Інноваційна діяльність

До цієї категорії кадрів можна віднести працівників з необхідною професійною підготовкою та (або) практичним досвідом роботи, що зайняті інноваційною працею, тобто винахідників, раціоналізаторів, науковців, інженерів, менеджерів, висококваліфікованих робітників, підприємців та інших працівників, яких можна поєднати у такі категорійні групи:

-         наукові кадри вищих кваліфікаційних рівнів;

-         управлінські кадри;

-         інженерно-технічні працівники;

-         висококваліфіковані робітники.

Наявність здібностей до творчої праці та можливості їх реалізації, визначає індивідуально-кваліфікаційний потенціал та індивідуальні професійні характеристики таких працівників. Тому інноваційні кадри повинні володіти певними якісними рисами, необхідними для інноваційної діяльності. До таких рис можна віднести: високу професійну компетентність, самостійність, ініціативність, підприємливість, активність, творчість, новаторство, оригінальність у праці, спроможність довести інноваційну ідею до впровадження, наполегливість, здатність до виконання трудових функцій на рівні міжнародних стандартів, високі адаптаційні можливості, високий рівень культури, наявність інноваційного мислення, спрямованого на подолання психологічних бар'єрів в створенні і впровадженні нововведень; здатність працювати в інноваційній команді, що є вагомим фактором ефективності генерації інноваційних ідей; бажання постійно навчатися впродовж життя з метою розвитку і удосконалення своїх творчих та професійних можливостей.

Певна кількість цих рис є спадковими і генетично сформованими в інтелекті людини у вигляді різного роду вроджених здібностей та талантів, але більша їх частка формується в процесі фізичного та набувається в процесі професійного розвитку.

5. Механізм професійного розвитку інноваційних кадрів на підприємстві

Розвиток інноваційних кадрів є важливою умовою успішної діяльності будь-якого підприємства, яке прагне розвиватись. Здатність працівників до інновацій, продукування нових знань та ідей, бажання особистісного професійного зростання, забезпечуються належним рівнем організації інноваційного менеджменту людських ресурсів, розвитку інтелектуальної свободи на підприємствах, системи заохочення та стимулювання підприємливості працівників, їх професійного розвитку.

Професійний розвиток інноваційних кадрів являє собою безперервний комплексний процес, який включає: професійне навчання, розвиток кар'єри та підвищення кваліфікації.

Професійний розвиток інноваційних кадрів - це постійне удосконалення базових знань та набуття працівниками нових знань і навичок за сприятливих умов внутрішнього середовища підприємства з системою мотиваційних та спонукальних заходів, спрямованих на підвищення інноваційної активності таких працівників, реалізації їх творчого потенціалу.

Важливим засобом професійного розвитку інноваційних кадрів є їх безперервне навчання з метою формування якісних рис, яке забезпечує сфера освітніх послуг.

Освіта та професійна підготовка, при їх належному якісному та організаційному рівні, розвивають в людині ділові навички і підприємливість, підвищують чутливість людей до нових наукових ідей і технічних розробок, розвивають новаторські здібності працівника, роблять його винахідливим та ініціативним. Таким чином, освіта наділяє робочу силу продуктивними знаннями, сприяє нарощенню нових знань людини, стимулює процес продукування нових ідей.

В сучасних умовах господарювання велика роль у формуванні якісних фахівців належить професійній освіті, яка повинна забезпечити їх прогресивними спеціальними знаннями, поєднуючи теоретичну підготовку з практичними заняттями на базі застосування інформаційних комп'ютерних технологій, сучасних методик та підходів в організації навчального процесу.

Не менш важливу роль в удосконаленні професійних знань різних категорій працівників, особливо управлінського персоналу, відіграє бізнес-освіта, основним завданням якої є підготовка висококваліфікованих фахівців, здатних вирішувати нестандартні завдання та приймати правильні управлінські рішення в умовах складних ринкових трансформацій для забезпечення стратегічного розвитку бізнесу.

Подолання технологічного відставання країни та виконання її зобов'язань щодо євроінтеграції у освітній простір, можливе за умови формування дієвого механізму професійного розвитку і підготовки інноваційних кадрів та наданням пріоритетної ролі таким його ключовим факторам як наука, освіта та виробнича сфера. Тільки за умови комплексного поєднання науки і техніки, інтеграції знань і передового досвіду, системи обміну та передачі знань, буде створено принципово нове знання, здійснена підготовка висококваліфікованих фахівців, здатних засвоїти це знання та трансформувати його у продукти інноваційної праці. Всі три ключові компоненти не можуть функціонувати окремо, так як поодиноко вони не зможуть забезпечити ефективність професійного розвитку та підготовки інноваційного кадрового потенціалу країни. Освіта покликана забезпечити виробництво висококваліфікованими фахівцями, здатними оволодівати інноваційні технології та бути мобільними в умовах технологічного розвитку підприємств, а також формувати молоді наукові кадри» які будуть здатні створювати нове знання і трансформувати його у продуктах інноваційної праці; наука покликана стати основою суспільного прогресу та забезпечити країні прогресивний науково-технічний розвиток; виробнича сфера, використовуючи все те нове та прогресивне, що створює наука та формує освіта, має забезпечити економіці високий рівень конкурентоспроможності, а країні - економічне зростання.

Тому механізм професійного розвитку інноваційних кадрів на підприємстві повинен включати такі компоненти:

-   професійне навчання висококваліфікованих працівників через мережу навчальних закладів професійної та вищої освіти;

-   професійне навчання керівників та менеджерів вищої ланки через систему вищої та бізнес-освіти;

-   залучення до виробничої діяльності наукових кадрів;

-   професійну підготовку інноваційних кадрів шляхом інтеграційних поєднань науки, освіти та виробництва у формі науково-освітніх центрів та науково-педагогічних шкіл з підготовки наукових кадрів високої кваліфікації, у формі корпоративних університетів, академічних інкубаторів у складі ВНЗ, наукових парків, основним завданням яких є комерціалізація знань і забезпечення збільшення числа використання результатів наукових досліджень в економіці, і які б стали базою професійної підготовки інноваційних кадрів, а також сприяли ефективному інноваційному розвитку окремих міст, регіонів і країни в цілому.

ТЕМА 6,7. Управління інноваційними процесами. Управління інноваційним розвитком підприємства

1. Інноваційна діяльність як об’єкт управління.

2. Оперативне управління інноваційною діяльністю, його роль у реалізації обраної стратегії розвитку підприємства.

3. Організаційні структури управління інноваційною діяльністю, їх типи та особливості формування на підприємстві.

Література: М.А.Йохна, В.В.Стадник Економіка і організація інноваційної діяльності, 2005, ст. 138-183.

1. Інноваційна діяльність як об’єкт управління

Визначення сфер і напрямів інноваційної діяльності , обґрунтування і вибір інноваційних проектів , їх упровадження здійснюються однією з складових менеджменту – системою управління інноваційними процесами. Управління інноваційною діяльністю охоплює стратегічні та оперативні аспекти і має бути , з одного боку, націленим на створення або оперативне залучення інновацій, які забезпечуватимуть збереження і зміцнення ринкових позицій підприємства у тривалій перспективі, а з іншого – на систематичну і цілеспрямовану діяльність із вдосконалення існуючих технологій, прийомів і способів виконання роботи, завдяки яким життя інновацій продовжується.     

Необхідність управління інноваціями пояснюється тим, що сучасні умови господарювання вимагають підвищеної уваги до ефективності організації досліджень і розробок, організації нововведень на всіх стадіях життєвого циклу продукції, зниження інноваційних ризиків та скорочення термінів упровадження інновацій.

Управління інноваційним процесом – невід’ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування , організацію та стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

Управління нововведеннями охоплює різноманітні функції (маркетинг, планування, організацію, контроль), кожна з яких націлена на вирішення специфічних питань взаємодії між підрозділами фірми, що здійснюють конкретні види інноваційної діяльності.

Основними завданнями, що вирішують у межах управління продуктовими інноваціями є:

-          дослідження ринку для нових продуктів;

-          прогнозування характеру і стадій життєвого циклу нового продукту;

-          визначення способів продажу нового продукту;

-          дослідження кон’юнктури ринку ресурсів;

-          опрацювання можливих варіантів співпраці з конкурентами щодо освоєння і розроблення технічно складного чи ризикованого продукту;

-          здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, обсягів виробництва і продажу нового продукту;

-          оцінювання ефективності інноваційного проекту;

-          аналіз ринків, визначення методів їх мінімізації та страхування;

-          вибір організаційної форми створення, освоєння і розміщення на новому ринку;

-          інші.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління інноваційною діяльністю.

Метою стратегічного управління є прогнозування глобальних змін в економічній ситуації та пошук і реалізація масштабних інноваційних проектів, які сприятимуть успіху підприємства і забезпечуватимуть його ефективне господарювання у тривалій перспективі (вдосконалення і модифікація продуктів, залучення у виробництво нових ресурсів і нових технологій, основні напрямки розвитку науково-технічної і виробничої діяльності, освоєння нових методів організації виробництва).

Для реалізації цих завдань необхідно:

1. Розробляти плани і програми інноваційної діяльності на основі детального вивчення чинників зовнішнього середовища (економічних, науково-технологічних, демографічних, екологічних, рівень конкуренції в галузі, можливості розширення ринку тощо).

2. Здійснювати економічне обґрунтування інноваційних проектів з метою відбору із кількох альтернативних варіантів найвигідніший для підприємства.

3. Розробляти ефективні організаційні форми управління інноваціями, які дозволяють підприємству гнучко переналагоджуватись, реагувати на сигнали зовнішнього середовища.

4. Керувати ресурсним забезпеченням інноваційних програм і проектів з метою визначення джерел надходження коштів, укладання вигідних угод з інвесторами і постачальниками матеріально-технічних ресурсів, залучення до реалізації проекту висококваліфікованих спеціалістів.

2. Оперативне управління інноваційною діяльністю, його роль у реалізації обраної стратегії розвитку підприємства

Оперативне управління інноваційною діяльністю полягає у складанні календарних планів-графіків виконання робіт і контролюванні їх виконання; вивченні економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних факторів, що впливають на здатність фірми здійснювати інноваційну діяльність; розробленні ефективних форм організації інноваційної діяльності. Воно передбачає розроблення системи стимулювання з метою заохочення ініціативи, участі в інноваційних змінах, обговоренні проблем, що виникають в процесі впровадження інновацій тощо.

Основним завданням оперативного управління інноваційною діяльністю є визначення найефективніших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку. Воно полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій: планування, організації, контролю, мотивування у короткостроковому періоді.

Планування інновацій охоплює продуктово-тематичне, техніко-економічне та календарне планування

Організація - здійснюється розподіл завдань у просторі – за підрозділами, задіяними в інноваційному проекті та окремими робочими місцями.

Контроль забезпечує реалізацію планів згідно з графіком і виділеними ресурсами, даючи змогу своєчасно вносити корективи у плани чи дії виконавців.

Мотивування – передбачає розроблення певних стимулюючих заходів, спрямованих на подання інноваційних пропозицій і на заохочення їх використання.

      Участь      Ініціатива

                                                                                                         Винагорода

                                                                                                           персоналу

3. Організаційні структури управління інноваційною діяльністю, їх типи та особливості формування

Ефективність управління інноваційною діяльністю підприємства великою мірою залежить від здатності системи менеджменту у встановлені терміни і в межах виділеного бюджету організувати процес реалізації інноваційних завдань і проектів.

Організаційна структура управління – це система оптимального розподілу функціональних обов’язків, прав і відповідальності, порядку і форм взаємодії між окремими структурними одиницями, що входять до її складу, і людьми, які в них працюють.

У теорії менеджменту розрізняють два типи організаційних структур: механістичні та органічні.