Інноваційна діяльність

До середини 80-х років масштаби венчурного капіталу значно зросли. На той час у США діяло понад 650 венчур­них фірм, а загальний обсяг інвестицій з усіх джерел вен­чурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд. доларів. Венчурних капіталістів підтримувала місцева влада бага­тьох штатів, яка мала намір допомагати місцевим підпри­ємствам у створенні нових робочих місць.

Роль венчурних фірм не лише у підвищенні науково-технічного рівня виробництва, а й у їх впливі на динаміч­ність усього господарського комплексу. Вони є генератора­ми принципово нових ідей, на основі яких відбуваються потужні науково-технічні зрушення. Крім того, ці фірми сприяють ефективному використанню праці фахівців ви­сокої кваліфікації, розвитку їх творчого потенціалу. Малі венчурні фірми з допоміжних структур науково-технічних комплексів національної економіки більшості індустрі­ально розвинутих країн перетворилися на важливу ланку загальної системи реалізації державної науково-технічної політики.

Венчурне підприємництво розвивається у різних фор­мах, найпоширенішими з яких є:

— незалежний (чистий) венчур;

—  впроваджувальні фірми, засновані на пайових заса­дах промисловими корпораціями;

— венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами;

— внутрішні венчурні відділи великих корпорацій.

Незалежні венчурні фірми. Організовуються як акціо­нерні товариства, рекламуючи у пресі свою ідею створення новації, акумулюючи під цю ідею кошти приватних та інституційних інвесторів.

Впроваджувальні фірми. Створюються однією або де­кількома корпораціями на пайових засадах. Отримали назву «зовнішнього венчуру». Вони можуть бути представ­лені у кількох модифікаціях, організаційно оформлених як науково-дослідні консорціуми (лат. соnsortium — спів­участь, співтовариство):

1. Консорціум, створений з метою проведення фунда­ментальних довгострокових досліджень. Він має свою нау­ково-дослідну базу (лабораторії, дослідні виробництва, ін­формаційно-обчислювальні центри, інші елементи науко­во-дослідної інфраструктури). Його засновниками можуть бути великі військово-промислові концерни. Частково мо­же субсидуватися державою.

2.  Консорціум, метою якого є активізація наукової ді­яльності науково-дослідних інститутів, університетів на їхній виробничій базі з використанням наявного науково-виробничого потенціалу. Для розроблення і випробування ідей одержує від корпорацій донорське фінансування і має міжгалузевий характер.

3.  Консорціум, створений корпораціями на пайових за­садах з метою розроблення галузевих стандартів, технічних умов і контролю за їх застосуванням. Може створюватися під егідою великої холдингової компанії, має тимчасовий характер і часто розпадається внаслідок внутрішньогалузе­вої конкуренції. «Зовнішні венчури», як правило, невеликі(від трьох до декількасот осіб), можуть бути організовані за ініціативою самих вчених і винахідників як дочірні компанії з власним науково-виробничим циклом освоєння нових видів продукції.

Венчурні фірми, що фінансуються інвестиційними фондами (компаніями, трастами). Можуть також вико­ристовувати кошти великих корпорацій, банків, пенсій­них і благочинних фондів, страхових компаній, особисті заощадження інвесторів, частково державні субсидії.

Попит на венчурний капітал цих фірм дуже великий і не задовольняється комерційними банками, які утриму­ються від надмірного ризику. Це зумовило виникнення спеціалізованих венчурних інвестиційних фондів і компа­ній, їх метою є акумулювання венчурного капіталу та вен­чурне фінансування і кредитування спеціалізованих ризикових фірм (венчурів).

Внутрішній венчур. Він передував розглянутим вище організаційним формам венчурного підприємництва. У 60-ті роки XX ст. у США великі концерни і корпорації по­чали створювати у своїх структурах автономні науково-дослідні та проектні групи або відділи, які були призна­чені для пошуку, обґрунтування ідей дослідних зразків і налагодження виробництва нових видів продукції, впро­вадження прогресивних технологічних процесів. Такі відділи (групи) часто формували як тимчасові творчі ко­лективи і розформовували одразу після розв'язання зав­дань, які ставилися перед ними, або існували тривалий час як науково-дослідні та дослідно-конструкторські бюро, на­уково-виробничі об'єднання. Фінансували внутрішні вен-чури за рахунок основної діяльності компанії, причому ве­ликі компанії створювали до декілька десятків таких тим­часових венчурних груп. У деяких корпораціях внутрішні венчури існують і нині. У разі успіху внутрішній венчур стає одним із виробничих підрозділів компанії, а його про­дукція реалізується каналами збуту корпорації.

Багато великих корпорацій США («Ексон», ІВМ, « Дженерал електрик» та ін.) мають внутрішні венчури. Однак, на думку багатьох західних вчених, така форма венчур­ного підприємництва вичерпала себе. До її недоліків від­носять матричну систему організації управління науково-дослідними роботами, тобто подвійну залежність венчуру від керівництва компанії і від керівництва відділу (проек­ту); відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт; обмеженість коштів для фінансування венчурних проектів у період спаду виробництва в корпорації.

Практика розвинутих країн свідчить, що 20% венчур­них фірм стають відкритими корпораціями, 60% — пог­линаються більшими корпораціями, а ще 20% — розорю­ються.

Сучасні венчурні підприємства — це гнучкі, мобільні структури, що характеризуються високою цілеспрямова­ною активністю. Це зумовлено особистою зацікавленістю працівників фірми і партнерів з венчурного бізнесу в при­скореній успішній комерційній реалізації певної ідеї, про­дукції чи технології. За темпами доведення розробки до комерційної реалізації з ними не можуть конкурувати на­віть великі промислові підприємства. Саме малі венчурні фірми дали путівку в життя таким винаходам, як елек­трографія, вакуумні лампи, кулькова ручка, реактивний двигун, кольоровий папір тощо. Статистика стверджує, що життя понад 60% важливих нововведень XX ст. дали венчурні фірми. Саме вони передають свої розробки експлерентам, патієнтам, комутантам.

Серед вітчизняних підприємств, що створюють іннова­ційну продукцію, — науково-технічна компанія «Тест» (Харків), яка є розробником і виготовлювачем установок для очищення стічної води; науково-технічний центр «Техносистем» (Дніпропетровськ), що виготовляє установ­ки для оброблення рідких розчинів і стічних вод з викорис­танням фізико-хімічних перетворень; фірма «Арон» (Ки­їв), яка розробила обладнання для цілорічного вирощуван­ня зеленого корму; мале підприємство «Комос» (Київ), яке створило нові телевізори з електронно-променевою труб­кою, здатною безвідмовно функціонувати протягом 20 ро­ків, та ін.

Попри наявність в Україні деяких сприятливих перед­умов для розвитку венчурного бізнесу — велика кількість вчених, наукових шкіл, навчальних закладів, лаборато­рій, бібліотек — у цій справі є ще багато проблем, насампе­ред через:

—   економічну нестабільність, дефіцит фінансових коштів, загрозу інфляції;

—      відсутність чіткої державної політики сприяння роз­витку венчурного бізнесу;

—      відсутність економічної зацікавленості більшості господарських суб'єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня;

— нерозвинутість ринку цінних паперів;

—  недостатньо продуману податкову політику у сфері стимулювання діяльності інноваційних підприємств;

—  обмеженість правової бази, яка регулює сферу дріб­ного бізнесу;

— високі відсотки за кредит;

— відсутність інфраструктури венчурного фінансування;

— відсутність конкуренції на внутрішньому ринку на­уково-технічної продукції;

— невисоку наукову кваліфікацію бізнесменів. Ринкові суб'єкти інноваційної діяльності відіграють

—                     значну роль у прискоренні економічного зростання краї­ни, здійснюючи перший крок на шляху реалізації іннова­цій, беручи на себе основний ризик від їх упровадження. Завдання держави — підтримати їх у цьому прагненні, створюючи, зокрема, різноманітні організаційні структу­ри підтримання інноваційного підприємництва.

З метою підтримання розвитку підприємницьких структур на етапі їх становлення у багатьох країнах ство­рюють бізнес-інкубатори.

Бізнес-інкубатор — організаційна структура, метою якої є формування сприятливих умов для стартового розвитку малих підприємств через надання їм певного комплексу послуг і ре­сурсів.

Перші бізнеси-інкубатори з’явилися в Європі. Їхніми прототипами є так звані «творчі комуни» архітекторів і дизайнерів, що створювалися у Великобританії. Вони перебудовували займані ними будинку так, щоб створити оптимальну для творчості і взаємодії середовище. Сюди ж відносяться обновлені історичні будинки, що використовувалися під розміщення дрібних виробництв ремісників і народних умільців. Важливо, що ці «комуни» мали єдине управління і визначений набір послуг колективного користування.

На наступному етапі стали створюватися інкубатори при промислових підприємствах. У 1975 році сталеливарна корпорація «Брітіш Стіл» організувала спеціальну дочірню фірму, у задачі якої входило створювати нові робочі місця там, де закривалися металургійні виробництва. Ця фірма будувала багатоофісні і виробничі будинки, надавала кредити щоб заохочувати безробітних фахівців і робітників відкривати власну справу. У створенні таких «зон нових можливостей» стали брати активну участь місцеві органи влади. Перший будинок було відкрито в 1979 році недалеко від Глазго, пізніше було введено в лад ще 9 будинків колективного користування поблизу від сталеливарних виробництв.

Цьому прикладові незабаром стали випливати й інші компанії не тільки у Великобританії. Згодом, у цю діяльність усе більш активно стали включатися державні влади, університети і громадські організації самих різних країн.

Однак, незважаючи на пріоритет Європи, найбільше поширення бізнес-інкубатори одержали в США. Там вони входять до складу більшості науково-технологічних парків. Усього ж на сьогоднішній день у США діє більш 160 бізнес-інкубаторів.

На сьогоднішній день у США діють бізнес-інкубатори різних напрямків. Існують, наприклад, інкубатори мистецтв ( що здають в оренду площі і роблять допомогу молодим художникам і артистам), сільськогосподарські інкубатори (у яких малі фірми переробляють продукцію землеробства і тваринництва), інкубатори для жінок, національних меншостей, інвалідів (прагнуть за мету залучення цих категорій громадян в активну підприємницьку діяльність), промислові інкубатори (виробляючі нескладну продукцію), і, нарешті, інкубатори фірм високих технологій.

Найчастіше інкубатори створюються за змішаною схемою, але, у міру їх «дорослішання», переходять до спеціалізації (наприклад, інкубатори в області програмного забезпечення або інкубатори для фірм, що працюють в області біотехнології).

Головна перевага бізнесу-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше випробують фінансових труднощів, укладається в тім, що інкубатори надають їм «дах над головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні, спочатку).

Для повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення (виходячи з закордонного досвіду — 1000-2000 кв. м.), матеріально-технічну базу (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як правило, на контрактній основі.

Концепція бізнес-інкубатора припускає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо підприємство за цей час міцно встає на ноги, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми. Однак, на практиці, у залежності від наявної в наявності площі і попиту на неї іноді можуть використовуватися і більш тривалі договори про оренду.

Важливими перевагами бізнесу-інкубатора є також творча атмосфера і можливість контактувати із собі подібними, імідж серйозної компанії, набір недорогих, але необхідних послуг, гнучкість менеджменту в інкубаторі.

Бізнес-інкубатори працюють не тільки у країнах із розвинутою ринковою економікою, а й у Польщі, Чехії, Угорщині, започаткову­ються в Росії та Україні. Вони привабливі для бізнесменів-початківців. Річ у тім, що багато людей можуть про­дукувати цікаві ідеї, але реалізувати їх здатні лише оди­ниці, оскільки для цього необхідні досвід і спеціальні знання. Якщо ж існує структура, яка бере на себе вико­нання специфічних робіт з правового чи економічного за­безпечення бізнесу, то успіху можуть досягти навіть ті, хто не має спеціальних знань щодо організації власної справи. Йдеться про бізнес-інкубатори. Вони надають най­важливіші ділові послуги, технічну допомогу, допомогу в управлінні, забезпечують спрощений доступ до фінансу­вання.

До послуг бізнес-інкубаторів відносять:

—  оренду площ (офісних, виробничих, лабораторних, конференц-залів);

—   технічно-адміністративне обслуговування (пошта, Інтернет, телефон, факс, ксерокс, офіс-секретар тощо);

—  консультаційні (з бізнес-планування, юридичних, податкових та інших питань);

—  економічні (послуги бухгалтера, фінансиста, еконо­міста, маркетолога, менеджера);

— інвестиційні (пошук інвесторів, залучення кредитів, стартове фінансування новостворених компаній, створен­ня кредитних союзів);

—      науково-технічні (впровадження нових технологій, ноу-хау, нових продуктів);

—  навчальні (тренінги, курси перепідготовки, навчання за програмою загального менеджменту й інших економічних дисциплін, необхідних для ведення бізнесу);

— презентаційні (виставки, конкурси, конференції);

— інформаційні (створення баз даних, передавання нових інформаційних технологій, що можуть використовуватися у бізнесі, Інтернет-центри і мережі);

—  видавничі (видання буклетів, рекламних проспектів, листівок, новітніх методичних розробок тощо);

— працевлаштування (пошук роботи, внесення до базі даних професій і вакансій, підготовка резюме, підготовки до співбесіди з роботодавцями тощо).

У процесі організації бізнес-інкубатора важливим є створення діючої мережі організацій, установ і суб'єктів господарювання різних форм власності, які можуть впливати не економічний розвиток регіону. Об'єднання можна здійснювати по-різному: від пайової участі при створенні біз­нес-інкубатора як юридичної особи до участі в консульта­ційній раді або співробітництві на договірній основі.