Вивченні і науковому обґрунтуванні об‘єктивної сторони складу злочину

        Психічний примус - це вимога вчинити  певні дії або, навпаки, не  вчинити тих або інших дій,  які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примуса має місце погроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того, щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує. Безумовно, воля особи, яка піддалася примусу, до деякої міри обмежена, внаслідок чого вона відчуває ускладнення у виборі того чи іншого варіанта поведінки. Однак таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що психічний примус підтримується фізичним насильством. У даному разі воля особи, щодо якої застосовується психічний примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той або інший варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене при пом'якшуючих обставинах при застосуванні покарання (п. 6 ст. 66).

        Дія або бездіяльність, вчинені  внаслідок психічного примусу,  не тягнуть за собою кримінальну  відповідальність лише за умови,  що мав місце стан крайньої  необхідності. Інакше кажучи, вчинення  суспільно небезпечного діяння  під впливом психічного насильства (погрози) виключає кримінальну відповідальність лише тоді, коли уникнути в даній конкретній обстановці заподіяння шкоди, якою погрожували, було неможливе, і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39) [2] . 

      Висновки  до розділу 2.

      Суспільно небезпечне діяння є обов'язковою, стержньовою  ознакою щодо інших ознак об'єктивної сторони. Без суспільно небезпечного діяння нема злочину.

      Поняття «діяння» містить у собі дві форми  поведінки особи, що вчиняє злочин,- дію та бездіяльність.

      Переважна більшість злочинів вчинюється дією. Це, наприклад, такі злочини, як: державна зрада, зґвалтування, грабіж, розбій, контрабанда, обман покупців та замовників, бандитизм, незаконне заволодіння транспортним засобом і багато інших злочинів.

      Шляхом бездіяльності вчинюються, зокрема: ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, ухилення від призову на строкову військову службу  тощо.

      Ряд злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Це, зокрема: порушення правил екологічної  безпеки, порушення ветеринарних правил, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, розголошення державної таємниці, службова недбалість.

      Вчинення  злочину шляхом дії означає активну  вольову поведінку особи, що вчиняє злочин. Ця дія є суспільно небезпечною, протиправною, вона спричиняє шкоду  об'єкту кримінально-правової охорони. Якщо дія особи не є суспільно  небезпечною, то діяння не може бути визнано злочинним. Це положення закону повною мірою стосується і вчинення злочину шляхом бездіяльності.

      Бездіяльність у кримінальному праві розуміється  як суспільно небезпечна вольова  пасивна поведінка особи, що полягає  у невиконанні того діяння, яке особа повинна була і могла виконати чи попередити настання суспільно небезпечного наслідку.

      Бездіяльність має кримінально-правове значення за умови, що вона є протиправною. Обов'язок діяти ґрунтується на правовій нормі  і може випливати з:

      а) закону (наприклад, обов'язок нести  військову службу);

      б) підзаконного акта (наприклад, обов'язок водія зупинити автомашину при червоному  світлі світлофора);

      в) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника);

      г) характеру сімейних відносин (наприклад, обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей;

      ґ) характеру професії (наприклад, обов'язок лікаря надавати медичну допомогу).

      Свідоме невиконання цих обов'язків за наявності реальної можливості їх виконати тягне за собою кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК.

      Оскільки  злочинне діяння (дія чи бездіяльність) є поведінкою свідомою, вольовою, то вчинення його, наприклад, неосудною  особою виключає кримінальну відповідальність навіть тоді, коли ним завдано істотної шкоди. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 3.

ОСОБЛИВОСТІ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ОЗНАК  ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 

      3.1. Поняття і значення  суспільно-небезпечних  наслідків

      Найважливіша  соціальна властивість злочину  — його суспільна небезпечність  — полягає в тому, що діяння (дія або бездіяльність) посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкода, збиток). Механізм порушення об'єкта (суспільних відносин) і заподіяння йому шкоди може бути різним: в одних випадках негативному, руйнівному впливу піддається суб'єкт суспільних відносин (наприклад, при вбивстві — статті 115-119 КК, тілесних ушкодженнях — статті 121-125 КК; в інших — благо, що охороняється правом і в зв'язку з яким існують дані відносини (це насамперед майнові злочини — крадіжка, шахрайство й ін.); по-третє— розривається соціальний зв'язок між суб'єктами відносин (ухилення від призову за мобілізацією — ст. 336 КК, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей — ст. 164 КК) тощо. В усіх цих випадках об'єкту кримінально-правової охорони завдається шкода, що і є наслідком злочину.

      Розглядаючи наукову працю вченої Смирнової  М.М. можна дійти до наступного висновку, що суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість злочинів заподіюють реальну шкоду. Це типова ситуація. Вбивство, крадіжка, грабіж, хуліганство своїм наслідком мають конкретну і реальну шкоду, що заподіюється відповідному об'єкту кримінально-правової охорони. Разом з тим чинне законодавство в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння, що не заподіюють реальної шкоди конкретному об'єкту, однак ставлять його при цьому в небезпеку заподіяння шкоди [ 21, с.225]. Так, порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, залізничних колій, засобів сигналізації та зв'язку тягне за собою кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 276 у разі створення такими діями небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків. Так само в ч. 1 ст. 135 встановлена відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Причому тут не потрібно настання смерті особи, яку залишили без допомоги, чи настання інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 135). Подібні злочини отримали в літературі назву «делікти небезпеки» («делікти створення небезпеки»). Тут створення небезпеки («загроза заподіяння шкоди») зовсім не означає, що в об'єкті посягання не відбувається негативних змін. При загрозі порушується стан захищеності, безпеки суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону, порушуються безпечні умови їх функціонування. От чому в деліктах небезпеки реальність створення такої небезпеки протиправною дією чи бездіяльністю, тобто загроза заподіяння шкоди об'єктові, повинна бути встановлена як факт об'єктивної дійсності.

      Таким чином, суспільне небезпечні наслідки можна визначити як шкоду (збиток), що заподіюється злочинним діянням  суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законам, або як реальну  небезпеку (загрозу) заподіяння такої  шкоди [ 21, с.225] .

      Наслідки  злочину різноманітні і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві  великі групи: наслідки матеріального  характеру і наслідки нематеріального  характеру.

      До  матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер, наприклад, смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження (статті 115-119, 121—125). а також майнова шкода, наприклад, у злочинах проти власності (розділ VI Особливої частини КК). У свою чергу, злочинні наслідки майнового характеру можуть виражатися у так званій позитивній шкоді чи в упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивна майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало у власності чи володінні потерпілого, протиправне вилучається чи знищується або ж пошкоджується [ 18, с.139]. У разі ж упущеної вигоди потерпілий не отримує тієї майнової вигоди, яку він має право отримати за законом, угодою, на іншій правовій підставі. Таким наслідком буде, наприклад, несплата в повному обсязі обов'язкових платежів шляхом заниження вартості будинку, що продається. Тут внаслідок обманних дій продавця і покупця держава не отримує тих грошових сум, які вона повинна була отримати при сплаті платежів у повному обсязі.

      Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті посягання, що поєднані з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, і, як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини. Тут може бути виділена шкода інтересам політичним (злочини проти основ національної безпеки України), організаційним (злочини службові, злочини проти правосуддя, суспільної безпеки, суспільного порядку і моральності), соціальний (злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина) [ 18, с.140].

      Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільне небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Так, шкода, що заподіюється службовою особою нормальній діяльності державного апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365), є основною, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжується насильством або болісними або такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365), — додатковим наслідком. У той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обов'язкові (додатково обов'язкові), тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випадках при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода, що заподіюється здоров'ю потерпілого при кваліфікованому грабежі (ч. 2 ст. 186), і факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні даного злочину, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства (ст. 296).

      Суспільне небезпечні наслідки мають важливе  значення для конструювання об'єктивної сторони складу злочину [ 12, с.198]. В одних випадках наслідки включаються в диспозицію статті Особливої частини КК як обов'язкова ознака складу злочину, в інших — не включаються. Залежно від цього всі злочини поділяються на дві групи; злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини) і злочини з формальним складом (формальні злочини).

      Злочини з матеріальним складом —- це такі злочини, для об'єктивної сторони  яких закон (диспозиція статті КК) вимагає  встановлення не тільки діяння (дії  або бездіяльності), але й настання суспільна небезпечних наслідків.

      Злочини з формальним складом — це такі злочини, для наявності об’єктивної  сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих злочинів хоча і можуть іноді наставати, але перебувають  за межами складу злочину. Вони не включаються до об'єктивної сторони складу як обов'язкова ознака і їх встановлення на кваліфікацію злочину не впливає [ 12, с.198].

      Визнання  або, навпаки, невизнання суспільно  небезпечних наслідків як ознаки складу злочину не є довільним. Наслідки злочину в одних випадках мають досить конкретний характер. Ці наслідки можна обчислити, точно визначити обсяг і характер шкоди. В інших же випадках такий вимір, конкретизацію наслідків здійснити важко, а в деяких випадках і неможливо. У зв'язку з цим законодавець по-різному вирішує питання про визнання чи невизнанні наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони складу злочину.

      Наслідками  в злочинах з матеріальним складом, як правило, є шкода матеріального, майнового, особистого або фізичного  характеру. До таких злочинів належать, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо. Ці злочини вважаються закінченими з моменту настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків. Так, вбивство вважається закінченим злочином, коли настала смерть потерпілого; крадіжка — коли злочинець протиправне вилучив чуже майно і мав реальну можливість розпорядитися ним за своїм розсудом; тілесні ушкодження — коли здоров'ю людини нанесена шкода певного ступеня тяжкості [ 23, с.256].

      У злочинах з формальним складом сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. До таких складів належать, наприклад, шпигунство, одержання хабара, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, втеча з місць позбавлення волі чи з-під варти, дезертирство й ін. Злочини з формальним складом також заподіюють шкоду суспільним відносинам. Однак вони мають, як правило, нематеріальний характер. Ця шкода політична, організаційна, соціальна, моральна. Якщо при вчиненні злочину з формальним складом фактично настали які-небудь наслідки, що перебувають за межами складу, вони не впливають на вирішення питання про встановлення підстави кримінальної відповідальності (складу злочину й об'єктивної сторони як його необхідного елемента), і враховуються лише при призначенні покарання [ 23, с.256].