Міжнародна економіка

У зв'язку з усім перерахованим  вище важливо вірогідно визначити місце, яке займає Україна в МПП. Задовільного рішення означеного питання поки не існує. Однак найбільш правильно було б спиратися на практику міжнародних зіставлень ВВП і його компонентів під егідою ООН і її спеціалізованих організацій. Зіставлення проводяться за допомогою паритетів купівельної спроможності валют, оскільки валютні курси недостатньо точно відображають розходження в цінах на товари та послуги, включені ВВП.

Україна вже двічі брала  участь у європейській програмі співс-тавлень - у 1993 та 1996 р. З отриманих даних можна виділити такі. Частка ВВП України склала 0,8% у світовому ВВП у 1990 р. і 0,3 % - у 1997 р. (або скоротилася в 2,7 раза). За цей же період ВВП на одного жителя у нашій країні знизився порівняно до середньо-світового з 0,8 % до 0,35 % (або в 2,3 раза). За питомою вагою промислової продукції показники України впали порівняно до світового рівня з 1,3 % до 0,5 % (або в 2,6 раза), а за продуктивністю праці в промисловості - відповідно, з 0,63 % до 0,4 % (або в 1,6 раза).

Статистика свідчить про серйозне зниження макроекономічних показників у ВВП, у першу чергу в середньосвітовому вимірі. Якщо прийняти ВВП України на душу населення за 100 %, то відповідний рівень 15 країн ЄС складе 587, Польщі - 206, Чехії - 380, Росії - 203, Бєларусі - 155 і Молдови - 63 %. Разом з тим твердження, що Україна скотилася буквально до рівня найбідніших країн, є невиправданим. За низкою показників (за споживанням продовольчих товарів, послуг медицини й освіти) Україна не так помітно поступається країнам СНД, а також державам Центральної та Східної Європи, подекуди навіть маючи випередження.

ВВП України на душу населення (на основі паритетів покупної спроможності) перевищує 2 тис. дол і, як показано в Програмі "Україна - 2010", може досягти 4-4,5 тис. дол (у цінах 1997 р.), що відповідає середньому рівню реального ВВП для країн, що претендують на вступ до ЄС. У даний час, при всіх руйнівних процесах в економіці, Україна зберігає високий кваліфікаційний потенціал населення, великі інноваційні заділи в літакобудуванні та ракетно-космічній галузі, в інформаційних і телекомунікаційних системах, у машино та приладобудуванні, у харчовій промисловості й т.ін.

В окремих сферах Україна  ще здатна до інноваційного прориву. Про реальність такої стратегії свідчить світовий досвід. Наприклад, завдяки продуманій інноваційній стратегії рівень технологічного розвитку Японії піднявся з 22,2 % у 60-х р. до 56 % у 80-х, а її здатність до технологічного розвитку виросла за ці роки з 14,6 % до 30 %. У Німеччині відповідні показники змінилися з 40,4 % до 45 % і з 27 % до 35,5 %.

Однак навіть країни, високо розвинуті в промисловому відношенні, далеко не завжди в змозі зберігати технологічну перевагу за всіма видами продукції, що випускається в них. Ось чому основна увага зосереджується сьогодні на пріоритетних галузях науки та промисловості, здатних забезпечити реальні технологічні й економічні переваги.

Вибірковий розвиток таких  галузей промислового виробництва дає можливість досягти значної технологічної переваги та навіть лідируючого становища. Розробка новітніх технологій і завоювання нових ринків збуту дають можливість підприємцям істотно підвищити норму прибутку на вкладений капітал, збільшити доходи фірм, поліпшуючи тим самим економічний стан країни в цілому.

Для України першорядне значення мають створення нових  ресурсозберігаючих технологій, розвиток екологічно чистої енергетики, вітчизняних інформаційних технологій, нових технологій для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, створення і впровадження нових матеріалів з високими конкурентоспроможними властивостями, а також передових технологій у машинобудуванні.

Особливості міжнародної конкуренції  пов'язані, у першу чергу, з визначальною роллю великих корпорацій. На жаль, місце провідних українських виробників у цій, власне кажучи, глобальній промислово-інноваційній системі дотепер не визначене (за винятком аерокосмічної сфери). У стратегічно важливих галузях - інформатиці, зв'язку, хімії, біотехнологіях - не створені необхідні національні інноваційні центри, не розроблені їх організаційні форми, а також механізми їх державної підтримки й економічного стимулювання.

Найважливішим каналом зв'язку України зі світовим господарством є зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічна діяльність спрямована на збереження й оптимальне використання традиційних експортних і імпортних ринків, на скорочення обсягів імпорту та раціоналізацію платіжного балансу, на включення країни у світові господарські відносини (у тому числі - шляхом приєднання до СОТ). У той же час за роки незалежності зовнішньоторговельна політика України пережила ряд змін і коливань. На початковому етапі ринкової трансформації домінувала лінія на захист внутрішнього ринку та фактичне обмеження експорту товарів. Була введена тверда система квотування та ліцензування. Надалі, з кінця 1994 р., відбулася прямо протилежна зміна - у бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень.

З 1994 до 1999 р. експорт товарів і  послуг зріс більше ніж у 1,2раза і досяг майже 32 % від ВВП. Збільшення експорту здійснювалось у значній мірі за рахунок вивозу товарів і послуг у країни далекого зарубіжжя. У 1997 р. Україна вперше досягла в зовнішньоторговельному обороті позитивного сальдо (табл. 1).                                                                                       

Таблиця 1

Динаміка зовнішньоторговельного обороту України

 

Основні торговельні партнери	1998 р.		1999 р.		2000р .
	тис. дол	частка у загальному обсязі, %	тис. дол	частка у  загальному	тис. дол	частка у загальному
	Експорт
Росія	2905486	23,0	2396380	20,7	3515588	24,1
Німеччина	638684	5,1	560142	4,8	741420	5,1
Туркменія	121108	1,0	102064	0,9	148459	1,0

 

Основні торговельні партнери	1998 р.		1999 р.		2000 р.
	тис. дол	частка у загальному обсязі, %	тис. дол	частка у загальному обсязі, %	тис. дол	частка у загальному обсязі, %
США	502014	4,0	435927	3,8	725347	5,0
Всього	12637422	100,0	11581582	100,0	14572550	100,0
Імпорт
Росія	7064296	48,1	5641383	47,6	5824918	41,7
Німеччина	1263613	8,6	942948	8,0	1134357	8,1
Туркменія	1345	0,0	480962	4,1	946194	6,8
США	590277	4,0	401625	3,4	360379	2,6
Всього	14675564	100,0	11846142	100,0	13956027	100,0
Зовнішньоторговельні  обороти
Росія	9969782	36,5	8037763	34,3	9340506	32,7
Німеччина	1902297	7,0	1503090	6,4	1875777	6,6
Туркменія	122453	0,4	583026	2,5	1094653	3,8
США	1092291	4,0	837552	3,6	1085726	3,8
Всього	27312986	100,0	23427724	100,0	28528577	100,0

Зараз зовнішньоекономічна  діяльність є однією з найбільш значущіх сфер господарської діяльності. Вона пов'язана з міжнародною продуктивною та науково-технічною кооперацією, імпортом і експортом товарів та послуг, виходом підприємств на зовнішній ринок. У 2000 р. зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг в Україні становив 28,5 млрд дол США.

Варто відзначити, що в нас частка експортної складової в 2 рази перевершує рівні європейських країн із приблизно такою ж чисельністю населення. При цьому для українського експорту характерна здебільшого сировинна орієнтація (табл. 2).

Таблиця 2

Експорт і імпорт основних груп товарів у 2000 р.

 

Експорт			Імпорт
Групи товарів	тис. дол	частка у загальному обсязі, %	Групи товарів	тис. дол	частка у загальному обсязі, %
Машини й обладнання	872317	6,0	Хімічна продукція	897932	6,4
Інше	7126753	48,9	Інше	5730873	40,9
Всього	14572550	100,0	Всього	13956027	100,0

Експорт			Імпорт
Групи товарів	тис. дол	частка у  загальному обсязі, %	Групи товарів	тис. дол	частка у  загальному обсязі, %
Чорні метали	5031168	34,5	Паливо (газ, нафта, вугілля)	5997906	43,0
Хімічна продукція	1542312	10,6	Машини й обладнання	1329316	9,7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зовнішня орієнтація та темп зростання  країн, що розвиваються, (дані за 1963-1984 рр.) у середньому за кожен період.

 

Аргументи на користь зовнішньої орієнтації в цілому досить переконливі. Однак у таблиці не простежується той факт, що в першій групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав Південно-Східної Азії, що з ряду причин досягли феноменальних успіхів. В останні ж роки кон'юнктурні фактори їх прискореного зростання, в основному, вичерпали себе. Ще одна важлива обставина полягає в тому, що зовнішня орієнтація найчастіше спиралася на конкретні ринки. Наприклад, Тайвань працював на США, щорічно випускаючи на американський ринок сотні мільйонів пар взуття, переважну частину напівфабрикатів телевізійної промисловості та багато іншого.

З кінця 1994 р. Україна повністю діяла в рамках концепції зовнішньої орієнтації. Не заперечуючи її значущості, можна, однак, відзначити, що дотепер можливості антикризового розвитку за рахунок продукції металургійної та хімічної галузей практично вичерпані. Тут витратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала нерентабельною чи навіть збитковою. Експортоорієнтовані галузі багато в чому освоїли тактику виживання в ринковому середовищі, пристосувавшись до деформованої розрахунково-платіжної система. Проте скрутне становище більшості інших підприємств, позбавлених доступу до кредитних ресурсів і державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, все виразніше негативно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферах. Крім того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових розслідувань у західних країнах, хронічне відставання в розробці та впровадженні в Україні систем ефективної підтримки експорту товарів, і в першу чергу - виробів з високим ступенем обробки.

Все це вимагає інтенсифікації структурної перебудови української національної економіки, випереджувального розвитку її третинного, четвертинного та п'ятірного секторів.

Для вибору оптимальної  моделі включення України в МПП важливе значення має нерозв'язаність проблем геоекономічної стратегії. З одного боку, взятий офіційний курс на інтеграцію в європейські економічні структури (насамперед в ЄС), що в цілому правильно з позиції відзначеної концентрації економічної та науково-технічної міцності на Заході. Без передових західних технологій нашій державі важко розраховувати на економічне зростання. З іншого боку, за об'єктивними обставинами Україна не готова до більш тісного співробітництва з Європою. Для досягнення істотного прориву в даному напрямку будуть потрібні довгі роки, що ж стосується решти напрямків, то тут Україна постійно вагається, відхиляючи пропозиції щодо певної координації її зовнішньоекономічної політики. При цьому подальша дезінтеграція простору СНД не може бути компенсована західним напрямком економічних зв'язків, що, власне, і породжує геоекономічний вакуум. У таких умовах стратегію входження України в світове господарство необхідно скоригувати, спираючись на спільні зусилля з Росією, а також з іншими країнами СНД, Східної та Центральної Європи.