Хоча  Україна є однією  з найбільш багатих країн світу на природні ресурсі, їх використання в національній економіці є вкрай нераціональним. По-перше, залишається дуже високою  ресурсоємкість ВВП, яка в 2–3 рази перевищує  середній рівень, властивий країнам  ЄС. По-друге, зберігається низький  рівень глибини переробки мінеральної  сировини. По-третє, зростають обсяги експорту сировини і продукції з  неї. Так, сьогодні Україна експортує  понад 85% металу, що виробляє вітчизняна металургія.

    Розширення  використання власних мінеральних  ресурсів, особливо надмірне експортування  сировини і продукції з неї  з низьким рівнем доданої вартості викликають для України не тільки негативні економічні наслідки, а  й екологічні, зокрема забруднюється  навколишнє середовище, посилюється  деградація земель, зростають техногенні загрози. У сукупності з кліматичними змінами і загрозами вони суттєво  впливають на вибір державних  рішень стосовно забезпечення ефективного  сталого економічного розвитку країни. Ці рішення можуть базуватися лише на нових знаннях, високих технологіях  та інноваціях.

Технологічний прогрес

    У даний час в світі відбувається складний процес технологічних змін. Вичерпуються  можливості вдосконалення  і подальшого прогресу старих технологій, для яких настає фаза виснаження, і  одночасно отримує розвиток фаза активного зростання новітніх технологій, які здатні внести революційні зміни  в економіку і в суспільство  в цілому.

    Разом з тим під тиском неоліберальної доктрини відбуваються зміни у формуванні та реалізації країнами державної політики стосовно розвитку науки і технологій. Наука, технології, інновації витісняються з пріоритетів державної підтримки  на користь підтримки фінансово-посередницього сектору. Надмірна захопленість держави  і підприємництва монетарними засобами накопичення фінансового капіталу, зростання спекулятивної компоненти у його формуванні, нераціональне  витрачання в суспільстві грошей, зростання їх витрат на розкіш та розваги, воєнізація державних бюджетів нівелюють  ті переваги, які дає застосування в суспільстві технологічних та інших соціально орієнтованих інновацій. Це виклик загальносвітовий, а для таких країн, як Україна, - це подвійний виклик, тому що за роки незалежності старий технологічний потенціал було зруйновано, а створення нового, більш інноваційно розвинутого, ще майже не розпочато.

Демографічні  зміни, зниження якості трудових ресурсів та посилення міграції населення

    Україна є однією з країн, які мають  найвищий у світі ступінь депопуляції, зниження багатьох якісних характеристик  населення (насамперед його здоров’я). Сьогодні середня очікувана тривалість життя в Україні є нижчою, ніж  було 45 років тому. В Україні склався  один з найнижчих в Європі рівень народжуваності та високий рівень смертності (з 1993 р. по даний час в Україні  померло на 2 млн. чол. більше, ніж  помирало у попередній до цього період), що зумовлює масштабність та сталість депопуляції.

    Структура і  великі масштаби зовнішніх міграційних  потоків, прискорене старіння населення, деформованість структури підготовки кадрів, її невідповідність потребам ринку, необґрунтованість диференціації  заробітної плати на користь галузей, які не визначають економічний прогрес  країни, критично зростаюча економічна нерівність населення, надвеликі обсяги зайнятості робочої сили в неформальному, в тому числі «тіньовому» секторі  економіки, разом з наведеними вище сталими демографічними тенденціями  негативно впливають  на формування сучасного і, особливо, майбутнього  репродуктивного трудового та інтелектуального потенціалу країни.

    Оскільки  ці негативні тенденції об’єктивно неможливо в короткий термін швидко змінити (для цього потрібно прикласти  багато зусиль і коштів), то виникає  потреба у невідкладному пошуку рішень, спрямованих на значне підвищення продуктивності праці і ефективності вітчизняної економіки шляхом створення  передумов для її інноваційного  розвитку.

IV. Головна мета Стратегії,  основні передумови  інноваційного розвитку  України 

    Головною  метою Стратегії є визначення, обґрунтування і створення механізмів реалізації нової державної інноваційно-інвестиційної політики стосовно здійснення узгоджених змін в усіх ланках національної інноваційної системи, спрямованих на кардинальне зростання її впливу на економічний і соціальний розвиток країни шляхом створення відповідних привабливих внутрішніх умов і підвищення стійкості вітчизняної економіки до тиску зовнішніх умов, що обумовлені глобалізацією і неолібералізацією економічного життя. 

    Для забезпечення сталого розвитку економіки, зростання продуктивності праці, віддачі  від  використання наявних природних  ресурсів і людського потенціалу, конкурентоспроможності вітчизняної  продукції і покращання на цій  основі рівня і якості життя українського народу необхідно домогтися переміщення  України за комплексним індикатором  інноваційного розвитку, що визначається за Європейським інноваційним табло, з  групи «країни, які наздоганяють», мінімум до групи країн «помірні інноватори», а  за кращих умов –  до групи країн «послідовників» [дивись додаток 6].

    Тобто головна мета Стратегії має конкретне кількісне визначення: забезпечити в зазначений термін (до 2020 року) підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5–2 рази у порівнянні з теперішнім часом.

    Виходячи  з того, що інноваційний розвиток є  органічною складовою макроекономічних, соціальних, політичних та інших сучасних процесів, та  враховуючи попередній, в цілому негативний досвід України  у спробах перейти реально  на інноваційний шлях економічного розвитку, а також накопичення глибинних  системних негативних наслідків  від проведення неоліберальних економічних  реформ, які стали нездоланними перепонами на шляху утвердження інноваційної моделі розвитку України, основними передумовами успішного досягнення визначеної Стратегією мети є:

• зміна концептуальних засад, що визначають в теперішній час роль і практичні функції держави в ринковій економіці;
• структурна  перебудова економіки, в першу чергу промисловості;
• подолання кризової економічної нерівності населення;
• відновлення довіри населення до держави і влади.

Зміна концептуальних засад, що визначають  роль і функції держави  в умовах ринкової економіки

    Основною  причиною неефективного проведення в Україні ринкових реформ є втрата державою важелів управління соціально-економічним  розвитком країни. Ні на початку  реформ, ні в ході їх проведення не були чітко визначені роль, функції  і зміст відповідальності держави  за стан країни, яка почала жити в  кардинально нових капіталістичних  ринкових умовах.

    Відповідно  до цих умов повинна змінитися  і роль держави. Без негайного  вирішення цієї проблеми неможливо  досягти будь-яких успіхів на шляху  прогресу. Ці зміни полягають у  наступному.

    По-перше, Україна, як в минулому Японія, Південна Корея, Китай та інші країни, які  продемонстрували успішне зростання  своїх економік, має відмовитись  від покірливого слідування доктрині неоліберального ринку, особливо її ортодоксальній моделі, використання якої консервує і навіть посилює  роль України як сировинного придатку до розвинутих країн та постачальника  за кордон дешевої робочої сили і  жорстко гальмує інноваційний розвиток країни.

    По-друге, Україна як держава має стати  ефективним капіталістом не тільки для  тієї частини власності, що формально  визначається як державна, а й у  відношенні до раціонального використання всіх ресурсів і всього національного  багатства.  Тільки за таких умов держава зможе ефективно впливати на розвиток економіки, забезпечувати  і захищати інтереси  кожного  громадянина і суспільства в  цілому.

    По-третє, держава має всебічно підтримувати розбудову економіки на ринкових принципах, взявши при цьому на себе головну відповідальність за всеохоплююче загальне регулювання та стратегічне  планування економічного розвитку і  безпосередню підтримку інноваційного  процесу. Особливо визначальною роль держави  має бути на докомерційних стадіях  інноваційного процесу, в сфері  високотехнологічних виробництв і  в системі стимулювання інноваційної активності економіки і суспільства, а також у вирішенні питань розміщення продуктивних сил, ефективного  використання національних природних  ресурсів і людського потенціалу.

    По-четверте, держава має забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу нації. Включаючи  в державну політику фактор інноваційного  розвитку, продукування інтелектуального потенціалу, створення і використання нових знань, технологій, інформації як джерел економічного піднесення, соціального  і духовного розвитку, залучаючи  до інноваційного процесу все  своє населення, держава тим самим  надасть вітчизняній економіці  і підприємництву реальну перевагу в глобальній економіці і конкуренції.

    По-п’яте, загальна політика держави має бути системною, інноваційно спрямованою, здатною забезпечити проведення узгоджених політичних (в тому числі  конституційних), економічних, соціальних, технологічних та інших змін, залучити в процес цілеспрямованого оновлення  життя країни все населення.

    Лише  за таких умов трансформації ролі держави можливе перетворення України  в сучасне інноваційне суспільство, в якому розвиток і зростання  економіки відбуватимуться на основі використання потужних можливостей  науки, технологій, інформації, підприємницької  активності,  що слугуватимуть в  свою чергу зростанню рівня і  покращанню якості життя кожного  українського громадянина.

Структурна  перебудова економіки  України

    Хоча  за роки незалежності економіка України  зазнала величезних змін, проте в  структурному плані вона залишилася технологічно низькоукладною, в якій домінують галузі, що виробляють продукцію  з низьким рівнем доданої вартості. За умов збільшення товарного експорту такої продукції це означає, що Україна  зростаючими темпами розпродає  свої природні ресурси і використовує свою робочу силу вкрай неефективно, особливо, якщо враховувати, що імпорт в країну складається в основному  з високовартісної наукоємної продукції.

    Консервація застарілої структури виробництва  України   призводить до значних  економічних втрат й унеможливлює його інноваційний розвиток. Продукція  з високим рівнем доданої вартості у ваговому вимірі є набагато більш  вартісною, ніж сировинна продукція. Така продукція створюється високоінтелектуальною  працею. Тому перехід на випуск більш  наукоємкої високотехнологічної продукції  означає зростання востребуваності  результатів науки та інновацій, створення нових більш привабливих  з точки зору умов і оплати праці  робочих місць, забезпечення високої  економічної віддачі від вкладень в економіку.

    За  умов збереження існуючої структури  економіки навіть при збільшенні ВВП на 3–5% за рік неможливо досягти  її реального розвитку, тому що при  існуючий структурі економіки кожна  одиниця зростання ВВП потребує ще більш зростаючих для цього  витрат. Для досягнення необхідних позитивних змін в масштабах і  динаміці зростання ВВП необхідно  перейти до інноваційної моделі структурної  перебудови економіки. Варіант такої  моделі розглянуто і її основні положення  схвалено розширеним засіданням колегії  Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції 09.11.2004 р., проте  це рішення так і залишилось на папері.

      Є конкретно визначені підходи  і кількісні орієнтири щодо  здійснення структурних змін  в проекті Стратегії розвитку  України у період до 2020 року.

    На  основі цих двох стратегій та з  врахуванням інших офіційних  документів, які частково стосуються проблеми структурних змін у вітчизняній  економіці, необхідно розробити  спеціальну державну  програму  здійснення в країні обґрунтованих цілеспрямованих  заходів щодо проведення структурної  перебудови економіки за інноваційною моделлю, оскільки зміни, які відбувалися  в ході минулих реформ і продовжуються  зараз під впливом неоліберальної ринкової стихії, демонструють тенденції, протилежні тим,  котрі необхідні  для розбудови інноваційно-інвестиційної  моделі економічного розвитку.

    Збільшення  частки більш технологічно високих  виробництв до 35–40%, частки наукоємної продукції в економіці до 25–30%, частки підприємств, що впроваджують інновації, в 3–3,5 рази забезпечить умови для  підвищення впливу інновацій на економічне зростання України. Стратегією передбачається можливість досягти зростання внеску інновацій в 1,5–2 рази. У свою чергу це приведе до зростання ВВП до 12–15 тис. дол. в розрахунку на душу населення. А це означатиме, що в країні корінним чином зміниться ситуація як в економіці, так і в суспільному житті. З’являться економічні умови вирішення багатьох проблем, пов’язаних з нарощуванням власних інвестицій в подальший розвиток економіки,  створенням нових привабливих робочих місць, а також підвищенням рівня і якості життя людей, в тому числі для подолання кризового економічного дисбалансу населення,  що склався в Україні.