Вивченні і науковому обґрунтуванні об‘єктивної сторони складу злочину

      Спосіб  має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину. Наприклад, передбачене в ст. 120 доведення до самогубства відсутнє, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій [ 20, с.128]. Спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115).

      Засоби  вчинення злочину - це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільна небезпечного діяння. Вони поділяються на знаряддя та інші засоби вчинення злочину. Знаряддя — це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об'єкти (вогнепальна і холодна зброя, інструменти, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо). До інших засобів вчинення злочину (засоби у вузькому значенні слова) можуть бути віднесені підроблені документи, формений одяг (наприклад, К. і В., переодягнувшись у форму працівників міліції і використовуючи підроблені документи, робили «обшуки» в окремих громадян і шляхом обману привласнювали їх цінності) та ін [ 20, с.128].

      Засоби  вчинення злочину слід відрізняти від  предмета злочину, під яким розуміють  предмети матеріального світу, у  зв'язку з якими чи з приводу  яких вчиняється злочин. Предмет, як відомо, нерозривно пов'язаний з об'єктом  злочину, завжди перебуває в статичному стані. Засоби ж перебувають у динамічному стані, забезпечують здійснення посягання на об'єкт кримінально-правової охорони, у тому числі і вплив на предмет злочину.

      Засоби  вчинення злочину в одних випадках істотно полегшують вчинення злочину, в інших — без них це взагалі неможливо. Засоби є обов'язковою ознакою складу злочину, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з ЇЇ змісту. Так, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257); вогнепальна чи холодна зброя або інші предмети, спеціально пристосовані чи заздалегідь приготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, є обов'язковими (в альтернативі) ознаками особливо злісного хуліганства (ч. 4 ст. 296). Причому знаряддя вчинення злочину можуть виступати як ознака основного складу або кваліфікуючого, наприклад транспортні засоби в складі незаконного полювання (ч. 2 ст. 248), або ж навіть ознаками особливо кваліфікуючого складу (ч. 4 ст. 296) [ 20, с.130]. 

      Висновки  до розділу 3.

      Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об’єкту, можуть бути поділені на наслідки у виді реальної шкоди і на наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди.

      Суспільно небезпечні наслідки мають істотне значення для особливостей конструювання об’єктивної сторони складу злочину. В одних випадках наслідки включаються до диспозиції статті Особливої частини КК як обов’язкова частина складу злочину, в інших - не зазначаються в законі. Залежно від цього усі злочини за своєю об’єктивною стороною поділяються на дві групи: злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини) і злочини з формальним складом (формальні злочини).

      Необхідний  причинний зв’язок між діянням  і суспільно небезпечними наслідками завжди означає наявність об’єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Але це лише необхідна передумова вирішення питання про наявність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Потрібно ще встановити суб’єктивну сторону злочину - вину особи у формі умислу або необережності щодо наслідку, який настав.

      До  факультативних ознак об'єктивної сторони  належать: спосіб, місце, час, знаряддя, засоби й обстановка вчинення злочину. Факультативні ознаки складають  умови скоєння злочину.

      Названі ознаки називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися як ознака об'єктивної сторони складу злочину (зазначатися в диспозиціях статей Особливої частини КК), а можуть і не передбачатися в кримінально-правових нормах. Якщо такі ознаки передбачені в законі, вони є для цих злочинів обов'язковими. 
 
 
 
 

ЗАГАЛЬНІ  ВИСНОВКИ

        «Тільки вчинення суспільно небезпечного діяння, в якому відображається об'єктивний вияв лихої волі людини»,— підкреслював М.И. Коржанський, — утворює злочин і дає підстави для кримінальної відповідальності. Багато видатних мислителів-гуманістів минулого шукали і вимагали встановлення об'єктивного критерію (виміру) для оцінки поведінки людини, бо тільки об'єктивний прояв, поведінка дає можливість виключити сваволю в оцінці мети та наміру злочинця[ 9, с.168] .

      Тема курсової роботи, яка носить назву «Об’єктивна сторона злочину» є досить актуальною на сучасному етапі розвитку людства. Значення об'єктивної сторони нашого часу слушно , вказуючи на те, що без об'єктивної сторони діяння не може бути посягання на об'єкт злочину, немає і суб'єктивної сторони як певного відображення об'єктивних ознак діяння у свідомості суб'єкта, і нарешті, нема суб'єкта злочину. Разом з іншими елементами злочину об'єктивна сторона визначає ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння,ступінь вини злочинця та впливає на характер призначуваної йому міри покарання.

      З усіх цих питань, які розкриті в даній курсовій роботі можна зробити висновок про значення об’єктивної сторони злочину.

      По-перше, об’єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені усі ознаки об’єктивної сторони складу злочину.

      По-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обставини вчинення злочину, тяжкість наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпеки як соціальної якості злочину. У цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння ураховуються передусім питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнані їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають тяжкість покарання, яке встановлено в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини.

      По-третє, об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину. Аналіз об’єктивної сторони дає змогу встановлювати інші елементи та ознаки складу злочину: об’єкт, якому заподіюється шкода даним злочином. відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати скоєне.

      По-четверте, об’єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 206 КК. тобто умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об’єктивною стороною.

      По-п’яте, урахування ознак об’єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному.

      Об’єктивна  сторона складу злочину — це сукупність передбачених кримінальним законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.

        Об’єктивна сторона визначає:

• у чому полягає злочин;
• яким чином він вчиняється;
• у яких умовах місця, часу, обстановки він відбувається;
• за допомогою яких засобів і знарядь вчиняється.

      Значення об’єктивної сторони складу злочину:

       1) об’єктивна сторона є одним  із елементів складу злочину  і входить до підстав кримінальної відповідальності;

       2) визначає ступінь суспільної  небезпеки злочинного діяння  та характер завданої шкоди  об’єкту кримінально-правової охорони; 

       3) дає можливість відмежовувати  один злочин від іншого, а також  відмежовувати злочинні діяння від не злочинних;

      4) допомагає правильно кваліфікувати  злочин.

        Ознаки об’єктивної сторони з  боку їх описування у диспозиціях  статей Особливої частини КК  України поділяються на дві  групи: 

       1) основні (обов’язкові) ознаки;

       2) факультативні ознаки.

        До основних ознак відноситься  діяння у формі дії або бездіяльності. 

        До факультативних ознак належать:

• суспільно небезпечні наслідки;

      - причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком (у злочинах із матеріальним складом);

        - спосіб;

       - місце;

       - час;

        - обстановка;

        - знаряддя;

        - засоби вчинення злочину.

        Отже, якщо суспільно небезпечні наслідки, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя, засоби вчинення злочину вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення об’єктивної сторони складу злочину і виступають основними ознаками. 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. К., 1997. – 78 с.
2. Кримінальний кодекс України. Затверджений законом від 28 грудня 1960 року. Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 1997 року. К.: Парламентське видавництво., 1997. – 168 с.
3. Кримінальний кодекс України: Наук.-практ. комент. / Ю. В. Баулін, В. I. Борисов, С. Б. Гавриш та ін. За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — 2-ге вид., переробл. та доповн. — Х.: ТОВ «Одісей», 2004. — 1152 с.
4. Бєляєв М. А. Радянське кримінальне право (загальна частина). - М., 1980. – 423 с.
5. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України. – К., 2000. – 208 с.
6. Бузинова С. П. Радянське кримінальне право (загальна частина). - М.: Юридична література, - 1982. – 439 с.
7. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - 568 c.
8. За редакцією професора Матишевського П.С., доцентів Андрушка П.П, Шапченка С.Д. Кримінальне право України. Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.-Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 389 с.
9. Коржанський М. Й. Кримінальне право України (загальна частина). – К.: Наукова думка. – 1996. – 334 с.
10. За ред.акад. АПрН Украхни, док.юр.наук проф. Копєйчикова В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер, 1998. – 256 с.
11. Кримінальне право України. Загал. частина: Підручн. для студентів юрид. вузів i фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Беньківський та ін. За ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 512 с.
12. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352 с.
13. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.- 488 с.
14. Кримінальне право України: Навчальний посібник / О.М. Омельчук. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 297 с.
15. Кузнецова Н.Ф.,Злочин та злочинність, М.,1976. – 436 с.
16. Лейленд П. Кримінальне право: злочин, покарання, судочинство. – К.: Основи. – 1996. –208 с.
17. Малеин Н.С. «Правопорушення: поняття, причини, відповідальність» . — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 476 с.
18. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 272 с.
19. Мочкам Я. Зміст і об'єктивні форми злочинної дії //Право України. - 1996. - №11. – С. 12-18.
20. Сташиса В. В., Тацій В. Я., Бажанов М. І. Кримінальне право України: Загальна частина. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2003. – 416 с.
21. Смирнова М.М. Кримінальне право. - М., 2002. – 350 с.
22. Тацій В.Я. Об'єкт і предмет злочину за радянським кримінальним правом. - Харків, 1982. - 101с.
23. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. – К., 1995. – 455 с.