Інвестування як основа розширеного відтворення

В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально - технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства .

Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємних галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення  в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути  більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня [17, ст. 36].

Основними  завданнями інвестиційної  стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:

• покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
• зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об’єктів громадського користування і медичного забезпечення;

Важливе місце серед складових  ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва [20].

1.3 Форми сучасного інвестування

Інвестування може здійснюватися  в двох формах: безпосереднє вкладення  засобів  у  створення нових  виробничих потужностей, для придбання  нового обладнання, ліцензій, нерухомості  і приміщення, у цінні папери. У першому випадку мова йде про так називане реальне інвестування (real іnvestment), у другому - про "портфельне інвестування" (portfolіo іnvestment).

Також можна говорити про виробничі інвестиції, що направляються  на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих підприємств, і інтелектуальних, вкладених у створення інтелектуального, духовного продукту.

Сучасний економічний  словник дає наступні визначення:

Інвестиції прямі - 1. вкладення безпосередньо в матеріальне виробництво і збут визначеного виду продукції; 2. вкладення, у тому числі в статутний капітал, що забезпечують володіння контрольним пакетом акцій компанії.

Інвестиції портфельні (непрямі) - 1. інвестиції фінансові, формовані у виді портфеля цінних паперів; 2. невеликі по розмірі інвестиції, що не можуть забезпечити їхнім власникам контроль над підприємством [6].

Відповідно, виділяють фінансові і не фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції - інвестиції в цінні папери.

Не фінансові інвестиції – не грошові інвестиції у формі вкладень прав, ліцензій, ноу-хау, майна в проект, у підприємство, у справу [7].

По суб'єкту інвестування:

• Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб і підприємницьких організацій недержавних форм власності.
• Державні інвестиції - це вкладення засобів державних підприємств, а також засобів державного бюджету  різних його рівнів і державних позабюджетних фондів.

По періоду інвестування:

• Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Як правило, фінансові інвестиції фірми є короткостроковими.
• Довгострокові інвестиції являють собою вкладення коштів  у реалізацію проектів, що будуть забезпечувати одержання фірмою вигод протягом  періоду, що перевищує один рік. Відповідно до  цього основною формою довгострокових інвестицій фірми є її капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

З погляду  спрямованості  дій:

• Інвестиції на підставі проекту (початкові інвестиції), чи нетто-інвестиції.
• Інвестиції на розширення (екстенсивні інвестиції), що направляються на збільшення виробничого потенціалу.
• Реінвестиції, тобто зв'язування знову вільних інвестиційних засобів за допомогою направлення їх на  придбання чи виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримки складу основних фондів підприємства. До таким можна віднести:
• Інвестиції на заміну, у результаті яких наявні об'єкти   заміняються новими.
• Інвестиції на раціоналізацію, що направляються на модернізацію технологічного  чи устаткування процесів.
• Інвестиції на зміну програми випуску
• Інвестиції на диверсифікованість, зв'язані зі зміною номенклатури продукції, створенням нових видів продукції й організацією нових ринків збуту.
• Інвестиції на забезпечення виживання  підприємства в перспективі, що направляються на НІОКР, підготовку кадрів, рекламу і т.д.
• Брутто-інвестиції, що складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій [21].

Крім цього, окремо виділяють венчурні інвестиції й ануітет.

Венчурні інвестиції - це ризикові вкладення. Вони являють собою вкладення в акції нових підприємств чи підприємств, що здійснюють свою діяльність у нових сферах бізнесу і зв'язаних з великим рівнем ризику. Венчурні інвестиції направляються в не зв'язані між собою проекти, що мають високий ступінь ризику, у розрахунку на швидку окупність вкладених коштів. Ризикове вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних інноваційних фірм в областях нових технологій.

 Ануітет - інвестиції, що приносять вкладнику визначений доход через регулярні проміжки часу. В основному - це вкладення засобів у страхові і пенсійні фонди [13, ст. 35].

Основу інвестиційної  діяльності підприємства складає реальне  інвестування. У сучасних умовах господарювання  дана форма інвестування для багатьох фірм є єдиним напрямком інвестиційної  діяльності. Це зв'язано з тим, що реальні інвестиції виступають основною формою реалізації економічного розвитку підприємства, тому що дана форма інвестування дозволяє їм освоювати нові товарні ринки і забезпечувати постійне збільшення своєї ринкової вартості.          

Підготовка й аналіз інвестицій у реальні активи істотно залежать від того, якого роду це інвестиції, тобто яку задачу ставить перед собою підприємство в процесі інвестування. З цих позицій усі можливі реальні інвестиції зводяться в наступні основні групи:

• обов'язкові інвестиції (чи інвестиції заради задоволення вимог державних органів керування) - це інвестиції, необхідні для того, щоб підприємницька фірма могла і далі продовжувати свою діяльність. У цю групу включаються інвестиції, ціль яких - організація екологічної безпеки діяльності  фірми чи поліпшення умов праці працівників фірми до рівня державних вимог і т.п.;

• інвестиції в підвищення ефективності діяльності фірми, їхньою метою є насамперед  створення умов для зниження витрат фірми за рахунок зміни устаткування, удосконалювання застосовуваних технологій, поліпшення організації праці і керування. Здійснення даних інвестицій необхідно підприємницькій фірмі для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі;   
• інвестиції в розширення виробництва, основна мета такого інвестування - розширення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків у рамках вже існуючих виробництв;
• інвестиції в створення нових виробництв, у результаті здійснення таких інвестицій створюються зовсім нові підприємства, що будуть випускати товари, що раніше не виготовлялися фірмою  чи робити новий тип послуг або дозволяти фірмі вийти на нові для неї ринки з товарами чи послугами які уже випускаються.

  У процесі функціонування підприємницької фірми вибір конкретної форми реального інвестування визначається багатьма факторами: по-перше, задачами галузевої, товарної і регіональної диверсифікованості діяльності фірми; по-друге, можливостями впровадження нових технологій на фірмі; по-третє, наявністю власних інвестиційних ресурсів і (чи) можливістю залучення позикових ресурсів [16, ст. 42].

2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

2.1.Характеристика основних засад державної інвестиційної діяльності

Досвід розвинутих країн  засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування.

У перехідний період в  основі інвестиційної політики держави  повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання. Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз,  група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів [10, ст. 9].

Пріоритетними напрямами  інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції  та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення  боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

На особливу увагу  заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. євро. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.

Пріоритетними напрямками діяльності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати, не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

Пожвавлення процесу залучення  іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству  реконструкції та економічної інтеграції [9].