Інноваційна діяльність

Залежно від мети, особливостей регіону і можливостей організаторів створюються різні типи бізнес-інкубаторів:

1) які підтримують нові, інноваційні види бізнесу;

2) які зорієнтовані на створення нових фірм, компаній;

3) що об'єднують мережу існуючих перспективних фірм різних форм власності;

4)  комбіновані бізнес-інкубатори, що спеціалізуються на різних формах діяльності.

Україна. В Україні, так само як і в Росії, створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародною фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні (BID). У рамках цієї програми були створені такі бізнес-інкубатори, як технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін.

Головною метою створення бізнесу-інкубатора в Славутичі було забезпечення робітниками місцями звільнених службовців Чорнобильської станції. Він розміщений на території спеціальної економічної зони «Славутич». У керування інкубаторові переданий інженерно-лабораторний комплекс загальною площею 3500 квадратних метрів і прилягаюча до комплексу територія. Основна сфера діяльності — виготовлення приладів контролю рівня забруднення навколишнього середовища.

Бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати — центр, що поєднує підприємства, державні органи і громадські організації, зацікавлені в підтримці розвитку малого бізнесу в регіоні. Він надає починаючим підприємцям комплекс послуг, необхідний для успішного становлення і розвитку малого підприємства:

       навчання по програмах менеджменту, маркетингу, фінансової діяльності і бізнес-планування малого підприємства;

       допомога в створенні бізнес-планів;

       маркетингові дослідження конкурентноздатності продукту і методів його просування на ринок;

       консультування з усіх питань діяльності підприємства;

       оренду приміщень;

       офісні послуги;

       сприяння у фінансуванні проектів.

При цьому договір про оренду приміщень укладається на термін не більш 3 років з можливістю продовження його ще на 2 роки. Тобто підприємству дається 5 років для того, щоб устати на ноги. Після цього йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми.

Орендна плата в перший рік складає всего 50-60% ринкової ціни. Протягом наступного років вона поступово збільшується до відповідної ринкової ціни. Причому для підприємств сфери обслуговування орендна плата може бути трохи вище, ніж для виробників.

У 1998 році було створено перше об’єднання українських бізнесів-інкубаторів — Асоціація Українських бізнесів-інкубаторів і інноваційних центрів (УАБІІЦ). Членами Асоціація є 100 фізичних і 60 юридичних осіб. Переважно це керівники бізнесів-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва й інших громадські організації. У той же час членами Асоціації є успішні підприємці, науковці, українські і закордонні консультанти.

Однак говорити про зрілі форми українських бізнесів-інкубаторів ще не приходиться. Незважаючи на офіційну державну підтримку (наприклад, розпорядження Кабінету міністрів 2001 року про всебічну підтримку місцевою владою діючих і існуючих бізнесів-інкубаторів) ця ідея ще не знайшла широкого застосування і належного розвитку.

Серед представників державних і наукових кіл існує досить стійка думка, що при створенні інноваційної інфраструктури не варто розпорошувати зусилля і кошти. Замість того щоб створювати бізнеси-інкубатори, необхідно зосередити зусилля на розвитку наукових і технологічних парків. Це більш масштабна і надійна справа, що відкриває можливості інноваційного розвитку країни.

Технопарки (науково-технічні парки). Створюються промисловими компаніями поблизу університетів. До їх складу входять науково-дослідницькі підрозділи цих ком­паній та створені ними підприємства, які залучають для ро­боти над замовленнями компаній персонал університетів.

Завдяки цьому наукові співробітники мають можливість застосувати на практиці результати своїх досліджень. Перший технопарк виник у Великій Британії у 1972 р. поблизу університету в Кембриджі. Нині при цьому уні­верситеті діють два технопарки, в яких беруть участь по­над 80 фірм, що працюють переважно в галузі створення автоматизованих систем.

Технопарк (науково-технічний парк) — компактно розташований науково-технічний комплекс, до складу якого входять наукові ус­танови, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби і який функціонує на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.

Це одна з найпоширеніших у США та Західній Європі форм функціонування розробників нових технологій з вен­чурними фірмами, яка дає можливість швидко комерціа­лізувати нововведення. Зразком є науково-технологічний парк «Силіконова долина», створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії. Він об'єднує до 3 тис. дрібних і середніх фірм, що працюють у сфері електроні­ки, із загальною кількістю зайнятих 190—200 тис. осіб. У середині 80-х років XX ст. фірми «Силіконової долини» випустили третину світового виробництва мікропроцесо­рів, в основі яких кремнієві кристали. Нині на базі цього парку створено технополіс.

Основною метою діяльності науково-технологічних парків та інших подібних організаційних формувань є:

—  фінансова та організаційна підтримка інноваційної діяльності підприємницьких структур, стимулювання розроблення і виробництва принципово нових високотех-нологічних видів продукції, сприяння у впровадженні в практику нових технологій і винаходів;

—  сприяння формуванню ринкових відносин в науко­во-технічній сфері, заохочення конкуренції між суб'єктами інноваційної діяльності шляхом залучення вільних фінан­сових ресурсів для їх цільового, ефективного використан­ня в межах реалізації програм (проектів) із виробництва наукомістких продуктів;

— участь у розробленні, проведенні експертизи, конкур­сах з вибору і реалізації місцевих, регіональних і галузевих програм, які б забезпечували демонополізацію процесів ство­рення та освоєння нових технологій, насичення ринку ви­робленими на їх основі конкурентоспроможними товарами;

— залучення на конкурсній основі суб'єктів малого під­приємництва, вітчизняних та іноземних інвесторів до реа­лізації державних науково-технічних програм і проектів;

—      підтримка освоєння і впровадження нових техноло­гій і ноу-хау з використанням патентів і ліцензій

За переходу економіки України до ринкових відносин успішна діяльність науково-технологічних парків та ін­ших інноваційних структур в регіоні залежить від розвит­ку в ньому виробничої і соціальної інфраструктури, яка охоплює інноваційні банки, наукові та ризикові фонди, консультаційні й посередницькі фірми, які здійснюють функції менеджменту і маркетингу, комерційні центри і спеціальні приміщення для наукомістких фірм і передба­чає забезпечення вчених і спеціалістів парку всім необхід­ним для продуктивної роботи і відпочинку.

Ефективність діяльності технопарків залежить від нау­ково-методичного та організаційного забезпечення наукових і технологічних проектів, плідної взаємодії державних орга­нів влади, наукових, фінансових і громадських структур, ін­новаційних центрів та бізнес-інкубаторів.

Державне стимулювання розвитку технопарків. У всіх розвинених країнах світу технологічні парки і технологічні бізнес-інкубатори є основними елементами інноваційної інфраструктури, свого роду центрами прискорення інноваційних процесів. Об'єднання взаємних інтересів розробників і споживачів зумовило бурхливе зростання кількості наукових, науково-технологічних і технологічних парків. Зараз їх в світі налічується близько 900 Більшість з них зосереджено в США, Європі, Японії, Китаї і Індії, тобто в економічно найвагоміших і таких, що динамічно розвиваються, країнах.

Державна влада в цих країнах, розуміючи важливу роль технопарків, запроваджує для них спеціальний режим, що включає надання податкових і митних пільг, кредитів на пільгових умовах, цільове фінансування окремих інноваційних розробок, державне замовлення на інноваційну продукцію і т. д. За умови такої підтримки з боку держави технологічні парки забезпечують не тільки створення нових робочих місць, розвиток високорентабельних видів бізнесу і наповнення національних ринків наукоємною технологічною продукцією, але і стабільну присутність конкурентоспроможної продукції цих країн на світових ринках товарів і послуг.

Зарубіжний досвід свідчить про широке використання різних прямих і непрямих методів державної підтримки при створенні і функціонуванні технопарків і інших інноваційних структур.

До прямих методів державної підтримки інноваційної діяльності належать програми фінансового стимулювання, пряме інвестування акціонерного капіталу і державних кредитів (Японія, Франція, Індія, Китай, Росія). При цьому забезпечується прискорення і піднесення у сфері наукових досліджень, освоєння новітніх галузей промисловості.

Непрямі методи державної підтримки містять різні форми податкових і митних пільг і преференцій (США, Німеччина, Велика Британія, Туреччина, Україна). Це підвищує технічний рівень виробничої бази, стимулює впровадження прогресивних технологій, наукоємної продукції, приплив іноземних інвестицій і активність підприємців.

Найпоширенішими є комплексні методи державної підтримки, що об'єднують обидва вищезгадані методи. Вони забезпечують високий рівень ефективності інноваційних процесів, підвищують конкурентоспроможність національних товарів і послуг на внутрішньому і світовому ринках, збільшують надходження до бюджету і національного доходу країни (країни, які розвиваються, і країни з дефіцитними бюджетами).

В цілому фахівці налічують близько 300 видів різноманітних форм стимулювання інноваційної діяльності.

Світовий досвід показує, що без активної регулюючої ролі держави не може бути ефективної, соціально орієнтованої ринкової економіки. Немає жодної країни з високорозвинутою економікою, де держава відсторонилася б від регулювання і стимулювання ключових соціально-економічних, зокрема інноваційних, процесів.

Зі стратегічної точки зору для інноваційної трансформації суспільства модель колишнього СРСР з економічних причин нам навряд чи прийнятна, тому що для виконання ролі інноваційно-інвестиційного локомотиву високотехнологічного розвитку українська держава не має достатньої економічної бази.

Заходи щодо відновлення діяльності технопарків. Особливого значення відновлення нормальної роботи технопарків набуває в умовах нинішньої економічної і фінансової кризи, коли потрібно оперативно перебудовувати свої методи роботи, оновлювати продукцію, шукати нові ринки – саме те, що входить до поняття "інноваційний шлях розвитку". Тому з особливою гостротою зараз встає необхідність не гальмувати технопарки, а забезпечити відновлення і подальший розвиток їхньої діяльності. Головна ідея – "криза указує шляхи для зростання". Віддаючи належне згубності періодичних криз, необхідно орієнтуватися на неминуче подальше зростання, основи для якого необхідно створювати вже з перших днів кризи (а в нашому разі необхідно було створювати ще задовго до кризи).

До оперативних заходів порятунку технопарків, які необхідно забезпечити в найкоротший термін, належить вимога безумовного виконання положень чинного Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків", у тому числі відновлення вексельної форми оплати митного ПДВ.

Для кардинальної зміни ситуації необхідно відновити нормативно-законодавчу базу створення й функціонування технопарків, що успішно діяла в 2000-2004 роках, і передбачити такі заходи державної підтримки:

- звільнення від податку на прибуток;

- звільнення від податку на додану вартість;

- звільнення від сплати ввізного мита;

- звільнення від сплати ПДВ при імпорті товарів;

- кошти, отримані в іноземній валюті від реалізації продукції, не підлягають обов’язковому продажу;

- розрахунки за експортно-імпортними операціями проводяться у строк до 180 календарних днів;

- прискорена амортизація основних фондів.

ТЕМА 9. Особливості створення інновацій і формування попиту на них

1. Умови виникнення попиту на інновації.

2. Планування і організація створення нового товару.

3. Види попиту на інновацію та фактори, що впливають на нього.

1.       Умови виникнення попиту на інновації

Насичення ринку певними товарами загострює конкурентну боротьбу між товаровиробниками за ринки збуту і споживача. Це підштовхує підприємців відшукувати нові можливості для збільшення доходу, так як при більшій конкуренції підприємницький дохід фірми зменшується. Виникає потреба у зміні напрямку діяльності, в освоєнні виробництва нового продукту, у нових способах використання ресурсів, у залученні принципово нової технології, яка радикально поліпшує властивості товару. Все це інновації, які можуть забезпечити підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, стабільного розвитку.

Конкурентні переваги не є вічними , вони завойовуються та утримуються тільки за умови ефективної інноваційної політики і належної організації інноваційної діяльності на підприємстві. Серед них особливо результативні ті, які стосуються характеристик товару, тобто конкурентоздатність підприємства залежить від конкурентоздатності його товару. Здатність товарів задовольняти потреби споживачів краще, ніж товари інших виробників, забезпечує прихильність споживачів, зростання обсягу продажу  і прибутку підприємства. При цьому важливо обрати зручну для клієнтів форму продажу цього товару чи послуги.