Інноваційна діяльність

•          міжнародні організації, іноземні юридичні особи;

•          фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни. Одним з основних інвесторів, що забезпечує фінансування проек-ту, є банк.

Проектувальник — спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідаль-ною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником. За рубежем її найчастіше представляють архітектор чи інженер. Архітек-тор — це особа чи організація, що мають право професійно, на основі відповідним чином оформленої ліцензії виконувати роботу зі створення проектно-кошторисної документації. Інженер — це особа чи організація, що має ліцензію на заняття інжинірингом, тобто комплексом послуг, пов’язаних із процесом виробництва і реалізації продукції проекту.

Постачальник — організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання). Викона-вець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) — юри-дичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт від-повідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) провідні спеціалісти з тема-тичних напрямів проекту, що несуть відповідальність за вибір на-уково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і ком-плексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отрима-них результатів.

Керівник проекту (у прийнятій на Заході термінології, про-ект-менеджер) — юридична особа, якій замовник делегує повно-важення з керівництва роботами за проектом: планування, конт-роль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замо-вником.

Команда проекту специфічна організаційна структура, очо-лювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і фу-нкції команди проекту залежать від масштабів, складності й ін-ших характеристик проекту.

Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації, а також підтримуючі стру-ктури проекту — це організації різних форм власності, що спри-яють основним учасникам проекту у виконанні завдань проекту й утворюють разом з ними інфраструктуру інноваційного підприє-мництва. До підтримувальних структур відносяться:

•          інноваційні центри;

•          фонди підтримки програм, проектів;

•          консалтингові фірми;

•          органи незалежної експертизи;

•          патентно-ліцензійні фірми;

•          аудиторські фірми;

•          виставочні центри і т.п.

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. За-гальноприйнятої класифікації їх немає. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації про-екту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

Залежно від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і до-сягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути:

•          довгострокові (понад 5 років),

•          середньострокові (3–5 років),

•          короткострокові (менше ніж 3-х роки).

погляду характеру цей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в ці-лому, або проміжним, пов’язаним з досягненням проміжних ре-зультатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що за-довольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби або на створення нових. Класифікація інноваційних про-ектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

•          введення нового (радикального) або удосконаленого (ін-крементального) продукту:

•          введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

•          створення нового ринку;

•          освоєння нового джерела постачання сировини або напів-фабрикатів;

•          реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методи-чні положення для управління інноваційними проектами.

Можна виділити три аспекти розгляду змісту інноваційного проекту:

•          за стадіями інноваційної діяльності;

•          за процесом формування і реалізації;

•          за елементами організації.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів (фаз), що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

3. Етапи здійснення інноваційного проекту.

Інноваційний проект, розглянутий як процес, що відбувається в часі, охоплює такі етапи:

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зарод-ження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісне оцінювання за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб’єкти й об’єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов’язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту.

На цьому етапі:

•          здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досяг-нення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективно-го) для реалізації;

•          розробляється план реалізації інноваційного проекту;

•          зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);

•          виробляється конкурсний добір потенційних виконавців

проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коригування відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовникові і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

4. Основні принципи управління інноваційним проектом

Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:

•          як систему функцій;

•          як процес прийняття управлінських рішень;

•          як організаційну систему.

3 позицій функціонального підходу до управління інновацій-ними проектами, процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізується за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.

Як процес прийняття управлінських рішень управління ін-новаційними проектами являє собою виконання визначеної пос лідовності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процесу доцільно виділити такі ос-новні етапи процесу прийняття рішень:

•          визначення цілей;

•          формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

•          розробка альтернатив (пошук рішень);

•          оцінювання і вибір альтернативи;

•          реалізація рішення.

Істотною особливістю процесу ухвалення рішення є виконання на кожному етапі цього процесу інших етапів у різних поєднан-ня. Це пов’язано з тим, що кожен етап цього процесу ухвалення рі-шення, в свою чергу, являє собою процес (мікропроцес) прийняття рішень, що потребує визначення мсти, пошуку рішень і т.д. і засто-сування відповідних методів обгрунтування і вибору рішень (прин-цип «колеса в колесі»). Як організаційна система управління інно-ваційними проектами характеризується організаційною структурою, що включає склад і взаємозв’язок органів управління, регламентацію їхніх функцій, обов’язків, прав і відповідальності, технологію управління і побудованої таким чином, що всі органи управління забезпечують досягнення кінцевої мети проекту.

3 огляду на три розглянутих аспекти поняття «управління», можна дати таке його визначення. Управління інноваційним проектом — це процес прийняття і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плану-ванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спря-мованих на реалізацію інноваційної ідеї.

Управління інноваційними проектами повинно грунтуватися на сукупності науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів. До основних принципів відносяться:

•          Принцип селективного управління. Суть його полягає в під-тримці проектів за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки й адресній підтримці інноваторів — авторів комплексних проектів.

•          Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кін-цевих цілей. Цей принцип допускає встановлення взаємозв’язків між потребами в створенні інновацій і можливостями їхнього здійснення. При цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнту-ються на потребі, а проміжні — на кінцеві цілі цих проектів.

•          Принцип повноти циклу управління проектами. Цей прин-цип допускає замкнуту упорядкованість складових частин проек-тів як систем. Повний цикл процесу управління допускає всю су-купність рішень: від виявлення потреб до управління передачею отриманих результатів.

•          Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управ-ління проектами. Цей принцип допускає опис повного циклу кож-ного етапу формування і реалізації проекту. Принцип етапності ві-дображає властивість послідовного нагромадження інформації при виконанні етапів і стрибкоподібний, якісний перехід у новий стан при задоволенні зовнішніх вимог до завершення даного стану.

•          Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів і процесів управління ними допускає їхнє подання з різним ступе-нем діяльності, що відповідає певному рівню ієрархії. Усі рівні діяльності погоджуються один з одним так, що нижчестоящий рі-вень підкоряється вищестоящому, а стани (прийняті рішення, ме-та, п’оміжні і кінцеві результати) процесу на вищестоящому рівні обовязкові при визначенні станів на нижчестоящому.

•          Принцип багатоваріантності при виробленні управлінсь-кихрішень. Інноваційні процеси протікають під сильним впливом невизначених факторів, які необхідно враховувати в процесі управління. Для зниження ступеня невизначеності необхідний перехід до різноманітної підготовки альтернативних рішень про вибір складу кінцевих цілей проектів, альтернативних способів їхнього досягнення варіантів комплексного забезпечення робіт, включаючи різний склад виконавців, вартість і тривалість вико-нання робіт, матеріально технічні ресурси й умови стимулювання виконавців.

•          Принцип системності, гцо полягає в розробці сукупності заходів, необхідних для реалізації проекту (організаційно-економічних, законодавчих, адміністративних, технологічних і т.д.), у взаємозв’язку з концепцією розвитку країни в цілому.

•          Прин’ип комтексності. Тут мається на увазі, що розробка окремих повязаних між собою елементів проектної структури, що забезпечують досягнення підцілей, повинна здійснюватися від-повідно до генеральної (загальної) мети того чи іншого проекту.

•          Принцип забезпеченості (збалансованості), який полягає в тому, що всі заходи, передбачені в проекті, повинні бути забезпе-чені різними видами необхідних для його реалізації ресурсів: фі-нансових, інформаційних, матеріальних, трудових.

Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:

•          розробка інноваційного проекту;

•          управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кін-цеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перс-пективності результатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту, здійснюється плану-вання проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управлін-ня, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки опера-тивної ситуації, що склалася після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану, корекція плану.