Вивченні і науковому обґрунтуванні об‘єктивної сторони складу злочину

      Поділ злочинів на злочини з матеріальним і злочини з формальним складом  відбиває об'єктивно існуюче положення, коли в законі:

      а) по-різному описується об'єктивна  сторона складу злочину;

      б) по-різному відбиваються суспільно  небезпечні наслідки. У злочинах з  матеріальним складом необхідно  встановити не тільки діяння, а й  суспільно небезпечні наслідки, а  також причинний зв'язок між ними. У злочинах же з формальним складом  для кримінальної відповідальності досить встановити лише факт вчинення суспільно небезпечного діяння;

      в) на підставі цього поділу по-різному  вирішується питання про момент закінчення злочину; злочин з матеріальним складом вважається закінченим з  моменту настання суспільне небезпечних наслідків; злочин же з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння, незалежно від настання наслідків [ 5, с.142].

      Наслідки, тобто шкода (збитки), заподіяні злочинним  діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину — суспільну небезпечність. Тому наслідок виступає:

      а) однією з найважливіших підстав  криміналізації (декриміналізації) діяння;

      б) ознакою, на підставі якої проводиться  відмежування злочину від інших  правопорушень;

      в) обставиною, що враховується судом  при призначенні покарання в  межах санкції відповідної статті КК (наприклад, у п. 5 ст. 67 тяжкі наслідки названі як обставина, що обтяжує  покарання).

      Якщо  ті чи інші наслідки зазначені в  диспозиції статті КК (злочини з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі обов'язково для:

      а) констатації складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

      б) правильної кваліфікації злочину і  його відмежування від суміжних злочинів.

      У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність, може вирішуватися таким чином: а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на злочин; б) якщо ж у законі не передбачена відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

      Як  обов'язкова ознака складу злочину  суспільно небезпечні наслідки мають  важливе значення для диференціації  кримінальної відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні в КК кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів або спеціальних норм. 

      3.2. Причинний зв'язок між діянням і суспільно-небезпечними наслідками

      Причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком — обов'язкова ознака об'єктивної сторони в злочинах із матеріальним складом. Якщо в цих злочинах відсутній такий зв'язок, кримінальна відповідальність за настання суспільно небезпечного наслідку виключається [ 17, с.313].

      У КК немає норм, які б вирішували питання причинного зв'язку. Однак цьому питанню приділяється значна увага в теорії кримінального права і практиці його застосування.

      Наука кримінального права розглядає причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком з позиції філософії. Причина у філософії - це таке явище, яке неминуче з внутрішньою необхідністю породжує інше явище -наслідок. Причина - це об'єктивний зв'язок між фактом матеріального світу й наслідком від цього факту.

      У кримінальному праві як причина  виступає факт, тобто вчинення суспільно небезпечного діяння людиною, іншими словами, скоєння злочину, а в якості наслідку - результат від цього діяння суспільно небезпечна шкода.

      Чинне кримінальне законодавство передбачає злочини з матеріальним складом, які вчинюються як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності.

      Прикладом злочинів, які спричиняють суспільно  небезпечні наслідки шляхом бездіяльності, є: залишення в небезпеці, якщо внаслідок  цієї бездіяльності настала смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 135 КК); бездіяльність військової влади, внаслідок якої була заподіяла істотна шкода (ч. 1 ст. 426 КК) або спричинені тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 426 КК).

      При розслідуванні й судовому розгляді кримінальних справ необхідно встановлювати  причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, при якому діяння повинно бути безпосередньою причиною наслідку, що настав. Як причина розцінюється суспільно небезпечна дія чи бездіяльність, а як наслідок - суспільно небезпечний результат, викликаний цим діянням.

      У кримінальному праві суттєве  значення має наявність не випадкового, а безпосереднього причинного зв'язку між діянням і наслідком [ 17, с.313].

      При випадковому причинному зв'язку наслідки не породжуються закономірним розвитком діяння людини. Наслідок є результатом випадкового збігу обставин, він не є результатом внутрішнього розвитку діяння, а викликається іншими причинами й обставинами.

      Наявність безпосереднього і випадкового  причинного зв'язку можна проілюструвати на такому прикладі.

      Водій порушив правила безпеки дорожнього руху, збив пішохода, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження, з місця події втік, залишив потерпілого на морозі без допомоги. Потерпілий, як встановила судово-медична експертиза, помер від охолодження. У даному разі між дією водія - порушенням правил безпеки дорожнього руху - і наслідком, який настав - спричиненням середньої тяжкості тілесного ушкодження - є безпосередній причинний зв'язок. Водій повинен нести кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК, тобто за порушення правил безпеки дорожнього руху, в результаті чого потерпілому спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження. При цьому безпосередньою причиною є дія (бездіяльність) водія (порушення правил безпеки дорожнього руху), яка неминуче з внутрішньою необхідністю породила суспільно небезпечний наслідок - середньої тяжкості тілесне ушкодження [ 14, с.191].

      Що  ж стосується настання смерті потерпілого, то тут має місце випадковий причинний зв'язок тому, що смерть настала не від наїзду, а через випадковий збіг інших обставин. Разом із тим водій повинен нести кримінальну відповідальність за інший злочин, передбачений ч. З ст. 135 КК, тобто за завідоме залишення потерпілого без допомоги, який перебував у небезпечному для життя стані та був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження.

      Бездіяльність водія - ненадання допомоги потерпілому, якого він поставив у небезпечний  для життя стан,- є безпосередньою (прямою) причиною його смерті.

      Наведемо  інший приклад. Водій порушив  правила безпеки дорожнього руху, вчинив наїзд на пішохода, заподіяв йому тяжке тілесне ушкодження, потерпілого доставив у лікарню. Медична сестра помилково застосувала ліки, внаслідок дії яких потерпілий помер. Між діями водія - порушенням правил безпеки дорожнього руху і заподіянням тілесного ушкодження є безпосередній причинний зв'язок, тому він підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 286 КК. До настання смерті потерпілого водій не має прямого відношення, тут у наявності випадковий причинний зв'язок, викликаний іншим фактом. Між дією медичної сестри (застосуванням неналежних ліків) і настанням смерті потерпілого є безпосередній причинний зв'язок, тому вона при наявності й інших підстав повинна нести кримінальну відповідальність за заподіяння смерті, тобто за вбивство, вчинене через необережність, за ст. 119 КК [ 14, с.191].

      Суспільно небезпечна поведінка особи може бути визнана причиною настання суспільно  небезпечного наслідку лише у разі, якщо вона у часі передувала-його настанню: спочатку повинне бути діяння, а  пізніше - наслідок. Це ілюструє наступний приклад: пішохід переходив вулицю, раптово впав, потім його переїхала автомашина. Слідством було доведено, що водій не порушив правила безпеки дорожнього руху, пішохід перед машиною з'явився і впав раптово, водій, хоча й застосував термінове гальмування, але переїзду потерпілого не міг уникнути. Судово-медична експертиза показала, що смерть пішохода настала від інфаркту міокарда ще до наїзду на нього машиною [ 7, с.381].

      Таким чином, у даному випадку причинного зв'язку між діями водія і смертю пішохода не існувало, а тому кримінальна відповідальність водія виключається. 

      3.3. Місце, час, обстановка, спосіб та засоби  вчинення злочину

      Для характеристики об'єктивної сторони  злочину важливе значення мають  такі його ознаки, як місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Як вже зазначалося, вони виступають її факультативними ознаками. Однак у деяких статтях Особливої частини КК ці ознаки прямо зазначені (описані) і тому набувають у даному разі значення обов'язкових. Відсутність у цих випадках якої-небудь ознаки свідчить про відсутність об'єктивної сторони злочину і, отже, складу злочину як підстави кримінальної відповідальності [ 20, с.126].

      Місце вчинення злочину — це певна територія  або інше місце, де відбувається суспільна небезпечне діяння і настають його суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК місце вчинення злочину в одних випадках визначається як територія України (статті 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243 КК); в других — воно використовується як географічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243 КК), атмосферне повітря (ст. 241 КК), водні об'єкти (ст. 242 КК), вода (ст. 242 КК), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх — під ним розуміють певну територію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад, житло, інше приміщення чи сховище (статті 185, 186,187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транспортні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового характеру, наприклад, поле бою (статті 429, 432), район бойових дій (ст. 433). У деяких складах місце вчинення злочину визначається як територія, на яку поширюється чітко визначений правовий режим, наприклад, державний кордон України (ст. 331), митний кордон України (ст. 201), заповідники, території й об'єкти природно-заповідного фонду (при незаконному полюванні — ст. 248), місця обмеження волі (ст. 390), місця позбавлення волі (ст. 393), виправні установи (статті 391, 392) спеціалізовані лікувальні заклади (ст. 394) та ін [ 20, с.126].

      У деяких випадках місце вчинення злочину виступає як кваліфікуюча ознака. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

      Час вчинення злочину — це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого відбувається суспільна небезпечне діяння і настають суспільна небезпечні наслідки. У статтях Особливої частини КК час вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони описується дуже рідко. Разом з тим встановлення часу вчинення злочину по кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі (статті 4, 5).

      Обстановка  вчинення злочину — це конкретні  об'єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин [ 16, с.102]. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч. З ст. 402, ч. З ст. 403, ч. З ст. 404), злочинні дії військовослужбовця, що перебуває в полоні (ст. 431), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285); в інших же — обстановка вказує на умови, у яких перебуває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350). Обстановка вчинення злочину іноді істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і виступає як кваліфікуюча ознака (наприклад, військовий злочин у бойовій обстановці). В інших випадках вона створює привілейований склад злочину. Це вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118,124), де обстановка — посягання з боку того, хто посягає, — визначає необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання [ 16, с.102].

      В усіх зазначених випадках обстановка вчинення злочину є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони.

      Спосіб  вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони злочину розглянутий  у §2 цієї глави. Зазначимо лише, що спосіб виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він:

      а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст. 187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190);

      б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) — обман і т.п.