Інноваційна діяльність

Технологія – спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Технологія є завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Важливою характеристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості (н-д, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців). Але деякі технології є консервативними щодо змін.

Відомий американський фахівець у сфері стратегічного менеджменту Ігор Ансофф виділив три типи технологій за рівнем їх мінливості:

1) стабільна технологія – залишається практично незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (виготовлення консервів та інших продуктів харчування традиційного асортименту);

2) плодотворна технологія – дає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби споживачів (комп’ютерні технології – програмне забезпечення Microsoft Office з безліччю версій);

3) мінлива технологія – протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення використовують нові базові технології (н-д, телевізори, які пережили декілька поколінь техніки).

Певного типу технологію доцільно використовувати доти, доки вона придатна до випуску конкурентоздатної продукції з врахуванням її модифікації, удосконаленню, що продовжує  використання цієї технології.

Залежно від виду діяльності, існують технології:

1) виробничі

2) технології обслуговування.

Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призначення, а в основі технологій обслуговування лежать різноманітні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення.

Характерною ознакою потреби в здійсненні технологічних змін є зменшення обсягу продажу продукції, погіршення фінансових показників підприємства та показників ефективності виробництва.

Сутністю процесу технологічних змін, спрямованих на подолання відставання фірми у розвитку її потенціалу, є технологічний розрив, який характеризує розбіжності у потенціалах нової та старої технологій, а також обсяг коштів, необхідних для вкладення у нову технологію для досягнення нею результативності , яку на момент заміни має стара.

Після подолання технологічного розриву  вкладати кошти в нову технологію значно вигідніше, ніж в удосконалення старої.

Невід’ємною частиною багатьох технологій є обладнання (устаткування) – технічні засоби, за допомогою яких виконують технологічні операції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хімічних характеристик вихідної сировини, її фізичної форми, зовнішнього вигляду. Від можливостей наявної технічної бази підприємства залежить процес розроблення нової технології.

Характеристики обладнання впливають не тільки на якість виконання відповідних операцій та продукції, а й визначають здатність технологій змінюватися.

Досягнення НТП дали змогу створити нове покоління технологічного обладнання , яке використовують переважно для механічного оброблення деталей із змінними головками, що дає можливість швидко переналагоджувати його на виконання інших операцій.

Процес систематичного і цілеспрямованого  удосконалення виробничих технологій та технологічного устаткування характеризує технічний розвиток підприємства  і обумовлює стан його техніко-технологічної бази, від якого безпосередньо залежать результати господарської діяльності.

2. Технічний розвиток і показники технічного рівня підприємства

Технічний розвиток підприємства може здійснюватися в двох формах:

1) як підтримування техніко-технологічної бази

2) як розвиток техніко-технологічної бази.

Основними напрямками підтримування техніко-технологічної бази підприємства є:

-               капітальний ремонт устаткування;

-               заміна спрацьованого устаткування новим;

-               технічне доозброєння підприємства.

Основними напрямками розвитку техніко-технологічної бази є:

-               модернізація;

-               технічне переозброєння;

-               реконструкція;

-               розширення;

-               нове будівництво.

Цілі та пріоритети технічного розвитку визначаються відповідно до загальної стратегії підприємства на певному етапі його функціонування. Вони можуть бути націлені на кардинальне поліпшення якості продукції, зменшення витрат на її виготовлення, впровадження ресурсо- чи енергозберігаючих технологій, скорочення витрат ручної праці чи поліпшення її умов, підвищення екологічної безпеки виробництва тощо.

Оцінювання технічного рівня підприємства повинно базуватися на аналізі і узагальненні певної системи показників, які відображають ступінь технічної оснащеності персоналу, рівень прогресивності технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного і допоміжного виробництва тощо.

Найважливішими і типовими показниками технічного розвитку для підприємств усіх галузей є:

1. Показники, що характеризують ступінь технічної оснащеності праці:

- фондоозброєність праці;

- енергоозброєність праці

2. Показники, що характеризують рівень прогресивності технології:

- структура технологічних процесів за трудомісткістю;

- частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції;

- середній вік застосовуваних технологічних процесів;

- коефіцієнт використання сировини і матеріалів

3. Показники, що характеризують рівень механізації та автоматизації виробництва:

- ступінь охоплення робітників механізованою працею;

- частка обсягу продукції, виготовленої за допомогою автоматизованих засобів праці

4. Показники, що характеризують технічний рівень устаткування:

- продуктивність;

- надійність, довговічність;

- питома металомісткість;

- середній строк експлуатації;

- частка прогресивних видів у загальній кількості;

- частка технічно та економічно застарілого в загальному парку.

Аналіз динаміки показників технічного рівня підприємства дає змогу визначити відповідність його техніко-технологічного стану вимогам сьогодення і оцінити можливості його удосконалення з огляду на фінансову спроможність підприємства.

3. Відтворення і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства

Технічний розвиток підприємства великою мірою залежить від маркетингової і виробничої стратегії, які визначають планові заходи щодо устаткування і технології, необхідні для випуску певного продукту. Із-за фінансової обмеженості багатьох підприємств, вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства слід планувати та орієнтувати насамперед на ті заходи, які забезпечать реалізацію обраної ним стратегії діяльності. Такі заходи переважно орієнтовані на підтримання існуючого технічного рівня шляхом його капітального ремонту та модернізації.

Важливими завданнями планування технічного розвитку підприємства є визначення межі експлуатації виробничого устаткування з метою продовження терміну його служби шляхом профілактики , своєчасного ремонту і модернізацією.

Альтернативою капремонту та модернізації виробничого об’єкта є його заміна новим. Важливо порівняти результати обох варіантів відтворення з погляду економічної віддачі. Для цього необхідно врахувати, що:

1) у процесі заміни застарілого обладнання новим виникатимуть додаткові одноразові капітальні витрати і втрати від недоамортизації старої машини;

2) здійснення капремонту і продовження таким чином терміну служби машини ще на один ремонтний цикл зумовлює збільшення собівартості виготовлення продукції відремонтованим обладнанням порівняно з її величиною при використанні нових машин.

Щоб визначити, що економічно вигідніше, необхідно порівняти загальну величину витрат і втрат у першому і другому випадках. У першому – це вартість капітального ремонту і втрати на експлуатаційних витратах, а в другому – витрати, пов’язані з придбанням нової техніки і втрати від недоамортизації старої. Крім того, необхідно врахувати різницю в продуктивності, а також тривалості ремонтних циклів нової і відремонтованої машини.

ТЕМА 13. Інноваційний проект: обґрунтування та реалізація

1.        Поняття та значення інноваційного проекту, його основний зміст та складові.

2.        Учасники інноваційного проекту.

3.        Етапи здійснення інноваційного проекту.

4.        Основні принципи управління інноваційним проектом.

1.       Поняття та значення інноваційного проекту, його основний зміст та складові.

Реалізація наступальної стратегії передбачає суттєве нарощуван-ня організацією виробничих потужностей або диверсифікацію діяльності з метою розширення частки ринку і зміцнення конкурентних позицій. Це потребує втіленняужиття відповідних інноваційно-інвестицшних проек-тів. Масштабність робіт і капіталовкладень обумовлюють необхідність ретельного обґрунтування доцільності реалізації проекту, проведення йо-го всебічної експертизи для зниження можливого ризику, який супрово-джує будь-які інновації. Успішна реалізація проекту неможлива без чіт-кого узгодження робіт у просторі і часі, що вимагає ефективних планування і організування, контролювання і координування дій учасників, узгодження їхніх інтересів у межах конкретного інноваційного проекту і зурахуванням стратегічних завдань кожного учасника.

В економіку сучасної України інтенсивно входить відносно нова для неї концепція управління проектами (Project Mana-gement). Основу цієї концепції становить погляд на проект як на цілеспрямовану зміну вихідного стану кожної (не обов’язково соціотехнічної) системи, пов’язану з витратою часу і засобів. A процес цих змін, здійснюваних за заздалегідь розробленими пра-вилами в рамках бюджету і тимчасових обмежень, — це управ-ління проектами. Управління проектами стало визнаною в усіх розвинутих країнах методологією інвестиційної діяльності, час-тиною якої є й нововведення.

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

•          форма цільового управління інноваційною діяльністю;

•          комплект документів. Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємозумовле-них і взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями за-ходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. Як процес здійс-нення інновацій це сукупність виконуваних у визначеній послідо-вності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фі-нансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організацій-но-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту.

3 огляду на всі три аспекти поняття «інноваційний проект» можна дати таке його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і про-грам їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організацій-(Ь них, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином 'ty організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показни-ках, і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться: • однозначно сформульовані цілі і завдання, що відобража-ють основне призначення проекту:

•          комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей:

•          організація виконання проектних заходів, тобто ув’язу-вання їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу і в рамках заданої вартості і якості;

•          основні показники проекту (від цільових — з проекту в ці-лому до часткових з окремих завдань, етапів, заходів, виконавців) у тому числі показники, що характеризують його ефективність.

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науко-во-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямів (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конк-ретну проблему на пріоритетних напрямах розвитку науки і тех-ніки.

2. Учасники інноваційного проекту

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. Залежно від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організа-ції залежно від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту

Замовник — майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати і фізична і юридична особа.

Інвестор — фізичні чи юридичні особи, що вкладають засо-би в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасника-ми проекту. Інвестроами в Україні можуть бути:

•          органи, уповноважені управляти державним і муніципаль-ним майном;

•          організації і підприємства, підприємницькі об’єднання, гро-мадські організації й інші юридичні особи усіх форм власності;