Джерела права інтелектуальної власності

Дніпропетровський університет економіки та права

Кафедра права

 

 

                                                                                                                                                                                                                            

 

 

 

Індивідуальне завдання

з дисципліни “Інтелектуальна власність”

на тему: “Джерела права інтелектуальної власності ”.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Студентки: Ворони Ю. В.

                                                             Група: ПЗ 091 зал. кн. № 013121

                                                                      Перевірила: доц. Циверенко Г.П.       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2014

План

Вступ

1. Сучасне українське законодавство  в сфері інтелектуальної власності

1. Сутність законодавства в сфері інтелектуальної власності
2. Класифікація джерел права інтелектуальної власності

2. Джерела авторського  права та суміжних прав в  Україні

1. Національні джерела авторського права та суміжних прав
2. Міжнародні джерела авторського права та суміжних прав

3. Правове регулювання  відносин, які виникають у сфері  промислової власності в Україні

1. Національна нормативно-правова база у сфері промислової власності України
2. Міжнародні угоди і їх відтворення в законодавтсві України

Висновки

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

   Актуальність теми. Нормативна база правового регулювання у сфері права інтелектуальної власності потребує значного розвитку і вдосконалення, бо містить прогалини з питань визначення правового статусу авторів об'єктів права інтелектуальної власності. Правові рішення у вказаній сфері регулювання часто характеризуються застосуванням неапробованих правових моделей. У той же час має місце недостатнє сприймання досвіду інших країн: юридичні конструкції і методи правового регулювання, ефективність застосування яких доведено практикою, часто не знаходять відображення в українському законодавстві. Перелічені недоліки істотно знижують ефективність правової регламентації відносин, пов'язаних зі створенням та використанням творів, що в кінцевому підсумку негативно впливає на правовий статус авторів і в цілому на ситуацію у сфері інтелектуальної діяльності. Відповідного узагальнення та науково-теоретичного аналізу забезпечення творця необхідними гарантіями, правами й пільгами і взагалі визначення його правового статусу поки що в Україні не здійснювалося.

   Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини у сфері формування та застосування джерел права інтелектуальної власності, національної системи джерел права інтелектуальної власності та міжнародних нормативно правових актів; в тому числі процеси правозастосовчої діяльності.

   Предметом дослідження є джерела права інтелектуальної власності.

 Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є науково-теоретичний аналіз системи джерел права інтелектуальної власності та дослідження особливостей правової регламентації відносин, що виникають у процесі створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності.

   Серцевиною законодавства України про інтелектуальну власність є суб’єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури.

• 1.  Сучасне українське законодавство у сфері інтелектуальної власності

   Сучасне українське законодавство у сфері інтелектуальної власності виступає як специфічний комплекс нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі сферою творчої, інтелектуальної діяльності, що характеризується і певною самостійністю, і чітким взаємозв'язком із нормами інших галузей права. За цим законодавством можна визнати наявність рис складної системи нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють відповідні суспільні відносини. Проте це лише поверхова, загальна характеристика законодавства у сфері інтелектуальної власності, яка потребує подальшого дослідження.

   Чинне цивільне законодавство України, хоча і містить книгу IV «Право інтелектуальної власності», однак, жодною мірою не поглинає законодавства з питань інтелектуальної власності. Це спричинено тим, що предмет регулювання права інтелектуальної власності не входить повністю у предмет цивільного права.

   Можна говорити, що законодавство у сфері інтелектуальної власності – це складна внутрішньо зумовлена єдність законів і підзаконних актів (у тому числі актів Міністерства освіти і науки України), об'єднаних одним предметом нормативно-правового регулювання (відносини у сфері творчої, інтелектуальної д іяльності), узгодженістю імперативно-диспозитивного впливу на суспільні відносини, що виникають стосовно правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності, та своєрідною системністю, спричиненою ієрархією норм права інтелектуальної власності.

1.1 Сутність законодавства у сфері інтелектуальної власності

   Досліджуючи сутність законодавства у сфері інтелектуальної власності, важливо окреслити його характерні ознаки:

- воно має власну  сферу (галузь), мету і завдання  правового регулювання, окреслені  як Конституцією, так і законами  України, підзаконними нормативно-правовими актами, що стосуються творчої, інтелектуальної діяльності;

- у регулюванні суспільних  відносин з інтелектуальної власності  використовується як імперативний, так і диспозитивний методи  правового регулювання;

- нормативно-правові акти, що регулюють сферу інтелектуальної, творчої діяльності, поділяються за предметом правового регулювання і систематизуються залежно від юридичної сили;

- законодавство у сфері  інтелектуальної власності безпосередньо  пов'язане з регулюванням статусу  об'єктів і суб'єктів інтелектуальної власності, а також авторського та суміжних прав, прав промислової власності тощо;

- первинним елементом  цього законодавства є стаття  законодавчого акта як форма  вираження, засіб викладення правової  норми;

- як галузь загальної  системи законодавство має комплексний характер і містить джерела як публічного, так і приватного права.

Стосовно останньої риси доцільно зауважити, що нормам законодавства у сфері інтелектуальної власності притаманне подвійне коло регулювання. Юридичні норми існують за своїми первинними моментами у головній структурі та на них поширюються загальні положення цивільного права. Разом з тим, вони входять до другорядної структури, називаючись нормами кримінального, адміністративного, фінансового, митного та іншого права.

   Ані у теоретиків, ані, тим більше, у практиків не виникає сумнівів, що законодавство у сфері інтелектуальної власності є досить складним утворенням нормативно-правових актів. Однак і йому притаманна певна система. Тому воно може називатись системним. Цю ознаку, поряд з іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться в правових актах.

   Використання цих правил дозволяє, у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами, надати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим, зокрема при застосуванні правил вертикальної та горизонтальної ієрархій. Як зазначалось вище, законодавство у сфері інтелектуальної власності виступає джерелом та зовнішньою формою права інтелектуальної власності, що обумовлюється основною інтегративною властивістю законодавства як системи.

1.2. Класифікація джерел  права інтелектуальної власності

   Джерелами права інтелектуальної власності є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є національні нормативно-правові акти та міжнародно-правові акти, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлюється гарантія свободи інтелектуальної діяльності в Україні (ст. 54).

   Основними джерелами, якими регулюються питання виникнення (або набуття), реалізація та захист прав інтелектуальної власності є, перш за все, Цивільний кодекс України та спеціальні закони.

   Систематизувати нормативно-правові акти у сфері права інтелектуальної власності можна за кількома критеріями:

• за об'єктною ознакою, тобто залежно від того, з приводу якого об'єкта права інтелектуальної власності нормативно-правовий акт регулює суспільні правовідносини, їх можна класифікувати на:

1. нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав;

2. нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності.

• залежно від того, в якому нормативно-правовому акті права інтелектуальної власності отримали своє закріплення:

1) нормативно-правові акти  України з питань інтелектуальної  власності;

      2) міжнародно-правові акти з права інтелектуальної власності, згода на      обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

• залежно від юридичної сили нормативно-правового акта, яким регулюються відносини у сфері інтелектуальної власності:

1) Конституція України;

2) міжнародні договори, угоди, згода на обов'язковість  яких надана Верховною Радою України;

3) закони України та  кодекси України;

4) підзаконні нормативно-правові  акти (укази Президента, постанови  Кабінету Міністрів України, постанови  міністерств і відомств України  та ін.).

   Можна також провести систематизацію за змішаною основою:

1. нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною авторського права і суміжних прав;
2. нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності;
3. міжнародно-правові акти з авторського права і суміжних прав, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
4. міжнародно-правові акти з промислової власності, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

   Питання інтелектуальної власності знаходять відображення й у судовій практиці, переважно — у практиці Вищого господарського суду України. Зокрема, можна згадати оглядові листи ВГС України, у яких аналізується практика застосування господарськими судами законодавства про захист прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. У зв'язку зі складністю судових спорів щодо порушення прав інтелектуальної власності, до розгляду яких залучають судових експертів, що готують висновки судової експертизи як один із доказів по справі, ВГСУ прийняв низку актів, спрямованих на вирішення питань призначення судових експертиз. Як приклад можна навести Рекомендації ВГСУ від 29 березня 2005 р. № 04-5/76 «Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності».

   Говорячи про джерела права інтелектуальної власності, доцільно згадати і про стандарти, що закріплені у цій сфері — міжнародного та національного рівня. Зокрема, такими є Стандарти Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), які є нормативними документами, що стосуються інформації та документації промислової власності та містять правила і рекомендації щодо

уніфікованих методів представлення інформації на різних носіях.

Стандартами ВОІВ регламентуються: форма та зміст патентних документів; правила їх індексування, класифікування та кодування; зміст та структура офіційних бюлетенів і покажчиків до них; характеристики матеріальних носіїв інформації тощо.

   Застосування стандартів патентними відомствами сприяє гармонізації та уніфікації патентної документації, забезпечує більш ефективне міжнародне співробітництво у сфері патентної документації та стандартизації, полегшує міжнародний обмін, сприяє подоланню мовного бар'єра. Наприклад, користувачам Фонду патентної документації громадського користування (ФГК), що ведеться в Україні, знання чинних редакцій стандартів допоможе зорієнтуватися під час пошуку та аналізу патентної документації країн світу.

    В Україні у 1997 р. започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та з 1 січня 1998 р. введено в дію (наказ Держстандарту України № 327 від 6 червня 1997 р.) такі стандарти:

• ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення.
• ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення.

Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України у галузі промислової власності. Ці вимоги є обов'язковими для суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного бюджету. Для всіх інших суб'єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер.