Інноваційна діяльність

2) прогресивні – які змінюють продукти, процеси або послуги через послідовні поліпшення (н-д, запровадження подушок безпеки у автомобілях).

За сферами впровадження розрізняють :

а) інновації у процесах, які зумовлюють зміни у виробництві у вигляді збільшення обсягів та (або) зниження затрат;

б) інновації у продуктах (послугах), які змінюють їх якість або покращують показники, приводять до нових, ефективніших функціональних можливостей ергономіки і безпеки;

в) інновації в організації роботи та експлуатації трудових ресурсів.

4.       Життєвий цикл інновацій

Потенційні можливості інновації залежать від того, на якій стадії її життєвого циклу конкретне підприємство прийме рішення про її залучення у свою діяльність.

Життєвий цикл інновації – період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

За своїм характером життєвий цикл інновацій відповідає типовому життєвому циклу товару і проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості та занепаду, які характеризуються різним співвідношенням витрат, пов’язаних з розробленням та виведенням новинки на ринок, і доходів від її продажу. Кожен етап життєвого циклу інновації охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом робіт.

Етап розроблення. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для промислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.

Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбуваються налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Етап зрілості. Характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв’язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів. Цим етапом життєвий цикл інновації фактично завершується.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімають з виробництва.

На рис. 4.2. відображено сукупність робіт, які виконують на етапах створення інновації та її просування на ринок. Вони можуть мати послідовний та паралельний характер.

Тривалість життєвого циклу інновацій залежить від внутрішніх факторів, що обумовлюють здатність фірми-інноватора прискорити процес перетворення ідеї на матеріалізований продукт, придатний до комерційного впровадження, і зовнішніх, які формуються співвідношенням попиту і пропозиції і впливають на тривалість комерційного використання інновацій.

ТЕМА 2: Теоретичні засади та сучасні тенденції інноваційного розвитку економіки

1. Формування теорій інноваційного розвитку.

2. Теорії циклічного економічного розвитку.

3. Інноваційні теорії технологічних змін.

4. Теорії технократичного суспільства.

1. Формування теорій інноваційного розвитку

Формування теорій інноваційного розвитку почалося, на думку більшості дослідників, у другій половині XIX — першій половині XX ст., хоча ще у XVIII ст. шотландець Адам Сміт (1723—1790) у своїй праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» вказав на роль тех­нологічних новацій у забезпеченні зростання економічної продуктивності. Він зазначив, що велика частина техноло­гічних новацій належала робітникам, які намагалися вдосконалити умови праці з метою отримання вищої зар­платні.

Адам Сміт

Вплив інноваційних факторів на соціально-економіч­ний розвиток суспільства нині визнаний усіма, хоча усві­домлення важливості ролі науково-технічного прогресу в економічному зростанні з'явилося не одразу. Формуван­ня теорій інноваційного розвитку у їх сучасному вигляді є результатом праці усіх, хто досліджував економічний розвиток суспільств та економік, у процесі якого було ви­явлено нерівномірність темпів економічного зростання.

2. Теорії циклічного економічного розвитку

На систематичність економічних криз першими вказа­ли англійські економісти X. Кларк і Вільям-Стенлі Дже-вонс (1835—1882), проаналізувавши період між двома сві­товими «економічними катастрофами» 1793 і 1847 років. Виявлені ними цикли економічного розвитку започатку­вали новий напрям наукових досліджень, спрямованих на визначення причин такої циклічності. На їх основі виник­ли теорія циклічних криз К. Маркса, теорія довгих хвиль М. Кондратьєва та ін.

Теорія циклічних криз. Сформульована вона в 60-ті роки XIX ст. німецьким економістом Карлом Марксом (1818— 1883). Піднесення і спади в економічному розвитку він по­яснював матеріальними чинниками. Маркс доводив, що матеріальною основою циклічного руху економіки є серед­ній термін життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва (на той час 10—13 років). На його думку, на економічні процеси істотно впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен но­вий середньостроковий цикл — це новий ступінь науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Однак цей рух не рівномірний. Маркс розрізняв екстенсивний та інтенсивний технічний прогрес. За екстенсивного прогре­су збільшуються обсяги виробництва на базі старої техно­логії, за інтенсивного — масово впроваджуються нові ви­ди техніки. В обох випадках мають місце власне технічний прогрес і пов'язані з ним структурні та галузеві зрушення в економіці. Однак їх вплив на динаміку суспільного ви­робництва суттєво відрізняється. За екстенсивного прогре­су продуктивність праці зростає незначною мірою, а за інтенсивного — суттєво, збільшуючи при цьому і сукупну віддачу від капіталовкладень.

Маркс зауважив, що існують і цикли середньої трива­лості, впродовж яких масово впроваджується нове облад­нання, призначене для випуску нових видів продукції. Це є основою технічних революцій, які переходять з одних секторів і галузей економіки в інші, охоплюючи всю сферу суспільного виробництва і змінюючи основи технічного способу виробництва. Внаслідок технічних революцій ут­ворюються нові галузі економіки, підвищуються темпи на­копичення капіталу і приріст виробництва. Однак коли вже створено нові сектори економіки, то технічні нововве­дення в них стають ординарнішими. Це призводить до сповільнення темпів виробництва, спричиняє тривалі пе­ріоди криз і депресій. Технічний прогрес не припиняєть­ся, а зосереджується на працезберігальних нововведен­нях, наслідком чого є зростання безробіття. Високий його рівень, а також перенакопичення капіталу вимагають змін у технічному способі виробництва. Так завершується цикл економічного розвитку.

Таке пояснення Марксом причин циклічних коливань економічного розвитку стосується лише середньострокового періоду.

Стосовно інновацій К. Маркс схилявся до думки про їх зовнішню (екзогенну) природу. Він вважав, що винаходи є результатом наукової роботи винахідників, які займаються нею, переслідуючи власні інтереси. Водночас він вказував на прямий зв'язок упровадження винаходів із нормою при­бутку, тобто наголошував на внутрішніх мотивах, якими керуються власники капіталу, приймаючи рішення про впровадження нових зразків техніки чи нехтування ними.

Карл Маркс

Більшість послідовників Маркса, досліджуючи цик­лічний характер економічного розвитку, зосередилися на зовнішніх причинах коливань. Так, російський марксист А. Гельфанд (псевдонім Парвус), вважаючи, що тривалі періоди економічної експансії, спаду та застою є невідділь­ними від ринкової економіки, вказував, що їх причинами є екзогенні фактори: війни та революції, поява нових рин­ків, збільшення запасів золота.

Голландські економісти Я. ван Гельдерен і С. де Вольф також були прихильниками екзогенної теорії економічних циклів. Гельдерен стверджував, що прискорення зростан­ня суспільного попиту і пропозиції зумовлене зовнішнім поштовхом: появою нових ринків або введенням нових технологій, які через механізм мультиплікатора поширюються на всю економіку. Однак із часом ринок переповню­ється готовою продукцією, прибутки знижуються, змен­шується попит, а з ним — і виробництво, що спричиняє кризу. Гельдерен заперечував вплив внутрішніх причин на поворот кон'юнктури — від тривалого спаду до підне­сення.

Вольф основою періодичності циклічного руху еконо­міки, як і Маркс, вважав середній термін життя основно­го капіталу, однак вкладеного не лише у засоби виробниц­тва з циклом 10—13 років (за Марксом), а й у транспортну інфраструктуру, оборот капіталу в якій відбувається приб­лизно 40 років. Він припускав, що існує фіксоване співвід­ношення між середньостроковими і тривалими циклічни­ми кризами: в одному довгому циклі виникає п'ять цик­лічних криз.

У дослідженні причин циклічності економіки Вольф пішов далі від Маркса і Гельдерена. Він стверджував, що довгі цикли обумовлені внутрішньою природою, хоча під­тримуються зовнішніми імпульсами.

Припущення, що економічні кризи спричинені особли­востями відтворення основного капіталу, висловив і укра­їнський економіст Михайло Туган-Барановський (1865— 1919), який також дотримувався марксистської концепції. У своїй праці «Промислові кризи. Нарис із соціальної істо­рії Англії» він вказує, що перешкодою для безперервного розвитку виробництва є не так зовнішні, як внутрішні особ­ливості економічної системи, які, власне, і породжують циклічність її розвитку. М. Туган-Барановський вважав, що циклічність припливів та відпливів у промисловості за­лежить від дії закону виробництва: зростання виробництва обумовлює зростання споживання.

Михайло Туган-Барановський

    Запропонований Марксом і підтриманий його послі­довниками підхід у поясненні причин циклічних коливань економіки перенакопиченням капіталу розвивають у своїх концепціях й інші вчені. Однак їхні теорії різняться визна­ченням ключового чинника, який зумовлює новий виток економічного розвитку.

Теорія довгих хвиль. Сформульована російським еко­номістом Миколою Кондратьєвим (1892—1938). Проаналі­зувавши у 20-ті роки XX ст. декілька довгострокових дина­мічних рядів, побудованих за економічними показниками Франції, Англії, СІЛА, Німеччини, він дійшов висновку про існування довгого циклу економічної кон'юнктури з тривалістю 50—55 років. Основними причинами виник­нення довгих хвиль М. Кондратьєв вважав нововведення, війни та революції, відкриття нових ринків, збільшення запасів золота тощо. Він вказав на зв'язок довгих хвиль з технічним розвитком виробництва, науково-технічними відкриттями, винаходами та їх упровадженням. Не вико­ристовуючи терміна «нововведення», він, по суті, досліджу­вав саме динаміку нововведень, вказуючи на різницю між ними та відкриттями і винаходами. М. Кондратьєв наголо­шував, що необхідно розрізняти момент їх появи та мо­мент застосування на практиці. Він проаналізував динамі­ку найважливіших винаходів, відкриттів і нововведень.

Хвилеподібні коливання, за Кондратьєвим, — це про­цес відхилення від рівноваги, до якої прагне ринкова еко­номіка. На його думку, існують три види рівноваги:

—  рівновага «першого порядку» (між звичайним рин­ковим попитом і пропозицією; відхилення від неї породжу­ються короткотерміновими коливаннями тривалістю 3— 3,5 роки);

— рівновага «другого порядку» (досягається в процесі формування цін виробництва шляхом міжгалузевого пере­ливу капіталу, що вкладається в обладнання; відхилення від цієї рівноваги Кондратьєв пов'язує з циклами серед­ньої тривалості (5—7 років));

— рівновага «третього порядку» (стосується «основних капітальних благ», до яких належать промислові споруди, інфраструктура промисловості, а також кваліфікована ро­боча сила, що обслуговує цей технічний спосіб виробниц­тва (цикл триває 40—60 років)).

Отже, згідно з Кондратьєвим, оновлення «основних ма­теріальних благ», яке відображає розвиток науково-тех­нічного прогресу, відбувається не плавно, а стрибками, і є матеріальною основою великих циклів кон'юнктури (цик­лів Кондратьєва). Він наголосив на ендогенному (внутріш­ньому) характері довготривалих коливань і вказав, що причинами технологічних змін є запити виробництва і створення таких умов, за яких упровадження нових тех­нічних засобів, використання винаходів стає можливим. До цих умов Кондратьєв відніс передусім достатній рівень накопичення ресурсів у грошовій формі й низький позич­ковий відсоток, що дає змогу здійснювати інвестиції в ра­дикальні нововведення.

Незважаючи на те, що М. Кондратьєв достатньо глибоко дослідив причини і характер коливань економічного роз­витку, він не зумів повною мірою пояснити причини інте­ресу підприємців до нових технологій у певні періоди, з'ясувати мотивацію залучення радикальних нововведень у виробничу діяльність суб'єктів господарювання. Відсут­ність цієї ланки в механізмі циклічних коливань економіч­ного розвитку спонукала до подальших досліджень, резуль­татом яких стали інноваційні теорії технологічних змін.

3. Інноваційні теорії технологічних змін

Роль інновацій в економічному розвитку людства й мотиви, що спонукають суб'єктів підприємницької ді­яльності відмовлятися від звичних методів роботи і, ри­зикуючи, впроваджувати нові, досліджували вчені бага­тьох країн. Найповнішою є теорія інноваційного розвит­ку Й. Шумпетера.

Теорія інноваційного розвитку Й. Шумпетера. Авс­трійський економіст Йозеф Шумпетер (1883—1950) сфор­мулював її на основі узагальнення численних досліджень, проведених наприкінці XIX — на початку XX ст. У ній уперше вжито терміни «інновація», «інноваційний про­цес» і висловлено гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а у вигляді більш-менш одночасно освоюваних поєднаних новацій — кластерів.

Кластер (лат. сіаззіз — розряд) інновацій — сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки про­тягом тривалого часу.

Й. Шумпетер був послідовником М. Кондратьєва. Ос­новною причиною утворення довгих хвиль він вважав кон­центрацію важливих нововведень в окремих галузях, внаслідок чого від кожного базового нововведення утворю­ються вторинні нововведення, які вдосконалюють уже існу­ючі продукти-товари, формуючи вторинну хвилю. Й. Шум­петер розробив класифікацію хвиль, які мали місце в істо­рії людства, визначивши ключовий фактор кожної хвилі, що дав імпульс її поширенню: