Інноваційна діяльність

Правовий захист продуктів інтелектуальної д-сті в Україні здійснюється на основі Цивільного кодексу, у якому трактуються права інтелектуальної власності та вказуються особливості захисту усіх об'єктів інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності — право особи на результат інтелектуальної, творчої д-сті.

Об'єктами права інтелектуальної власності є: літературні та художні твори;комп'ютерні програми;бази даних; фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення;наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки;компонування інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;—    комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар
ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;—    комерційні таємниці.
Право інтелектуальної власності дає змогу забезпечити охорону і стимулювати розвиток інтелектуального потенціалу країни. Його складовими є: авторське право і право на промислову власність.

Авторське право — система правових норм, що регулюють правові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів науки і різних видів мистецтва.
Власник авторського права або його правонаступник має виняткове право використовувати продукт своєї інтелектуальної д-сті (оригінальні наукові, літературні, художні твори, комп'ютерні програми тощо), розмножувати його та продавати.
Авторські права мають знак охорони, який складається з трьох елементів:
—    значок — ©;ім'я власника авторського права;—    рік першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім окремих випадків, обумовлених законом).

Надзвичайно важливими об'єктами інтелектуальної власності є комп'ютерні програми, що створюються для оперативного оброблення інформації, необхідної для управління господарюючими суб'єктами, та бази даних.
Комп'ютерні програми — програми, що задають алгоритм розв'язання певної задачі і використовуються в роботі з комп'ютерами.

Необхідність їх розроблення та використання у сучасній практиці управління зумовлена складністю і мінливістю середовища, у якому працюють сучасні фірми, розв'язання щоразу складніших задач, пов'язаних із прогнозуванням та плануванням їх виробничої та комерційної д-сті. Створення програмних продуктів потребує значних витрат, а самі вони стають важливим об'єктом комерційних відносин. Тому програмні продукти підлягають правовій охороні, на них поширюються авторські права.
Право на промислову власність — виняткове право на використання певних нематеріальних ресурсів у процесі виробничої д-сті в сфері промисловості, торгівлі, сільського господарства.

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування.

Винахід. Це позначене істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект. Як правило, винаходи охороняються патентами, які називають патентами на винахід. Це означає, що будь-хто з бажаючих використати винахід має спершу одержати дозвіл на таке використання від власника патенту (патентовласника). Використання запатентованого винаходу без його дозволу є протизаконним. Термін охорони, що надається патентом, у більшості країн, в тому числі й Україні, становить 20 років. Він може бути подовжений щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних випробувань та офіційного дозволу.

Новизна винаходу передбачає абсолютно невідоме рішення, якого до цього часу не існувало у світі. Винахідницький рівень полягає в тому, що дане технічне рішення спеціаліста явно не випливає із існуючого рівня техніки. Промислова придатність передбачає можливість використання заявленого технічного рішення в промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях виробництва.

Винахідник — фізична особа, результатом творчої праці якої є винахід.
Якщо у створенні винаходу брали участь кілька фізичних осіб, всі вони визнаються винахідниками, а порядок користування їхніми правами визначається угодою між ними.

Корисні моделі. Це нові на вигляд, за формою, розміщенням частин або побудовою технічні конструкції (моделі). Вони відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що предметом технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні виробу.

Промисловий зразок. Він є новим, придатним до здійснення промисловим способом художнє вирішення виробу, в якому досягнуто єдності технічних та естетичних властивостей. Промисловий зразок охороняється, якщо він відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Виріб, що кваліфікується як промисловий зразок, повинен легко піддаватися промисловому тиражуванню; якщо це неможливо, то об'єкт кваліфікують як витвір мистецтва і він підпадає під охорону за законом про авторські права, а не про промислову власність. Новизна зразка означає, що сукупність його суттєвих ознак невідома в певній країні до дати фіксації його пріоритету.

Торговельні марки. Це оригінальні позначки, що мають правовий захист і призначені для вирізнення товарів (послуг), що виготовляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виготовляються (надаються) іншими особами.
Комерційні найменування фізичних і юридичних осіб. Вони є складовою іміджу фірми. Якщо фірма має високу ділову репутацію на ринку, то комерційне найменування допомагає зменшувати витрати, пов'язані з укладенням договорів, спрощує саму процедуру їх укладення, оскільки нема потреби в додаткових попередніх перевірках інформації про її діяльність.

Деякі із об'єктів інтелектуальної власності, що мають особливу цінність для авторів, не патентуються ними. Йдеться про комерційну таємницю.
Комерційна таємниця — відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошенні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є ноу-хау. Ноу-хау (англ. — знаю як) — форма інтелектуальної власності, науково-технічний результат, що навмисне не патентується з метою випередження конкурентів, повного власного використання його для отримання надприбутку або передання іншим користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

Види стимулів, передбачених у проекті Податкового кодексу України

Джерело: Біла книга. Інтелектуальна власність в інноваційній еко­но­міці України / Г. О. Андрощук, О. В. Дем’яненко, І. Б. Жиляєв, Л. В. Сахарова, В. І. Полохало, С. В. Таран (упорядкування).— К: Парламентське вид-во, 2008.— 448 с.

Розділ 4.

З ура­ху­ван­ням аб­за­ців дру­го­го та тре­тьо­го пун­к­ту 6 роз­ді­лу І Ре­ко­мен­да­цій під час під­го­тов­ки про­ек­ту По­дат­ко­во­го ко­дек­су, який по­да­но на роз­гляд Вер­хов­ної Ра­ди Украї­ни (реєст­рацій­ний но­мер 4099 від­ 30 жов­т­ня 2007 р.), до ньо­го вклю­че­но ком­п­лекс ме­ха­ніз­мів сти­му­лю­ван­ня ін­но­ва­цій­ної ді­яль­нос­ті, зо­кре­ма:

  на­дан­ня суб’єк­там гос­по­да­рю­ван­ня, які ре­а­лі­зу­ють ін­вес­ти­цій­ні (ін­но­ва­цій­ні) про­ек­ти, ін­вес­ти­цій­но-ін­но­ва­цій­но­го по­дат­ко­во­го кре­ди­ту з по­дат­ку на при­бу­ток під­при­ємств на строк до 3 ро­ків (пункт 5.13 стат­ті 5 роз­ді­лу III);

  вра­ху­ван­ня при ви­зна­чен­ні опо­дат­ко­ву­ва­но­го при­бут­ку ви­трат пов’яза­них з на­уко­во-тех­ніч­ним за­без­пе­чен­ням гос­по­дар­ської ді­яль­нос­ті, ви­трат на ви­на­хід­ниц­т­во і ра­ці­о­на­лі­за­цію гос­по­дар­ських про­це­сів, про­ве­ден­ня до­слід­но-екс­пе­ри­мен­таль­них та кон­ст­рук­тор­ських ро­біт, ви­го­тов­лен­ня та до­сліджен­ня мо­де­лей і зраз­ків, пов’яза­них з ос­нов­ною ді­яль­ніс­тю плат­ни­ка по­дат­ку, ви­трат з на­ра­ху­ван­ня ро­ял­ті та при­дбан­ня не­ма­те­рі­аль­них ак­ти­вів то­що (під­пункт 7.14.2 пун­к­ту 7.14 стат­ті 7 роз­ді­лу III);

  звіль­нен­ня від­ опо­дат­ку­ван­ня по­дат­ком на до­да­ну вар­тість опе­ра­цій з оплати вар­тос­ті фун­да­мен­таль­них на­уко­вих до­сліджень, при­клад­них на­уко­вих до­сліджень та на­уко­во-тех­ніч­них (екс­пе­ри­мен­таль­них) роз­ро­бок за ра­ху­нок бю­джет­них кош­тів, опе­ра­цій з по­ста­чан­ня про­дук­тів на­уко­во-до­слід­них ро­біт та ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті, за­реє­с­т­ро­ва­них в за­ко­но­дав­чо­му по­ряд­ку (пункт 19.6 стат­ті 19 роз­ді­лу V);

  за­сто­су­ван­ня до 1 січ­ня 2010 ро­ку суб’єк­та­ми кос­міч­ної ді­яль­нос­ті, тех­но­ло­гіч­них пар­ків (їх учас­ни­ка­ми та спіль­ни­ми під­при­єм­ст­ва­ми, що ви­ко­ну­ють про­ек­ти тех­но­пар­ків), ви­роб­ни­ка­ми ви­со­ко­тех­но­ло­гіч­ної про­дук­ції та ін­но­ва­цій­ни­ми під­при­єм­ст­ва­ми що­річ­ної 25-від­сот­ко­вої нор­ми амор­ти­за­ції ок­ре­мих груп ос­нов­них фон­дів (під­пункт 8.5.5 пун­к­ту 8.5 стат­ті 8 роз­ді­лу III);

  пра­во ви­да­чі по­дат­ко­во­го век­се­ля на су­му по­дат­ко­во­го зо­бов’язан­ня з по­дат­ку на до­да­ну вар­тість з тер­мі­ном по­га­шен­ня на 360-й день (під­пункт 9.9.6 пун­к­ту 9 стат­ті 9 роз­ді­лу V), зо­кре­ма: — для суб’єк­тів ін­но­ва­цій­ної ді­яль­нос­ті у ра­зі вве­зен­ня на мит­ну те­ри­то­рію Украї­ни об­лад­нан­ня та устат­ку­ван­ня (за пе­ре­лі­ком, вста­нов­ле­ним Ка­бі­не­том Мініст­рів Украї­ни) для впро­ва­джен­ня ін­но­ва­цій­ної ді­яль­нос­ті; — для суб’єк­тів гос­по­да­рю­ван­ня при вве­зен­ні на мит­ну те­ри­то­рію Украї­ни ос­нов­них за­со­бів, що є внес­ком до ста­тут­но­го фон­ду; — для суб’єк­тів гос­по­да­рю­ван­ня у ра­зі вве­зен­ня на мит­ну те­ри­то­рію Украї­ни но­вих устат­ку­ван­ня та ком­п­лек­ту­валь­них ви­ро­бів до ньо­го, що не ви­роб­ля­ються в Укра­ї­ні, ви­ключ­но для ви­ко­нан­ня ін­вес­ти­цій­них про­грам ви­роб­ництва ви­со­ко­тех­но­ло­гіч­ної про­дук­ції від­по­від­но до ви­мог За­ко­ну Украї­ни «Про сти­му­лю­ван­ня ви­роб­ництва ви­со­ко­тех­но­ло­гіч­ної про­дук­ції в Укра­ї­ні».

По­ряд з цим, у про­ек­ті По­дат­ко­во­го ко­дек­су пе­ред­ба­че­но збе­ре­жен­ня іс­ну­ю­чо­го спе­ці­аль­но­го ре­жи­му опо­дат­ку­ван­ня тех­но­ло­гіч­них пар­ків, їх учас­ни­ків та спіль­них під­при­ємств (під­роз­діл 6 роз­ді­лу XVII). Так суб’єк­там тех­но­ло­гіч­них пар­ків під час ре­а­лі­за­ції про­ек­тів тех­но­пар­ків, на пе­рі­од до п’яти ро­ків, на­да­ва­ти­муться ці­льо­ві суб­си­дії у ви­гля­ді:

  за­сто­су­ван­ня по­дат­ко­во­го век­се­ля зі спла­ти по­дат­ку на до­да­ну вар­тість при ім­пор­ті но­вих устат­ку­ван­ня, об­лад­нан­ня та ком­п­лек­ту­валь­них до ньо­го, а та­кож ма­те­рі­а­лів, які не ви­роб­ля­ються в Укра­ї­ні, зі стро­ком по­га­шен­ня від­по­від­но 720 та 180 ка­лен­дар­них днів;

  за­ра­ху­ван­ня су­ми по­дат­ку на при­бу­ток під­при­ємств на спе­ці­аль­ні ра­хун­ки з по­даль­шим ці­льо­вим ви­ко­рис­тан­ням.

ТЕМА 4, 5. Інноваційна політика підприємства. Інноваційна праця та інноваційні кадри підприємства

1. Сутність і завдання інноваційної політики підприємства.

2. Інноваційний потенціал підприємства, особливості його формування та оцінки.

3. Інноваційна праця та особливості її організації на підприємстві.

4. Інноваційні кадри підприємства, їх структура та якісні риси.

5. Механізм професійного розвитку інноваційних кадрів на підприємстві.

Література:

1)      М.А.Йохна, В.В.Стадник Економіка і організація інноваційної діяльності, 2005, ст. 98-114;

2)      Чабан В.Г. Інноваційний потенціал підприємств та його оцінка // Фінанси України, № 5 (126), 2006, ст. 142-148.

3)      Колот А. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки знань // Україна: аспекти праці, 2007. - № 4. – С. 4-9.

4)      Кузнецова Н. Б. Кадри інноваційного типу: сутність, значення та особливості формування в умовах розвитку інноваційної економіки // Актуальні проблеми економіки, 2009. - № 6. – С. 115-121.

1.       Сутність і завдання інноваційної політики підприємства

Інноваційна політика – форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень. Крім того, вона свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

Інноваційна політика підприємства повинна враховувати особливості тієї галузі, до якої воно належить. Належність до певної галузі значною мірою впливає на можливості стратегічного вибору, обумовленого як рівнем конкурентоспроможності продукції на світовому ринку, так і конкурентними позиціями фірми на внутрішньому ринку. Це, в свою чергу, передбачає формування відповідної інноваційної політики для забезпечення реалізації обраної стратегії.

Стратегію будь-якої організації можна охарактеризувати як стратегію наступу, стабільного розвитку , захисну.

Стратегія наступу передбачає стрімкий розвиток організації: збільшення масштабів виробництва, освоєння нових товарів і  послуг, вихід на нові ринки збуту, завоювання міцних конкурентних переваг. Базується ця стратегія на наступально-ризикованому та наступальному типах інноваційної політики.