Інвестування як основа розширеного відтворення

Ефективність співробітництва  з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни.

Більшість вітчизняних підприємств  функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.

Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні  передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.

Слід підкреслити невідпрацьованість та невідлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить нанівець попередній; законодавчі акти, що продукуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок [15, ст. 27].

Україні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним  інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що ґрунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства - дієздатності судової системи та юридичних процедур. По-третє, інвестори потребують стабільності та передбачуваності системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.

Залишається невирішеною  проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами [14, ст. 8].

2.2 Оцінка сучасного інвестиційного клімату України

Сьогодні інвестиційна проблематика в Україні виходить на важливе місце, оскільки у постійному дефіциті бюджетних ресурсів чи не єдиним джерелом зростання залишаються інвестиції. І те, як країна спроможна до залучення інвестицій (як національних, так і іноземних інвесторів), визначатиме економічний та інфраструктурний розвиток, а також добробут жителів країни.

Іноземні інвестиції дають можливість вирішити соціальні  проблеми, забезпечують високий рівень зайнятості населення, дозволяють оновлювати виробництво, проводити модернізацію й нарощування основних фондів підприємств, впроваджувати новітні технології [3].

Економічні реформи, що проводяться в країні, супроводжуються відкриттям внутрішнього ринку для іноземних інвесторів, а, відповідно, приходом в Україну нових обсягів іноземних інвестицій [2].

Існує 3 групи чинників, що дозволяють інвестору оцінити інвестиційний  клімат та прийняти рішення щодо здійснення інвестицій:

• політично-правові: національне законодавство в цілому і політика держави щодо іноземних інвестицій; традиції додержання міжнародних угод; міцність державних інститутів, наступність політичної влади; ступінь державного втручання в економіку тощо;
• економічні: загальні умови економіки (піднесення, спад, стагнація); податки та тарифи (їх стабільність); контрактне право, характеристика банківської системи та її послуг; регулювання експорту-імпорту, стійкість валютного курсу; динаміка інфляційних процесів; вартість робочої сили та її якість, якість інфраструктури, інформаційне забезпечення;
• соціально-психологічні: зрілість суспільства (ступінь його національної згуртованості та наявність узгодженості з основних питань економічного та соціального розвитку країн тощо) [4].

Інвестиційний клімат в  Україні залишається несприятливим. За оцінками Міністерства економіки, загальна потреба в інвестиціях для структурної перебудови економіки України становить від 140 до 200 млрд. дол. США, а щорічна потреба - близько 20 млрд. дол. США. Обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України становить 40-60 млрд. дол. США. За оцінками експертів Всесвітнього банку, для досягнення рівня розвитку США Україні потрібно загалом 4 трлн. дол. США. Порівняно з цими цифрами фактичні обсяги інвестицій в Україну є мізерними.  

Це пояснюється тим, що потенційного іноземного інвестора  лякають не стільки проблеми технічного характеру, які він може мати в нашій країні, а невизначеність, робота в постійно мінливому політичному і економічному середовищі. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну на 01. 01. 2011р. становив 16,4 млрд. дол. США, що складає 349 доларів США на одного мешканця України. Цей показник значно відстає від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи [3]. 

Разом з цим, наша країна залишається привабливою для  іноземних інвесторів. Бажання вкладати капітал в нашу економіку зумовлено метою закріпитися на перспективному ринку збуту України; прагненням отримувати прибутки на довгостроковій основі; доступом до порівняно дешевих джерел сировини та ресурсів, що підвищує конкурентоспроможність продукції за рахунок економії витрат виробництва і наближеності до джерел сировини; використання відносно дешевої і кваліфікованої робочої сили, як важливого фактору зниження витрат виробництва і, відповідно, собівартості продукції [1].

Вступ України до СОТ дало можливість значно розширити кордони співробітництва, як на рівні учасників зовнішньоекономічної діяльності, так і на рівні держав.

Кабінет Міністрів України  затвердив прогноз економічного і соціального розвитку України  на 2012 р., згідно з яким зростання ВВП у 2012 р. повинно становити 6,5%. Тобто загальний обсяг інвестицій в 2012р. може становити 161814 млн. грн., в тому числі іноземних інвестицій – 36757 млн. грн. чи 22,7%.

Що стосується довгострокових прогнозів, то експерти оцінюють, що обсяги збільшення інвестицій в Україну можуть бути на рівні 500 млн. доларів США щорічно, а розвиток земельної реформи і створення сучасного ринку землі, за їх думкою, призведе до „вибуху” інвестиційної активності [2].

2.3 Проблеми законодавчого регулювання  інвестиційної політики в Україні

Інвестиційна діяльність є важливим фактором швидкого та ефективного економічного і соціального розвитку України. Недостатнє дослідження проблем правового регулювання інвестиційної діяльності значною мірою негативно позначається на ефективності залучення та використання іноземних інвестицій в Україні. Тому проблема створення законодавчої бази, яка б стимулювала вітчизняних та іноземних інвесторів до вкладання виробничого капіталу в економіку України, набуває в сучасних умовах особливої актуальності.

Для успішного розвитку інвестиційної сфери необхідне формування чіткої  стратегії інвестиційного розвитку регіону на довгострокову перспективу.

Ця проблема актуальна  на усіх рівнях.

Таким чином, на сьогодні функції державного регулювання, координації  та контролю інвестиційної діяльності на території України розмиті та розподілені між різними міністерствами, відомствами та установами, кожне із яких реалізує їх в рамках своєї предметної компетенції та за своїми напрямками. Досить часто виконані цими органами функції або їм не властиві, або дублюються іншими органами та державними установами. В результаті за формування та реалізацію загальнодержавної інвестиційної політики до цих пір жоден із державних органів виконавчої влади не відповідає.

Пояснюється це тим, що в  Україні не було дотримано в потрібній мірі головне із названих вище умов – необхідність довгострокової політики держави в інвестиційній сфері була озвучена Президентом тільки в останній час. При відсутності ж об’явлених та гарантованих державою, хоча б на декілька років вперед, чітких та зрозумілих "правил гри" із вітчизняними та іноземними інвесторами, серйозного притоку крупномасштабних приватних капіталовкладень в українську економіку очікувати не приходиться [23].

Слід зауважити, що наявність  внутрішньодержавного законодавства про іноземні інвестиції характерна, як правило, для країн, що розвиваються, і має на меті розв'язання двох основних завдань:

1) залучення іноземних  інвестицій в національну економіку  для розв'язання соціальних та  економічних завдань;

2) створення сприятливих умов для діяльності суб'єктів підприємництва країни, яка приймає інвестиції.

Особливістю правового  регулювання інвестиційної діяльності на території України є те, що, поряд із Законами України "Про  інвестиційну діяльність", "Про  режим іноземного інвестування", інвестори мають враховувати також положення цілого ряду інших законів та підзаконних нормативних актів. Зокрема, це Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України "Про банки і банківську діяльність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", законодавство про приватизацію та фондовий ринок тощо [19].

Існуюча в нашій країні система законодавчого регулювання капіталовкладень побудована на основі публічного права, відповідно до якого відносини між приймаючою країною та інвестором встановлюються за допомогою владно-розпорядчих, адміністративних актів держави. Таким чином, "правила гри", за якими інвестор повинен здійснювати свою діяльність, встановлюються державою по суті в односторонньому порядку і в такому ж порядку змінюються, при чому не завжди на користь інвестора [19].

3 ПРОБЛЕМИ ТА  ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ  УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКЛАЇНІ

2.1 Обґрунтування необхідності проблеми  регулювання та використання  інвестицій в українській економіці

Сьогодні перед Україною постала вкрай складна двоєдина задача - визначення пріоритетів розвитку і побудова ефективної інвестиційної моделі, здатної забезпечити фінансування модернізації і нарощування виробничих потужностей.

За оцінками експертів, для нормального розвитку економіки  України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд дол. США. У той же час прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності склали усього лише 5,3 млрд дол. Цифра більш ніж скромна. Наприклад, Чехія за цей же час  одержала  понад 20 млрд дол. Щорічні інвестиції в Польщу складають 45 млрд дол., тоді як в Україну - 0,5 млрд. За обсягами іноземних інвестицій на  душу  населення  Україна  уступає  навіть  Албанії  і  Казахстану.  За  даними  американської  асоціації  Economist  Group, а  рівнем  інвестиційної  привабливості  Україна  знаходиться в  сьомому  десятку країн. Відповідно  до  офіційної  статистики, щорічний  приріст  інвестованого  іноземного  капіталу  в  країну кладає близько 15%, але це без обліку грошей, що вивозяться нерезидентами з України [22].

Існує цілий комплекс факторів, що впливають на ухвалення рішення про  інвестування: політико економічні,  соціальні,  ефективність виробництва, можливість доступу на інші ринки й ін.

Для сучасної господарської  системи країни характерні певні економічні коливання: від  стрімких  темпів  зростання - до  їх суттєвого  уповільнення. Але  основна  ознака  сьогодення -  це невідповідність  стану  реальної  соціально-економічної  ситуації значним темпам економічного зростання. Майже всі сфери національної  економіки  відчувають  наслідки  минулих  кризових явищ. Абсолютні обсяги виробництва продукції начебто й зростають,  але  це  дивним  чином  чомусь  не  позначається  на  споживчому ринку і на ринку інвестицій. Все ще не вдається стабілізувати  інфляційні процеси. Споживчий ринок, в основному, заповнений  імпортом.  Існують  і  інші  диспропорції,  які  підсилюються суспільно-політичною нестабільністю [18].

Більшість  стабілізаційних  програм,  запропонованих вітчизняними вченими економістами, базуються на застосуванні економічних методів  регулювання  в  країнах  Заходу  без  врахування  умов господарювання, характерних для України. Такий підхід призводить до недооцінки необхідності тривалого перехідного періоду до ринку. У пропонованих програмах не  враховується  досвід країн, економіка яких ґрунтується на синтезі «плану  і ринку». Як свідчить досвід розвинених країн, стабілізація економіки значною мірою  залежить  від  кардинальної  зміни  інвестиційної  політики, модифікації функцій інвесторів і інших учасників інвестиційного процесу,  принципів  їхньої  діяльності.  Інвестиційна  активність виникає тільки при стабільних грошовій і фінансовій системах.