Міжнародний кредит в системі банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності

Опитування  підприємців під час дослідження  Міжнародною фінансовою корпорацією "Бізнес-середовище в Україні" засвідчило, що заставні вимоги є другим після вартості кредиту фактором, який обмежує доступ до позички [14, с.29]. Особливо загострюють цю проблему процеси структурних зрушень в економіці. Для нових підприємств/, які створюються внаслідок цих зрушень, заставні вимоги є значною перешкодою. Зважаючи на це, нагальною проблемою є розробка та впровадження механізмів розподілу ризику в зоні фінансування модернізації зовнішньоекономічного сектору української економіки.

Серед механізмів зниження ризиків, пов'язаних із наданням довгострокових ресурсів, доцільно ширше  використовувати у вітчизняній  практиці механізми спільного кредитування. Світова практика розробила та вдосконалила традиційне консорціальне кредитування, яке уможливлює масштабні кредитні проекти, пов'язані з вкладенням значних ресурсів у реальний сектор економіки. В умовах здійснення таких проектів модернізації проектне фінансування через участь банку у проекті, доступ до управління вкладеними коштами дає змогу адекватно оцінити ризики та управляти ними. Впровадження різноманітних схем спільного фінансування дати змогу ефективніше використовувати залучені в економіку валютні ресурси. Певні зрушення у цьому напрямі відбулися у 2005 р. за ініціативи двох провідних вітчизняних банків - Укрексімбанку та Ощадбанку - щодо використання цих механізмів для полегшення доступу клієнтів до значних за обсягами кредитних ресурсів.

 

Необхідно зазначити, що впровадження механізмів  проектного фінансування передусім можливе у межах фінансово-промислової групи (ФПГ) – система зв’язків між її учасниками є додатковим фактором зниження інвестиційних ризиків.

Так, у своїх  дослідженнях провідний фахівець із проблематики розвитку вітчизняних ФПГ О.В.Плотніков зазначає, що кредитна діяльність банку в складі ФПГ дає змогу ефективніше спрямовувати його ресурси саме на інвестиційну діяльність у реальному секторі економіки [39, с.51].

Подальшого  дослідження потребує проблема об’єктивної обмеженості потенціалу ФПГ саме у вирішенні проблем структурних зрушень у зовнішньоекономічному секторі вітчизняної економіки, де вже склалася усталена спеціалізація, й інтереси українських ФПГ пов’язані саме з нею. Необхідно зважити і на недостатню фінансову потужність ФПГ з огляду на потреби фінансового забезпечення процесу створення нових порівняльних переваг вітчизняної економіки у міжнародному розподілі праці. Щоб подолати ці обмеження потрібно сформувати такі фінансові інститути, які б поєднали капітали і приватного бізнесу, і державні, створили потужні фінансові потоки, спрямовані на обслуговування капіталомістких проектів у сфері передусім “нової економіки”, а також сформувати інфраструктуру для її розвитку.

Розглянуті тенденції банківського фінансування у валюті дають змогу дійти висновку щодо позитивної динаміки його обсягів, що певною мірою пов’язано з процесами внутрішнього відпливу капіталу та особливостей структурних характеристик, зокрема поступового збільшення фінансування реального сектору економіки у валюті. Завдання щодо регулювання банківської діяльності полягають у створенні макроекономічних передумов і стимулів на макрорівні для забезпечення ресурсозабезпеченості інвестиційних проектів в економіці за рахунок банківського фінансування.

Для зменшення  ризиків за укладеним зовнішньоекономічними  контрактами банки здійснюють ряд  дій і в першу чергу перевіряють  потенційного партнера з точки зору ефективності його функціонування. Щоб  захистити експортерів та імпортерів від ризиків пов'язаних з міжнародними операціями доцільно скористатися послугами страхових компаній які пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Метою страхування  кредитування при здійсненні експортних операцій є захист установ що фінансують вітчизняні підприємства від можливих втрат під час виконання експортних контрактів. Головним, що стоїть на перешкоді експортного потенціалу України - це відсутність ефективної системи підтримки експорту, страхування і фінансування експортних операцій. Тому український виробник не має доступу до ринку обігового капіталу і відповідних гарантій для участі у вигідних для українських підприємств проектах за кордоном. При цьому важливою є роль кредиту у зовнішньоторговельних угодах. Більших фінансово-кредитних установ у світі використовують такі спеціалізовані кредитні програми для фінансування експорту:

1. короткотермінові кредитні програми спрямовані на фінансування потреб експортерів на ранній стадії виробничого циклу;
2. цільових кредитів, що передбачають пільгову фінансову підтримку для експортно-орієнтованих підприємств окремих галузей;
3. кредитні лінії для зовнішньоторговельних компаній - 
   передбачають надання револьверних кредитів зовнішньоторговельним компаніям з великим оборотом;
4. експортних кредитів для малих і середніх підприємств.

Щодо проблем  що їх мають банки в процесі  кредитуванні експортерів то найбільшої уваги тут заслуговує застава  майна. Ці проблеми створені не без  участі недосконалості низки норм про заставу. Так стаття 1 визначає заставу як угоду в результаті якої кредитор має право задовольнитися лише за рахунок вартості майна. При цьому визначення не містить положення про можливості кредитора отримати задоволення за рахунок саме цього заставного майна, тобто шляхом обігу предмета застави в свою власність. Застава з'являється в день підписання угоди але вимога кредитора відносно погашення кредиту здійснюється лише в майбутньому. Крім того в законі відсутні норми, які б закріпили б право заставоутримувача на прийняття застави в управління на визначений термін від імені заставодавця в тих випадках, коли продаж предмета застави у момент звертання стягнення не є економічно вигідним не кредитору ні позичальнику, через відсутність ринку на це майно. Багато проблем викликає обов'язкова оцінка майна, що є предметом застави. Не дозволяється визначати вартість заставного майна ні за узгодженням сторін, ні за документами, що підтверджують придбання майна заставодавцем. Лише кілька страхових компаній можуть страхувати великі ризики. Вітчизняні ризики значною мірою можуть перестраховуватися за кордоном. Це відбувається тому, що загалом максимальна місткість українського ринку за одиничним ризиком становить майже 300 млн.грн., а з урахуванням статутного фонду і ліквідних активів менше 60 млн.грн. Тому ефективна система страхування експортних операцій залежить від багатьох чинників, які зуміють створити привабливі умови існування в Україні розвинутого страхового ринку [48, с38].

Другою проблемою, яка виникає в процесі кредитування зовнішньоекономічної діяльності підприємств є прострочена заборгованість за гарантованими державою кредитами, що є наслідком відсутності належної політики в сфері державних запозичень та негативного впливу світових фінансових криз.

В Україні спостерігається  тенденція по зростанню простроченої заборгованості з відшкодування витрат державного бюджету на виконання гарантійних зобов'язань Кабміну України за кредитами, залученими під державні гарантії. Так станом на 01.02.2005 року загальна сума простроченої заборгованості позичальників перед державною, що виникла внаслідок невиконання ними зобов'язань за кредитами становить більше 1 млрд. Доларів США [30, с.28].

Сума основного  боргу, яка підлягає виплаті до кінця  дії кредитних угод становить 2,3 млрд. доларів США. З цієї суми 0,9 млрд. доларів має бути сплачено за позичальників, які вже мають прострочену заборгованість перед державою, а це дає підстави вважати, що така заборгованість буде зростати.

 

3.2. Шляхи  вдосконалення удосконалення процесу  кредитування міжнародної діяльності підприємств

Гарантом ефективної реалізації економічних інтересів  як самої корпорації так і її партнерів  може бути компаративний комплексний  ацаліз фінансового стану, рентабельності і ділової активності корпорації.

Процедура реалізації методики комплексної компаративної оцінки фінансового стану компанії здійснюється у кілька етапів:

• збирання і аналітична оцінка вхідної інформації за аналізований період 
  часу;
• обґрунтування    системи    показників,    що    використовуються    для 
  рейтингової   оцінки   фінансового   стану,   рентабельності   і   ділової 
  активності підприємств та їх класифікація;
• розрахунок кінцевих показників рейтингової оцінки;
• ранжування підприємств за рейтингом.

Для українських  позичальників рекомендований перелік  показників, які можуть бути використані для комплексної порівняльної оцінки (рис. З.1.).

Наведена система  показників базується на даних публічної  звітності, що дає можливість масової  оцінки, дозволяє контролювати зміни  у фінансовому стані компанії всіма учасниками економічного процесу, а також оцінити результативність і об'єктивність самої методики комплексної оцінки.

Вхідні дані можуть бути поширені за рахунок включення  додаткових показників із довідок, які  надаються підприємствами в банки, податкові інспекції, із форм статистичної звітності та інших джерел. Особливістю системи показників є те, що майже всі вони мають однакову направленість (за винятком індексу постійного активу, динаміка якого носить складний характер).

Це означає, що чим вище рівень показника або  чим вище темп його росту, тим кращий фінансовий стан оцінюваного підприємства. Тому, при поширенні передбаченої системи за рахунок включення в неї нових показників необхідно слідкувати , щоб ця вимога не порушувалася.

 

Досліджуючи ринкову  сталість акціонерних товариств корисно використовувати відносні показники: чистий прибуток на 1 акцію, дивіденди на 1 акцію, дивіденди до ринкового курсу акції та ін.

Як свідчить досвід рейтингової експертизи світової економічної преси (Financial Times-500, Business Weer-1000, Forbes-500, Euromoney, Fortune, агентства Moody's Investors Servis тощо), в основу розрахунку підсумкового показника рейтингової оцінки лежить порівняння підприємств по кожному показнику фінансового стану, рентабельності і ділової активності з умовним еталонним підприємством, яке має найкращі результати по всіх порівняльних підприємствах. Таким чином, базою підрахунку для отримання рейтингової оцінки стану справ підприємства є не суб'єктивні припущення експертів, а найбільш високі результати, які склалися в реальній ринковій конкуренції із усієї сукупності порівняних об'єктів. Еталоном порівняння є самий успішний конкурент, у якого всі показники краще.

Алгоритм порівняльної рейтингової оцінки фінансового  стану, рентабельності і ділової  активності компанії-позичальника може бути поданий у вигляді послідовності наступних дій:

1. Вихідні дані надаються у вигляді матриці (Міј), тобто таблиці, де по 
   рядках записані номери показників (і = 1,2,3,...n), а по графах - 
   номери підприємств (ј = 1.. .m).
2. по кожному показнику знаходяться максимально наближене до 
   нормативу значення і заноситься в графу умовного еталонного 
   підприємства (m+1).
3. Вхідні дані матриці підприємства (Міј) стандартизуються у відношенні до відповідного показника еталонного підприємства за формулою:

M і, ј

                              Xіј = ------------                              (3.1.)

 мax  Mі,ј

4.     Для   кожного  підприємства  значення  його  рейтингової   оцінки  визначається за формулою:

Rj√(1-х1,j) + …  + (1-хп, j)                                         (3.2.)

 

Рис.3.1. Групування показників для рейтингової  оцінки позичальника

[48, с.214]

 

 

де, Rј – рейтингова оцінка для j-го підприємства

Xnj … Xnj   - стандартизовані показники для j-го підприємства

де Rj - рейтингова оцінка для j-ro підприємства; Хі j.. .x_nj - стандартизовані показники j-ro підприємства.

4. Підприємства впорядковуються (ранжуються в порядку зменшення рейтингової оцінки (табл. 3.1).

 

Таблиця 3.1. Матриця рейтингової оцінки

 

j і	j	j	j	еталон	Xn	Xn	Xn
і 1	М11	М12	М13	max М1j	Х11	Х12	Х13
і 2	М21	М22	М23	max М1j	Х21	Х22	Х23
і3	М31	М32	М33	max М1j	Х31	Х32	Х33
				Rј	R1	R2	R3
				Оанж.	1	2	3

 

 

Найвищий    рейтинг    має    підприємство    з    мінімальним    значенням  порівняльної оцінки. Для використання даного алгоритму на практиці ніяких обмежень щодо кількості порівняльних показників і підприємств не накладається.

Даний алгоритм отримання рейтингової оцінки фінансового стану може використовуватися для порівняння підприємств на дату складання балансу, в динаміці або на перспективу.

В першому випадку  вихідні показники розраховуються по даних балансу і фінансової звітності на кінець періоду. Відповідно і рейтинг підприємства визначається на кінець періоду.

В другому випадку  вихідні показники розраховуються як темпові коефіцієнти росту: дані на кінець періоду, або середнє зниження показника звітного періоду ділиться на середнє значення відповідного показника попереднього періоду (чи іншої бази порівняння). Таким чином, ми отримуємо не тільки оцінку поточного стану підприємства на визначену дату, але й оцінку його зусиль і можливостей по зміні цього стану в динаміці, на перспективу. Така оцінка є надійним вимірювачем росту конкурентоспроможності підприємства в даній галузі діяльності. Вона також визначає більш ефективний рівень використання всіх його виробничих і фінансових ресурсів.