Інноваційна діяльність

Наступально-ризиковий тип інноваційної політики спрямований на піонерне впровадження радикальних інновацій, створених фірмою. Реалізація такої політики можлива при умові значного науково-технічного потенціалу фірми, високої гнучкості її структурних елементів, готовності менеджерів вищої ланки до ризику, їх здатності акумулювати фінансові кошти, необхідні для впровадження інноваційних проектів тощо.

Головними завданнями інноваційної політики наступально-ризикового типу є:

-          моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення змін ринкової кон’юнктури;

-          формування високопрофесійних науково-дослідницьких колективів, здатних створювати новий продукт у різних сферах діяльності;

-          стимулювати ініціативності працівників фірми у продукуванні нових ідей;

-          відбір перспективних ідей і концентрація зусиль на доведенні їх до стадії комерціалізації.

Наступальний тип інноваційної політики властивий потужним фірмам з власними дослідними лабораторіями , відділами, що постійно працюють над створенням нових продуктів у відповідній галузі, або компанія, що спроможні виділити значні кошти на придбання права на випуск нового продукту в іншої фірми.

Головними завданнями інноваційної політики наступального типу є:

-          моніторинг споживчого ринку з метою своєчасного виявлення нових запитів споживачів та нових ринкових сегментів;

-          моніторинг ринку інновацій для оперативного залучення тих із них, що можуть бути вигідними для фірми зараз і в майбутньому;

-          підтримка діяльності власних спеціалізованих науково-дослідницьких підрозділів;

-          стимулювання ініціативності працівників фірми у продукуванні нових ідей, організація внутрі фірмового підприємництва;

-          оцінювання перспективності нових ідей і їх конструктивне розроблення та впровадження;

-          внесення змін у внутрішнє середовище фірми, необхідних для швидкого впровадження новацій.

Стратегія стабільності полягає у підтриманні існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності. Тому інноваційна політика в даному випадку має забезпечувати умови для підвищення конкурентоспроможності даної продукції з метою утримання позицій і частки на ринку („Світоч”, „Крафт Фудс Україна”, „Облолнь”, „Чумак”). Таку інноваційну політику називають еволюційною. Головними завданнями еволюційної інноваційної політики є:

-                     створення атмосфери креативності;

-                     заохочення ініціативності усіх працівників фірми в удосконаленні своєї роботи, підвищенні її якості, продуктивності та результативності.

Захисна стратегія спрямована на утримання позицій фірми на ринку і попередження банкрутства. В даному випадку інноваційний пошук зосереджується на заходах, що дають змогу скорочувати витрати на випуск продукції з метою зниження її ціни і збереження конкурентоспроможності, а також на пошук споріднених видів бізнесу невитратоємких, що дасть змогу фірмі певний час протриматись на ринку.

Реалізація будь-якої базової стратегії підприємства повинна обов’язково включати елементи інноваційності.

2.       Інноваційний потенціал підприємства, особливості його формування

Інноваційна діяльність підприємств залежить від його інноваційного потенціалу, який розглядають як сукупні можливості підприємства щодо ефективного впровадження нових технологій у господарський обіг. Такими можливостями вважають сукупність фінансових, кадрових, матеріальних, інтелектуальних, інфраструктурних  та інших ресурсів.

Інноваційний потенціал організації – рівень готовності організації до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін. Він являє собою наявні та приховані можливості залучення та використання ресурсів, спрямованих на сприйняття, впровадження нововведень, які можуть бути залучені для досягнення цілей економічних суб”єктів. Він залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, децентралізації в прийнятті рішень, професійно-кваліфікаційного складу промислово-виробничого персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності тощо.

Інноваційний потенціал значною мірою визначається техніко-технологічними характеристиками виробничого устаткування, його здатністю до переналагодження, перепланування операцій, а також творчою атмосферою співпраці, стилем управління  та мотиваційними  заходи для працівників підприємства. Від величини інноваційного потенціалу залежить вибір тієї чи іншої стратегії інноваційного розвитку.

Одним із способів оцінювання інноваційного потенціалу є SWOT-аналіз, який дає змогу виявити:

-                     сильні сторони потенціалу фірми, які забезпечать їй використання можливостей, що з’явилися у зовнішньому середовищі; це допомагає визначити відповідну стратегію їх використання;

-                     слабкі сторони потенціалу фірми, які позбавлять її шансу використати нові можливості або створюють загрози для її існування.

Важливим фактором, який впливає на ефективність  здійснення не лише інноваційної, але й поточної господарської діяльності , є наявність фінансово-економічних ресурсів. З цією метою проводять оцінку фінансової стійкості підприємства, в процесі якої визначають наявність джерел ( їх надлишок або недостатність) та засобів для формування запасів і витрат, пов’язаних з виробничо-господарською діяльністю, а також витрат, пов’язаних з розробленням і впровадженням нових і/або технологій поліпшення (інноваційних) ,  зокрема: власних оборотних засобів; власних і довгострокових позикових джерел; загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (власних оборотних, довгострокових та короткострокових кредитів і позичкових засобів).

З огляду на це розрізняють 4 типи інноваційного потенціалу підприємства (див. табл. 1): 1) високі інноваційні можливості; 2) середні інноваційні можливості; 3) низькі інноваційні можливості; 4) нульові інноваційні можливості.

Завдяки високому інноваційному потенціалу організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни для формування стратегічних переваг підприємства на перспективу. Низький потенціал не забезпечує такої можливості; новації за цих умов вводяться рідко , і лише тоді, коли фірма починає відчувати труднощі зі збутом своєї продукції, що є неефективним в кінцевому результаті.

                                                                                                                        Таблиця 1.

              Типи інноваційного потенціалу підприємства             

3. Інноваційна праця та особливості її організації на підприємстві

В сучасних умовах розвитку та побудови нової економіки - економіки знань рушійними силами соціально-економічного прогресу стають інноваційна праця та інтелектуальний капітал. Характерними особливостями економіки знань, що істотно відрізняє її" від економіки індустріальної доби є значне зростання ролі знань, інформації, інтелекту та інновацій. Саме знання стають передумовою вирішення таких завдань сучасного виробництва, як:

-  адаптація людського фактора до динамічно змінюваних умов виробництва;

-  прийняття рішення у нестандартних умовах;

-  організація командної роботи та роботи на результат.

Трудова діяльність в інформаційному суспільстві стає більш насиченою новими компонентами, які формують поняття «інноваційної праці».

Інноваційною працею є трудова діяльність, для якої характерна висока частка знаннєвої, інтелектуальної, творчої компоненти і яка здатна задовольнити суспільні потреби з більшим корисним ефектом. Така праця передбачає постійний неповторний пошук нових рішень, підходів, нового ставлення до наявних проблем, активного розвитку самостійності та ініціативи.

Результатом інноваційної праці є нові ідеї, образи, і цей результат не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи, а визначається в першу чергу творчими здібностями до певного виду діяльності, активністю людини, умовами реалізації цих здібностей у суспільстві.

Інноваційною працею на підприємстві переважно займаються винахідники, раціоналізатори, науковці, інженери, підприємці тощо. Саме завдяки їхній праці створюється та реалізується на ринку інноваційний продукт.

Основою інноваційної праці є творча компонента, пов'язана з пошуком нових, нестандартних рішень, а також творча активність працівника. Творча активність працівників обумовлюється стимулами та мотивами, що спонукають їх до процесу розробки та впровадження інновацій. Тому персонал до інноваційної праці необхідно спонукати. Важливого значення на підприємстві набуває система внутрішніх стимулів, яка поєднує економічні та моральні чинники. Важливо враховувати те, що творчі люди , які мають таланти до інноваційної діяльності, потребують особливого ставлення: їх не можна обмежувати і змушувати дотримуватись чіткого графіка роботи, а необхідно встановлювати вільний графік роботи при умові , що робота ними буде виконана своєчасно; вони потребують оцінки своєї праці всередині колективу.

Система моральних та матеріальних стимулів та спонукань для креативних людей повинна включати:

1)      можливість подальшого підвищення кваліфікації і кар'єрного просування;

2)      участь у різноманітних семінарах, науково-практичних конференціях;

3)      умови фіксування та оформлення винаходів, публікацій робіт наукового характеру;

4)      певний механізм внутрішнього управління знаннями;

5)      ступінь участі таких працівників у формуванні і реалізації інноваційних проектів;

6)      способи оцінки їхньої творчої ініціативи в процесі індивідуального і колективного заохочення тощо.

Мотивація до інноваційної праці буде успішною і результативною лише тоді, коли вона буде мати тривалий характер.

4.   Інноваційні кадри  підприємства, їх структура та якісні риси

Сьогодні пріоритетна роль у розвитку сучасної економіки належить знанням, інформації, інтелекту та інноваціям. Носієм цих складових є кадровий потенціал країни. Саме кадрова складова ресурсного потенціалу підприємств є однією з найважливіших і найвагоміших, і як засвідчують численні дослідження багатьох науковців, відіграє вирішальну роль у забезпеченні економічного зростання країни, підвищенні ефективності її інноваційного розвитку, виробництва матеріальних і нематеріальних благ та якості життя населення. Тому вагомими факторами у формуванні кадрової складової інноваційного розвитку економіки є підготовка інноваційних кадрів - кваліфікованих працівників, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння і впровадження наукомістких та інформаційних технологій на базі розвитку системи безперервної освіти та навчання впродовж життя.

У зв'язку з тим, що сьогодні змінюється зміст і характер самої праці, яка набуває ознак інноваційності, відповідно змінюються підходи до трактування сутності інновацій та інноваційних процесів, вони більш набувають нового соціально-економічного та духовного наповнення, де людина зі своїми науковими знаннями та спеціалізованими унікальними навичками виступає в ролі як об'єкта, так і суб'єкта інноваційної моделі розвитку економіки і є ключовим фактором розвитку матеріального і нематеріального виробництва.

З точки зору людської компоненти інновація є результатом творчого процесу у вигляді нових споживчих вартостей, а це означає, що в її основі лежать творчі здібності людини до певного виду діяльності. Саме творчість є основою формування інтелекту людських ресурсів інноваційного типу, яка під дією зовнішніх та внутрішніх факторів соціального середовища сприяє формуванню інших важливих якісних рис та здібностей.

Кадри інноваційного типу - це та частина персоналу підприємства, яка здатна генерувати нові знання і відтворювати їх у процесі інноваційної праці, володіє якісними рисами, необхідними для продукування нових ідей і створення життєздатних інновацій, спроможна реалізувати свій творчий, індивідуально-кваліфікаційний та професійний потенціал, забезпечуючи підприємству конкурентні переваги і досягнення стратегічних завдань, а державі - високий техніко-технологічний розвиток та економічне зростання.