Інноваційна діяльність

ТЕМА 14. Комплексне оцінювання ефективності інноваційної діяльності підприємства

1. Ефективність інновацій та критерії оцінки результатів інноваційної діяльності.

2. Види ефекту від реалізації інновацій.

3. Показники економічної ефективності інноваційного проекту та методика їх розрахунку.

Література: М.А.Йохна, В.В.Стадник Економіка і організація інноваційної діяльності, 2005, ст. 138-183.

Ефективність інновацій – величина, яка визначається конкретною здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур.

Про ефективність реалізації інновацій свідчать не тільки економічні результати. Вони можуть змінювати і умови праці, зменшувати потребу у непоновлюваних ресурсах, створювати можливість виконання тих робіт, які дотепер були поза межами людських чи технічних можливостей, формувати нові напрямки науково-технічного розвитку тощо.

Основними видами ефекту від реалізації інновацій можуть бути:

-                     науково-технічний – відображають зміну техніко-експлуатаційних і споживчих характеристик новацій;

-                     економічний – враховують у вартісному вираженні усі види результатів і витрат, обумовлених реалізацією інновацій;

-                     ресурсний – відображають вплив інновації на обсяг виробництва і споживання певного виду ресурсу;

-                     соціальний – враховують соціальні результати реалізації інновацій;

-                     екологічний – враховують вплив інновацій на навколишнє середовище.

Економічна ефективність інноваційного проекту визначається розміром доходів чи прибутку, отриманих за рахунок реалізації інновації протягом єжиттєвого циклу проекту.

При прийнятті рішення щодо реалізації інноваційного проекту слід враховувати вартість капіталу, залученого з різних джерел на різних стадіях життєвого циклу інноваційного проекту, і очікуваний прибуток від реалізації інноваційної продукції.

При розрахунку економічної ефективності слід враховувати зміну вартості грошей у часі, оскільки від вкладення інвестицій до отримання прибутку минає чимало часу. З огляду на це необхідно дотримуватись таких принципів:

1. Оцінювання ефективності використання інвестованого капіталу здійснюється зіставленням грошового потоку, який формується в процесі реалізації інноваційного проекту, та початкових інвестицій. Проект вважається ефективним, якщо забезпечується повернення початкової суми інвестицій і обумовлена дохідність для інвестора, що надав капітал.

2. Інвестований капітал і грошові потоки, які накопичуються цим капіталом, зводяться до теперішнього розрахункового періоду, який переважно визначається роком початку реалізації проекту.

3. Процес дисконтування капіталовкладень і грошових потоків здійснюється за різними ставками дисконту, які визначаються залежно від особливостей інноваційних проектів. При визначенні ставки дисконту враховується структура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

Основою дисконтування є поняття часосовї переваги, або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлено зростанням ризиків і невизначеності у часі. Тобто, дисконтування – це перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою ставки дисконту. Воно грунтується на використанні техніки складних відсотків.

У стабільній ринковій економіці величина норми дисконту стосовно власного капіталу визначається депозитним відсотком за вкладами з урахуванням інфляції та ризиків проекту.

В період перехідної економіки, коли депозитний відсоток по вкладах не визначає реальної ціни грошей, для оцінювання ефективності проекту норма дисконту визначається суб”єктом господарювання з урахуванням альтернативних і доступних на ринку вкладень з порівнянним ризиком.

Використовувані на практиці методи оцінювання економічної ефективності включають розрахунок кількох показників:

-                     інтегрального показника ефективності, розрахованого на основі чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

-                     індексу рентабельності інвестицій;

-                     внутрішньої норми рентабельності (доходності);

-                     терміну окупності;

-                     точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість ЧТВ (або інтегральний ефект) – це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року,т.б. з врахуванням їх дисконтування:

                 Тр

ЧТВ = ∑ (Дt – Вt) * at, де

                t=0

Тр – розрахунковий рік;

Дt – доходи в t-й рік;

Вt – інноваційні витрати в t-й рік;

аt – коефіцієнт дисконтування.

Рішення доцільно впроваджувати, якщо ЧТВ є позитивною.

Індекс рентабельності інвестицій JR – це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту:

                          Тр               Тр

  JR  =      ∑Дt* at  / ∑ Вt* at, де

                          t=0              t=0

Дt – доходи в період t;

Вt – розмір інвестицій в інноваціїу період t.

Індекс рентабельності чітко пов”язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності > 1, і навпаки.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР) – показує ту норму дисконту Ер , за якої величина дисконтованих доходів за певне число років стає рівною інвестиційним вкладенням у реалізацію проекту. У такому разі доходи і витрати проекту визначаються приведеними до розрахункового моменту:

           T                     t                T                               t

Д = ∑ Дt / (1+ Ер)  ;       В = ∑ Вt / (1+ Ер) 

         t=1                                                       t=1

Отже, норма рентабельності, це таке порогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрального ефекту, розрахованого на економічний термін життя інноваційного проекту.

Термін окупності інноваційного проекту – період, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпечить повернення вкладених інвестицій. Його розраховують також з врахуванням грошового потоку з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої) вартості.

То = ПІ / Д, де

ПІ – початкові інвестиції у проект;

Д – прогнозні щорічні грошові доходи.

Точка беззбитковості проекту – відображає той обсяг нової продукції, який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту.

Точку беззбитковості можна розрахувати у натуральних одиницях:

Vкрит. = Суп / ( Цод – Взм ), де

Суп – умовно-постійні витрати підприємства, грн.;

Цод. – ціна одиниці продукції, грн.;

Взм. – змінні витрати на одиницю продукції, грн.

У вартісному вираженні критичний обсяг виражають за формулою:

Vкрит., грн. = Суп / (1 – mзм) , де

Mзм – частка змінних витрат у ціні продукції.

ТЕМА 15. Комерціалізація результатів інноваційної діяльності

1.        Комерціалізація нововведення та її форми.

2.        Механізм трансферу результатів інноваційної діяльності.

3.        Система управління комерціалізацією

1. Комерціалізація нововведення та її форми.

Термін „комерціалізація” походить від слова „комерція” латинського походження “commercicum” – торгівля.

Комерціалізація результатів науково-технічної діяльності – це взаємовигідні дії всіх учасників з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди. Метою комерціалізації результатів НТД є отримання прибутку за рахунок використання об’єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Отже, комерціалізація – це процес виведення товару чи послуги на ринок і його подальшого продажу споживачам. Комерціалізація перед усе є оцінювальним процесом і повинна бути забезпечена відповідною системою норм, нормативів, стандартів, яка діє на рівні держави та світового співтовариства.

Здійснення комерціалізації є складним процесом, який вимагає знань та практичних навичок в області маркетингу, права, фінансового, інвестиційного, операційного, стратегічного менеджменту та ін. Тому, комерціалізація потребує методологічної бази, наявність якої є однією з необхідних умов щодо забезпечення ефективного функціонування інфраструктури комерціалізації результатів інноваційної діяльності в Україні в цілому.

Світовий досвід свідчить, що основними формами комерціалізації результатів НТД є:

· використання результатів НТД у власному виробництві;

· передача (продаж) результатів НТД;

· створення нового підприємства для просування результатів НТД .

Ці форми визначають потенційних покупців науково-технічних

розробок. В першому випадку проводиться так званий внутрішньо-фірмовий або внутрішньо корпоративний «продаж» між підрозділами

підприємства або від розробника певному підприємству. У другому

випадку потенційним покупцем може бути підприємство, яке використовуватиме технологію для виробництва кінцевої продукції, або яке-небудь інноваційне агентство, яке потім продаватиме цю технологію для впровадження. У третьому випадку потенційним покупцем може бути стратегічний інвестор, який збирається впровадити технологію, але не має для цього необхідного досвіду і, внаслідок цього, залучає розробників до роботи в спільному підприємстві або створює нове. Вважається, що комерціалізація через використання результатів НТД у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою результатів НТД, залишається у правовласника.

Головною передумовою необхідності створення системи комерціалізації в інноваційній діяльності є наявність у суспільства попиту на інноваційні технології та товари.

Цей попит обумовлений:

        Мікроекономічними проблемами - потреба в оновленні основних фондів, засобів та факторів виробництва;

        Макроекономічними проблемами - загострення конкурентної боротьби в умовах глобалізації.

Ефективна система комерціалізації інноваційної діяльності можлива за наявності, розвитку і дієвості:

o         інфраструктурної системи;

o         ефективної законодавчої та методологічної бази;

o         ресурсної бази (люди, наукові ідеї, розробки, фінанси, правова охорона інтелектуальної власності і т.п.)

o         системи оновлення факторів виробництва.

Система комерціалізації продуктів новаційно-інноваційної діяльності поділяється на підсистеми в яких проводиться оцінка маркетингового середовища об' єкта та умов комерціалізації, формуються стратегії його продажу та здійснюється трансфер результатів інноваційної діяльності.

2. Механізм трансферу результатів інноваційної діяльності

Перед описом системи управління комерціалізації, слід визначитись з місцем процесів комерціалізації та трансферу в здійсненні інноваційної діяльності та їх співвідношенням один до одного. Процес трансферу є складовою процесу комерціалізації так як здійснює передачу об’єкта до споживача. І тим самим завершує процес комерціалізації результатом - фактом купівлі-продажу. Тому, трансфер є складовою процесу комерціалізації (доведення наводиться нижче і ґрунтується на ролі функцій грошей в торгівлі), а процес комерціалізації є складовою інноваційного процесу.

Трансфер результатів інноваційної діяльності може здійснюватись прямими та опосередкованими механізмами передачі.

Механізми трансферу технологій умовно поділяються на дві групи:

o         Прямі.

o         Опосередковані.

Прямі механізми припускають обмін інновації на вартість у товарній чи грошовій формі. І може провадитися в наступних формах: передача ліцензій, передача ноу-хау, інжиніринг, технічна допомога, франшизінг (франчайзінг).

Опосередковані механізми просування інновацій на ринок припускають наявність фінансових посередників. Законодавством України визначено, що роль фінансових посередників на грошовому ринку виконують комерційні банки і небанківські фінансово-кредитні установи. Вони складають кредитну систему країни.

Передача або продаж прав на результати НТД здійснюється на основі договорів між правовласником та покупцем. Особливістю договорів на використання об’єктів інтелектуальної власності безперечно є результати інтелектуальної діяльності. Як уже зазначалося, предметом таких договорів мають бути лише ті результати, що визнані об’єктами правової охорони. Але це не виключає можливості укладення договору і на результат, що не є об’єктом правової охорони. Відносини, що складаються у процесі передачі і використання здобутків інтелектуальної діяльності досить