Шведська економіка

Шведська економіка  відзначається високою мірою  концентрації виробництва та капіталу (вищою,  ніж у США та найбільших розвинених країнах Європи). Олігархія,  що складається з 15 фінансових кланів,  має величезний вплив на економіку країни. У 1980-90 роки шведські монополії швидко збільшували експорт капіталу. Прямі інвестиції Швеції за кордоном зросли,  наприклад,  з 11, 9 млрд крон в 1983 році до 20 млрд в 1985. Іноземні вкладення в Швеції становлять не більше 10 млрд крон.

Світова економічна криза кінця 70-х років суттєво  зачепила шведську економіку.  Спадання виробництва,  особливо значне в 1977-79 роках,  тривало до 1982 року, коли ВНП зменшився на 0, 6% , а обсяг виробництва – на 7%. Після певного підйому на початку 80-х економічне зростання знову уповільнилося.  У 1985 році ВНП збільшився на 2, 2%,  промислове виробництво – на 3%.  Одначе в ряді ключових галузей промисловості,  насамперед у суднобудуванні,  скорочення виробництва тривало до середини 90-х років. 

Основні галузі промисловості: машинобудування (електротехніка, суднобудування), целюлозно-паперова промисловість, деревообробна, металургійна,  гірничовидобувна промисловість. Швеція посідає третє місце в світі за виробництвом целюлози,  п'яте – за видобуванням залізної руди.  Розвинені також хімічна, харчова та текстильна промисловості. 

Високорозвинене, механізоване сільське господарство Швеції забезпечує потреби країни в харчах на 90%. В сільському та лісовому господарстві зайнято 4% працездатного населення,  частка сільського господарства у ВНП – менше 3%. Переважають фермерські господарства (близько 35 Га). Головна галузь – м'ясо-молочне тваринництво.  Широко розвинена збутова кооперація. У внутрішньому вантажообігу приблизно рівні частки перепадають на залізницю та автотранспорт,  у зовнішньому основну роль відіграє морський транспорт. Близько 90% перевезення пасажирів перепадає на автотранспорт. Залізниці – близько 12 тис.  км,  з них 7, 6 тис км електрифіковано,  шосе – 102 км (1985).

Близько половини промислової продукції та значна частина продукції сільського господарства експортується. В експорті (за вартістю) переважає продукція машинобудування (40%),  целюлозно-паперової промисловості,  деревообробної промисловості. Швеція посідає перше місце в світі за експортом паперу та картону,  друге – целюлози та залізної руди,  четверте – за експортом деревини та пиломатеріалів.  Імпорт: машини,  устаткування,  мінеральне паливо, метали,  харчі тощо.  Близько ѕ зовнішньоторгівельного обігу перепадає на країни Західної Європи. 

Склад експорту: верстати та устаткування 35%,  машини,  целюлозно-паперова продукція,  ліс,  залізо,  сталь,  хімікати.  Географія експорту: ЄС 57%,  Норвегія 9%,  США 9%. Основні імпортери – ЄС 68%,  Норвегія 8%,  США 6%.  Зовнішній борг Швеції в 1994 році складав 66, 5 млрд доларів США.

Характеризуючи  сферу послуг Швеції,  слід зазначити,  що багато соціальних послуг,  такі як охорона здоров'я та освіта,  майже цілком забезпечуються державою.  Традиційно розвинені фінансова сфера та туризм.  Швеція посідаю сильну кредитно-грошову систему.  Великими та відомими банками є "Svenska Handelsbanken", "Nordbanken Holding", "Foereningssparbanken" і "Skandinaviska Enskilda Banken".

За розміром ВНП  на душу населення Швеція посідає  одне з найперших місць у світі.  Існує дуже розвинута система соціального забезпечення.

Під впливом азійської  економічної кризи темпи зростання  ВНП в 1998-99 році у Швеції скоротилися  з 3, 1% на рік до близько 2%. Причина  цього не у втраті ринків у кризових країнах,  а в швидкому зростанні імпорту дешевої продукції з цих країн.

Новим моментом у  розвитку економіки Швеції в останні  роки стало зростання значення внутрішнього споживання.  У 1993-97 роках темпи щорічного зростання внутрішнього попиту зростали на 2 - 3,2 %.  При цьому темпи зростання шведського експорту в 1997 році скоротилися від 12, 2% у 1997 до 6% у 1999-му.  Найбільш активним є попит на автомобілі,  сантехніку тощо.

Економічна криза 1991-93 років призвів до вимивання  з виробництва застарілих технологій та устаткування,  до оновлення виробничих фондів у шведській промисловості.  В післякризовий період зростання виробництва пояснюється значною мірою зростанням продуктивності праці. Промислове виробництво на оновленій технічній основі є додатковим фактором стійкості шведської економіки,  її здатності до адаптації для роботи на світових ринках в умовах посилення конкуренції.

Головною рисою  економічної політики сучасного  керівництва Швеції є активне  вживання заходів з пріоритетного  розвитку промисловості в експортних галузях.  Це здійснюється шляхом розширення спектра промислових постачальників,  зближення і Західної,  і Південної Швеції з регіонами інших країн Євросоюзу.  Район Південно-Західної Швеції складає основну економіки та торгівлі країни.  На нього перепадає більше половини (270 тисяч) усіх промислових підприємств,  близько 40% (300 тис.  чоловік) від усіх зайнятих у промисловості.  Тут розташовано більше 60% (1100) усіх компаній Швеції,  що динамічно розвиваються,  з них більшість – на півдні країни.  На території регіону виробляється близько половини національної продукції машинобудування,  більше 60% виробництва текстильної та фармацевтичної галузей та більше 70% харчової промисловості.  Західна Швеція дає найбільшу частину продукції нафтохімічної промисловості. Тут – один з найбільших в Європі центрів космічних технологій,  сучасної електроніки та комп'ютерно-обчислювальної техніки. Рівень інфляції в регіоні становить більше 2% (що збігається з рівнем по країні),  відкрите безробіття – 8% (що вище за загальношведський рівень - 7,4%).  Експорт продукції компаній Південно-Західної Швеції невпинно зростає. Три чверті його перепадає на Данію, Норвегію, Німеччину та Великобританію. Регіон постачає на експорт більше 50% всієї своєї промислової продукції та близько 65% сільськогосподарської. Імпорт тут переважає з таких країн,  як Данія,  Норвегія,  Німеччина,  США,  Португалія та Китай,  основні статті його – нафта,  вугілля,  деревина,  продукція машинобудування,  харчі,  текстильні вироби. Південно-Західна Швеція грає значну роль у формуванні морського торгівельно-вантажного та пасажирського ринку.

Національна економічна модель отримала назву “шведського соціалізму”.  Це пов'язано великою мірою зі скандинавською виключністю: більше 200 років країна стояла осторонь від війн,  тут зародився капіталізм принципово іншого типу,  аніж в решті країн Європи,  оскільки економічний розвиток країни ішов шляхом консолідації суспільства,  компромісу.  Соціальні зсуви не супроводжувалися насильством,  владі завжди вдавалося підтримати баланс у суспільстві.  “Шведський соціалізм” – це ринкова економіка змішаного типу з пануванням приватної власності,  парламентаризм у політиці, зрілість соціальної інфраструктури. Ця модель сполучає найкращі риси соціалістичного та капіталістичного шляхів розвитку.  Основа шведської економіки – приватне підприємництво.  Частка приватного сектора в економіці становить близько 85%,  державного – менше 15%.  Основний сенс шведської економічної моделі – збереження різних і рівноправних форм власності з абсолютним переважанням приватної Держава в такій системі не володіє,  а порядкує засобами виробництва,  перерозподіляє через податкову систему прибутки,  отримані в приватному секторі економіки.  Держава також здійснює дуже суворий нагляд за діяльністю приватного бізнесу,  дотриманням законів. Основними економічними функціями держави є розробка довготривалої стратегії розвитку економіки та законодавче регулювання підприємництва.

Вступ країни до Євросоюзу  справив позитивний вплив на активізацію  ринкових механізмів: економічна політика країни була приведена до відповідності  з вимогами єдиної Європи.  Позиції держсектора були змінені,  проведена приватизація,  запроваджений режим жорсткої економії,  що передбачає скорочення держаних витрат.

Отже,  Швеція – одна з найбільш високорозвинених країн у світі,  і незважаючи на несприятливі географічні та демографічні умови,  що затруднюють її подальший розвиток,  рівень її розвитку є незмінно високим.  Проте,  подібно до інших країн Західної Європи,  Швеція переживає стагнацію в певних галузях промисловості,  в країні відбувається депопуляція,  населення зростає лише за рахунок іммігрантів зі слаборозвинених країн.

2. 2.  НІГЕРІЯ