Інноваційна діяльність

В 1986 г. в честь заслуг экономиста и для изучения его творчества было создано «Международное общество Йозефа Шумпетера»; в 2001 г. в Берлине основан Институт Шумпетера. Часть личной библиотеки Ш. хранится в токийском университете Хитоцубаши (Библиотека Шумпетера). В 2004 г. в г. Трешть (родном городе Ш.), в доме, где родился экономист, президентом Чехии В. Клаусом был открыт Музей Шумпетера (Rodný dům J. A. Schumpetera).

ТЕМА 3: Державне регулювання та підтримка інноваційної діяльності

1. Сутність і завдання державної інноваційної політики.

2. Методи та інструменти державної інноваційної політики.

3. Державна фінансова підтримка інноваційних проектів.

4. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності.

5. Моніторинг інновацій в органах державного управління

Література:

1. М.А.Йохна, В.В.Стадник Економіка і організація інноваційної діяльності, 2005,

    ст. 305-345.

2. Федулова Л.І. Інноваційна економіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. К: Либідь, 2006, ст. 377-425.

3. І.А.Сільченко Державна інноваційна політика в умовах формування інноваційної моделі розвитку // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу . - № 1(9). – 2010. – С. 31-35.

1. Сутність і напрямки державної інноваційної політики, її типи.

Зарубіжний досвід багатьох розвинених країн свідчить про прискорення їх соціально-економічного розвитку внаслідок поширення інноваційної економіки. Перехід до інноваційної моделі розвитку обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами. Серед головних можна виділити:

-          посилення конкуренції,

-          формування ресурсних дефіцитів;

-          диверсифікація потреб суспільства та їх постійне розширення;

-          виникнення глобальних проблем людства;

-          накопичення інтелектуального капіталу;

-          прискорення впровадження інновацій.

Реалізація інноваційної моделі розвитку визначає необхідність постійного удосконалення державної інноваційної політики як складової частини державного регулювання економіки

Державна інноваційна політика – це система цілеспрямованих заходів органів державної влади щодо забезпечення інноваційної структурної перебудови економіки. Така політика повинна бути основною складовою внутрішньої та зовнішньої політики країни і спиратися на реальні умови внутрішнього і зовнішнього середовища.

Головною метою державної інноваційної політики є створення таких соціально-економічних, організаційних та правових умов для ефективного відтворення, розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, які б забезпечили впровадження сучасних технологій , виробництво та реалізацію нових видів кокурентоспроможної продукції .

Найважливішими завданнями інноваційної політики є розвиток інноваційного бізнес-середовища і накопичення інноваційного потенціалу економіки на підставі реалізації таких принципів як ініціативність, прецизійність (точність, визначеність), інтерактивність, об’єктивізація.

Особливості державної інноваційної політики визначаються стратегією інноваційного розвитку. Держінвестицій спільно з Державною установою «Інститут економіки та прогнозування» НАН України розроблено проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки та на період до 2039 року. Реалізація цієї Стратегії дасть змогу забезпечити системність та послідовність у проведенні державної інноваційної політики, спрямованої на реалізацію головних цілей науково-технічного та інноваційного розвитку економіки України та визначає правові, економічні, соціальні, екологічні, організаційні та інші складові розвитку інноваційної сфери як механізму забезпечення реалізації системи державного регулювання прискореним розвитком України. У відповідності до цієї Стратегії розроблена Концепція розвитку національної інноваційної системи, де визначено головні пріоритети формування національної інноваційної системи, що являє собою сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення і застосування наукових знань та технологій, визначають правові, економічні, організаційні і соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу. До таких інституцій входять: державне регулювання, сфера освіти і науки, інноваційна інфраструктура, сфера науково-технічної інформації та виробництво.

Відповідно до Концепції , термін реалізації якої розраховано до 2025 року, пріоритетними напрямками державної інноваційної політики мають бути:

1) створення конкурентоспроможного вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок та забезпечення умов для його розширеного відтворення ;

2) забезпечення розвитку інноваційної інфраструктури;

3) створення ефективної системи державної підтримки модернізації економіки на основі технологічних інновацій;

4) підвищення рівня інноваційної культури суспільства.

Для України, яка прагне стати рівноправним членом європейського простору, корисним прикладом є розроблена в ЄС стратегія технологічного розвитку на найближче десятиріччя, що передбачає три напрямки:

1) підтримку освіти та мобільності кадрів;

2) створення сприятливого правового, регламентуючого та фінансового середовища;

3) стимулювання інноваційної активності в приватному секторі та посилення кооперації як на національному рівні, так і на рівні ЄС.

Виділяють чотири типи державної інноваційної політики:

       технологічного прориву;

       ринкової орієнтації;

       соціальної орієнтації;;

       зміни економічної структури господарського механізму.

Політика технологічного прориву грунтується на тому, що державою визначаються пріоритетні напрями розвитку науки і техніки за рахунок державних матеріальних ресурсів, експертизи та інформаційного забезпечення.

Політика ринкової орієнтації передбачає обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень, створенні економічного та інформаційного середовища для нововведень у фірмах з метою стимулювання ринкової ініціативи та розвитку ринку.

Політика соціальної орієнтації передбачає регулювання соціальних наслідків НТП, коли рішення приймаються із залученням широкої громадськості та за умов досягнення соціально-економічного консенсусу.

Політика, зорієнтована на зміну економічної структури господарського механізму передбачає значний вплив передових технологій на розв”язання соціально-економічних проблем, зміни галузевої структури, взаємодію суб”єктів господарювання, рівень життя людей.

2. Методи та інструменти державної інноваційної політики

Реалізація державної інноваційної політики забезпечується органами державного управління через систему методів та інструментів державного регулювання.

Методи державного регулювання інноваційної діяльності – прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, осоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності – акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Держава здійснює вплив через стимулювання попиту та інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення сприятливого інститутційно-правового середовища для підприємців-інноваторів. Всі інструменти державного регулювання інноваційної діяльності класифікують на такі види:

       інструменти регулювання попиту – укладення договорів між державними органами влади та суб”єктами інноваційної діяльності щодо розроблення і виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг;

       інструменти регулювання пропозиції – надання інноваторам фінансової та технічної допомоги (надання грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, забезпечення відповідним обладнанням і приладами, створення технопарків, організація виставок, ярмарок;

       інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу – податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування, розвиток державою патентного права; сприятливий режим валютного регулювання; розвиток і підтримка системи освіти в країні (повне або часткове фінансування); створення умов для особистісного розвитку людини, соціальне страхування, охорона здоров”я, довкілля тощо.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповільнювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної діяльності.

3. Державна фінансова підтримка інноваційних проектів

На сьогоднішній день інноваційна діяльність практично не стимулюється, а створений законодавчою базою механізм не є дієвим. Це пояснюється такими причинами:

1) неефективністю механізмів державного регулювання інноваційної діяльності;

2) низькою результативністю взаємозв’язку державного управління з механізмами самоорганізації;

3) неефективністю бюджетно-податкової політики.

Стимулювання інноваційної діяльності має забезпечуватися такими заходами:

       застосуванням пільг для всього циклу інноваційного процесу – від фундаментальних досліджень до впровадження їх результатів у виробництво при умові використання інновацій для збільшення обсягу та підвищення якості виробленої продукції;

       диференціацією розмірів податкових пільг залежно від активності конкретних підприємств, організацій і окремих осіб в інноваційному процесі при умові щорічного збільшення ними витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на 25%;

       звільненням від оподаткування частини прибутку підприємств, що займаються інноваційною діяльністю і який надходить до різноманітних фондів інноваційного, технологічного розвитку, а також спрямовується на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за міжнародними і загальнодержавними програмами та проектами;

       звільненням  від податків наукових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету;

       введенням податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових установ, що належать до національної системи науково-технічної інформації;

       запровадженням для малих і середніх науково-виробничих організацій за рахунок коштів Державного інноваційного фонду України безповоротних субсидій у розмірі до 25% загальної суми витрат на створення і впровадження нововведень;

       звільнення від оподаткування коштів, спрямованих на підвищення кваліфікації та перепідготовку наукових кадрів;

       стимулювання розвитку фінансово-кредитних інноваційних установ через механізм пільгового оподаткування

За допомогою податкового механізму держава активно впливає на структуру суспільного відтворення, забезпечуючи сприятливі умови для прискореного накопичення капіталу в перспективних та пріоритетних галузях і сферах, до яких належить і інноваційна.

Найпоширенішими методами податкового регулювання є:

       зміна обсягів податкових надходжень;

       заміна одних форм чи способів оподаткування на інші;

       диференціація ставок оподаткування;

       зміна пільг і знижок; їх переорієнтація за напрямами, об’єктами і платниками.

Загальна мета стимулювання реалізації інвестиційно-інноваційних проектів повинна полягати у зменшенні податкового зобов’язання платника податку шляхом як прямого його зниження, так і використання непрямого механізму, що передбачає застосування відстрочення або розстрочення податкового платежу.

4. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності

Державне регулювання інновац. д-сті невіддільне від охорони права інтелектуальної власності, оскільки кожна інновація є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) або одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії.
Інтелектуальна власність — сукупність авторських та інших прав на продукти інтелектуальної д-сті, що охороняються законодавчими актами держави.
Інтелектуальний продукт — результат творчих зусиль окремої особистості або наукового колективу.
Інтелектуальними продуктами у сфері виробничо-господарської д-сті під-ва можуть виступати:наукові відкриття чи винаходи;результати НДДКР; зразки нової продукції, нової техніки чи матеріалів, отримані в процесі НДДКР; оригінальні науково-виробничі послуги; консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського, в т. ч. маркетингового характеру;нові технології, патенти тощо.