Подолання кризової економічної  нерівності населення

    Аналіз  світового досвіду свідчить про  пряму залежність рівня інноваційного  розвитку країни від стану економічної  нерівності населення. При перевищенні  певного порогового значення нерівності інноваційний розвиток  в країні стає неможливим.

    Доктрина  неоліберального  ринку, яка сьогодні сприймається у світі як своєрідна  економічна «біблія», використовується для легітимізації будь-яких засобів, що сприяють досягненню мети накопичення  капіталу в економічної еліти, внаслідок  цього і відбувається посилення  економічної нерівності населення. В умовах глобалізації держава, яка  залишається осторонь цієї проблеми, не в змозі  досягти жодних успіхів  в своєму соціально-економічному розвитку, поступово скочується в стан периферійних  країн, які обслуговують потреби  більш розвинутих країн світу. Такі країни постійно стикаються з багатьма серйозними проблемами не тільки в  організації економіки на інноваційній основі, а й в соціальній і політичній сферах.

    Несправедливе, надмірне розмежування людей за рівнем життя підточує основи демократизації суспільства, стимулює зростання соціальної нестабільності, служить активатором  еміграції населення, джерелом негативних змін в духовності, у відношенні людей до держави і влади.

    Найбільш  небезпечними для існування країни ці прояви стають при досягненні відповідного порогового значення нерівності, який визначається співвідношенням доходів 20% найбільш багатих громадян і 20% найбідніших, що дорівнює 10:1. В Україні це співвідношення навіть перевищує критичне значення. Дана ситуація значно загострюється  внаслідок того, що кризовий дисбаланс  сполучається з тим, що значна частина  населення знаходиться за межею  бідності. Причому бідність охоплює  і значну частину працюючого населення. Зараз вона становить більше чверті працюючих. Ця цифра значно зросла б, якщо працюючі пенсіонери не отримували б пенсії.

    Серед багатьох негативних наслідків зростання  економічного дисбалансу населення  важливе значення в контексті  проблеми, що вирішується Стратегією, має наступне:

• посилюється еміграція робочої сили, в складі якої домінує найбільш активна її частина;
• відбуваються вимивання кваліфікованих кадрів з матеріального виробництва, їх перетік у сфери діяльності, які безпосередньо не впливають на науково-технічний прогрес;
• деформується структура підготовки кадрів у бік зменшення частки виробничих професій, спеціалістів технологічних напрямків діяльності;
• знижується соціальна мотивація щодо творчої активності населення в сфері інноваційної діяльності.

    Ці  наслідки в сукупності призводять до погіршення якості кадрового потенціалу матеріального виробництва і  найбільш креативної частини кадрів економіки  в цілому, унеможливлюючи тим самим її інноваційний розвиток. Вирішення цієї загальнодержавної  проблеми потребує створення відповідного державного механізму забезпечення взаємовигідної для капіталу та трудящих взаємодії в сфері економічних  відносин, справедливого розподілу  доходів, враховуючи збалансованість  інтересів різних груп суспільства  і забезпечуючи при цьому високу ефективність використання капіталу. Зокрема, необхідно законодавчо  унормувати значення таких найважливіших  для забезпечення достойної оплати праці і стимулювання зросту продуктивності та якості праці показників, як частина  оплати праці у ВВП; частина заробітної плати в одиниці собівартості продукції; розмір гарантованої погодинної оплати праці. Вирішальне значення має  досягнення розриву між мінімальними і максимальними доходами громадян на більш 1:5 (у 20-відсотковому вимірі).

Відновлення довіри населення  до держави і влади

    Значення  цієї проблеми в плані перспективного інноваційного розвитку країни, в  суспільстві і особливо в політиці ще недостатньо розуміється. В Україні  внаслідок проведення неоліберальних реформ і допущення при цьому  владою багатьох помилок сформувався  суспільний клімат всезагальної недовіри. Ні державі, ні владі, ні політичним силам, ні капіталу населення не вірить. Це закономірна плата за нечесну  приватизацію, за тотальну неодноразову конфіскацію збережень населення, за порушення конституційних прав громадян в сфері праці, освіти, охорони  здоров’я, за безвідповідальні обіцянки і невиконання соціальних гарантій тощо.

    Відновлення довіри народу до держави, органів влади, політиків і бізнесменів –  це складна комплексна проблема. Її успішне вирішення може статися  лише за умов становлення в Україні громадянського суспільства. У прискоренні цього процесу ключова роль належить формуванню інноваційної культури суспільства в цілому і представників влади, політиків, підприємців, молоді зокрема. У свою чергу успішне розгортання цього процесу неможливе без формування зрозумілої всім громадянам суспільно узгодженої позиції стосовно того, яке суспільство, який політичний устрій вибудовуються в Україні, яка мета проведення реформ і які наслідки вони матимуть для громадян України.

    Проводячи радикальні ринкові реформи, держава  не має права перекладати на ринок  вирішення всіх проблем суспільства  і окремого громадянина. Для успішного  розвитку своєї економіки Україні  потрібні ринкові відношення, проте  потрібна і відповідно більш сильна, ніж дотепер, роль держави і суспільства. Держава в обличчі влади і  суспільства повинні сприяти  концентрації політичних сил, підприємців, впливових професійних і громадських  об’єднань, а також мобілізації  всіх можливостей кожного громадянина  для вирішення завдань розбудови  нової країни з розвинутою економікою і громадянським суспільством, заснованих на знаннях.

V. Сценарії і прогнозні  оцінки інноваційного  розвитку України  на період до 2020 року за індикаторами Європейського інноваційного табло

    Сценарії  і прогнозні оцінки інноваційного  розвитку України розроблено на основі використання індикаторів Європейського  інноваційного табло. Зміни значень  комплексу індикаторів, що визначають бажану або можливу динаміку процесу  інноваційного розвитку, узгоджені  з основними показниками, запропонованими  в проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року, зокрема з тими, що визначають темпи зростання ВВП. Сценаріями Стратегії визначається необхідний рівень впливу інноваційного фактору  в економічному зростанні, яке передбачене  в зазначеному проекті Стратегії  розвитку економіки України у  період до 2020 року, а також можливості посилення цього впливу за рахунок  максимального використання прихованого  потенціалу національної інноваційної системи.

    Стратегія розвитку економіки України у  період до 2020 року обґрунтовує два  варіанти сценарію і два етапи  їх реалізації. На першому етапі  – 2009–2012 роки –  передбачається подолати наслідки фінансової кризи та досягти  макроекономічної стабілізації і відновлення  економічного зростання. Другий етап – 2013–2020 роки – період  формування фундаментальних основ сталого  розвитку, активізації реформ з подальшим  закріпленням стабільно стійких  темпів розвитку. Відповідно до цих  етапів розраховано сценарні варіанти змін основних макроіндикаторів економіки  України, зокрема приріст валового внутрішнього продукту (табл. 4). 

    Таблиця 4  

Сценарні  варіанти приросту ВВП  у період до 2020 року (%), передбачені проектом Стратегії розвитку економіки України  у період до 2020 року

    Прогнозні оцінки інноваційного розвитку України  за індикаторами Європейського інноваційного  табло  (табл. 5) засвідчують, що за умов проведення цілеспрямованої інноваційної політики, приведення у відповідність  до неї підприємницької діяльності, здійснення реальних кроків у напрямку реалізації необхідних структурних  змін в економіці та технологічної  модернізації виробництва  прогнозні  показники ВВП, наведені  в табл. 4, навіть прийняті у другому, більш  оптимістичному, сценарії, можуть бути перевершені. 

Таблиця 5 

Прогнозні (2020 р.) значення індикаторів  Європейського інноваційного  табло для України (значення для країн ЄС прийнято за 100%), розраховані  за оптимістичним  сценарієм – “Україна – лідер в групі  країн «помірні інноватори»”

    Варіант сценарію “«Україна – лідер в  групі країн «помірні інноватори»” є найбільш вірогідним на період до 2020 року. Його реалізація дозволить  Україні досягти інтегральних показників інноваційного розвитку, які в  теперішній час характерні для Норвегії, Чехії, Італії, Іспанії та інших країн. Завдяки зростанню внеску інноваційного  фактору  в економічне зростання  в 1,5 рази, яке відбудеться внаслідок  реалізації положень Стратегії, відповідно підвищаться і темпи зростання  ВВП. До 2012 року включно приріст ВВП  буде знаходитися в рамках 1,5–4,0%. Помірне зростання ВВП у цьому періоді обумовлено складністю і певною інерційністю процесу переходу економіки країни на інноваційно-інвестиційну модель розвитку.

    У період 2013–2020 років приріст ВВП складатиме за даною Стратегією у середньорічному за період вимірі 7–8%, тобто буде вищий за прогнозований в проекті Стратегії розвитку економіки України у період до 2020 року (6,5%). Цьому сприятиме зміна факторів економічного зростання, зменшення впливу на економічний розвиток екстенсивних факторів і зростання впливу інтенсивних. Відповідно покращиться якість економічного зростання, яка отримає характерні риси ефективного розвитку.

    Прогнозований для України приріст ВВП у  період 2013–2020 років на рівні 7–8% у середньорічному вимірі перевищує також значення подібного показника в країнах, що входять в теперішній час до групи країн «помірні інноватори». Це пояснюється тим, що Україна має значно нижчий стартовий рівень ВВП в розрахунку на душу населення при доволі рівних позиціях з країнами цієї групи за багатьма індикаторами, що визначають «рушійні сили інновацій» — «створення нових знань».

    Необхідно врахувати при цьому, що Україна  зазнала значних втрат в своєму економічному розвитку за рахунок бездумного проведення економічних реформ за найбільш ортодоксального неоліберальною моделлю. Зокрема, сукупні витрати ВВП  за 1991–2008 роки становлять в постійних цінах 2008 року понад один трильйон дол. США. Обсяг ВВП у 2008 році становив лише 80,5% обсягу ВВП в 1991 році.

    Тому  посилення ролі держави в регулюванні  процесів економічного  розвитку та менеджменту підприємництва сприятиме  зростанню  темпів розвитку економіки  країни. Значним резервом для цього  є також можливість повернення у  вітчизняну економіку українських  «заробітчан» за умов, що запрацюють передбачені  Стратегією заходи щодо створення в  Україні нових, більш привабливих  робочих місць. Цей фактор може забезпечити  внесок у зростання ВВП на рівні 10–15%.