Основна мета реформування вузівського сектору науки полягає у забезпеченні органічного поєднання процесу навчання студентів з науково-дослідною діяльністю, приведення системи підготовки висококваліфікованих спеціалістів у відповідність з ринковими потребами, підвищення їх здатності ефективно працювати в інноваційній економіці.

    Для цього передбачається:

• на базі вищих навчальних закладів, які мають відповідні традиції в справі розвитку науки, вагомий доробок і науковий потенціал, створити систему національних дослідницьких університетів. Цей статус має забезпечуватися наданням відповідної державної підтримки у фінансуванні їх наукової діяльності, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення, а також покладанням відповідальності на них за рівень наукоємності освіти в країні;
• встановити, що в кожному вищому навчальному закладі незалежно від форми власності створюється науково-дослідний фонд, в який зараховуються не менше 25% коштів, отриманих від залучених коштів, для державних закладів і не менше 10% для недержавних;
• створити спеціальний державний фонд спільних науково-дослідних програм університетського, академічного і промислового секторів науки, зосередивши в ньому починаючи з 2010 року до 10% коштів, що виділяються з бюджету на науку, а також встановити певні стимули для залучення до нього коштів недержавних інвесторів;
• поширити практику виконання міждисциплінарних досліджень всередині навчального закладу, ліквідувавши міждисциплінарну розпорошеність вузівських досліджень;
• встановити норму, згідно з якою будь-яка кафедра має право на існування лише за умов виконання поряд з учбовою роботою наукових досліджень за своїм профілем;
• переглянути норми учбового навантаження професорсько-викладацького складу з метою поступового його приведення до раціональних норм, встановлених в дослідницьких університетах розвинутих країн.

Інфраструктура  інноваційного розвитку

    Інфраструктура  інноваційного розвитку України  перебуває в початковому стані. У ній представлено лише окремі типи інноваційних структур, зокрема технопарки, наукові центри, бізнес-інкубатори, науково-технічні підприємства, фонди. Причому діяльність лише незначної  їх частини відповідає завданням, які  мають вирішуватися ними, виходячи із світового досвіду організації  різних типів інноваційних структур. В Україні не тільки обмежена чисельність  інноваційних структур, але склалася їх структурна неповнота, а також  функціональна невизначеність їх діяльності. Розвиток інноваційної інфраструктури потребує всебічної державної підтримки. Зміст і форми цієї підтримки  визначені у відповідних базових  законодавчих і нормативних документах. Стратегією передбачаються   заходи щодо відновлення дій цих законів.

Системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства

    Стратегія передбачає, що інноваційна діяльність охопить всі сфери економіки  і суспільного життя. Інноваційна  діяльність базуватиметься на органічному  поєднанні та використанні диверсифікованих як технологічних, та к й інших  знань та інформації, включаючи навички, досвід, професійну компетенцію, культуру. Специфічність змін в умовах такого системного охоплення інноваційною діяльністю всіх сфер полягає в тому, що в значній кількості галузей  економіки, а також в більшості  невиробничих галузей України інноваційно-інвестиційна діяльність не використовується на систематичній  основі для підвищення продуктивності і якості праці, створення нових  середньо- і високотехнологічних  робочих місць.

      Інноваційно-інвестиційна діяльність  в Україні переважно  сконцентрована  в низькотехнологічному секторі  промисловості та фінансово-банківському  секторі, а також лише в деяких  регіонах і дуже слабо зорієнтована  на більш широке застосування  в економіці і в суспільстві  науково-технічних знань.

    Відсутність системної повноти в інноваційному  розвитку економіки та суспільства  в цілому нівелює зусилля, які  прикладаються для цього в  окремих інноваційно більш активних галузях і регіонах, залишає невикористаним немалий потенціал, який криється у  всіх суб’єктах господарської діяльності. Тому існує необхідність в ініціюванні  процесу широкого впровадження інноваційних програм розвитку у всіх галузях, регіонах, на підприємствах і установах  поряд с програмами випереджального  інноваційного розвитку в пріоритетних напрямках економіки.

    Для створення реальних програм і  забезпечення успіху їх реалізації передбачається:

• провести технологічний аудит з метою оцінки вихідного стану інноваційного розвитку на рівні всіх суб’єктів економічної діяльності незалежно від форми власності;
• провести оцінку практики  обліку, збереження і використання нематеріальних активів, надати професійну допомогу тим суб’єктам економічної діяльності, які її потребують;
• створити розгалужену мережу організацій-посередників для надання на ринкових засадах всебічної допомоги підприємствам  і установам (особливо малим і середнім) у розгортанні інноваційної діяльності. На початковій стадії такі організації-посередники мають отримувати державну фінансову підтримку;
• на підтримку інноваційної діяльності необхідно забезпечити цільову орієнтацію стимулів безпосередньо для впроваджувальників інновацій. Для підприємств, які бажають вперше розпочати інноваційну діяльність, необхідно створити механізм державної фінансової підтримки на умовах пільгових субсидій, а в окремих випадках – безоплатності. Найбільш поширені способи стимулювання інноваційної діяльності, які діяли у ряді країн світу у другій половині 1990-х років наведено у додатку 8.

    Виходячи  із системного статусу інноваційно-інвестиційної  моделі економічного розвитку, необхідності узгодженого реагування в процесі  розгортання інноваційної діяльності на зовнішні і внутрішні виклики, забезпечення його цілеспрямованої  орієнтації на вирішення широкого кола системних проблем, включаючи соціальні, які знаходяться в основному  в полі відповідальності держави, Україні  потрібно мати ефективну масштабну  інноваційну політику. Така політика може бути забезпечена лише шляхом налагодження централізованого урядового  управління інноваційним розвитком, що особливо важливо для здійснення необхідних змін в національній інноваційній системі, передбачених даною Стратегією.

    Створення ефективної централізованої державної  системи координації інноваційного  розвитку економіки [див. додаток 7] передбачає наступне:

    1. Створити Міністерство з питань  науки та інновацій. На це  міністерство  покладається координація  зусиль всіх органів влади  в сфері наукової та інноваційної  діяльності, забезпечення виконання  передбачених Стратегією заходів.  Для успішної реалізації міжвідомчих  повноважень міністерство має  очолити перший віце-прем’єр  України.

    2. Встановлення більш тісних і  відповідальних партнерських відносин  між владою, всіма учасниками  національної інноваційної системи  і суспільством. Участь представників  науки, освіти і підприємництва, громадськості у формуванні інноваційної  політики має винятково важливе  значення для демократизації  процесів прийняття рішень стосовно  інноваційного розвитку України.  З цією метою доцільно:

• відродити діяльність Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, перетворивши її у Національну раду з питань економічної і інноваційної політики, яка має стати своєрідним форумом стратегічного менеджменту процесів просування України шляхом інноваційного розвитку;
• вдосконалити діяльність Координаційної ради з проблем підвищення конкурентоспроможності економіки при Кабінеті Міністрів України, розширивши її вплив на узгоджене вирішення проблем конкурентоспроможності і інноваційного розвитку;
• створити подібні ради при всіх центральних, галузевих і міських органах влади.

    3. Розгорнути урядову програму  реалізації Стратегії, зміст якої  має бути наповнений конкретними  заходами щодо здійснення передбачених  Стратегією реформ і змін, визначені  терміни їх виконання, відповідальні  органи і особи, а також необхідні  ресурси.

    4. Створити систему постійного  моніторингу динаміки інноваційного  розвитку України. З цією метою  привести у відповідність з  європейськими стандартами державну  систему обліку і статистики  інноваційної діяльності. Переглянути  і уточнити існуючі державні  програми у сфері інформатизації  з метою більш активного використання  можливостей інформаційних технологій  і електронних засобів комунікацій,  в тому числі методологічних  і ситуаційних центрів в інтересах  інноваційного розвитку країни.

    Інноваційний  розвиток України має стати ефективним засобом розбудови інформаційного суспільства і економіки, заснованої на знаннях.

VII. Використання міжнародного  фактору в інтересах  інноваційного розвитку  економіки України

    В умовах глобалізації великого значення для позиціювання країни на високому рівні інноваційного розвитку має  використання можливостей міжнародного співробітництва. Серед таких факторів надзвичайно важливим є залучення  зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної  інноваційної сфери. Вирішення проблеми залучення зарубіжних інвесторів має  здійснюватись наступними заходами:

• поліпшення загальних умов для інвестицій в економіку України;
• створення законодавчих норм, ідентичних для вітчизняних та зарубіжних інвесторів;
• розробка єдиних критеріїв оцінки інвестиційної привабливості інноваційних програм і проектів.

     Залучення інвестицій з різних груп країн має  свої особливості. Що стосується інвестицій з країн СНД, перш за все з Росії, то необхідно стимулювати відповідну взаємодію у рамках вже існуючих численних угод та міждержавних домовленостей. Доцільною є державна підтримка  пріоритетних проектів за рахунок залучення  як державних, так і приватних  інвестицій в авіаційну, космічну та деякі інші галузі.

     Позитивний  вплив на залучення інвестицій з  країн СНД можуть мати перегляд національного  законодавства щодо створення вільних  економічних зон, промислово-фінансових груп та внесення змін в практику приватизації підприємств у високотехнологічному секторі економіки. Це важливо тому, що інвестиції з країн СНД можуть прийти насамперед на вже існуючі  підприємства, в роботі яких зацікавлені  технологічно пов’язані з ними підприємства Росії та інших країн СНД.

    Щодо  інвесторів з розвинутих країн Європи, Азії та США, то, як свідчить статистика, вони можуть бути залучені не тільки до вже існуючих підприємств, але і  для здійснення інвестицій в нові проекти та виробництва. Важливим кроком в цьому напрямі повинно стати  створення відповідних баз даних  та підрозділів (агенцій) у міністерствах  і відомствах, які мають проводити  активну політику залучень інвесторів через проведення відповідних конференцій, презентацій тощо.

    Скасування  привілеїв для іноземних інвесторів не повинно супроводжуватися встановленням  додаткових бар’єрів (у вигляді  спеціальних умов приватизації для  вітчизняних інвесторів і таке інше).

    Україна бере участь в різноманітних міжнародних  проектах і програмах і має  формальну можливість брати участь у майже всіх міжнародних відкритих  програмах. Необхідно провести аналіз існуючих програм і співвіднести їх зі здатністю держави надавати їм фінансову підтримку.

    Пріоритети  повинні віддаватися перш за все  міжнародним програмам під егідою Європейського Союзу та країн  СНД. Механізми і конкретні пропозиції щодо участі в них розроблено досить детально. Є проект Концепції співробітництва  в інноваційній сфері країн СНД, який підготовлено за активної участі України. Конкретизація форм і напрямків  співробітництва в інноваційній сфері має бути здійснена прийняттям відповідних нормативних актів. Стосовно співробітництва з ЄС завдання полягає в ініціюванні нових  програм на умовах, що існували й  існують у ЄС для країн Центральної  та Східної Європи. Це дозволить  не тільки залучати більш значні кошти  до виконання НДДКР та інноваційних проектів, але і розширити спектр співробітництва між українськими та зарубіжними організаціями.

    Крім  того, необхідно суворіше дотримуватися  виконання зобов’язань держави  з фінансування українських частин спільних проектів. Для цього подібне  фінансування могло б бути включене окремим рядком до так званих “захищених”  статей бюджету.

    Податкова політика держави стосовно участі в  міжнародних проектах також має  відповідати міжнародним стандартам, тобто відповідні трансфери не повинні  обкладатися податками як виробнича  діяльність.

    Важливим  завданням є формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження  України в науково-технологічний  простір країн Європи та світу. Нормативно-правова  база повинна формуватися у відповідності  з тенденціями, що спостерігаються  у світі. Україна приєдналася  до більшості існуючих угод та конвенцій  у сфері захисту інтелектуальної  власності, ноу-хау тощо.