Оцінка прав інтелектуальної власності

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра політології та права

                              

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни «Інтелектуальна власність»

 на тему:

«Оцінка прав інтелектуальної власності»

 

 

 

 

 

 

Виконав

Студент гр.5МОмс                                                                            Третяков Д.С

 

Перевірив професор                                                                    Семенченко Ф.Г

 

 

 

Херсон 2014

 

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Цілі оцінки прав інтелектуальної власності 4

2. Підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності 4

3.Методи оцінки 6

4.Послідовність оцінки 9

Список використаної літератури 12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

У сучасному суспільстві інтелектуальна власність є основою його багатства. саме вона визначає конкурентоздатність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. У сучасній економіці, що ґрунтується на інформації та знаннях, інтелектуальна власність стає важливим ресурсом підприємства, необхідною складовою його інноваційного розвитку та забезпечення конкурентних переваг. Якщо в індустріальну епоху володіння матеріальними активами дозволяло підприємству бути успішним на ринку.

Формування інтелектуальної власності підприємства є досить важливою проблемою на сьогоднішній день, тому що вона значною мірою впливає на його вартість та стає важливим критерієм оцінки ефективності роботи суб’єкта господарювання.

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв’язку з:

- визначенням бази оподаткування  в процесі придбання та продажу  об’єктів інтелектуальної власності;

- здійсненням корпоративних  операцій, пов’язаних з емісією (ремісією) статутних фондів господарських  товариств;

- визначенням вартості  виключних прав, що передаються  на підставі договору купівлі-продажу  об’єктів інтелектуальної власності  чи ліцензійних договорів на  право використання таких об’єктів;

- визначенням розміру  компенсації (розміру відшкодування), яку потрібно сплатити відповідно  до діючого законодавства власнику  інтелектуальної власності за  порушення його виключних прав;

- внесенням об’єктів  інтелектуальної власності при  здійсненні інноваційних чи інвестиційних  проектів;

- поширенням ринків збуту (шляхом надання франшизи (межі  відхилення кількості поставленого  товару від зазначеного у договорі) та ін.);

- організацією страхування;

- передачею інтелектуальної  власності під заставу з метою  отримання кредитів;

- визначенням збитків, отриманих  неправомірним використанням об’єктів  інтелектуальної власності;

- банкрутством підприємства  у процесі його ліквідації  з метою задоволення позовів  кредиторів;

- проведенням приватизації (відчуження) державного майна.

За своєю сутністю об’єкти інтелектуальної власності не мають встановленої форми, тому їх вартість не визначається з використанням традиційних показників, що застосовуються при здійсненні оцінки матеріальних об’єктів. Світовий досвід показує, що питання адекватної ціни складне як практично, так і теоретично. Ймовірність та суб’єктивність у такій оцінці очевидна, що потребує залучення до розрахунку вартості інтелектуальних об’єктів більш удосконаленого методичного інструментарію.

При цьому слід зазначити, що розрахунки вартості об’єктів інтелектуальної власності здійснюються для певних цілей і не можуть бути використані для інших.

Методика оцінки вартості інтелектуальної власності розробляється для відповідного об’єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці виникає, як правило, у зв'язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав.

З прийняттям Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначені правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб’єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання їх результатів.

 

 

1 . Цілі оцінки прав інтелектуальної власності

 

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1 ... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

- оподатковуваної бази  майна підприємств;

- вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного  договору чи договору про їхню  пе-реуступку;

- вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться  до статутного капіталу підприємства;

- розміру компенсації  що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

 

2. Підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності

 

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання е досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.

 

 

3. Методи оцінки

 

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалу-зевій вартості робочої с певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Таблиця 2

Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

Підхід до оцінки Витратний підхід	Метод оцінки
	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий) підхід	Метод порівняння продажів
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів: надлишкового прибутку; роялті; звільнення від роялті.

 

 

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: Їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації' заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді — для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об'єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою:

де: PV - розрахункова вартість об'єкта інтелектуа          льної власності;

l  -         розрахунковий період (роки);

Сi -        грошовий потік (надлишковий прибуток) в      періоді l;

i  -         ставка дисконту (зменшення).

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуальної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті:

де: Ci - грошовий потік (база роялті), грн.;

R - ставка роялті, %.

Метод звільнення від роялті передбачає розрахунок вартості об'єкта інтелектуальної власності за формулою:

де: Сi - грошовий потік (база роялті), грн.

i -   ставка дисконту, %.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Послідовність оцінки

 

Принципова схема, що відображає послідовність оцінки прав на об'єкти інтелектуально! власності, представлена на рис. 6.

Процес оцінки розпочинається з ідентифікації об'єкта інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника. Наступним кроком є визначення мети оцінки. Коли встановлені об'єкти оцінки і мета оцінки, визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використаний під час оцінки.