Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії

До низького рівня ми віднесли тих, хто досить слабко орієнтується в знаннях з хореографічного  мистецтва, Їх відповіді не були аргументовані, не висловлювали власну думку. Бажання  творчого самовираження було повністю відсутнє. Емоційність та активність ніколи не проявлялись.

Рівень сформованості  хореографічної культури підлітків  засобами народної хореографії

Рівні	Високий	Середній	Низький
Бали	7-7,5	5-5,7	3-3,5
Кількість	21%	51%	28%

2.2 Методичні рекомендації  щодо формування хореографічної  культури підлітків засобами  народної хореографії

Виходячи з виявленої  сутності і структури хореографічної культури у підлітків засобами народної хореографії, узагальнення педагогічного  досвіду, аналізу методичної документації, а також результатів експерименту, ми розробили методичні рекомендації щодо формування хореографічної культури підлітків.

Дані методичні рекомендації передбачають реалізацію ряду принципів, втілення яких здійснюється за допомогою  певних форм, методичних прийомів в  засобів.

Принцип пізнавальної активності – один з важливіших принципів ознайомлення учнів з хореографічною діяльністю. Досягнути його можливо емоційністю. Завдяки емоційному викладанню викладач підтримує увагу дітей. Орієнтувальне підкріплення виступає як метод, втілений прийомами на протязі заняття. І в цьому аспекті емоційні впливи підтримують орієнтувальну активність на основі введення орієнтувальних підкріплень різної модальності (зіркових, слухових стимулів).

Принцип поетапності. Система будується на основі переходу від легкого до складного, таким чином, кожний етап є базовим для переходу до наступного. Він дозволяє відтворити цей зв'язок на ділі практично: заняття повинно складатися з кількох пов’язаних частин, розрахованих на поступове освоєння смислового змісту танцю. Зміна частин заняття обґрунтована поступовістю освоєння, відпрацювання розуміння та якогось навику.

Многократне повторення будь – якої частини заняття забезпечується принципом циклічності, тобто поетапністю вивчення і необхідністю прокручування (многократним повторенням, тобто циклом) будь – якої частини заняття в залежності від необхідності. Ця необхідність іноді пов’язана не тільки зі складністю освоєння деяких елементів танцю, але і з специфікою емоційного реагування підлітків.

Принцип інтеграції, який дозволив поєднати емоційно – чуттєві та фізіологічні ресурси учнів.

Принцип художнього виконання, дотриманий у методиці, дозволить викладачу створити у учнів цілісне сприйняття того, що вони виконують. А також розкрити у учнів здатність художньо відкритися. Художнє виконання виховує естетично гарне виконання.

Для емоційно – осмисленого  формування хореографічної культури пропонуємо використовувати наступні методичні прийоми і засоби, які втілюються засобами народної хореографії:

-  історичний екскурс в період становлення та розвитку народного танцю перед початком розучування;

-  прослуховування музики до розучуваного танцю;

-  аналогія, зв'язок з іншими народними танцями;

-  чітка хореографічна драматургія;

-  аналіз і самоаналіз інтерпретацій хореографічних творів;

-  накопичення глядацьких еталонів.

Узагальнюючи методичні  рекомендації ми приводимо приклад  заходів, які будуть активізувати розроблені нами критерії формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії.

Зацікавленість учнів  викликає «Хореографічна інсценіровка казки» на прикладі казки «Ріпка».

Мета: знайомство з народною хореографією в культурно – історичному  контексті. Розкриття особливостей казкових героїв: Дід, Бабка, Онучка, Жучка, Кішка, Мишка, Ріпка.

Сім учасників стоять у  глибині залу, у лівому куті. Кожний, виходячи, виконує ритмічний малюнок  мелодії.

Такти 2 – 9. Вихід Діда з  Ріпкою. Після вступу (такт 1) Дід, тримаючи Ріпку за ліву руку, веде її по діагоналі  до місця «садження» в правому  передньому куті залу. Ріпка йде  зігнувшись, з нахиленою головою, з притиснутою до тіла правою рукою, позаду Діда.

Реприза. Такти 2 – 9. Дід саджає Ріпку, «утоптує землю» і йде.

Такти 10 – 17. Ріпка «росте». Повільно та плавно піднімається права  рука (2 такти).

Такти 18 – 25. Дід помічає, що Ріпка виросла. Підійшовши, розглядає  її і на останній звук мелодії бере за підняті вперед - угору руки.

Реприза. Такти 18 – 26. Дід  починає тягнути Ріпку. Вихідне  положення: права нога, зігнута в  коліні – позаду, ліва нога та плече  – попереду.

Такт 18. Дід робить шаг  правою ногою на місці, переносить на неї центр ваги тіла і відтягує корпус назад, потім шаг лівою  ногою назад, а права – вперед, центр ваги на правій нозі.

Такт 19. Повторити вправи такту 18 з лівої ноги.

Такти 20 – 21. Дід з правої ноги, нахиляє корпус то назад, то вперед, намагається витягнути Ріпку (при  нахилі корпуса назад та вперед ноги почергово відриваються від полу). В кінці такту 20 він зупиняється  на правій нозі, праве плече вперед, ліва нога позаду, центр ваги на правій нозі.

Такти 22 – 25. Повторити рухи тактів 17 – 20 з лівої ноги.

Такт 26. Дід опускає Ріпку, розвертається та широким жестом правої руки кличе Бабку.

Такти 27 – 34. Бабка йде  також по діагоналі, підходить до Ріпки, роздивляється її, потім стає позаду Діда.

Реприза. Такти 27 – 35. Вони разом  починають тягнути Ріпку. В кінці  розвертаються та кличуть Онучку.

Такти 36 – 43. Онучка вибігає  легкими підскоками, руки розведені  в сторони, радісно кружляє, розглядає  Ріпку і на останній звук мелодії  встає позаду Бабки.

Такти 44 – 52. Тягнуть Ріпку. В кінці кличуть Жучку.

Такти 53 – 60. Жучка біжить широкими шагами, згинаючи коліна та закидаючи  ноги назад, корпус витягнутий вперед, як можна нижче, майже паралельно підлозі, руки по черзі викидає вперед, назад. Роздивляється Ріпку і  в кінці такту 60 встає за Онучкою.

Такти 61 – 69. Усі тягнуть, витягнути не можуть та кличуть Кішку.

Такти 70 – 77. Кішка відтворює  ритмічний малюнок, по черзі роблячи  стрибок та три шага (стрибок треба  робити можливо вище), руки в тому ж ритмі по черзі злітають вперед, вверх, лікті округлені, кісті м’які. Оглянувши Ріпку, стає за Жучкою.

Такти 78 – 86. Всі тягнуть, витягнути не можуть і кличуть  Мишку.

Такти 87 – 94. Мишка біжить на полупальцях, мілкими кроками, кісті рук складені, пальці торкаються один одного ніби подовжує ніс Мишці. Вона обнюхує Ріпку та стаж за Кішкою.

Такти 95 – 98. Усі тягнуть  Ріпку.

Такти 99 – 102. Ріпка починає  поступово розхитуватися (4 рази), підніматися  та нарешті падає. Падають і всі  інші.

(Музичний супровід в  додатку)

Народний костюм має дуже важливе значення в формуванні хореографічної культури, тому пропонуємо навчальну гру «Найкращий модельєр».

Мета: знайомство з основними  канонами національних костюмів. Провести аналогію з костюмами інших народів, та створити образ сучасного українського, російського, молдавського та інших  костюмів.

План гри:

1.  Ілюстрація костюмів різних національностей.

2.  Виявлення особливостей костюмів кожного народу.

3.  Ілюстрація костюмів українського народу (різні регіони).

4.  Виявлення особливостей костюмів українського народу.

5.  Моделювання сучасного образу національного костюму.

6.  Мовний показ створеного образу.

7.  Обговорення та оцінювання проведеної роботи.

(ілюстрації в додатку) 

Також для формування культури учнів ми пропонуємо «Подорож до різних країн».

Мета: знайомство з традиціями різних народів, їх музикою та національними  костюмами: Україна, Росія, Польща, Молдова  та Білорусія.

Україна. Широка популярність українського народного танцю пояснюється невичерпним багатством танцювальних барв, життєрадісним запалом, великою щирістю, тонким і м’яким народним гумором.

Наявність яскравих побутових  рис і особливостей, поєднаних  з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту, а  самобутні й виразні танці  західних областей доповнюють і збагачують хореографічне мистецтво України.

Танці, що побутують на Україні, можна поділити на три основні  жанри:

-  танці хороводного плану (більшість із них пов’язана з порами року): веснянки, купальську хороводи, осінні ігри, метелиці та інші;

-  побутові танці: гопак, козачок, метелиця, полька, кадрилі, коломийки, гуцулки, тропотянки тощо;

-  сюжетні танці, їх основна тема – праця, народна героїка, відтворення явищ природи, народного побуту й інше. До сюжетних танців належать: «Шевчики», «Лісоруби», «Косарі», «Рукодільниці», «Чабани», «Аркан», «Опришки», «Повзунець», «Горлиця», «Гонта», «Запорожці» та багато інших.

Найпопулярніші танці  центральних областей України –  гопак, козачок, метелиця, повзунець, запорожці; а коломийки, гуцулки, аркан, лісоруби, чабани дуже поширені на заході України.

Гопак – танець козацького походження, раніше виконувався лише чоловіками. Характерні риси цього  танцю – сила і спритність, героїка  і благородство. Гопак – танець імпровізаційний: просуваючись парами по колу, хлопці змагаються у спритності й завзятті. Дівчата весело підохочують  хлопців і, відокремившись, танцюють ліричну частину, сповнену гідності й скромності. Потім знову танцюють хлопці – це злива найвіртуозніших  танцювальних рухів: присядок, стрибків, обертів тощо. Фінал гопака бурхливий, веселий, іскрометний, запальний.

Козачок – так само козацького походження. Виконується одним юнаком або однією парою. Масовий, або парний козачок відрізняється від гопака швидким темпом і дрібною технікою рухів. Як і в гопаках, йому притаманні елементи змагання поміж окремими виконавцями  або парами танцюристів. Козачок  – танець юності, радості й веселощів  – будується на бігунцях, вірьовочках, вихилясниках, тинках, голубцях, припаданні, присядках та інших рухах, які виконуються у стрімкому темпі з дрібним ритмічним малюнком.

Метелиця – динамічний танець з швидкою зміною фігур (різноманітні кружляння й візерунки, які нагадують  зимову хуртовину). Танець масовий, будується  на дрібних швидких рухах (повороті оберт).

Повзунець – жартівливий  чоловічий груповий танець – гра, який будується на технічних присядочних рухах з сольними і груповими змаганнями.

Запорожці – військовий героїчний чоловічий танець, у  якому відображено вірність рідній землі, показано ритуал військової присяги. Виконують із шаблями. Танцюристи демонструють силу й спритність, уміння володіти зброєю, патріотичне піднесення, волю до перемоги. Використовується весь арсенал  технічних танцювальних рухів, притаманних  танцям центральних областей України.

Коломийка – масовий танець, що супроводжується піснею куплетної  форми й музикою. Рухи коломийки  дуже різноманітні, своєрідні й оригінальні  за колоритом. Основним композиційним  елементом є коло, яке розпадається на менші кільця і навіть на окремі пари. Для коломийок типова зміна  місць хрещиком. Танець будується  на присядках, мережках, ножицях, зірницях і багатьох інших танцювальних рухів, притаманних танцям, що побутують  у західних областях України. Коломийку  танцюють у швидкому темпі, весело й  завзято, використовуючи орнаментальні  хореографічні рухи. Ритм танцю дрібний, синкопований.

Гуцулка – танець, що з  музичного боку є варіантом коломийки. Хореографічно гуцулка відрізняється від коломийки тим, що друга її частина називається козачком, тут застосовують дрібушки, кружляння, присядки, але виконують їх у іншому характері, ніж у козачках центральних областей України.

Аркан – популярний чоловічий  масовий танець, що відтворює мужність, силу й завзяття. Танцюристи кладуть  руки один одному на плечі, утворюючи  коло. Один з учасників танцю –  ведучій – подає команди: «гей, до кола!», «Аркан!». Ведучий подає  також команду до зміни рухів  і ритмів.

Лісоруби – масовий  чоловічий танець, що відтворює трудовий процес, засобами хореографії змальовує  образи лісорубів, підкреслюючи їх спритність і силу, вміння валити дерева, обробляти  їх, транспортувати. Танцю притаманні вигуки окремих фраз, перегукування  ведучого з усіма учасниками танцю. Іноді виконуються коломийки.

Костюм дівчини. Поверх широкої білої полотняної сорочки, що розшита на грудях, рукавах, вороті й поділу національною вишивкою, дівчини надягають спідницю із щільної вовни в широку клітку й розшитий фартух, голову прикрашають вінком з довгими стрічками. На груди танцівниць кілька ниток різнобарвного намиста. На ногах – високі чобітки на середньому каблуці.

Костюм юнака. Біла полотняна сорочка, що розшита на грудях, рукавах і по коміру українськими візерунками. Дуже широкі шаровари яскраво – червоного або синього кольору підперезуються широким довгим кушаком.

Росія. Танець, як пісня і музика, для народу є проявом почуттів, життєвої енергії, надає можливості художньо відобразити трудові процеси, красу життя, відбирає риси національного характеру.

Джерело російського танцювального  мистецтва – народні ігри, стародавні обряди, пісні та хороводи.

Великий внесок у розвиток російського танцювального мистецтва  зробили скоморохи, які здавна були основними виконавцями пісень і  танців. Висміюючи бояр і церковників, вони передавали прагнення народу до свободи, за це їх переслідували й  жорстоко карали.

Російському танцю притаманні легкість, витонченість, запальність, радість, широчінь та свобода рухів.

Фольклорний російський танець розвивався в трьох основних напрямках: хороводи, танці – імпровізації, танці з точно визначеною послідовністю  фігур.

Хороводи. В хороводах  відбивається трудова діяльність народу, його повсякденне й святкове життя. Дуже часто до дівочих хороводів  приєднувалися юнаки, тоді хороводи закінчувалися загальним танцем. Хороводи бувають повільні й швидкі, будуються на простих рухах (простих  і перемінних кроках, проходках,припаданнях  тощо).

Композиції хороводів  за своєю різноманітністю нагадують  візерунки російських мережив. Тут  ланцюжки і змійки, кружечки і ворітця  й найрізноманітніші побудови.