Захист прав інтелектуальної власності

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальні положення про право інтелектуальної  власності……………………………………………………………….……………6

1.1 Історія щодо становлення Інституту права інтелектуальної власності……………………………………………………………………………...6

1.2. Поняття та види  права інтелектуальної власності……………………………………………………………………………...9

Розділ 2. Загальні положення про систему захисту  права інтелектуальної власності……………………………………………………………………………22

2.1. Система захисту прав інтелектуальної власності та її призначення…………………………………………………………………………22

2.2. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності ………………23

2.3. Захист авторського права і суміжних прав………………………………………………………………………………….25

2.4. Цивільно-правовий захист патентних прав………………………………………………………………………………….27

2.5. Кримінально-правовий  захист права інтелектуальної  власності……...……29

2.6. Адміністративно-правовий  захист права інтелектуальної  власності………34

Розділ 3.  Міжнародно-правова охорона права інтелектуальної власності…………………………………………………………………………...36

Висновок……………………………………………………………………………42

Список використаних джерел…………………………………………………...43

 

 

Вступ

                                                                "Людський геній є джерелом усіх витворів мистецтва та винаходів. Ці витвори є гарантією життя, гідного людини. Обов'язок держави — забезпечити надійну охорону всіх видів мистецтв і винаходів” — такий напис зроблено на куполі штаб-квартири Всесвітньої організації інтелектуальної власності у Женеві.

 

 На протязі всього свого існування людина займалась певними справами, результатами яких були як матеріальні, так і не матеріальні речі та вироби. Треба відзначити, що постійно знаходились люди, які мали намір скористатись результатами діяльності інших, тобто вкрасти. Боротись з крадіжками матеріальних об’єктів людство навчилось дуже давно. Історії відомі приклади древніх законів, ціллю яких було покарання крадіїв. Але за такою власністю як інтелектуальна було дуже складно слідкувати і контролювати законність її використання.           Людство почало осмислювати важливість законного використання інтелектуальної власності, тільки коли створило демократичне суспільство з законами, які контролювали всі аспекти її діяльності.     У наш час людина постійно стикається з інтелектуальною власністю сама цього не підозрюючи. Ми читаємо книжки, дивимось кінофільми, слухаємо музику, і це є незначною частиною того, що охоплює інтелектуальна власність. Саме тому всебічне вивчення цього питання є не останнім за важливістю у наш час.             Необхідність захисту інтелектуальної власності стала наявною потребою. Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому і врешті-решт добробут суспільства значною мірою залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Людина за своєю природою схильна до творчості, вона завжди в пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки тощо. Проте в силу тих або інших причин рівень творчої діяльності в різних країнах неоднаковий.             У сучасних умовах будь-який вид діяльності людини – виробництво чи оборона, охорона здоров'я тощо — без належного науково технічного забезпечення просто неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку.     Питанням розвитку всіх видів творчості надає великої уваги Конституція України. У ст. 54 Конституція проголошує, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Держава гарантує надання захисту інтелектуальній власності, авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Держава гарантує, але, нажаль, ці гарантії мало чим підкріплені. В нашій країні процвітає піратство і існуючий масив законодавчих актів малоефективний для боротьби з ним. Ми приречені на подібні перегони (влада і пірати) до тих пір, поки наша економіка спроможеться на те, щоб утримувати наше суспільство на рівні достатку необхідного для спокійного життя.         Тема моєї курсової роботи “Захист прав інтелектуальної власності” є досить актуальною,оскільки проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.              Слід зазначити, що досліджувана тема знаходить своє відображення у працях багатьох авторів. Це свідчить про те, що тема є досить обширною і містить велику кількість інформації. Кожен з авторів по різному викладав питання, давав власне тлумачення, приклади. Але від цього суть даної теми все ж залишається незмінною.         Окремі проблеми захисту права інтелектуальної власності досліджували такі науковці, як: Ю.Г. Матвєєва, В. І. Жукова, С.Д. Волошка, Н.М. Мироненко, В.М. Крижна, Г.А. Андрощук, В.О. Жарова, О.Д. Святоцький, Г.В. Корчевний, О.М. Тропіна та ін.          Отже, слід наголосити, що розробленість даної теми в літературі знаходиться дійсно на високому рівні. А це, в свою чергу, дає нам змогу проаналізувати джерела, внести навіть свої корективи і зробити відповідні висновки.            Метою даної роботи є доведення необхідності захисту прав інтелектуальної власності.         Досконале оволодіння вище названою темою роботи має неабияке значення для майбутніх юристів, які з впевненістю можуть надати правову допомогу  творцям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальні положення про право інтелектуальної власності

1. Історія щодо становлення Інституту права інтелектуальної власності

З переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження  України до світової спільноти суттєво  зросла роль в економічному і соціальному  розвитку суспільства результатів розумової (творчої) праці людини, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення, сорти рослин і породи тварин, комерційні таємниці, твори літератури і мистецтва, бази даних, комп'ютерні програми, фонограми та відеограми тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву "об'єкти права інтелектуальної власності", або "інтелектуальна власність".         Після проголошення незалежності України суттєво змінилося відношення до інтелектуальної власності. Якщо за радянських часів виключне право розпоряджатися інтелектуальною власністю належало державі, то відтепер воно належить, насамперед, творцю цієї власності. Ця важлива норма відтворена в основному Законі - Конституції України, згідно якої: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності..." [ 1, с. 12]   Одним з феноменальних і не всіма усвідомлених явищ кінця XX століття є масова поява на ринку нового виду товару - інтелектуальної власності. Темпи росту обсягу торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж звичайних товарів, тому фахівці прогнозують, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стане основним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг буде в основному забезпечуватися використанням відповідних об'єктів права інтелектуальної власності. Остання обставина особливо важлива для України, яка вибрала інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність. Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути ознайомлений кожний громадянин.       Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність у явному вигляді може не приносити прибутку, але, створюючи додаткові труднощі для конкурентів, полегшує тим самим просування власних товарів і послуг на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвитку громадян.   До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції, затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.       Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.   У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура - складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною.                         Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня  1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.     Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність", тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.             Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.             Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15 грудня 1993 року.      У той самий період були прийняті закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (18 грудня 1992  року), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993  року, "Про захист від недобросовісної конкуренції" (7 червня 1996 року), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (5 листопада 1997 року).             Для розвитку зазначеного законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.          Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 року). Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" та "Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва" (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських і суміжних правах".   Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 році Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".    Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності стало прийняття у 2003 році Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".         Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.   Таким чином, в Україні вже створена законодавча база, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Але попереду чекає велика робота по її вдосконаленню та гармонізації з міжнародним законодавством. [ 12, с. 17-20]

 

2.1. Поняття  та види права інтелектуальної  власності.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної,творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. [ 2, с. 134]            При цьому цивільне право безпосередньо не регулює самотворчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванню і захисту прав авторів і інших осіб, що мають авторські права. Авторські, винахідницькі і подібні їм права звичайно називають винятковими, тобто абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім іншим особам чинити зазначені дії .    Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникнули як реакція права на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним правом і правом власності, і розділ VI Закону України «Про власність» так і називається «Право інтелектуальної власності».              Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці по їх створенню, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів. І тут не зовсім придатна класична тріада правомочностей власника, що здійснює звичайні майнові права, оскільки, відчужуючи, наприклад, об'єкт, своєї інтелектуальної власності, його творець не позбавляється тим самим усяких прав на нього, а набувач не одержує можливості за своїм розсудом змінювати цей об'єкт і узагалі вважати його винятково своїм. Тім більше, що у власність інших осіб переходять, як правило, не об'єкти права інтелектуальної власності, а матеріальні носії науково-технічних ідей і художніх образів (конкретні картини, видання, технічна документація).             Таким чином, сутність права інтелектуальній власності полягає в нематеріальній природі її об'єктів.          Зміст права інтелектуальної власності складають особисті немайнові (духовна власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка змісту права інтелектуальної власності складається в двоєдиній структурі й у тому, що тут майнові права не просто пов'язані з не майновими, смердоти виходять від немайнових прав і грунтуються на духовній власності творців [11,с.44-50]. У відповідності зі ст. 41 Закону України «Про власність» об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.          У залежності від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити чотири її різновиди:

1. Авторське право і суміжні  права; 

2. Право на наукове відкриття; 

3. Промислова власність (право  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок, що називають також патентним  правом);

4. Інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві  (право на товарний знак, знак  обслуговування, на раціоналізаторську  пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень,  топологій інтегральних схем, інтересів  володаря «ноу-хау»).        Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але вже не на праві інтелектуальної власності, а в порядку звичайного майнового права.          Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює немайнові відносини і пов'язані з ними майнові відносини в сфері створення і використання творів літератури, науки і мистецтва.     Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України «Про авторське право і суміжні права», у ст.1 який указується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.             Об'єкти авторського права - це твори літератури, мистецтва і науки, що задовольняють таким вимогам:

- По-перше, твір повинний бути творчим.  

Творчість - це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось нового. Творчий характер твору означає, що воно є новим в порівнянні з раніше відомими. Новизна може висловитися як в новому змісті, так і в новій формі. Для об'єктів авторського права істотне значення має як новизна змісту, так і новизна форми. Нова форма відображення відомого змісту характеризує твір як щось творче і спричиняє визнання його об'єктом авторського права. Історія літератури і мистецтва знає чимало цьому прикладів: Шекспир брав теми для ряду своїх транедій із творів античних грецьких авторів, Стендаль широко використовував для своїх новел італійські середньовічні хроніки, біблійні сюжети знайшли відображення на полотнах багатьох великих живописців і т.д. Іншою ознакою об'єкта авторського права є об'єктивна виразність - об'єкт повинний існувати в якийсь формі, доступної для сприйняття іншими людьми. Якщо ідеї, думки, образи автора не одержали вираження поза його свідомістю - немає об'єкта авторського права. З історії вітчизняної музики відомо, що композитор М. И. Глінка, що написав дві геніальні опери «Іван Сусанін» і «Руслан і Людмила», склав третю оперу, що він назвав «Двумужница». Глинка говорив: «Опера в мене вся тут, у голові, дайте мені лібретиста, і через місяць опера буде готова». Не знайшовши лібретиста і захворівши, Глінка поїхав у Німеччину, «на води» - лікуватися де помер, і в такий спосіб ця опера не побачила світу. Для визнання твору об'єктом авторського права достатньо двох названих ознак. Не має значення, обнародуване воно або ні. Твір стає об'єктом авторського права з моменту його створення в якийсь звичайній формі. Не потрібно офіційного оформлення цих творів. Не має значення серйозність і призначення твору. Не має значення зовнішня форма його вираження.        Відповідно до ст. 5 Закону «Про авторське право і суміжні права» об'єктами його охорони є такі твори в області науки, літератури і мистецтва:

1) літературні, письмові  твори белетристичного, наукового,  технічного або практичного характеру  (книги, брошури, статті, комп'ютерні  програми тощо);

2) виступи, лекції, промови,  проповіді й інші усні твори;

3) музичні твори з текстом  і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні  твори, пантоміми, хореографічні  й інші твори, створені для  сценічного показу;

5) аудіовізуальні твори; 

6) скульптури, картини, малюнки,  гравюри, літографії й інші  твори образотворчого мистецтва; 

7) твори архітектури; 

8) фотографії;

9) твори прикладного мистецтва,  якщо вони не охороняються  спеціальним законом про промислову  власність; 

10) ілюстрації, карти, плани,  ескізи, пластичні твори, що стосуються  географії, геології, топографії, архітектури  й інших областей науки; 

11) сценічні опрацювання  творів, зазначених у підпунктах 1 дійсної статті, і опрацювання  фольклору, придатні для сценічного  показу;

12) переклади, адаптації,  аранжування, інші переробки творів  і опрацювання фольклору (похідні  твори) без заподіяння збитку  охороні оригінальних творів, на  підставі яких створені похідні  твори; 

13) збірники творів, збірники  опрацювань фольклору, енциклопедії  й антології, збірники звичайних  даних, інші складові твору,  за умови, що вони є результатом  творчої роботи з добору, координації  або упорядкуванню змісту без  заподіяння збитку охороні вхідних  у них творів.       Не є об'єктами авторського права :

1) офіційні документи  (тексти законів і інших правових  актів, рішення судів і т.п.);

2) державна символіка  (прапор, герб, ордена і т. п.) ;

3) твори народної творчості  ;

4) повідомлення про події  і факти, що мають офіційний  інформаційний характер.             Суб'єкти авторських і суміжних прав підрозділяються на дві групи:

1) суб'єкти з початковими  правами (автори, виконавці, виробники  фонограм, організації віщання);

2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);  Автор - головний суб'єкт авторського права. Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей.         Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори користуються захистом авторського законодавства в Україні якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.             Розрізняються два види співавторства :