Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

Ця гарантія охоплює повний обсяг внутрішніх і міжнародних операцій: факторингова компанія зобов'язана оплатити клієнтові  всі акцептовані рахунки-фактури  навіть у випадку неплатоспроможності  боржників.

Крім того, банк зазначає максимальну суму по операціях  факторингу, у межах якої постачання товару або надання послуг може проводитися  без ризику нетримання  платежу.   У  договорі  на  здійснення  факторингових  операцій повинен бути обговорений засіб розрахунку обмежуючої суми й окреслені обставини, за яких факторинговий відділ зобов'язаний здійснювати платіж на користь постачальника.

У    світовій    практиці    зазвичай    використовуються    три    методи встановлення обмежуючих сум:

1. Визначення     загального     ліміту.     Кожному     платнику 
   встановлюється періодично поновлюваний ліміт у межах 
   якого факторинговий відділ автоматично оплачує платіжні 
   вимоги, що йому передаються.
2. Визначення щомісячних лімітів відвантажень.    У даному 
   випадку встановлюється сума, на яку протягом місяця може 
   бути відвантажено товар одному платнику.
3. Страхування      по      окремих      угодах..     Цей      метод 
   використовується   коли   специфіка   діяльності   продавця 
   припускає не серію регулярних постачань товарів тим самим 
   покупцям,   а  ряд   одноразових   угод   на   великі   суми   з 
   постачанням на визначену дату.

Факторинг припускає  постійні відносини між банком і  постачальником, оскільки вимагає спостереження  і контролю за фінансовим станом постачальника, а також платоспроможністю покупців.

Операцію, подібною до факторингу є форфейтинг. Форфейтинг, на відміну від факторингу, є одноразовою операцією, пов'язаною зі стягненням коштів шляхом перепродажу придбаних прав на товари і послуги.

Форфейтування - термін, який зазвичай вживається для  позначення купівлі зобов'язань (векселів), погашення яких припадає на будь-який час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обернення на будь-якого попереднього боржника. Слово "a forfait" французького походження і означає "відмову від прав", що складає суть операцій по форфейтуванню.

При форфейтуванні  продавець вимоги, наприклад, переказного  векселя, захищає себе від будь-якого  регресу (регрес - зворотна вимога про  відшкодування сплаченої суми) включенням у індосамент слів "без обороту". Продавцем векселя, що форфейтується зазвичай є експортер; він акцептує його в якості платежу за товари чи послуги і прагне передати усі ризики і відповідальність за інкасування форфейтеру (тобто банку, що обліковує векселя) в обмін на негайну оплату готівкою.

Зазвичай форфейтуванню підлягають торгові тратти або прості векселя, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі могла б бути форфейтованою. До менш використовуваних форм належить акредитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. Перевага простих і переказних векселів пояснюється їх їхнім вживанням у якості інструментів торгового фінансування протягом тривалого часу і властивої їм операційної простоти.

Остаточний  вибір того або іншого платіжного засобу в міжнародних торгових і  кредитних угодах залежить від чисельних юридичних, економічних і політичних розумінь, що не дозволяє використати якесь загальне правило.

Якщо імпортер не є першокласним позичальником, що користується безсумнівною репутацією, будь-яка заборгованість яка форфейтується  обов'язково повинна бути гарантована у формі авалю або безсумнівної і безвідзивної банківської гарантії, прийнятої для форфейтера.

Виконання цієї умови є особливо важливим, якщо розглядати угоду як незворотну, тому що у випадку неплатежу з боку боржника, форфейтер може покластися тільки на цю форму банківської гарантії як на свою єдину гарантію.

Форфейтування найчастіше     застосовувана     і     важлива     із

середньострокових угод, тому що охоплює термін від 6 місяців  до 5-6 років. Проте кожен форфейтер  установлює свої тимчасові рамки, виходячи, головним чином, із ринкових умов для визначеної угоди.

При форфейтуванні  купівля векселів здійснюється із відрахуванням (дисконтом) відсотків авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким  чином, фактично перетворює свою кредитну операцію по торговій угоді в операцію з готівкою у цьому випадку він відповідає одноразово лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів по зобов'язаннях. Ці остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфейтування цілком прийнятою послугою для експортера і відносно недорого. Альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування (погашення статей заборгованості за рахунок знов отриманих кредитів).

Після того, як форфейтер одержав вексель, має  місце дисконтування, тобто утримання  узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя. У результаті дисконтування експортер одержує  за вексель визначену суму готівки. З боку експортера, операція на цьому завершена, оскільки він вже одержав оплату за поставлені товари цілком, і за умовами угоди з форфейтером укладена з ним угода зворотної сили не має. Операції по форфейтуванню рідко відбуваються за плаваючими дисконтними ставками.

Як уже згадувалося, величезна кількість зобов'язань  які підлягають форфейтуванню, приймає  форму простих або переказних векселів, виставлених на боржника бенефіціаром і акцептованих боржником. Переважання цих форм боргових доку ментів визначається такими міркуваннями:

1. популярність, тому що ці види зобов'язань існують в усьому світі із давнини. Багаторічний досвід користування такого роду документами веде до значного полегшення спілкування сторін-учасників і, як правило, сприяє швидкому і безперешкодному здійсненню операцій;
2. узгоджена на міжнародному рівні правова основа закладена Міжнародною конвенцією про комерційні векселі (прийнята Женевською конференцією в 1930 p.). Ця конвенція - чіткий кодекс     практичних    дій.     Хоча   вона    підписана    лише представниками країн-учасниць, там були розроблені принципи, пізніше прийняті зовнішньоторговельним законодавством більшості держав.

Іншими кредитними документами, також придатними для  форфейтування є рахунки дебіторів  і відстрочені зобов'язання по акредитиву.

Форфейтер повинен  визначити для себе характер угоди, тобто з'ясувати з якими цінними  паперами йому доведеться мати справу - фінансовими чи товарними. Фінансові  векселі - цінні папери, випущені з  метою акумуляції засобів, що позичальник надалі може використовувати за своїм розсудом. Товарні ж векселі оформляються у випадку угод купівлі-продажу продукції. Однак границя між фінансовими і товарними угодами у визначеній мірі розмита (скажемо, випускається вексель без здійснення торгової угоди, але потім отримані засоби використовуються для покупки яких-небудь товарів).

Велика частина  векселів, які продаються на вторинному форфейтинговому ринку, є товарними. Тому у випадку пропозиції фінансових паперів обов'язковим вважається попереднє письмове попередження про це. Якщо ця умова порушена, покупець фінансових паперів має право зажадати анулювання угоди.

1.3. Правові  засади міжнародного кредитування  при обслуговуванні банками зовнішньоекономічної  діяльності

Основна мета державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності - це захист інтересів вітчизняних виробників і національного бізнесу, який держава здійснює за допомогою різних засобів і методів.

Всі методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна розподілити на прямі та непрямі.

Якщо регулювання  досягають шляхом впливу на фактори, які перебувають у безпосередньому  зв'язку, то це прямі методи. Навпаки, якщо між об'єктом регулювання  і його кінцевою метою існує ряд  посередницьких ланок, то це непрямий спосіб впливу.

До прямих відносять  чисто адміністративні заходи. Наприклад, обмеження кількості товарів, які  ввозять із-за кордону. На цю величину впливає державний контроль за зовнішніми потоками шляхом використання митних тарифів, ліцензування імпорту тощо. Непрямі методи базуються на використанні таких інструментів, як кредитування, страхування, субсидування, оподаткування агентів зовнішньоекономічної діяльності. Вони здатні справляти стимулюючий або обмежуючий вплив на обсяги і напрямки зовнішньоекономічних угод не інакше, як шляхом регулювання розмірів витрат і прибутку.

До конкретних засобів регулювання зовнішньоекономічної діяльності належи тать такі:

- митний тариф;

- ліцензування;

- квотування;

- інші нетарифні  заходи;

- фінансові  важелі;

- організаційно-розпорядчі засоби.

Митний тариф - це систематизоване зведення митних тарифів, якими обкладають товари, що ввозять або вивозять. Причинами  митного оподаткування є захист внутрішнього ринку і одержання  додаткового доходу державою.

Спеціальні  митні платежі застосовують як захисний захід, якщо товари ввозять на територію країни в таких кількостях або на таких умовах, які завдають чи загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів; або вивозу за межі території товарів за цінами суттєво нижчими, ніж ціни експертів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивозу, якщо такий вивіз наносить або загрожує завдати шкоди інтересам держави.

Компенсаційні митні платежі застосовують у  випадках ввезення товарів, при виробництві або експорті яких прямим чи непрямим чином використовували субсидію, якщо таке ввезення завдає чи загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів; або при вивозі товарів, у виробництві чи експорті яких використовували субсидії, якщо такий вивіз завдає або загрожує завдати шкоди інтересам держави.

Ліцензування - це видача державними органами дозволу  на ввезення або вивезення товарів  і послуг. Ліцензування є прямим адміністративним методом регулювання зовнішньоекономічної діяльності та формою контролю держави за зовнішньоекономічної діяльністю підприємств, раціональним використанням ресурсів і збалансованістю імпорту.

Квотування - це регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства за допомогою встановлення експортних та імпортних квот. Таким чином обмежують ввезення і вивезення тих або інших товарів. У рамках встановлених квот зовнішню торгівлю здійснюють за ліцензіями, які видають державні органи.

Призначення організаційно-розпорядчих  засобів впливу держави на зовнішньоекономічні зв'язки - забезпечити загальні політичні й організаційно-технічні умови зовнішньоекономічного обміну. До цих засобів відносять дипломатичні та торгово-політичні засоби впливу: система міжнародних договорів та угод з різних аспектів економічних відносин, односторонні акції, спрямовані на дискримінацію тих або інших держав. Дія таких заходів ґрунтується на примусі, який здійснює держава стосовно окремих учасників зовнішньоекономічних зв'язків.

Правову основу вказаних заходів становить серія нормативних актів, які застосовує держава, і, перш за все, зовнішньоекономічне законодавство, а також положення міжнародних договорів і угод.

В умовах глобального  економічного і фінансового спаду, обмежених внутрішніх фінансових можливостей, що характеризують перехідну українську економіку, однією з дієвих форм державної підтримки національного товаровиробника є залучення середньо- та довгострокових фінансових ресурсів в межах міжнародних договорів для забезпечення придбання українськими підприємствами необхідних ресурсів економічного розвитку на зовнішньому ринку.

Стратегія залучення  і використання іноземних кредитів базується на пріоритетних напрямах розвитку економіки України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України  від 3 квітня 1995, №234 (енерго - та ресурсозберігаючі технології, агропромисловий комплекс, медична та мікробіологічна промисловість, авіабудування, ракетобудування, автомобілебудування, легка промисловість, інфраструктура, окремі, надзвичайно важливі об'єкти), програмах діяльності кабінету Міністрів України з відповідними корективами, що окреслюються Законами про державний бюджет України на кожен рік.

Останнім часом  при залученні іноземних експортних кредитів державні органи докладають зусиль щоб примусити ці ресурси працювати на території України та підтримувати українські підприємства. Міжнародні правила дозволяють фінансувати і ту частку контрактів, яка передбачає постачання товарів або надання послуг, які проходять не з країн-кредитора, в тому числі і долю власного виробництва (до 15%0. вимогою до зарубіжного кредитора при наданні державних гарантій уряд України висуває виконання субконтрактів за експортними контрактами українськими виробниками, створення спільних підприємств.

При цьому можуть бути врахованими чинне податкове законодавство України, необхідність амортизаційних відрахувань за встановленими нормами на обладнання, яке планується закупити, необхідність сплати ПДВ при його митному оформленні, встановлені джерела та обсяги витрат за проектом, які не входять до контракту - ремонт, монтаж, і т.д.;