Формування хореографічної культури підлітків засобами народної хореографії

Кожна область має свої хороводи. На півночі будують повільні хороводи, які називають ходючими, танцюють їх стримано, суворо, повільно й гордливо. Не дивлячись на юнаків, дівчата пливуть, як пави.

Хороводи середньої смуги (Московська, Калінінська, Рязанська, Воронезька області) відзначаються більшою  жвавістю, різноманітністю рухів, їх виконують, пританцьовуючи і спілкуючись  із сусідами, повертаючись до них корпусом.

У південно - західних областях (Курська, Брянська, Орловська області) танцюють караходи – це вже різновидність масового танцю. Танцюристи парами або трійками просуваються по колу, у центрі якого музиканти. Найчастіше виконавці не тримаються за руки, а танцюють самостійно: юнак і дівчина, дві дівчини і юнак або два юнаки і дівчина. Відбиваючи чіткий ритм, а іноді підстрибують на обох ногах, вони обходять одне навколо одного.

Танці – імпровізації. В  них немає раз і назавжди встановленої послідовності фігур і рухів. Кожний танцюрист може продемонструвати свою вправність, танцювальну майстерність, спритність, виконуючи свої улюблені колінця.

Танець буває одиночний, парний і масовий. Найбільш поширений  – перепляс, змагання у віртуозності, силі, витривалості й винахідливості танцюриста. Переплясу притаманне почуття  гумору. Участь беруть дівчата і  юнаки, демонструючи свою майстерність і використовують весь арсенал російських танцювальних рухів: чіткі вигадливі  дробі, плескачі, присядки, стрибки, оберти тощо.

Танці з точно визначеною послідовністю фігур. В цих танцях танцюристи мають дотримуватися  певної послідовності фігур і  рухів.

Кожна область має свої танці, наприклад: «Гусачок» - Смоленська область; «Тимоня» - Курська; «Толкуша» - Ленінградська; «Підгорка» - в Сибіру; «Чижик» і «Шина» - Архангельська область та інші.

Найбільш поширені танці  з точно визначеною побудовою  – кадрилі з їх численними різновидами. Кожна область також має свої відмінні особливості, свій малюнок  фігур і своєрідний характер рухів. Кадрилі бувають на дві (або чотири) пари, а іноді – лініями і  складаються з чотирьох, п’яти, шести  і більше фігур.

Малюнок кадрилей різноманітний: прямі лінії, кола, зигзаги, равлики, ворітця. Назви фігур підкреслюють їх характер: «Прохідка», «Косичка», «Ланцюжок», «Прощальна» тощо.

Нині в російському  народному танці побутують усі  види хороводів, переплясів, кадрилей. Вони видозмінюються відповідно з вимогами сучасного життя, доповнюються і  збагачуються новим змістом.

Костюм. Кофта – біла, з вишитим російським візерунком рукавами. Спідниця – кольорова, зі строкатого ситцю або сатину; унизу дві оборки. Фартух – вишитий знизу. Косинка на голові – одноколірна, трикутником (у всіх одного кольору). У руках у дівчини – різнобарвні косинки. На ногах – чобітки.

Польща. Найстародавнішим загальновідомим танцем у Польщі є полонез. Він походить від народного танцю, який називався «Ходзони». Виконувалися «Ходзони» на весіллях, а пізніше – й на інших святах. І нині танцюють у Польщі веселі танці із свічками, смолоскипами, вінками, з хмелем і подушками.

Стародавні танці мешканців  окремих областей Польщі – краков’яків, куяв’яків, мазурів.

Краков’як – старовинний  і дуже поширений танець; виконується  у швидкому темпі, бадьоро і весело. Танцюється в народі як куплетна пісня  з танцювальним приспівом.

Куяв’як – повільний ліричний танець без складних технічних рухів, притупів і вигуків. Музика не має визначеного розміру, ритму і будується на імпровізації. Танцюють парами, дуже скромно, обертаючись по колу праворуч або ліворуч.

Оберек, чи обертас – виник у Польщі під впливом вальсу, заслуживши велику прихильність і всебічне визнання. Має багато назв у народі: «Вирвас», «Дригант», «Колоподібний», «Завіянт» тощо. Слово «обертас» означає повертатися. Оберег має різкий характер, схожий на мазурку.

Оберег – найпопулярніший  і най улюблений танець у Польщі. Кількість танцюючих не обмежена (його може виконувати і одна пара). Має імпровізаційний характер залежить від ініціативи виконавців.

Мазур, або мазурка –  народний танець мешканців Мазовії, стрімкий і динамічний. Коли столиця з Кракова була перенесена у Варшаву мазур став придворно – шляхетським танцем.

Характер і манера танцю  дуже змінилися, а сам танець почав  називатися «Варшавською мазуркою» - виконували без пісні, звертали увагу на блиск  і манеру виконання, на поважність, на поставу голови на блиск і манеру виконання, на поважність, на вміння несподівано, але з повагою опуститися перед  нею на коліно.

Костюм. На дівчатах – білі кофти із широкими, дуже сильно призборенними рукавами, на рукавах невелика оборка, оброблена мереживами. Комірець – високий, з оборкою стоечкой. Навколо шиї яскраво – червоні намиста. Спідниця дуже широка призборена, у яскравих квітах. Верхня спідниця надівається на нижні пишні білі спідниці із оборками, обробленими мереживами. Поверх спідниці – білий передничек, прикрашений білою вишивкою. На кофту надівається коротка розшита тасьмою або вишивкою безрукавка. На голові – високий убір у вигляді російського кокошника, розшитий яскравою вишивкою. Позаду до головного убору прикріплено багато довгих кольорових стрічок. На ногах – високі чорні черевики зі шнурівкою, на середньому каблучке.

На юнаках – білі сорочки  з невеликим обложним коміром  і широкими, пишно призборенними довгими рукавами з вузьким обшлагом. Білі, у вузьку червону смужку вовняні штани заправлені у високі червоні чоботи. Зверху одягається довгий синій камзол без рукавів. Камзол з розрізом позаду й підперезується світлим блискучим поясом. Червона шапка (конфедератка) прикрашена з лівої сторони павиним пір’ям.

Молдова. Історія молдавського народу, його труд та побут знайшли яскраве відображення в народному мистецтві: в музиці, піснях та танцях.

Молдавські танці створені народом, який в долинах розводив сади та виноградники, пас стада  на лугах. Про це говорять теми і  назви народних танців: «Коаса» (коса), «Поама» (виноград), «Чобеняска» (танець пастухів) та інші.

Найпоширеніший в народі і найяскравіше відображаючий національні риси його характеру веселий, життєрадісний танець «Молдовеняска».

До числа найулюбленіших танців Молдови відносяться також  «Букурія», що в перекладі означає «радість», «веселощі».

Значно менше в молдавській  хореографії повільних танців, плавних. До них відноситься стародавній  хороводний танець «Хора».

Несказанно широку популярність отримало народне свято «жок», на яке збирається молодь, щоб відпочити, розважитися та потанцювати. Саме тут беруть початок всі молдавські народні танці. Вони зазвичай мають масовий характер, для них типово розміщення танцюючих по колу, котрий рухається то рухаються по всій сцені і знову утворюють великий круг.

Молдавські народні танці  будуються на широких, швидких рухах, іскряться радістю, веселощами, їм властиві яскраві тони та барви, стрімкий ритм.

Костюм. У дівчини біла кофта з пишними рукавами. На грудях і верхній частині рукавів вишивка. Широка спідниця в зборку темно – синій або чорний кольори. Поділ спідниці обшитий у три – чотири ряди вузькими різнобарвними стрічками. Поверх спідниці (попереду й позаду) надівається «плахта» - вишита молдавським національним орнаментом. Широкий (найчастіше червоний) пояс, кінці якого звисають із лівої сторони. Поверх кофти надівається темна коротка безрукавка, вона вище талії, без застібок, із закругленими підлогами. Підлоги й пройми безрукавки вишиті молдавським орнамент. До волосся приколена яскрава квітка (збоку над вухом). Темні чобітки або високі черевики зі шнурками на середньому каблуці.

У юнака біла довга сорочка, що вишита на груди, по краї рукавів  і на поділі. Широкий довгий пояс червоного кольору, кінці якого  звисають із лівої сторони. Темна  безрукавка до талії, виріз пройми, підлоги й низ безрукавки вишиті молдавським орнаментом. Чорні широкі штани заправлені в чорні чоботи. На голові висока гостра каракулева шапка.

 

Висновки

У процесi дослiдження обраноi теми ми дiйшли висновкiв, що проблема формування культури є насущною практичною проблемою нашого часу.

Цінності мистецтва важливі  з огляду на сучасне існування  дітей і молоді в полікультурному  просторі. Завдяки універсальності  художньо-образної мови, вони передають  зрозумілу для різних народів  інформацію, дають змогу вступити в невербальний діалог з різними  культурами минулого і сучасного, розуміти інших і розширювати свій власний  досвід. Найбільш ефективно він може проходити в процесі сприйняття хореографічного мистецтва.

В сучасному мистецтві  дуже велике зацікавлення надається  хореографії. Різні види танцювального  мистецтва превалюють в той чи інший соціальній группі. Дуже актуальне і значне місце займає народна хореографія, якій поділяється не досить важливе значення, але вона повинна займати дуже важливе значення в розвитку суспільства, тому що, народний танець – це пластичний портрет народу. Нема поезія, зрима пісня, несе в собі частину народної душі. В ньому відображається творча сила народної фантазії, поетичність і образність думок, виразність та пластичність форм, глибина почуттів. Це емоційна, поетична летопис народу, своєрідно, образно яскраво малюючи історію подій і почуттів. Народний танець зацікавлює тим, що нема більш святкового, життєрадісного виду мистецтва, чим народний танець.

В процесі ознайомлення з  народно-сценічним танцем діти визначають для себе особливості того чи іншого етносу, його традиції, обряди, його світогляд. Через костюм, відповідну музику, рухи в них формуються читки уявлення про культуру певного народу. Тому народно-сценічений танець має бути впроваджений в процес виховання школярів та студентів.

Процесс пізнання народного танцю, на нашу думку, повинен базуватися на опиті і методичних прийомах, існуючих в самій традиційній культурі. Відзначальними признаками педагогічної системи хореографічної підготовки є специфічні принципи навчання, які припускають відповідну етапність в оволодінні хореографічними елементами.

 

Список літератури

1.  Абрамян Д.Н. Общепсихологические основы художественного творчества. - М.: Знание, 1994.- 95с.

2.  Алякринский Б.С. О таланте и способностях. Очерки о самовоспитании. - М.: Знание, 1988. – 234c.

3.  Баранова Е.В. Проблема самореализации личности (философско-культурологический аспект): Автореферат дис. канд. философск. наук. - М., 1992.- 17с.

4.  Бердяев Н.А. Философия творчества, культуры и искусства: В 2-х томах.-М.: Искусство, ИЧП Лига, 1994.-Т.1.- 541с.

5.  Библер В.С. От наукоучения к логике культуры: Два философских введения в двадцать первый век. - М.: Политиздат, 1991.- 412с.

6.  Боголюбова Е.В. Культура и общество.- М.: Из-во МГУ, 1988. - 232с.

7.  Витаньи И. Общество, культура, социология: Пер. с венгерского. - М.: Прогресс, 1994, - 288с.

8.  Выготский Л.С. Психология искусства.- СПб.: Азбука, 2000. – 416с.

9.  Гадамер Г.Г.Актуальность прекрасного.- М.: Наука, 1991.- 342с.

10.  Громов Е.Н. Начала эстетических знаний. –М.: Советский художник, 1984

11.  Давыдов Ю.Н. Социология контркультуры.- М.: Наука, 1990.- 264с.

12.  Липский В.Н. Эстетическая культура и личность.- М.: Знание, 1987.- 153с.

13.  Пекелис В. Д. Твои возможности человек.- М.: Знание, 1984.- 288с.

14.  Подольська Е.А. Кредитно-модульний курс культурології,- К: Центр навчальної літератури, 2006.-368с.

15.  Позинкевич Р.О. Культура и творческое формирование личности. – Луцк. - 1993.- 116с.

16.  Резник М-.А. Культура творческого саморазвития личности.- Днепр.: ГНОЦ "Творчество", 2002.-104с.

17.  Столович Л.Н. Жизнь, творчество, человек.- М.: Наука, 1995.-176с.

18.  Цапок В.Н. Творчество (философский аспект).- Кишинев, 1989.-149с.

19.  Экземплярский В.М. Проблемы одаренности. - М.: Знание, 1923. - 136 с.

20.  Эфроимсон В.П. Загадка гениальности.- М.: Знание, 1991.- 45с.

21.  Якобсон П.М. Психология художественного творчества. М.: Знание,1991. - 48с