Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії

Тіло - сама субтильна частина  нашого «я», тому що саме воно перебуває  в поле зору людини. Бажання пізнання самого себе за допомогою рухів пов'язане  з особистим енергетичним потенціалом - як протистояти силі ваги, відчути  власне тіло, як усвідомлювати свої внутрішні переживання, як досягти гармонії усередині себе. Саме рівновага між душею й тілом, сполучення доброго й гарного ще стародавні греки вважали синонімом якогось настрою між тілом і душею. Цей ідеал ми простежуємо в усі історичні періоди, навіть у середні століття, незважаючи на те, що танці в ті часи гнітилися й нехтувалися.

Вся історія показує нам  — «чим глибше в дерева корінь, тим  легше воно тягнеться в простір». Багато хто говорять, що танець являє  собою щось космічне, тому твердження знаменитого письменника про  танці й балет Анатоля Шуйоа відкидає численні міркування про штучний і насильним впровадженням танцю в наш мир і швидше за все відбиває багато роздумів про нероздільність танець і наш мир.

Деяким танцям уже по кілька тисячоріч, іншим по кілька сторіч, деякі тільки зародилися. Початкових форм танців насправді нескінченна кількість; танець — це дитяча гра й підскіки, а також найвищий рівень виконання рухів у балеті, тупанні племені на честь дощу й митецьке крутіння Фрёда Астера, дотепне кокетство сільської дівчини, спорт, змагання, карнавал, що блискає подання для публіки... Нам знайомі танці широких соціальних кіл (етнічні, народні, світські, карнавальні), танці вибраних найвищих діячів культури (балет, сценічний танець, сучасний танець, джаз, мюзикл) і танці спортсменів вищої ліги (спортивний танець). У різні історичні періоди танець являє собою частину утворення, частина щоденних або святкових подій; це культура, релігія; професія, лікування й терапія, виховання, розвага, подання, мистецтво.

З деяких пір танці є  «елементом якості життя» і разом  з тим цінністю, що повинна бути властива кожному з нас. Танці  завжди супроводжували людину під час  святкувань, торжеств, розставань, іноді  в моменти суму, але найчастіше це веселий привід. Тому танець розважає, приводить до відчуття внутрішнього багатства й краси, почуття волі, замилування. У собі він несе культурну  місію, можливість зіткнення з мистецтвом, а також місію звеселяння. Танець здавна діє на людей двобічно: або він викликає в них порушення, або людина зживає із себе порушення, заспокоюючись. Іноді танець був вираженням усього й реакцією на все, що відбувалося усередині й навколо людини. Як такий він супроводжував всі важливі події життя. Звичайно, сьогодні вже багато чого змінилося, однак танець залишається жити у всіх світових культурах, так чи інакше стосуючись життя індивідуумів.

У танці розвивається беззаперечне взаємовідношення психологічні тілесного  початку. За всіх часів люди зустрічалися, щоб разом потанцювати. Їх здавна залучає присутність тіла, тому що ритм танцю викличе особливу радість, психологічний політ. Форми соціальних танців мінялися згодом, навколишнім  середовищем і т.д., але все-таки зберігалося відчуття естетичного  суспільства, у якому люди переживали ейфорію, викликану танцювальним ритмом. Те там те тут ми зустрічаємо людей, що захоплено скандує, поки їхні безладні рухи не перетворюються в однаково спрямовані жести й загальне переступання в одному ритмі, у хвилювання мас. Тоді старіє наша душа, коли нам уже  нічого не сниться, коли ми ні в що не граємо, коли ми «більше не живемо», коли ми укладені в сірість будня  й коли ми не радуємося своєму руху тіла, коли ми, так сказати, «перестаємо  танцювати», життя втрачає свою яскравість, натхнення, а іноді навіть зміст...

У людях живе природжена потреба в ритмічному русі й по прояві апогею своєї енергії. Наскільки  сильна ця потреба, ми бачимо вже в  дитини, адже він роками укладений  в «гру свого руху тіла». Граючи, діти постійно рухаються, плазують, тягнуться, встають, падають, ляскають у долоні, маніпулюють навколишнім світом... Дитина часто поперемінно рівномірно підстрибує або рівномірно бігає  від одного предмета до іншого. Сама більша насолода для нього складається  в ритмічному русі тіла, у крутінні, хитанні, похитування, і все це приносить  йому величезне задоволення.

Ми носимо в собі потребу  у вираженні, своїх почуттів, увесь  час є присутнім необхідність у грі й наслідуванні, а особливо в приналежності, до якоїсь групи, навколишньому  середовищу й т.д. Люди племен танцюють під час всіх хвилюючих подій  їхнього життя.

Музикознавець і хореограф  Курт Закс припускає, що спочатку танець був реакцією моторики на підвищені веселощі, грою апогею сили й енергії, що виражається в ритмічному й гармонічному русі. Сучасний історик Джон Мартін говорить про рух як про джерело життя. Те, що будить особливу увагу при рухах, зроблених у збудженому стані, це їхня непотрібність і безглуздість, але однаково вони характерні для емоцій, які рухи викликають. Загальна основа всіх подібних явищ, а також всіх видів танцю - це імпульс до вираження внутрішнього стану раціональними рухами.

Всебічне визнана функція  танцю являє собою роль, що є  присутнім у відносинах між підлогами. Судячи з деяких теорій, існує танець примітивних людей як результат  «не репресивної сублімації лібідо». Це вираження сексуальних бажань, засіб для доказу життєвої сили й  краси й частина обрядів і  ритуалів при переході з отроцтва в зрілість. Ці потреби виражаються  й у вашому середовищі; молоді під  час дорослішання невгамовно танцюють на «рейв - вечірках», на світських заходах, на дискотеках і при інших можливостях. Танець уможливлює загальновизнаний фізичний контакт і є безпосереднім предметом для вираження сексуальної привабливості.

Танець — це відчуття. Він сприяє зближенню власних  реакцій, може викликати багато сміху  й радості, задоволення від віртуозності в русі, найчастіше стосується відносин між двома танцюристами, між людьми.

Кожний носить у собі також  потребу до естетичного формування й відчуття краси, до символічної  трансформації реального сприйняття - до творення. За допомогою руху вдвох  можна викликати комунікацію, спонтанність і гарне самопочуття; особливий  стан, у якому ми часто перебуваємо, коли розглядаємо гарну картину, пейзаж, будівлю, скульптуру. Це як зачарованість, як подолання буденного. Соціальний танець і його надбудова — спортивний танець — носять у собі споконвічне  задоволення від руху, сполучення руху й музики. Вони несуть у собі гру з ритмом, з відгуком руху у звуці. Є присутнім також співзвуччя з іншою людиною — партнером або партнеркою, із групою людей, з публікою.

Танцями ми можемо займатися  все життя. Танцюючи, ми підтримуємо  або розвиваємо свої функціональні  здатності, поліпшується робота серця, легких і кровоносних сосудів, поліпшується наша витривалість і аеробні здатності, здобувається почуття ритму й  краси, елегантного руху, погляд на життя більше невимушений, веселий, ми краще себе почуваємо.

Драго Улага, один з родоначальників спорту, пише: «Не дивлячись на вік, ми повинні враховувати нашу щоденну потребу в пересуванні, особливо, якщо ведемо сидячий спосіб життя. Наслідки не активності відомі: м'язів стає усе менше й менше, а жиру усе більше й більше. Розумові здатності теж слабшають. Людина без руху якось в'яне й швидше старіє». Далі він пояснює: «Потрібна відповідь на питання, що нам робити. Для здоров'я, особливо для серця й кровоносних сосудів, найбільш ефективними є аеробні вправи, для яких характерні прискорений пульс і більше глибокий подих. От ці вправи: швидкий крок, легкий біг, катання на велосипеді, плавання, лижний біг, а також танці». Танцювати можна майже скрізь: у танцювальному залі, шкільному фізкультурному залі, на домашній вечірці...

Драго Улага продовжує: «Якщо розглядати танці з погляду моторики, ми знаємо, що мова йде про ритмічно короткі й довгі кроки, обертання, повороти, підскіках і про особливий стиль руху в різних танцях. В увагу приймаються спритність, рівновага, орієнтування в просторі й точність, такт, темп, ритм, легкість, що виражається в елегантності дій, естетика. Для деяких сучасних танців характерно те, що ними може майстерно опанувати лише танцюристи з відмінною фізичною формою. Щоб уникнути недооцінки танців як однієї з областей спорту помітимо, що танцюрист фокстроту втрачає 5,2 Ккал у хвилину, а це приблизно стільки ж, скільки витрачає гравець настільного тенісу (5,8 Ккал) або пішохід, що йде зі швидкістю 5,5 км у годину».

Танець перешкоджає стану  порушеної щиросердечної рівноваги - стресу; іноді танець повертає людини в стан гармонії, іноді, навпаки, він  збільшує стресовий стан - залежно  від особистості, наміру, «зовнішніх і внутрішніх факторів». Часто танець перешкоджає страху, але разом  з тим у деяких ситуаціях може його збудити. Іноді його використали  як підготовка до полювання, боротьбі, смерті, народженню, коли життєва енергія  в тілі збільшується в десять разів  при русі в якому-небудь ритмі. Доктор Ласанова пише, що стрес може являти собою «життєлюбну очну ставку із провокацією; ми розкриваємося перед непередбаченим і діємо без обмежень; пізнаємо нові шляхи рішення проблем, які ніколи не змогли б передбачати своїм обмеженим розумом. Таким чином, для грецького філософа танець гарних танцівниць був якимось поштовхом до роздуму, багатьох діячів мистецтва «спостереження за танцем» схильне до утвору. У кожному з нас живе якоюсь мірою досвід руху в танці - у негативній стресовій формі або в позитивній формі, що гармонює».

Доктор Ласанова пише: «Рух тіла (моторика) - це кінцеве загальне вираження внутрішніх взаємодій, які містять у собі характерні риси тіла індивідуума, його особистість і можливість щиросердечного самовираження. Мова йде не тільки про роботу м'язів, а про синхронну дію багатьох різних систем одночасно (кістяк, м'язи, дихальна система, сердечно - судинна система, нервова система, травна система, залози й т.д.), які особливо під час танцю являють собою рівновагу між рухом і подихом, почуттям, мисленням, ритмом, звуком і координованим рухом, гнучкістю тіла, гомеостазисом. [6;4-14]

Таким чином, узагальнюючи матеріал можна сказати, що народний танець - це фрагмент загальної культури народів, де є присутнім утворення, виховання, облагороджування людської природи, упорядкованість  у людських відносинах, що призначена для гуманізації й соціалізації людини, система цінностей, позитивні  якості, стійкість. За допомогою танцю  ще парубок може сформуватися у всебічну, цілісну, творчу особистість.

Висновки по І розділу

1.  Культура – основне поняття для позначення особливої форми організації життя людей. Вона припускає наявність особливої суб'єктивної реальності, найпростішим прикладом якої є особливе світовідчування, або мінталитет. Культура розпадається на різні області, сфери: звичаї, мова письменність, характер одягу, робота, постановка виховання, наука, техніка, мистецтво, релігія, всі форми прояву об’єктивного духу даного народу.

2.  Хореографічна культура охоплює різнорідні процеси та окремі події, художні тенденції і діяльність митців, пов’язаних із сценічним танцювальним мистецтвом.

3.  Танець – це розвиток психологічно – тілесного початку, він являє собою частину утворення, частину щоденних або святкових подій; це культура, релігія, професія, лікування і терапія, виховання, розвага, мистецтво.

4.  Характерний танець – це академічна форма окремих національних танців, створених за допомогою поєднання народного танцю з високо професійною технікою класичного танцю.

5.  Народний танець, як сценічний жанр суттєво сприяв подальшому розвитку національної хореографічної культури. Специфіка розвитку українського сценічного танцювального мистецтва полягала у тяжінні до національної образності, розробки стилістики народно – сценічного танцю.

Розділ ІІ. Дослідно–педагогічна робота з формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії

2.1 Діагностичний етап  дослідження

Метою дослідно – педагогічної роботи було визначення рівня сформованості хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії. Дослідницька робота проводилась у Дитячій музичній школі №5 (м. Одеса) на паралелі 5 класів, а також на базі професійного хореографічного училища, де навчаються учні після 9 класу загальноосвітньої школи, але за віком відповідають підліткам.

Мета діагностики: виявити рівень сформованості хореографічної культури у підлітків. Діти музичної школи не займаються хореографією, не мають певного виконавського досвіду, вони лише можуть сприймати хореографічне мистецтво. Тому робота з ними відповідала сутності роботи з глядачем. Тобто, сформована хореографічна культура була наслідком пасивного спілкування дітей з хореографічним мистецтвом (народний танець) і на основі власного розважально – танцювального досвіду (позакласна робота, клубні вечори).

А учні училища мають певний досвід виконання хореографічних постанов, вони є учасниками танцювального  гурту училища, тому рівень їх хореографічної культури є слідством як пасивного  так і активного спілкування  з хореографічним мистецтвом.

Нас цікавили спільні та розбіжні якості в рівнях сформованості  хореографічної культури двох категорій  підлітків. Сама категорія «підлітки» - це найважливіший і складніший з усіх віків дитинства. Але це і найвідповідальніший період, тому що в ньому складаються основи моральності, формуються соціальні  установки, відношення до себе, до людей  та суспільства.

Стабілізуються риси характеру  і основні форми міжособистісної  поведінки. Головні мотиваційні  риси цього вікового періоду пов’язані  з активним спрямуванням на особисте самовдосконалення, - самопізнання, самовираження  та самоствердження. [;222] У своєму дослідженні  ми орієнтувалися саме на категорію  підлітки, бо нас цікавили соціальні  аспекти хореографічної культури, які  проявляються поза межами шкільної освіти, в позашкільних формах досугової діяльності, в поза шкільних закладах освіти, в яких часто зустрічаються підлітки, на яких соціальні фактори впливають більш вразливо.