Що  стосується можливостей нарощування  інноваційного потенціалу і його безпосереднього впливу на економічний  розвиток, то в реалізації укрупнених груп показників ЄІТ вони виглядають наступним чином.

    Позиції України залишаються досить стабільними  у галузі загальної освіченості  населення. Ці позиції можуть бути посилені у першу чергу за рахунок більш  ефективної системи постійного підвищення кваліфікації – так званого «навчання протягом усього життя». Інший аспект підвищення значень відповідних показників – використання за призначенням та освітою молодих фахівців, що приходять на ринок праці.

    Є певні резерви в нарощуванні  фінансового забезпечення інноваційної діяльності як у державному секторі, так і недержавному. При цьому  збільшення фінансування НДДКР та інновацій  у недержавному секторі може бути досягнуте за рахунок створення  відповідних умов, які сприятимуть  вкладанню грошей в інноваційні  процеси та виробництво нової  продукції. Виходячи з досвіду країн, які розвиваються швидкими темпами, можна очікувати, що рівень витрат на інновації та НДДКР у ВВП можна  подвоїти у недержавному секторі  за 12 років, а частку витрат держави  на НДДКР у ВВП збільшити у 1,5–1,7 рази за той же період (у постійних цінах).

    Що  стосується показників інноваційної діяльності малих підприємств та діяльності венчурних фондів, виходячи із загальнонизьких  їх значень на теперішній час, можна  очікувати зростання у рази в  наступні 8–10 років, але для цього необхідно запровадити відповідні інституційні зміни (наприклад закон про венчурні фонди інноваційної спрямованості) та заходи щодо стимулювання інноваційної активності (у першу чергу фіскального характеру).  

    Найсерйозніші проблеми можуть виникнути зі збільшенням  значень показників патентно-ліцензійної  діяльності. Беручи до уваги їх теперішній низький рівень та галузеву спеціалізацію  економіки України, буде важко вийти  на рівень, який відповідатиме навіть 50-відсотковому рівню значень середньоєвропейських показників за найближчі 10 років. Можливо, важливою складовою рішення проблеми могла б стати державна підтримка  патентування найбільш вагомих результатів, але це формально суперечить зобов’язанням  країни у рамках домовленостей СОТ.   

    За  узагальненими оцінками за умов реалізації запропонованого варіанту Стратегії  можливо вийти на досить високі узагальнені  показники інноваційного розвитку (табл. 6).    
 
 
 

    Таблиця 6  

Україна у співставленні  з ЕС27: узагальнені  прогнозні оцінки у разі реалізації запропонованого  варіанту Стратегії

    У цілому необхідно зауважити, що динаміка багатьох показників буде залежати в  першу чергу від темпів структурних  змін в українській економіці, зміцнення  позицій секторів із високим рівнем переробки продукції та збільшення їх питомої ваги у загальному випуску  продукції, суттєвого покращення системи  державного управління інноваційним розвитком  країни.  

    При сприятливому  розвитку подій це не дозволить досягнути рівня  країн-лідерів ЄС, але сприятиме  підвищенню загального рівня інноваційної активності та досягненню Україною середнього для ЄС рівня інноваційної діяльності за значенням інноваційного індексу.

    За  умов проведення «інерційної» інноваційної політики не слід очікувати поліпшення позицій України відносно інших  європейських країн. Скоріше, навпаки, Україна почне втрачати навіть ті відносно невеликі переваги, що ще зберігаються. Як результат, країна може опинитися  наприкінці списку країн, що оцінюються за допомогою інструментів ЄІТ.

VІ.  Основні стратегічні  пріоритети і ключові  заходи

    Передбачене Стратегією сходження України на наступний, більш високий щабель інноваційного розвитку, зайняття нею  в Європі лідируючої позиції у  групі країн «помірні інноватори»  потребує реалізації єдиної системної  державної інноваційної політики, здатної  адекватно відповісти на зовнішні і  внутрішні виклики. Вже в найближчі  роки Україна має суттєво підвищити  потенціал віддачі від тих  переваг, які існують у вітчизняній  інноваційній сфері, а також суттєво  підняти релевантність всіх складових  національної інноваційної системи  відповідно до завдань економічного і соціального розвитку країни в  умовах глобалізації і ринкових вимог.

    Для досягнення загального успіху мають  бути також відрегульовані рамкові  умови розгортання масштабної інноваційної діяльності, зокрема стосовно забезпечення оптимального балансу ринкових і  регуляторних важелів впливу держави  на інноваційний розвиток, вдосконалення  структури економіки за інноваційною моделлю, приведення показника економічної  нерівності населення до середньоєвропейського (ЄС) стандарту, відновлення довіри громадян до держави, влади і бізнесу.

    Виходячи  з цього, Стратегія розглядає  інноваційну діяльність і необхідні  заходи щодо її розвитку з позицій  наступних основних пріоритетів:

• адаптація інноваційної системи України до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності;
• переорієнтація системи продукування інновацій на ринковий попит і споживача;
• створення привабливих умов для творців інновацій, стимулювання інноваційної активності  підприємництва;
• системний підхід в управлінні інноваційним розвитком, інформатизація суспільства.

Адаптація національної інноваційної системи до умов глобалізації та підвищення її конкурентоспроможності

    В умовах глобалізації та існуючих неоліберальних ринкових порядків Україна повинна  мати чітку стратегічну політику свого надійного позиціювання на глобальному та європейському рівнях, яка має спрямовуватися на чутливе  випереджальне реагування на динамічні  зміни, що відбуваються у світовій економіці, з метою здійснення цілеспрямованих  заходів щодо забезпечення виходу української  економіки на високий рівень міжнародної  привабливості і здатність стало  розвиватися за інноваційно-інвестиційною  моделлю.

    Ключовим  питанням стратегічної інноваційної політики є визначення тих  напрямків інноваційного  розвитку економіки, з яких Україна  здатна отримати рівень доданої вартості не нижчий (а можливо вищий), ніж  той, що має місце в масштабах  глобальної економіки. Тобто конкурентоспроможність економіки України на світовому  ринку має забезпечуватись в  подальшому інтенсивним нарощуванням частки експорту продукції з високим  рівнем доданої вартості в загальному обсязі експорту. Сценарні розрахунки показують можливість підвищення цієї частки до 2020 року з теперішніх 7–10 до 40–45% (див. табл. 2, розрахунки для  України здійснено відповідно до середнього показника країн ЄС, який прийнято за 100%).

    Механізм  визначення стратегічних пріоритетних напрямів науково-технічного та інноваційного  розвитку відпрацьований на рівні проектів відповідних законів: «Про внесення змін до Закону України  «Про пріоритетні  напрямки розвитку науки  і техніки», «Про внесення змін до Закону України «Про пріоритетні  напрямки інноваційної діяльності в Україні», «Про внесення змін до Закону України  «Про інноваційну  діяльність». Їх розгляд  і якнайшвидше  затвердження Верховною  Радою України  сприятимуть активізації  в цьому напрямку діяльності наукових, освітніх, підприємницьких  та інших суб’єктів  інноваційної діяльності.

    Успіх інноваційної політики України на глобальному  ринку має визначатись обсягами інвестицій, які вона отримує ззовні, а також із внутрішніх джерел для  розвитку вітчизняного високотехнологічного виробництва, динамікою зростання  частки високотехнологічного експорту, підвищенням зацікавленості зарубіжних компаній і висококваліфікованих спеціалістів співпрацювати з українськими підприємствами, а також масштабами використання заощаджень населення в цілях  інвестування вітчизняного виробництва.

    Визначення  і активна реалізація пріоритетів  інноваційного розвитку України, які  мають сприяти зміцненню на світовому  і європейському рівнях іміджу України  як держави зі значним науковим і  освітнім потенціалом, держави, здатної  створювати найсучаснішу високотехнологічну продукцію, повинні базуватися на світових стратегічних критеріях і механізмах підвищення конкурентоспроможності економіки  на світовому і внутрішньому ринках.

    Іншим важливим завданням інноваційної політики є визначення тих секторів економіки  і виробництва, які мають  пом’якшити критичну залежність України від  імпорту, надмірні масштаби якого обумовлюють  вимивання в теперішній час з  економіки країни величезних коштів в інтересах інвестування країн-імпортерів своєї продукції в Україну, унеможливлюють створення нових робочих місць  в Україні, необхідних для забезпечення повної зайнятості робочої сили, та сприяння інноваційному розвитку цих  секторів.

    Стратегія до таких секторів і виробництв відносить:

• агропромисловий сектор і забезпечення населення продуктами харчування;
• легку промисловість;
• фармацевтичну галузь;
• виробництво середньо- і високотехнологічної продукції широкого споживання.

    Загальнодержавними  і водночас галузевими, регіональними, а також підприємницькими пріоритетами інноваційної політики залишаються  завдання щодо вирішення проблеми докорінного  зменшення ресурсо- і енергоємності  вітчизняної економіки, підвищення віддачі від потенціалу матеріальних і енергетичних ресурсів, наявних  в України, і тих, що залучаються  ззовні, а також підвищення рівня  соціалізації інновацій. 

    Механізм  вирішення цих пріоритетних завдань  зовнішньої і внутрішньої інноваційної політики в Україні в основному  відпрацьовано. Він базується на використанні програмно-цільового  підходу. Проте існуюча система  формування і особливо реалізації програм  є вкрай неефективна. У зв’язку  з цим необхідно здійснити  системні заходи щодо вдосконалення  програмно-цільового механізму реалізації пріоритетних завдань в інноваційній сфері.

    Зокрема, необхідно провести ретельний перегляд існуючого переліку програм як на державному, так і на всіх нижчих рівнях з метою  визначення їх тематичної актуальності, ступеню  відповідності пріоритетам, повноти забезпеченості кадровими, фінансовими  та іншими ресурсами, відпрацьованості механізмів контролю і відповідальності за їх виконання. Має бути здійснено комплексну експертну проблемно-орієнтовану оцінку програм з точки зору їх відповідності визначеним пріоритетам. Для оцінки програм і проектів з найбільш актуальних проблем слід залучити незалежних міжнародних експертів. Системний підхід повинен використовуватись як у розробці кожної окремої програми, так і у формуванні всього комплексу програм, що має забезпечити підвищення синергетичного ефекту  від узгодження дій по виконанню програм.

Переорієнтація  системи продукування інновацій на ринковий попит споживача

    В умовах, коли глобалізація та неоліберальні  ринкові механізми створюють  широкі можливості для швидкого пересування  між країнами нових знань, ідей, технологій та інформації, а також устаткування, машин, висококваліфікованих спеціалістів, конкурентні позиції тієї чи іншої  країни визначаються не стільки їх здатністю створювати нові знання і  технології, а перевагами у випередженні можливих конкурентів щодо впровадження інновацій у виробництво і  запропонування виробленої на їх основі продукції споживачеві.

    В Україні процес інноваційної діяльності ще недостатньо трансформувався  за ринковими правилами, залишаючись  переважно зорієнтованим на продукування нових знань і технологій незалежно  від врахування попиту споживача  і участі в процесі їх створення  потенційних замовників. Слабка спрямованість  системи продукування інновацій  на кінцевого споживача і визначає значною мірою низький рівень комерціалізації результатів наукових досліджень і розробок, їх  недостатню відпрацьованість з точки зору можливості якнайшвидшого впровадження, а також  якості і ефективності.