Економіка інтелектуальної власності

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ» 

 

Реферат

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

на тему:

«Економіка інтелектуальної власності»

  

Виконала:

студентка групи МО-51 (м)

Тютюннік  М.П.

Перевірила:

Шурдук І.В.

       
 
 
 
 
 
 

ПОЛТАВА – 2011

ЗМІСТ 

Вступ

   1. Інтелектуальна власність – складова інтелектуального капіталу за економічним змістом

   2. Оцінка вартості інтелектуальної  власності

   3. «Нова» економіка інтелектуальної власності

Висновок

Перелік джерел літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ВСТУП 

   В умовах ринкової економіки інтелектуальна власність в господарському обігу  набуває статусу інтелектуального капіталу. Цей складний в економіці  феномен знайшов теоретичне обґрунтування  при розгляді сучасної ринкової інтелектуальної економіки, яка спирається на загальні основи теорії ринку, капіталу і підприємництва (бізнесу).

   Економіка інтелектуальної власності, або  інтелектуальна економіка - це галузь знань, яка вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізмів взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом.

   Сучасна ринкова інтелектуальна економіка - це змішана економіка, в якій інтелектуальний  продукт створюється під впливом  власних зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, які охоплюють організаційні форми й правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації інтелектуального капіталу, систему сучасного обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА  ВЛАСНІСТЬ — СКЛАДОВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ 

   Інтелектуальна  економіка — це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізми взаємодії  суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального продукту, засоби мобілізації з інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладення угод.

   Сучасна ринкова інтелектуальна економіка  — це змішана економіка, в якій інтелектуальний продукт створюється  під впливом власних ринкових зусиль, що спрямовують підприємницьку активність на зростання інтелектуального капіталу, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу і контролюючи її додержання.

   Бізнес  — це відповідний вид діяльності з метою отримання доходу за результатами комерціалізації інтелектуального продукту. Він передбачає повну самостійність щодо прийняття господарських рішень та певну відповідальність за результати цих рішень. Бізнес — це ризик. Він передбачає залучення власного капіталу або опосередковану участь у такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу на умовах корпоративного права.

   Інтелектуальний капітал як економічна категорія  розглядається з позиції авансованої  інтелектуальної власності, що в  процесі свого руху приносить  більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас відтворює властиві лише йому (інтелектуальному капіталу) особливості. До інтелектуального капіталу належать продукт розумової, інтелектуальної праці та продукт творчих зусиль. Інтелектуальний капітал — це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

   Щоб глибше усвідомити поняття та механізм функціонування інтелектуального капіталу, наведемо класифікацію видів інтелектуального капіталу за різними ознаками, залежно  від мети та завдань, які при цьому вирішуються.

   За  формою власності інтелектуальний  капітал може бути приватним, колективним  та державним залежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається  результатом інтелектуальної творчої  діяльності. Зазначені правомочності закріплені в Конституції України (ст. 41).

   В основу інтелектуального капіталу входить  інтелектуальна власність — результат  інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об'єктивований, втілений у певну об'єктивну форму та здатним до відтворення. З цієї позиції інтелектуальна власність визначає кому належить результат інтелектуальної творчої діяльності, що втілений у певну об'єктивну форму (патент, свідоцтво, ноу-хау, товарний знак, авторський твір тощо). Що стосується приватної або колективної (група приватних осіб) форми власності, то зрозуміло, що мається на увазі, кому належить результат власного творчого пошуку, хто або скільки людей спрямовували свої зусилля на отримання кінцевого результату творчої діяльності. Що стосується державної форми інтелектуальної власності, то до неї належить продукт інтелектуальної праці, створений на замовлення державних органів влади за рахунок бюджетних коштів, або за традицією продукт інтелектуальної праці належить суб'єкту господарювання (підприємству, об'єднанню тощо), який утворений органами держави (місцевого самоврядування— комунальна власність; Кабінетом Міністрів України, за наказом міністерств і відомств — загальнодержавна власність), що відповідає законам України «Про власність», «Про підприємства в Україні» тощо.

   Корпоративна  трансакція пов'язана з організаційно-правовою формою інтелектуального капіталу і  відтворюється у формі акціонерного або пайового інтелектуального капіталу залежно від виду корпоративної трансакції або виду засновницького капіталу, якщо маємо на увазі акціонерне товариство або інші види господарських товариств (товариство з обмеженою відповідальністю тощо), що передбачені Законом України «Про господарські товариства» та іншими. Вкладення інтелектуального капіталу до статутного фонду господарських товариств в обмін на корпоративні права належить до інноваційної діяльності, спрямованої на емісію (ремісію) статутного фонду, тобто підвищення (зменшення) потенціалу засновницького капіталу.

   Корпоративні трансакції здійснюються з метою більш повного використання прав інтелектуальної власності, зміни структури управління та реструктуризації активів. Водночас при корпоративних трансакціях здійснюється перерозподіл виключних прав між суб'єктами, які беруть участь у трансакціях.

   Резидентність визначає присутність національного  або іноземного інтелектуального капіталу. За такою ознакою збільшуються інтеграційні можливості інтелектуального капіталу, який стимулює створення ринку інтелектуальних (нематеріальних) активів.

   Форма залучення інтелектуального капіталу проявляється у формі права на об'єкти промислової власності та у формі авторського та суміжних з ним прав залежно від видів  об'єктів інтелектуальної власності. За міжнародними стандартами усі  результати творчої інтелектуальної діяльності з точки зору правової охорони поділяються на об'єкти, що охороняються правом промислової власності, і на об'єкти, що охороняються авторським правом. До промислової власності належать винаходи, корисні зразки, промислові моделі, фабричні або товарні знаки, ноу-хау. До об'єктів, що охороняються авторським правом, належать права на наукові, літературні, художні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.

   Інтелектуальний капітал в інших формах може проявлятися, наприклад, у вигляді наданих послуг типу «інжиніринг» тощо.

   За  терміном знаходження у розпорядженні  суб'єкта господарювання інтелектуальний  капітал поділяється на власний  або такий, що не має терміну знаходження  у розпорядженні суб'єкта господарювання, та строковий інтелектуальний капітал.

   Власний інтелектуальний капітал може бути на балансі суб'єкта господарювання, наприклад, у формі капітальних  інвестицій, тобто на стадії створення (розробки) нематеріальних активів. Що стосується строкового інтелектуального капіталу, то на балансі суб'єкта господарювання такий капітал дістає відображення у вигляді нематеріальних активів, які залежно від виду мають термін знаходження у розпорядженні суб'єкта відповідно до законодавства України про охорону інтелектуальної власності. Так, наприклад, правова охорона суб'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений строк: винахід — на 20 років, корисна модель — на 5 років, промисловий зразок — на 10 років тощо.

   Означеними  законами також передбачено здійснення, наприклад, щорічної (для винаходів) підтримки їх дії, шляхом сплати зборів за дії, що пов'язані з охороною права на об'єкти інтелектуальної власності.

   За  ознакою формування (мобілізації) інтелектуальний  капітал поділяється на створений  самим суб'єктом господарювання і придбаний в інших суб'єктів господарювання.

   За  ознакою можливості визначення розміру (величини) вартості інтелектуальний  капітал може оцінюватися (визначатися) прямим (витратним) методом (безпосередньо, відповідно до кошторису) та експертним методом.

   Витратний метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає, що потенційний  покупець, якій володіє відповідною  інформацією (кошторисом витрат) про  предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж вартість іншого об'єкта у складі нематеріальних активів тієї самої корисності.

   Експертний (ринковий) метод оцінки вартості інтелектуального капіталу передбачає використання методу порівняльних продаж, який полягає  у прямому порівнянні оцінюваного  об'єкта з іншим, аналогічним за якістю, призначенням і корисністю, що був проданий у порівнюваний час на аналогічному ринку.

   Передусім з юридичних позицій слід розрізняти правову охорону інтелектуальної  власності і право на інтелектуальну власність.

   Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності надається за певних умов на конкретно визначений законом строк.

   Право інтелектуальної власності —  це право володіти, користуватися  і розпоряджатися належним результатом  інтелектуальної творчої діяльності.

   Інтелектуальна  власність є складовою інтелектуального капіталу і набуває всіх притаманних йому ознак.

   Використання  інтелектуальної власності в  господарській діяльності з економіко-фінансових позицій — це її комерціалізація, що виникає на умовах договірних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал.

   Як  товар інтелектуальна власність  розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських  операціях.

   Як  капітал інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрати капіталу на освіту або придбання підприємцем нематеріальних активів з метою його приросту.

   Інтелектуальна  власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на капітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачають внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

   Трансформація інтелектуальної власності в  інноваційний продукт, придатний для виробництва і ринку, є самим важким етапом у ланцюгу, що зв'язує науку, винахідника зі споживачем. При цьому потрібно враховувати домінанти ринку, потреби споживача і мати досвід технологічного підприємництва.