Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

- анкета заявника на отримання кредиту;

- документи,   що   підтверджують  можливість   погашення   кредиту  за 
рахунок результатів господарської діяльності та оформлення застави або поруки. 
Бажано    подати    економічну    ефективність    госпрозрахункової   діяльності 
підприємства за попередні роки (надати баланси, звіти про господарську 
діяльність тощо), а також копії статутних та інших документів.

Важливими формами  зовнішньоекономічних відносин, що сприяють інтегруванню України в систему світового господарства, є встановлення прямих контактів між спорідненими підприємствами, спільними комерційними банками, центрами з підготовки спеціалістів різного профілю зі знанням ринкового механізму, систем менеджменту і маркетингу.

Наявність різноманітних  видів міжнародного кредиту обумовлює  використання на практиці різних за своїм  змістом і специфікою механізмів здійснення міжнародних кредитних  операцій.

В Україні використання оптимальних за структурою механізмів міжнародних банківських кредитних операцій забезпечуватиме стимулювання експорту, що є важливим для розвитку національної економіки.

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу в  сфері міжнародних економічних  відносин. Міжнародний кредит означає  кредитні відносини між державами, банками і підприємствами (фірмами) різних країн. В основі міжнародного кредиту - передача грошових (валютних) чи товарних ресурсів з

однієї країни в іншу країну на засадах принципів  кредитування. Необхідність використання міжнародного кредиту визначається потребами поглиблення міжнародного поділу праці і розвитку світогосподарських зв'язків.

В зовнішньоекономічних операціях міжнародний кредит виконує  такі функції:

6. Сприяє процесу накопичення капіталів в рамках усього світового 
   господарства;
7. Прискорює    процес    реалізації    товарів,    послуг,    інтелектуальної 
   власності у всесвітньому масштабі, розсуваючи тим самим рамки 
   розширеного відтворення;
8. Забезпечує   перерозподіл    фінансових   ресурсів    між   сторонами- 
   учасниками;

9. Сприяє економії витрат обертання в сфері міжнародних розрахунків; 
10.Здійснює регулювання економіки.

Об'єктивна потреба  у міжнародному кредиті пов'язана  з:

• необхідністю одночасних великих капіталовкладень для розширення 
  виробництва;
• кругообігом засобів у світовому господарстві;
• особливостями міжнародного виробництва і реалізації;

• розходженнями в обсязі і термінах міжнародних угод. 
Суб'єктами   міжнародного   кредиту   є   державні   структури,   банки,

міжнародні  та регіональні валютно-кредитні організації, підприємства (фірми) та інші юридичні особи, окремі громадяни, кредиторами і позичальниками - представники різних країн. Залежно від суб'єктів міжнародних кредитних відносин виділяють: кредит між підприємствами (фірмами) різних країн; банківський кредит у міжнародній торгівлі; міждержавні (урядові) кредити; кредити міжнародних і валютно-фінансових організацій.

За формою міжнародні кредити можна полити на фінансові  і комерційні.

Фінансовий  кредит - це грошовий кредит, наданий  банками на умовах повернення, терміновості, платності і забезпеченості.

Комерційний   кредит     -   це   кредит  як  різновид  розрахунків,  тобто розрахунків із розстрочкою  платежів.

Основними видами комерційного кредиту є:

- фірмовий кредит;

- вексельний  кредит;

- обліковий  кредит;

- кредит за  відкритим рахунком;

- овердрафт;

- акцептний  кредит;

- факторинг;

- форфейтування;

- лізинг.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ  ПРАКТИКИ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНОГО

КРЕДИТУВАННЯ  ПРИ ОБСЛУГОВУВАННІ БАНКАМИ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Методика  кредитного аналізу підприємства-позичальника. Визначення ціни кредиту

Специфічною особливістю  динаміки кредитування банками в  іноземній валюті є її нестійкість  через залежність від фактора  інфляційних очікувань суб'єктів  економіки, що є прямим наслідком  дії ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це явище характерне для країн з недостатньо розвинутими фінансовими системами, висуває певні вимоги щодо завдань їх грошово-кредитної політики. В умовах нестабільності національних грошей кредити в іноземній валюті використовують як засіб страхування ризиків і кредитори, і позичальники Кредитори надають перевагу кредитуванню в іноземній валюті для страхування інфляційних ризиків, а позичальники в умовах коли ціни гривневих ресурсів містять компоненту, пов'язану з високими інфляційними очікуваннями кредитора, надають перевагу валютним кредитам з метою зниження вартості запозичення. Такі тенденції з точки зору ефективності використання валютних ресурсів у національній економіці свідчать, швидше, про недостатню ефективність їх використання.

Аналіз кредитного ризику підприємства-позичальника передбачає два основні напрями: оцінку бізнес-ризику і фінансово-майновий аналіз позичальника.

Для оцінки бізнес-ризику необхідно проаналізувати такі фактори: зовнішнє -  - ринкове середовище фірми;

                 - якість управління фірми; 

                  - характер взаємовідносин з клієнтами  фірми.

Знання ринку, на якому функціонує клієнт, необхідне  не тільки для оцінки результатів  минулої діяльності, а й для  розуміння всіх припущень, на яких базуються фінансові прогнози.

 

 

Існуючі та потенційні ринки компанії повинні бути чітко  визначені як клієнтом так і банком. Привабливішими галузями є ті, які  вирізняються стабільно високим  рівнем попиту та відносно невисокою  конкуренцією. Для оцінки галузі, в якій працює клієнт доцільно перевірити такі джерела інформації: самостійні дослідження клієнта; пресу та комерційні огляди; економічні огляди; досвід інших клієнтів даної галузі; статистичні публікації уряду; банківські класифікації галузей (якщо вони існують).

Циклічна природа  сектора (галузі) та стадія циклу бізнесу  повинні бути обов'язково встановлені (з цією метою слід розробляти та використовувати власну банківську класифікацію з кожної галузі промисловості).

Фахівці вважають, що не всі компанії, які діють в слабких, мало перспективних галузях, мають високий рівень кредитного ризику, і не всі клієнти, які належать до прогресивних галузей, є надійними з погляду кредитного ризику.

Для оцінки частини  ринку клієнта необхідно проаналізувати тенденції протягом останніх кількох років, виявити основних конкурентів та оцінити їх вплив на ринок. Потрібно зіставити становище на ринку із ринковою стратегією даної компанії. Але слід пам'ятати, що розмір частини ринку, яка належить клієнту, не завжди свідчить про його фінансовий добробут.

Компанія повинна  гарантувати , що її продукція не застаріває. Необхідно оцінити частоту випадків повернення продукції та рекламацій, а також політику компанії щодо контролю якості. Також слід перевірити страхування  відповідальності за якість продукції, оцінити ризик, пов'язаний зі зміною технології або втратою частини кваліфікованого персоналу. Компанії, пов'язані з високими технологіями, особливо вразливі щодо мінливих потреб ринку.

Керівництво об'єкта кредитування повинно бути досвідченим та компетентним, особливо у сферах торгівлі, виробництва і фінансів. Якісний підбір складу працівників управління є вирішальним фактором для досягнення успіху і відповідно кредитоспроможності компанії.

Успіхи та прорахунки в минулій діяльності компанії надають інформацію про якість управління і повинні бути ретельно проаналізовані. Якщо існує ймовірність того, що компанію залишить провідний спеціаліст, що може вплинути на її майбутню діяльність, необхідно оцінити наявність адекватної заміни.

Керівництво повинно  становити реалістичні фінансові  цілі й завдання. Необхідно оцінити  здатність керівництва швидко реагувати  на умови діяльності, що змінюються. Гнучкість системи управління особливо важлива в циклічних секторах ринку.

Клієнти, які не мають позитивного кредитного досвіду, повинні бути особливо ретельно перевірені. При цьому слід проаналізувати інтенсивність взаємовідносин банку з клієнтом, загальну суму кредитів, наданих спорідненим організаціям клієнта, рівень ризику в операціях з дочірніми компаніями.

Вид та термін кредиту  повинні відповідати меті кредитування, можливості погашення боргу та джерелу  погашення. Якщо початковий розмір позички  дуже великий, то необхідно реструктурувати  його до прийнятої величини. Водночас потрібно звести до мінімуму ймовірність вимушеного звернення компанії за додатковими коштами. Сума кредиту, що надається, повинна відповідати власним ресурсам компанії. Вважається, що при кредитуванні міжнародних операцій банк не повинен приймати на себе народних операцій банк не повинен приймати на себе 100% ризику. Частка фінансової участі клієнта в проекті також повинна бути значною. Прибуток, який передбачається отримати від кредитування, повинен бути виправданий щодо розмірів капі;;;лу, яким банк ризикує.

Отже, якщо оцінка бізнес-ризику позичальника була задовільною, доцільно здійснити фінансово-майновий аналіз його діяльності, який передбачає:

компаративний комплексний аналіз фінансового  стану, рентабельності та ділової активності підприємства; аналіз грошового потоку підприємства; визначення якості майна під заставу.

Компаративний комплексний аналіз рентабельності та ділової активності На стадії надання  кредиту дуже важливим є здійснення аналізу бухгалтерської звітності  та фінансового стану позичальника. Форми звітності, що надходять, можуть бути різними, але банк повинен уніфікувати ці дані. Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів як самої корпорації, так і її партнерів може бути компаративний комплексний аналіз фінансового стану, рентабельності та ділової активності корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної  оцінки фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів (рис. 2.1.).

 

 

 

 

 

Рис.  2.1.   Послідовність компаративного комплексного аналізу позичальника  [43, с.213]

 

Кінцева рейтингова оцінка повинна містити всі найважливіші показники фінансово-господарської та виробничої діяльності підприємства, тобто господарської активності загалом.

При її визначенні використовують дані про виробничий потенціал підприємства, рентабельність його продукції, ефективність використання виробничих і фінансових ресурсів, стан і розміщення коштів, їх джерела та інші показники.

Для українських  позичальників рекомендований перелік  показників, які можуть бути використані  для комплексної порівняльної оцінки (рис. 2.2.).

Ця система  базується на даних публічної  звітності (переважно форми 1 і 2), що дає змогу здійснити комплексну оцінку, контролювати зміни у фінансовому  стані компанії всіма учасниками економічного процесу, а також оцінити  результативність і об'єктивність методики комплексної оцінки.

Вихідні показники  для рейтингової оцінки об'єднані у три групи.

Перша група. Містить  найбільш узагальнені та важливі  показники оцінки прибутковості (рентабельності) господарської діяльності компанії. В загальному випадку показники рентабельності є відношенням прибутку до певних коштів (майна) підприємства, які беруть участь в отриманні прибутку. Тому передбачається, що найважливішим для порівняльної оцінки є показники рентабельності, обчислені як відношення чистого прибутку до всього майна чи до величини власного капіталу підприємства.

Друга група. Містить  показники оцінки ліквідності та ринкової сталості підприємства. Коефіцієнт покриття визначається відношенням  суми оборотних коштів (ф1, р.260) до суми поточних зобов'язань (ф1, р. 620).

Коефіцієнт  ліквідності є відношенням суми грошових коштів (ф1, р.230=240), короткотермінових  вкладень (ф1, р.220) і дебіторської заборгованості (ф1, р. 160,170, 180, 190, 200, 210) до суми поточних зобов'язань.

Індекс постійного активу - відношення вартості основних коштів (ф1, р.030) та інших необоротних активів (ф1, р.070) до джерел власних коштів (ф1, р.380).

Коефіцієнт  автономії (фінансової незалежності) підприємства - відношення суми власного капіталу (ф1, р.380) до підсумку балансу (ф1, р.640).

Забезпеченість  запасів і затрат власними оборотними коштами - відношення суми власних оборотних  коштів (ф1, р.380-р.080) до вартості запасів  і витрат (ф1, р. 100-140).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2. Групування показників для рейтингової оцінки позичальника

[43, с. 214]

 

 

 

Третя група. Містить  показники оцінки ділової активності підприємства.

Віддача всіх активів (всього капіталу) підприємства визначається відношенням виручки від реалізації продукції (ф2, р.010) до середнього за період підсумку балансу.