд з домогосподарствами і фірмами, беруть участь різні державні і кредитно-банківські установи. Їхня участь зобов'язує і представляє можливість домогосподарствам витрачати на споживання не весь отриманий доход, тому що в податкову систему необхідно перевести частину доходів, необхідних для одержання державного бюджету. Доход, що залишився, у виді заощаджень зберігається в кредитних установах і йде на покупку цінних паперів, акцій, і ін. Домогосподарства одержують від держави так називані трансферні платежі у формі пенсій, посібників, стипендій тощо. На малюнку показані й інші найважливіші відносини, що виникають у процесі економічного кругообігу.

2.3 Підприємництво, його місце в сучасній економіці

Неодмінною  умовою функціонування сучасної системи  господарювання є підприємницька, господарська діяльність, учасники якого - підприємці, організують виробництво за рахунок власних чи позикових засобів і готові, у випадку невдачі, ризикувати своїм капіталом. Підприємницька діяльність припускає ініціативну діяльність, спрямовану на одержання прибутку чи особистого доходу, яка здійснюється на свій ризик і власну майнову відповідальність. Підприємництво припускає організацію виробничої діяльності, спрямовану на виробництво товарів і надання послуг. 
Основу підприємницької діяльності складають різні форми власності, а суб'єктами цієї діяльності є фізичні особи. приватні фірми, державні структури. У сучасній економіці їхнє функціонування неможливе без сприятливого соціально-економічного клімату. Підприємець в таких умовах буде думати не тільки про максимізацію прибутку, але і про перспективний розвиток свого бізнесу. 
В сучасній економіці розрізняють два види підприємницької діяльності: індивідуальний і колективний. Індивідуальний зв'язаний з одержанням особистого доходу, і його особливість полягає у великій волі індивіда, що ні в кого не повинний брати ніяких дозволів на свою діяльність. Колективне підприємницьке господарювання здійснюється колективним суб'єктом.  
З погляду економічної визначеності підприємництва сучасна наука розрізняє три аспекти. Перший з них розглядає підприємництво як економічну категорію. У цьому випадку центральною проблемою є встановлення суб'єктів і об'єктів підприємництва. Другим аспектом економічної визначеності підприємництва є його розгляд як метода господарювання. У такому випадку головною умовою підприємництва виступає самостійність суб'єктів, наявність у них визначеної сукупності прав і воль. Третій аспект. Підприємництво виступає як тип економічного мислення. У цій якості воно характеризується сукупністю оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень.  
У сучасному світі підприємницька діяльність - це прибуток, заробіток, засіб до життя. Але тільки цим ця діяльність не вичерпується. Вона ще і самовираження індивіда, спроба затвердитися в житті, показати собі й іншим свої здібності, розум, уміння, удачливість. Не всім це вдається. У США 50% фірм припиняє своє існування в перший рік діяльності. Але там же 90% із двохмільйонної маси мільйонерів почали свої кроки в бізнесі зі створення власних фірм.

2.4 Суспільний  сектор сучасної економіки

Суспільний  сектор є рівноправним учасником ділових відносин у тому випадку, якщо він виходить на ринок з діловими пропозиціями. Останні повинні задіяти той сектор економіки, який не під силу ринковим чи структурам які не приносять такий прибуток, що задовольняв би приватний бізнес. З того факту, що ринок в окремих випадках виявляється нездатним забезпечити весь комплекс товарів, необхідних для функціонування економіки і нормального життя індивідів, випливає висновок, що частину цих продуктів повинна створювати держава. Ці продукти в економічній літературі одержали назву суспільні товари і суспільні послуги. Їхнє існування зв'язане з тим, що механізм вільного ринку дозволяє споживати тільки ті продукти, що мають попит, що виражається в грошовій формі. Але існують потреби, що ніякими грошима вимірити не можна. Наприклад, дорожня розмітка, вакцинація, зміст національних мереж комунікацій. До таких же товарів відносяться і ті, за які не можна стягувати плату з окремих індивідів (світло на міських вулицях, обслуговування інфраструктурних комплексів, рішення екологічних проблем, поліцейська і пожежна охорона і багато чого ін.). Без державного сектора сучасна економіка обійтися не може.  
Суспільні товари характеризуються рядом властивостей. Найважливішим з них є колективне споживання (дороги, водопровід, каналізація і багато чого ін.). Другою властивістю є неможливість виключити ці товари зі споживання. Без газу, води, світла на міських вулицях неможливе існування людського суспільства. Третьою властивістю є те, що всі ці товари створюються за рахунок державного і муніципального бюджету, що, у свою чергу, наповняються шляхом податкових відрахувань. І четвертою властивістю є те, що держава, хоча вона і не знає точно індивідуальні потреби в суспільних товарах, виробництво останніх і їхнє споживання не наносить збитку іншим споживачам. Звідси випливає, що маса суспільних товарів і послуг дорівнює сукупній пропозиції.  
В сучасних умовах підприємства суспільного сектора економіки менш конкурентноздатні, тому що витрати високі в порівнянні з приватним підприємництвом. Це, поряд з пільговими оподатковуванням, кредитуванням, стабільною заробітною платою, веде до зменшення мотивацій до праці. Звідси більш низька продуктивність праці, невисока рентабельність, роздутий управлінський апарат. Тому багато країн періодично проводять роздержавлення.  
Сучасна економічна система випробує на собі вплив безлічі так званих інституціональних факторів

2.5 Проблеми  економічної цілісності

Економічна  цілісність - узагальнена характеристика об'єктів і суб'єктів економічних  реалій, що володіють складною внутрішньою  структурою і входять в систему  господарювання (домашнє господарство, різного роду фірми, товарно-грошові відносини, кредитні відносини, різні економічні елементи суспільного ладу і багато чого ін.).  
При аналізі економічної цілісності потрібно виходити з того, що остання містить у собі народне господарство даної країни і частини цього господарства, що відповідають галузі і виду виробництв, а також науку, що займається теоретичним аналізом процесів і явищ у різних сферах і галузях економіки. У той же час економічна цілісність припускає вироблення практичних рекомендацій. Формування поняття "цілісність" - продукт тривалого історичного розвитку. Безпосередній перехід до розуміння цього явища відбувся з появою політичної економії як науки. Класики заклали науковий фундамент, завдяки якому економічна цілісність стала предметом постійної уваги. З тієї пори багато економістів займаються цією проблемою, що зараз вилилася в систему, що включає в себе фундаментальні розробки, що йдуть для рішення конкретних практичних проблем. 
Поняття "цілісність" виражає інтегрованість економічних об'єктів, зв'язану з їх внутрішньою активністю. Інтегрованість є стороною процесу розвитку економічної цілісності, зв'язаною з об'єднанням у ціле раніше різнорідних частин і елементів. Проблеми економічної цілісності в зв'язку з інтегрованістю мають місце в рамках вже сформованої системи. У цьому випадку вона веде до підвищення рівня цілісності й організованості. І в той же

час виникають  проблеми при становленні нової  економічної системи з раніше не зв'язаних елементів. Прикладом останнього служить створення в багатьох країнах розвитої ринкової системи і ті труднощі, що стоять при їхній інтегрованості в сформованій системі.  
Самоорганізація - процес, у ході якого створюється, відтворюється й удосконалюється організація економічних систем. У ході їхньої самоорганізації виникають проблеми з економічною цілісністю. Ці проблеми зв'язані з розглянутим процесом самоорганізації і можуть мати місце тільки в системах, що володіють високим рівнем складності і великою кількістю елементів - частин, зв'язки між якими мають не твердий, а ймовірний характер. До таких систем і відносяться економічні системи - цілісності. При цьому процеси самоорганізації відбуваються за рахунок перебудови існуючих і утворення нових зв'язків між елементами цілісності. Прикладом може служити процес керування фірмою як економічною цілісністю і самоорганізацією всіх інших управлінських функцій у межах фірми. Відмінна риса процесів самоорганізації - їхній природний характер. При цьому частини цілісності мають кожний свою характеристику і проблема економічної цілісності полягає в тім, щоб зістикувати частини в єдине ціле. Цілісність у цьому випадку складе щось нове, взаємодіюче у визначеній мірі з навколишнім середовищем. До того ж самоорганізація економічної цілісності зв'язана з її здатністю накопичувати, синтезувати і використовувати минулий досвід. 
Автономність економічної цілісності проглядається в її визначеній незалежності, у здатності самостійно вирішувати як поточні, так і довгострокові проблеми. Автономність означає визначений ступінь децентралізації, але при цьому будь-яка цілісність багатьма нитками зв'язана з іншими цілісностями і їхніми частинами. 
На теоретичному й експериментальному рівнях доведено, що у випадку складних організованих економічних об'єктів ціле не можливо звести до суми частин. У той же час підхід з погляду "ціле більше суми частин" недостатній для рішення економічних проблем, оскільки він виходить із принципу адитивності, тобто сумарності, що не утворить цілісності. У цьому випадку економічна цілісність виступає як залишок від вирахування суми частин з цілого. У цьому проблема економічної цілісності. Її рішення бачиться в розумінні того, що ціле характеризується новими якостями і властивостями, не властивим окремим її частинам. Ці якості виникають у результаті взаємодії економічних частин у визначеній системі зв'язків. 
 
3. Моделі змішаної економіки

3.1 Німецька  модель «змішаної економіки»

Неоліберальній моделі «соціально-ринкового господарства» (синтезу «вільного» і соціальне спрямованого суспільного ладу), яка втручання держави в економіку визнавала лише способом удосконалення механізмів функціонування капіталізму, німецькі соціал-демократи протиставили модель «змішаної економіки» («змішаного економічного ладу»), що в ній державне втручання розглядалося як засіб переходу до соціалізму. Її авторами були X. Дайст та Г. Вайссер — ідеологи і теоретики СДПН. В основу моделі було покладено теорію «економічної демократії» (уточнену концепцію «господарської, індустріальної демократії» Р. Гільфердінга і Ф. Нафталі). 
«Соціально-ринкова» економіка базувалась на вільній конкуренції приватних фірм, але посилення концентрації виробництва сприяло розвитку державної, кооперативної та інших форм власності. Це покликало до життя нові форми конкурентної боротьби — між підприємствами різних суспільних секторів. Назріла необхідність перегляду неоліберальної моделі розвитку. 
Основними ланками німецької моделі «змішаної економіки» стала економічна влада (а не власність) і суспільний контроль над нею. Саме вони були об'єктом реформування. Формування «економічної демократії» трактувалось як: 
— створення альтернативної щодо капіталу влади; 
— поділ відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні; 
—оприлюднення прийнятих рішень як в межах підприємства, так і на державному рівні; 
— створення системи самоконтролю; 
— запобігання зловживанням економічною владою. 
Новий лад мав увібрати все краще, що дав національний історичний досвід: за економічною базою, системою власності — капіталізм, за морально-духовними та інституціональними принципами — соціалізм. 
За капіталізмом закріплювалась функція забезпечення ефективного розвитку економіки, економічного зростання. Соціалізм мав забезпечувати постійне підвищення рівня добробуту, соціальної справедливості і якості життя, коли задоволення вимог соціалістичного сектора гарантується і контролюється державою. 
Для ФРН не характерна націоналізація, «змішана економіка» будується на поєднанні трьох форм власності, трьох секторів і трьох типів підприємств: 
— приватна власність, приватний сектор, приватні підприємства; 
— державна власність, державний сектор, державні підприємства; 
— суспільна (загальнонародна) власність, суспільний сектор, підприємства суспільної орієнтації (ті, що працюють на досягнення суспільне значущої мети). 
Усі три сектори перебувають у зоні ринкових відносин і конкурують між собою, будують взаємовідносини на ринкових засадах. До конкурентної боротьби залучено всі типи підприємств. Економічна демократія потребує однакового ставлення до всіх секторів з боку держави, не передбачає пільг жодному з типів підприємств. 
Владі монополій протиставляється контроль за їхньою діяльністю з боку всіх інших підприємств. На засадах ринкової конкуренції вони мають підтвердити своє право на існування і забезпечити демократичний контроль за діяльністю інших. 
Планового сектора безпосередньо в економіці німецька модель не передбачає. Діяльність економічних суб'єктів не планується. Але плануються фінанси і програми розвитку соціальної інфраструктури (освіта, охорона здоров'я, суспільний транспорт, галузі інформації і та ін.), що сприяє нормальному розвиткові економіки. 
Під плануванням розуміють розрахунки народногосподарських балансів, національного бюджету, які є директивними для уряду, і визначення загальних орієнтирів автономної діяльності емісійного банку. 
Побудоване на засадах економічної демократії суспільство забезпечує демократичний контроль у таких формах: 
— створення умов для виникнення економічної контрвлади; 
—участь трудящих та службовців в управлінні (через ради) з метою захисту інтересів виробників та споживачів (протиставляється контролю з боку профспілок); 
— «прозорість» (гласність) підприємницької діяльності. Регулююча функція держави обмежена її втручанням у макро-економічну та соціальну сфери. Управлінська функція держави стосовно економіки зводиться до регулювання кон'юнктурних та структурних порушень економічного циклу, запобігання кризовим ситуаціям, забезпечення стабільності грошового обігу, рівня цін, збільшення суспільного продукту як гарантії зростання добробуту, з допомогою керування фінансами, податками, використання грошових та кредитних механізмів, проведення раціональної митної політики. Інакше кажучи, засади державного регулювання за програмою соціал-демократів полягають у формуванні макроекономічного середовища, яке сприяє розвиткові ринкових відносин. 
Соціальна політика держави розглядається як могутній інститу-ціональний важіль розвитку суспільства. Держава забезпечує формування і підтримку соціальної інфраструктури; справедливий розподіл; повну зайнятість. 
Особливо наголошувалось, що недоліки в організації і фінансуванні соціальної інфраструктури негативно впливають на економічний розвиток (наприклад, скорочення темпів економічного зростання в 60-х роках повністю відносились на рахунок недостатньо розвиненої системи освіти). 
Ця модель неодноразово підлягала оновленню, уточненню і доповненню. Зокрема в програмі розвитку на 1975—1985 pp. (Ман-геймський з'їзд) було чітко окреслено поле діяльності держави, методи її втручання в економіку. Уточнювалось, що методи непрямого впливу на економіку залежать від конкретного соціально-економічного стану суспільства. Вони матимуть переважно кейнсі-анську спрямованість, але на певних етапах, з метою

скорочення дефіциту державного бюджету, можуть застосовуватись і монетарні заходи впливу. 
Програма декларувала вірність традиційному соціал-демократич-ному курсу, але в ній знайшли відображення і нові тенденції: визначалося місце конкуренції («мікрорівень») і місце планування («мак-рорівень»), визнавалась конструктивна роль планування. «Змішана економіка» у новому варіанті розглядалась як така, що будується на принципі свідомого «глобального регулювання», поєднання мікроекономічного саморегулювання і макроекономічного державного регулювання з метою підпорядкування виробництва потребам соціальної сфери (програма називає це «глобальною економічною політикою»). 
«Глобальна економічна політика» за своєю суттю була кейнсіан-ською і мала протистояти ерхардівському «соціально-ринковому господарству», що з економіки вільної конкуренції перетворилось на експансивне капіталістичне господарство. 
Теоретики, які обґрунтовували нову програму соціальних реформ (К. Шіллер, X. Еренберг, Л. Пашке), зазначали, що побудова соціально-ринкового господарства була орієнтована на створення міцної картелізованої економіки — бази для соціального реформування. Формування «змішаної економіки» має на меті створення такої економіки, яка б поєднувала посилення (під контролем держави) конкуренції на мікрорівні і планування на макрорівні. 
У цілому німецька соціал-демократична модель реформування економіки зводиться до побудови ефективної економіки вільної конкуренції за посилення інституціональних функцій держави.

3.2 Австрійська модель «змішаної економіки»

На відміну від  соціал-демократичного руху в Німеччині, який протягом тривалого часу проблему соціального реформування вирішував лише теоретично, соціалістична партія Австрії, що відразу після війни стала при владі, отримала можливість апробації на практиці моделі «змішаної економіки». Ідею націоналізації виробництва, як необхідну умову побудови соціальне справедливого суспільства, було реалізовано негайно після виведення окупаційних військ. 
У повоєнні роки в Австрії сформувався найпотужніший у Західній Європі державний сектор, який став основою австрійської промислової структури, визначав структурну політику, протистояв проникненню іноземного капіталу в державну економіку і захищав та підтримував приватний сектор. Він був планово-регульованим, керованим державою. 
Державний сектор розглядався як важіль, з допомогою якого встановлюється економічна рівновага в суспільстві, забезпечується стабільне зростання добробуту, перерозподіляються ресурси на користь приватного сектора. З ним зв'язана ідея планового індикативного управління приватним сектором та непрямого його регулювання. 
Комуністична партія Австрії неодноразово висувала вимогу демократизації управління націоналізованим виробництвом через залучення профспілок та представників трудящих. Але соціалісти розглядали участь трудящих в управлінні як альтернативу націоналізації, тому вважали цю демократизацію непотрібною за умов вилучення націоналізованого сектора із зони капіталістичного підприємництва. 
Ідею демократизації управління в приватному секторі було законодавче зафіксовано. Суспільство стало на шлях формування сильних профспілок, які мали регулювати відносини у приватному виробництві на підставі колективних угод. Крім того, при уряді було створено дорадчі й консультативні комітети, які виконували ті самі функції. У Австрії було сформовано систему «соціального партнерства», яка передбачала узгодження інтересів праці й капіталу на загальнонаціональному рівні. 
У 1966—1970 pp. соціалістична партія Австрії перебувала в опозиції, оскільки економічну політику уряду визначала коаліція партій. У цей період провадився курс на послаблення державного управління та протекціонізму, реприватизацію націоналізованої власності у формі акціонування, створення підприємств з участю іноземного капіталу. Наслідком економічних трансформацій неоліберальної спрямованості стала економічна криза, в результаті чого коаліційний уряд приймає рішення про повернення до соціал-демократичної програми розвитку. Більше того, узаконюється концентрація і централізація (фактично монополізація) капіталів державних підприємств. 
На сучасному етапі австрійська модель «змішаної економіки» оновлюється, орієнтуючись на скандинавський варіант, модель «шведського соціалізму».