Вивченні і науковому обґрунтуванні об‘єктивної сторони складу злочину

        Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, тому науковець Андрушко П.П. виявив, що дії являють собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину. Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загально-безпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість [ 8, с.133].

        Деякі злочини можуть бути  вчинені тільки у певний спосіб. У такому разі спосіб вказується  в законі як конститутивна  ознака складу злочину, наприклад,  таємне викрадення чужого майна  як спосіб крадіжки (ст. 185), відкрите  викрадення такого ж майна  при грабежі (ст. 186), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190). В інших випадках злочин може бути вчинений різними способами. Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115) і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122) можуть бути вчинені будь-якими способами: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо. У зв'язку з цим законодавець не вказує в диспозиціях цих статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов'язкову ознаку складу злочину.

        Для вчинення злочинів винні  часто використовують різні засоби  і знаряддя: зброю, технічні пристосування,  механізми, підроблені документи  та ін. У цих випадках винний застосовує закладені в засобах вчинення злочину додаткові можливості, що можуть істотно посилювати інтенсивність і уражаючий ефект дії. Такі способи вчинення злочинів завжди свідчать про підвищену небезпечність як дії, так і особи, що її вчинила.

        Кримінальна відповідальність за  злочинну дію нічим не обмежена. Досить встановити, що вчинено  суспільно небезпечну дію (як  активну форму поведінки особи), передбачену кримінальним законом  як злочин .

        При вивченні праць вчених Андрусіва Г. та В. Беньківського В. В., які визначали , що злочинні дії можуть описуються в статтях Особливої частини КК різним чином. У більшості випадків у диспозиції описується один вид злочинної поведінки, наприклад, крадіжка - таємне викрадення чужого майна (ст. 185), погроза вбивством (ст. 129). Досить часто в диспозиції вказуються в альтернативі кілька дій, кожна з яких утворює об'єктивну сторону злочину. Наприклад, бандитизмом (ст. 257) закон визнає: організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинених нею нападах. У подібних випадках, для констатації об'єктивної сторони відповідного складу злочину досить встановити хоча б одну з дій, альтернативне зазначених у законі. Нерідко в КК дається загальна характеристика дії, наприклад, у складі хуліганства (ст. 296). У таких випадках для з'ясування ознак діяння варто вдаватися до тлумачення закону [ 11, с.328].

        Іноді при описуванні дії законодавець  застосовує відсилочну диспозицію, наприклад, заподіяння майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (ст. 192). В інших випадках для з'ясування ознак дії необхідно звернутися до підзаконних нормативних актів (бланкетна диспозиція), наприклад, порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274) та ін.

        Різні прийоми описування дій  у статтях Особливої частини  КК обумовлені не розсудом законодавця, а особливостями того чи іншого злочину, ступінь конкретності описування якого залежить від характеру самої дії, об'єкта посягання, способів вчинення злочину, засобів, що використовуються, та ін. Чим чіткіше описана дія в законі, тим більше гарантій правильного застосування кримінального закону при розгляді конкретних кримінальних справ.

        Бездіяльність. Умови кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність. Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини [ 4, с.251].

        Бездіяльність відрізняється від  дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не  робить певної дії, яку вона  за даних конкретних умов повинна  була і могла вчинити для  запобігання заподіянню шкоди  охоронюваним законом суспільним відносинам. На практиці злочинна бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі злочини, як залишення в небезпеці (ст. 135), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136), неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей (ст. 137) [ 4, с.251].

        Злочинна бездіяльність характеризується  тим, що вона є пасивною формою поведінки людини, про таке визначення нотувала при вивченні даної теми Кузнецова Н.Ф. та також вона проаналізувала, що однак дана характеристика стосується не будь-якої поведінки особи в момент вчинення злочину (наприклад, диспетчер аеропорту залишив на деякий час пульт керування - треба було побачитися з знайомим - і не виконав своїх обов'язків щодо забезпечення безпечної посадки літака, внаслідок чого літак зазнав аварії), а тих конкретних дій, що ця особа повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов'язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов'язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб [ 15, с.139].

        Обов'язок вчинити певні дії  (повинність) може випливати з  різних підстав:

        а) з закону (наприклад, закон  покладає на громадянина обов'язок надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, - ст. 136) або з іншого (наприклад, підзаконного) нормативного акта - у злочинах, описуваних у бланкетних диспозиціях;

        б) з професійних або службових  функцій (наприклад, ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139, службова недбалість - ст. 367);

        в) з договору (наприклад, порушення  обов'язків щодо охорони майна  - ст. 197;

        г) з родинних відносин (наприклад,  ухилення від сплати аліментів  на утримання дітей - ст. 164, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків - ст. 165);

        г) з попередньої поведінки  особи, якщо вона своїми діями  створює небезпеку для іншої  особи і внаслідок цього зобов'язана  надати їй допомогу (наприклад,  човняр, що взяв на себе обов'язок перевезти людей через річку, повинен надати допомогу пасажирам, які опинилися у воді і почали тонути внаслідок того, що човен перевернувся з причин перевантаження або шторму) [ 15, с.139].

        Наявність реальної можливості  діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. Так, якщо лікар повинен був з'явитися до хворого і надати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені і розливу ріки, він не може нести відповідальність за ст. 139. Так само ненадання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти за собою кримінальну відповідальність за ст. 136 за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, тому що тут відсутня можливість надати таку допомогу. Отже, при оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу. Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.

        Злочинна бездіяльність, як і  дія, може проявитися в одиничному  акті не вчинення особою конкретної  дії, яку вона повинна була  і могла вчинити, але може  являти собою і кілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, наприклад, при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов'язки (ст. 367 КК). Злочинна бездіяльність може відбуватися одноактне (одномоментно) і протягом певного, тривалого проміжку часу, зокрема, при триваючих злочинах, наприклад при ухиленні від сплати аліментів на утримання дітей - ст. 164 КК [ 6, с.220] .

        Таким чином, кримінальна відповідальність  за злочинну бездіяльність настає  лише за таких умов:

        а) на особу був покладений  спеціальний обов'язок вчинити  активні дії, якими було б  відвернено настання суспільно  небезпечного наслідку;

        б) у особи була реальна можливість  у даній конкретній ситуації  вчинити відповідні активні дії  і запобігти заподіянню суспільно небезпечних наслідків.

        У деяких випадках злочинна  бездіяльність може поєднуватися  з активними діями, за допомогою  яких суб'єкт ухиляється від  виконання обов'язкових для нього  дій. У таких випадках має  місце акт змішаної поведінки  - активні дії тут виступають способом вчинення злочинної бездіяльності. Проте об'єктивну сторону злочину утворить злочинна бездіяльність [ 6, с.220]. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) при наявності в них ознак самостійного злочину. 

      2.2. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус та їх значення

      Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний  примус та їх значення для вирішення  питання про кримінальну відповідальність за суспільно небезпечну дію або  бездіяльність. Дія або бездіяльність - це вольові вчинки людини, вони являють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін її поведінки. При цьому воля особи може бути безпосередньо виражена в її особистих конкретних діях (фізичних чи інформаційних) або опосередковуватися в її вчинках із застосуванням різних механізмів, засобів (наприклад, вбивство із застосуванням зброї чи отрути), або ж виявлятися в діяльності інших осіб (наприклад, залучення до вчинення злочину осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, психічно хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії чи бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про наявність діяння (дії чи бездіяльності) як ознаки об'єктивної сторони складу злочину [ 13, с.266].

        Але трапляються ситуації, коли  у вчинених особою дії або  бездіяльності її воля не виявляється,  а тому психофізична єдність  діяння відсутня. У таких випадках  через наявність певних обставин  вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об'єктивної сторони злочину. До таких обставин належать:

       1) непереборна сила;

       2) непереборний фізичний примус (насильство);

       3) психічний примус, що відповідає  вимогам крайньої необхідності.

        Непереборна сила - це надзвичайна  і нездоланна в даних умовах  обставина. Джерелом непереборної  сили можуть бути явища природи,  технічні механізми, хвороба тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об'єктивна сторона злочину. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Так, не несе кримінальної відповідальності за бездіяльність за ст. 139 лікар, який не міг з'явитися до хворого і надати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за активні дії, які вона виконала внаслідок непереборної сили. Наприклад, під час зіткнення тролейбуса з вантажним автомобілем К. був викинутий з кузова автомашини і при падінні збив Н., спричинивши йому тілесні ушкодження. Дії К. були обумовлені непереборною силою [ 10, с.157].

        Під непереборним фізичним примусом  розуміють такий протиправний  фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство - застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо), що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборним (наприклад, зв'язаний охоронець не міг перешкодити злочинцям вчинити крадіжку, або касир видав злочинцям гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи немає прояву його волі. Непереборний фізичний примус "руйнує" психофізичну єдність діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер, через що особа не може керувати своїми вчинками. У разі непереборного фізичного примуса у особи немає дії чи бездіяльності в кримінально-правовому значенні, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40).

        Якщо ж фізичне насильство  було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало можливості особи керувати своїми діями, то в цьому випадку питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом'якшує покарання (п. 6 ст. 66 КК).