Субєктивна сторона злочину

2

                                                    Зміст

Вступ.

РОЗДІЛ 1. Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

РОЗДІЛ 2. Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

2.1. Вина у формі умислу.

2.2. Вина у формі необережності.

2.3. Змішана (подвійна) форма вини.

РОЗДІЛ 3. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.

РОЗДІЛ 4. Помилка та її кримінально-правове значення.

Висновок.

Список використаних джерел.

                                             Вступ

Суб’єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб’єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов’язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові.

Вина особи - це основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину.

Проте в багатьох злочинах суб’єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов’язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції Закону як обов’язкові ознаки конкретного злочину. Особливості деяких складів злочинів визначають необхідність з’ясування емоцій, які відчуває особа при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Вони різняться за своїм характером, змістом, часом виникнення. Більшість із них перебувають за межами суб’єктивної сторони злочину, тому що зовсім не впливають на формування її ознак (каяття у вчиненому, страх покарання) або вплив їх настільки малий, що не має істотного значення при формуванні у свідомості особи мотиву вчинення злочину (співчуття, жалість). Однак деяким із них Закон надає значення ознаки суб’єктивної сторони.

Актуальність теми дослідження, проведеного в курсовій роботі, полягає у вивченні внутрішньої сутності злочинного діяння (суб’єктивної сторони злочину), тих внутрішніх процесів, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним Законом суспільно небезпечного діяння.

Предметом дослідження в курсовій роботі стали суспільні відносини, які виникають при встановленні вини (її форми) особи, яка скоїла злочин, її мети та мотивів, які в свою чергу є обов’язковими і факультативними ознаками суб’єктивної сторони злочину.

Об’єкт дослідження в курсовій роботі – наукові статті та праці сучасних вітчизняних криміналістів.

Мета даного дослідження – розкрити та дослідити зміст суб’єктивної сторони злочину на сучасному етапі розвитку кримінального права України.

Таким чином, необхідно вирішити наступні завдання:

1) розкрити та дослідити зміст суб’єктивної сторони злочину на сучасному етапі розвитку кримінального права України;

2) зробити аналіз встановлених фактів, а потім – висновки по зробленому дослідженню.

Методологію курсової роботи складають наступні методи: описовий, порівняльний, соціологічний та експертних оцінок.

РОЗДІЛ 1. Поняття й ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

Суб’єктивна сторона створює психологічний, тобто суб’єктивний зміст злочину, тому є його внутрішньою, у зіставленні з об’єктивною, стороною. Якщо об’єктивна сторона складу злочину становить його фактичний зміст і може бути безпосередньо сприйнята особами, які перебувають на місці злочину під час його вчинення, а наслідки злочину можуть сприйматися і після його вчинення, то суб’єктивна сторона безпосередньому сприйняттю людьми піддана бути не може. Адже, це процеси, які відбуваються у психіці винного й об’єктивне їх визначення можливе тільки завдяки дослідженню об’єктивної сторони складу злочину й інших ознак, які входять до складу злочину.

Отже, суб’єктивна сторона складу злочину - це внутрішній зміст злочину, це ті психічні процеси, які проходять у свідомості особи, коли вона вчиняє злочин, це її психічне ставлення до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.

Остаточний мотивований висновок щодо ознак суб’єктивної сторони складу злочину в багатьох випадках можна зробити, тільки повністю встановивши всі обставини вчиненого злочину (наприклад, висновок про те, чи є скоєне вбивство умисним чи необережним).

Значення суб’єктивної сторони полягає в тому, що завдяки її правильному визначенню:

а) здійснюється належна кваліфікація діяння та його відмежування від інших злочинів;

б) встановлюється ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила;

в) здійснюється індивідуалізація покарання злочинця, вирішується питання про можливість його звільнення від кримінальної відповідальності й покарання.

Процеси, що відбуваються у психіці людини, поділяються на інтелектуальні, емоційні та вольові. Вони існують у тісній нерозривній єдності, але їх окреме дослідження, як побачимо далі, має велике значення для правильного встановлення суб’єктивної сторони складу злочину.

На підставі зазначених процесів психіки зміст суб’єктивної сторони складу злочину визначається за допомогою юридичних ознак, які її складають, - таких, як вина, мотив, мета, емоційний стан. Вони представляють різні форми психічної активності, але водночас нерозривно пов’язані між собою і взаємозалежні. Це явища з самосійним змістом, у структурі суб’єктивної сторони вони не поглинають одне одного, мають різне, тільки їм притаманне, правове значення.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (стаття 23 ККУ).

Вина є обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину. Без вини не може бути злочину. Згідно з частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним Вироком суду. Це положення відтворене у частині 2 статті 2 КК України.

Однією з конституційних засад судочинства є забезпечення доведеності вини. Згідно зі статтею 327 КПК України обвинувальний Вирок може бути постановлений лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Отже, кримінальне право непохитно стоїть на позиціях суб’єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності тільки за наявності вини. Безвинна відповідальність навіть за наявності суспільно небезпечних наслідків (так зване об’єктивне ставлення за вину) неприпустима (скажімо, не може відповідати водій за травмування пішохода, якщо водієм не порушені правила безпеки дорожнього руху).

Отже, вина розглядається законодавцем як категорія психологічна. Одночасно вона розглядається і як категорія соціальна, бо особа, яка вчиняє злочин, нехтує вимогами суспільства, посягає на його інтереси, завдає суттєвої шкоди особі, суспільству, державі.

Щодо мотиву, мети, емоціонального стану, то вони є факультативними ознаками суб’єктивної сторони. Тобто такими, що впливають на кваліфікацію діяння тільки у випадках, коли вони прямо зазначені в Законі або випливають з нього.

Згідно із Законом, вина може проявлятися у формі умислу або необережності. Інших форм вини Закон не знає. У свою чергу, умисел поділяється на умисел прямий і умисел непрямий, а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Ці форми і види вини конструюються залежно від змісту й співвідношення інтелектуального і вольового моментів і характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Інтелектуальний момент визначає ті чинники, які належать до свідомості особи, а вольовий - ті чинники, які належать до її волі.

Залежно від форми вини злочини поділяються на умисні й необережні. У певних випадках вказівка на форму вини може бути дана безпосередньо в Законі (стаття 115 ККУ - умисне вбивство, стаття 119 ККУ - вбивство через необережність), але у більшості випадків форма вини визначається з інших ознак складу злочину, наведених у тексті диспозиції. Так, очевидно, що злочини, де вказано мотив, мета або якщо вони випливають з формулювання норми, є злочинами умисними (зґвалтування, крадіжка, вимагання, незаконні дії у разі банкрутства).

В інших випадках шляхом застосування філологічного, систематичного та інших способів тлумачення приходимо до висновку, що злочин є необережним (порушення вимог законодавства про охорону праці - стаття 271 ККУ, порушення чинних на транспорті правил - стаття 291 ККУ). Деякі злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - стаття 130 ККУ, розголошення державної таємниці - стаття 328 ККУ).

На особливе значення дослідження вини при розгляді кримінальних справ звертає увагу Пленум Верховного Суду України. Так, у пункті 2 своєї Постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» Пленум зазначив, що при призначенні покарання відповідно до статей 65-69 КК України суди мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків), особу винного й обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

РОЗДІЛ 2. Форми вини як обов’язкової ознаки суб’єктивної сторони складу злочину

2.1. Вина у формі умислу

Згідно зі статтею 24 КК України умисел поділяється на прямий (dolus directis) і непрямий (dolus eventualis). Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Ознаками інтелектуального моменту прямого і непрямого умислів є:

а) усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння;

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків (ключовими словами, які відповідають першій і другій ознакам інтелектуального моменту, є: усвідомлення й передбачення).

Ознака вольового моменту прямого умислу полягає в бажанні особи настання суспільно небезпечних наслідків, а непрямого умислу - у не бажанні, але свідомому припущенні їх настання (ключові слова: бажання і свідоме припущення).

Розглянемо сутність ознак, які характеризують прямий і непрямий умисел.

Усвідомлення суспільної небезпеки діяння означає розуміння винним як фактичного, так і соціального його характеру. Так, ухиляючись від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, особа розуміє, що через це має місце фактичне ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах - фактична сторона діяння, чим порушується встановлений законодавством порядок оподаткування юридичних і фізичних осіб, який забезпечує за рахунок надходження податків, зборів та інших обов’язкових платежів формування доходної частини державного та місцевих бюджетів, а також державних цільових фондів - соціальна сторона діяння.

Закон не вимагає усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння, яке нею вчиняється. Внаслідок притаманності злочину ознаки суспільної небезпеки, вона практично є очевидною. Тому особа, що вчинила злочин, не може посилатися на незнання кримінального Закону з метою уникнути відповідальності. Стосовно цього питання римляни казали: Lex est ab aеterno (Закон існує вічно). Згідно з частиною 2 статті 68 Конституції України незнання Законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків свого діяння означає відображення у її свідомості подій, які неминуче або, можливо, стануться в майбутньому.

Отже, це передбачення самих наслідків. Воно може бути передбаченням їх неминучості (постріл з пістолета у скроню передбачає неминучу смерть), або передбачення реальної можливості їх настання (постріл у людину на значній дистанції; безладна стрільба у приміщенні, де знаходяться люди). Це також передбачення хоча б у загальних рисах розвитку причинного зв’язку між діянням і наслідками, що мають статися.

Що ж до вольового моменту, то він різний у зазначених видах умислу, і саме по ньому проходить поділ умислу на прямий і непрямий. Вольовий момент умислу вирішує питання про ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

При прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому - не бажає, але свідомо припускає їх настання. Бажання означає, що особа цілеспрямовано діє в напрямку досягнення тих суспільно небезпечних наслідків, досягнути яких вона поставила собі за мету.

Свідоме припущення настання суспільно небезпечних наслідків означає, що особа не зацікавлена в їх настанні, вони виступають як побічний результат діяння винного, бо він прагне досягти інших наслідків. Що ж до тих наслідків, які настали, то він ставиться до них байдуже, не замислюючись з цього приводу, або без всяких конкретних підстав сподівається, що вони не настануть. Скажімо, пропускаючи електричний струм через дріт, закріплений на паркані ділянки, особа не бажає ураження ним кого-небудь, але свідомо це припускає стосовно осіб, які захочуть проникнути на ділянку. Смерть потерпілого від електроструму буде кваліфікуватись як вбивство з непрямим умислом.