Міжнародна економіка

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з курсу  Міжнародна економіка

Варіант №12

 

 

 

 

Виконав: студент групи УПЕП(4) зс-2 

 

Перевірив: викладач

 

 

 

 

 

 

 

12. Зміст  та форми МПП
Вступ …………………………………………………………………........................	3
1. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми …………..………….	4
2. Сучасний стан міжнародного поділу праці ………………………..................
	8
Висновок  …………………………………………………………………................	14
89. Міжнародні  торгівельні союзи ЄАВТ, АСЕАН
Вступ …………………………………………………………………........................	15
1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)
1.1. Загальні  відомості …………………………………………………………….	15
1.2. Організаційна  структура …………………………………………………….	16
1.3. Економічні  відносини між ЄАВТ та Україною  …………………………..	17
2. Асоціація  держав Південно-Східної Азії (АСЕАН)
2.1. Загальні  відомості …………………………………………………………….	18
2.2. Порівняння  країн членів АСЕАН ………………………………………….	21
2.3. Зовнішня  діяльність АСЕАН ………………………………………………...	23
Висновок  ……………………………………………………………………………..	24
Список  використаної літератури ………………………………………………...	24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

12. Зміст  та форми МПП

Вступ

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній  основі — відмінностях у природно-кліматичних  умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже  неможливо знайти велику галузь національного  виробництва, яка б не залежала від  міжнародних умов виробництва. Сфера  МПП безпосередньо охоплює всі  структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий — між виробництвами цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі  зміни у розвитку МПП сталися  за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний  зміст можна звести до таких нових  процесів у МПП:

• пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;
• фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);
• істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі  ці процеси відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб’єктами світового господарства.

1. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми

 

Як зазначалося, безпосередньою передумовою формування світового  господарства є становлення та поглиблення  міжнародного поділу праці. Міжнародний поділ праці становить собою спеціалізацію галузей народного господарства, підприємств та виробників на виготовленні певних видів продукції, матеріалів та послуг у міжнародному масштабі. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил. 
Основними об'єктивними передумовами становлення і поглиблення міжнародного поділу праці є:

відмінність між країнами в наявності  природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри та професійний склад трудових ресурсів;

національні та історичні особливості, що склалися в різних країнах;

науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки і техніки. В цьому зв'язку виділяють три групи країн: розвинуті, середньорозвинуті і країни, що розвиваються. Звичайно, така класифікація у певній мірі має умовний характер, оскільки у кожній з названих груп існують значні відмінності між країнами, які впливають і на їх роль у міжнародному поділі праці.

Прийнято розрізняти: загальний  поділ праці між великими сферами  економіки, частковий - між галузями цих сфер та одиничний, який поглиблює  предметну, технологічну та детальну спеціалізацію.

Основними принципами міжнародного поділу праці є:

врахування об'єктивно необхідних пропорцій економічного розвитку кожної країни і системи співробітництва  країн з метою досягнення кожною країною збалансованості національного  народного господарства;

забезпечення високої ефективності міжнародного поділу праці, яка проявляється у високих темпах зростання виробництва та більш повному задоволенні потреб населення кожної країни при мінімальних затратах суспільної праці;

поєднання міжнародної спеціалізації  виробництва і комплексного розвитку господарства окремих країн в інтересах найбільш повного і доцільного використання природних та економічних передумов виробництва;

поступове подолання відмінностей у рівнях економічного розвитку, що історично склалися в різних країнах;

добровільність та невтручання у внутрішні справи одне одного.

В сучасних умовах номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки  велика, що жодна країна не зможе  забезпечити економічно вигідне  виробництво цієї номенклатури. За таких обставин найбільш ефективним способом забезпечення потреб суспільства у різноманітних видах продукції є створення спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних в систему міжнародного поділу праці. Сказане не означає, що в кожній країні, втягнутій у міжнародний поділ праці, не повинно бути цілісного народногосподарського комплексу. Навпаки, в кожній з них має скластися могутній народногосподарський комплекс, який включає в себе розвинуту паливно-енергетичну, сировинну та машинобудівну промисловість, промисловість будівельних матеріалів, розвинутий сучасний транспорт та зв'язок і сільське господарство. В результаті цього кожна країна має бути індустріально розвинутою.

З поглибленням міжнародного поділу праці розвивається і міжнародна промислова кооперація, суть якої полягає  в спеціалізації виробництва не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами.

Міжнародна, спеціалізація і кооперація виробництва, міжнародний поділ  праці в кінцевому підсумку породжують інші міжнародні економічні відносини: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах. 
Економічна інтеграція становить собою об'єктивний процес об'єднання виробничих і науково-технічних можливостей різних кран з метою підвищення ефективності виробництва кожної з них та підвищення рівня життя населення. Найбільш повно економічну інтеграцію характеризують такі риси:

- наявність міждержавного регулювання  економічних процесів;

- поступове формування на базі  національних економік регіонального  господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

- усунення адміністративних і економічних перешкод вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

- зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

В сучасних умовах існують такі основні  види інтеграційних об'єднань (угруповань): зона вільної торгівлі, яка передбачає скасування мита, кількісних обмежень у торгівлі для країн-членів інтеграційного об'єднання; спільний ринок, який забезпечує вільний рух між країнами інтеграційного об'єднання не тільки товарів, але й капіталів та робочої сили; економічний та валютний союзи, які передбачають уніфікацію заходів по регулюванню економіки (єдину бюджетну та податкову політику, створення спільних органів регулювання банківської системи та валютних відносин).

В наш час найбільший розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі В перші післявоєнні роки тут  існував митний, а потім і економічний  союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1957 році Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція, ФРН утворили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (1992 рік) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський союз (ЄС), а число країн - членів зросло до 15. До названих раніше держав, засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція.

В ЄЕС відмінені кількісні обмеження  у взаємній торгівлі, запроваджено єдиний митний тариф щодо третіх країн, проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створено загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства та у фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін. 
З 1 січня 1993 р. введено вільний рух в межах співтовариства капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Згідно з Маастрихтським договором створено валютний союз з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти Євро з 1999 р. На долю країн ЄС припадає понад 40% світового експорту товарів та послуг. 
Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Одним з них є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА), до складу якої входять США, Канада і Мексика. НАФТА розвивається в такому ж напрямі, як і ЄС. 
Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії пов'язують зі створенням Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).У нього входять 18 держав Азії, Північної та Південної Америки. АТЕС планується зробити до 2000 року найбільшою в світі зоною вільної торгівлі.

Досить відомими інтеграційними об'єднаннями  є Асоціація держав Південно-Східної  Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, Бруней, В'єтнам, а також Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору. Досить потужним регіональним інтеграційним об'єднанням була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), до складу якої входили СРСР, Болгарія, Угорщина, НДР, Монголія Куба, Польща, Румунія, Чехословаччина. На підставі договору про співробітництво в роботі РЕВ брала участь Югославія. Представники КНДР та В'єтнаму співробітничали з РЕВ як спостерігачі. РЕВ була заснована в 1949 році і існувала до кінця 80-х років, тобто до початку ринкової трансформації економіки країн-учасниць.