Інноваційна діяльність

3. Цілі, завдання інформаційного забезпечення інноваційних процесів.

Інформаційне забезпечення інноваційних процесів у країні відіграє винятково важливу роль в оцінці ситуації, що складається у сфері науково-технічного розвитку, та вкрай необ­хідне для підвищення ефективності всієї системи управління на­укою і технікою. Висока значимість даного питання визначається завданнями, що розв'язуються в усьому світі за допомогою інно­вацій.

В умовах побудови ринкової економіки в Україні, що супроводжується звуженням сфери централізованого управ­ління, значимість своєчасної інформації і на цій підставі обґрун­тованого економічного аналізу інноваційної діяльності набуває тим більшого значення. Якісна економічна інформація про реа­льні масштаби інноваційної діяльності, тенденції і основні на­прямки її розвитку, ефективність інновацій є своєрідним орієнтиром як у виборі потрібного напрямку державної підтримки і вирішенні проблем  інтенсифікації інновацій, так і під час форму­вання конкретного портфеля інноваційних проектів.

Основні орієнтири даного напрямку інформаційного забезпе­чення лежать у руслі економічних, технологічних, соціальних і екологічних задач, розв'язання яких якнайтісніше пов'язане з ін­новаційною діяльністю. Узагальнюючи ці різноманітні задачі, можна виділити основні з них. Це:

1. досягнення високої конкурентоспроможності на світових ринках;
2. забезпечення необхідних темпів імпортозаміщення;
3. досягнення високої частки експорту високотехнологічної продукції в загальному обсязі експорту;
4. забезпечення оптимальних темпів відновлення продуктів і технологій;
5. досягнення високого технологічного рівня виробництва;
6. економічно доцільне використання усіх видів ресурсів;
7. поліпшення умов праці;
8. зниження забруднення навколишнього середовища;
9. вплив на економіку регіонів.

Вичерпна інформація про інновації відіграє значну роль у ви­рішенні економічних проблем регіонів, націлюючи галузі на інноваційний розвиток, підвищення їхньої економічної самостійно­сті, вирівнювання диспропорцій у рівні економічного розвитку; відновлення галузей виробництва, сконцентрованих переважно в старих промислових центрах, на новій, екологічно безпечній тех­нології і, зрозуміло, вирішення проблем працевлаштування.

Проте одного розуміння необхідності інновацій недостатньо, тим більше, що спроможність сучасної економіки до нововведень ще низька. Необхідно розвивати інфраструктуру інноваційної ді­яльності. В умовах економічної самостійності, поставлені в рам­ки жорсткої конкурентної боротьби, інноваційні підприємства багато в чому самі визначають, а частково і мають фінансові мо­жливості для здійснення інновацій. У даному випадку вони особ­ливо потребують різного роду послуг: посередницьких, консульта­ційних, юридичних, банківських і першочергово — інформа­ційних. Формуванню інноваційної політики як на рівні держави, так і нарівні господарюючих суб'єктів сприяє  багатостороннє, спеціалізоване інформаційне забезпечення.

Інформаційне забезпечення інноваційних процесів визнача­ється основними напрямками інноваційної політики. Насамперед загальною умовою здійснення процесів управління є_знання оперативної обстановки в аналізованій сфері. Стосовно інноваційних процесів це — визначення реального стану інноваційної активно­сті в країні і масштабів інноваційної діяльності. Даний напрямок інформаційного забезпечення має носити характер періодичної звітності.

Найбільший вплив держави на інноваційну активність у даний час виявляється в підтримці одного з основних ресурсів іннова­ційної діяльності - досліджень і розробок, які можуть бути дій­сно неповторними лише тоді, коли спиратимуться на потужну інформаційну базу.

Одним з елементів наукової політики є організація ефективної
взаємодії між фундаментальною наукою і виробництвом. У зв'язку з цим одним з основних завдань інформаційного забезпе­чення інноваційного процесу стають дані дослідження наукового потенціалу.

4.       Пріоритети у напрямках інформаційного забезпечення інноваційних процесів

Важливим напрямком інноваційної політики є вибір пріоритетів науково-технічного розвитку. Завдання інформаційного забезпе­чення в зв'язку з цим зводиться до висвітлення та оцінки позицій країни в ряді сучасних напрямків розвитку науки і техніки, виявленні масштабів інноваційної діяльності (витрат на нововведення), типів інновацій, пов'язаних із розробкою і впровадженням або но­вих продуктів, або нових виробничих методів. Така інформація сприяє визначенню галузевих напрямків державної підтримки.

У розвитку даного напрямку інформаційного забезпечення становить інтерес оцінка рівня новизни інновацій у сполученні з експортною спрямованістю інноваційної діяльності. Міри спеціа­льного характеру, прямо спрямовані на стимулювання інновацій­ної активності, в усьому світі концентруються переважно на під­тримці нововведень у малих фірмах. У нашій же країні сфера діяльності малих підприємств — це в основному обслуговування і торгівля. Отже одне з найважливіших завдань забезпечення вітчизняних інноваційних процесів — характерис­тика участі малих підприємств в інноваційній діяльності., включаючи витратні показники, організаційні форми інноваційного бізнесу, чинники його ефективності.

Як самостійний напрямок інформаційного забезпечення інно­ваційних процесів виділяється технологічний трансфер. Управління технологічним обміном не є об'єктом тільки інноваційної політики, це сфера і зовнішньоекономічної і патентно-ліцензійної діяльності. У сфері інновацій його роль, як чинника ефективності нововведень, важко переоцінити. Оскільки спеціальна статистика технологічного обміну (як внутрішнього, так і зовнішнього) не налагоджена, а наявні показники дають лише уривчасту й одно­сторонню характеристику, що не дозволяє судити про масштаби і якісний зміст цих процесів, даний тематичний напрямок виділя­ється окремо в системі інформаційного забезпечення інновацій.

ТЕМА 11. Фінансування інноваційної діяльності

1. Система фінансування інноваційної діяльності, її завдання.

2. Суб’єкти фінансування інноваційних процесів.

3. Характеристика видів і джерел фінансування інноваційної діяльності.

Література: М.А.Йохна, В.В.Стадник Економіка і організація інноваційної діяльності, 2005, ст. 138-183.

1. Системи фінансування інноваційної діяльності, її завдання

Інноваційна діяльність сьогодні  є досить витратною в зв”язку з великою наукомісткістю інноваційних продуктів, тому підприємствам необхідно розробляти оптимальну стратегію її фінансування. Це передбачає належне економічне обгрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб”єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Система фінансування інноваційної діяльності може здійснюватись на рівні держави та на рівні окремих суб”єктів господарювання.

Держава, виконання завдань інноваційного розвитку, може вирішувати шляхом прямого бюджетного фінансування, наданням грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових  умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.

Система фінансування інноваційної діяльності окремих суб”єктів підприємницької діяльності націлена на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення їх конкурентних  позицій. Ефективне управління фінансами безпосередньо стосується і фінансування інноваційної діяльності, передбачаючи залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу.

Фінансування програми інноваційної дяльності необхідно здійснювати з дотриманням таких вимог:

-                     динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;

-                     зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне забезпечуватися відповідною структурою і джерелами фінансування.

Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування інноваційних програм охоплює такі елементи:

-                     джерела фінансування;

-                     організаційні форми (механізм) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від інвестицій значно більша, ніж від поточної діяльності.

Розрізняють такі види інвестицій для фінансування інноваційних програм:

-                     прямі;

-                     супутні;

-                     фінансування науково-дослідних робіт

Прямі інвестиції використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносяться інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти. Інвестиції в основні засоби використовуються на придбання чи виготовлення нового обладнання, модернізацію діючого устаткування, будівництво та реконструкцію будівель і споруд, нове технологічне оснащення . Інвестиції в оборотні кошти забезпечують створення нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів, готової продукці, збільшення рахунків дебіторів. Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов”язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції являють собою вкладення в об”єкти, які пов”язані територіально і функціонально з інноваційним об”єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під”їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це матеріальні засоби, необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти.

Плануючи інноваційну діяльність, визначають загальний обсяг інвестицій для реалізації інноваційного проекту чи програми – суму всіх інвестиційних витрат: прямих і супутніх інвестицій, інвестицій в НДР.

2. Суб’єкти фінансування інноваційних процесів

Суб’єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи.  Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвитку, який безпосередньо визначає розвиток осціально-економічний.

3. Характеристика видів і джерел фінансування інноваційної діяльності

Джерелами фінансових ресурсів підприємства для здійснення інноваційних проектів можуть бути:

-                     власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви;

-                     позикові фінансові кошти;

-                     залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

-                     кошти, що перебувають у централізованому володінні об”єднань підприємств;

-                     кошти позабюджетних фондів;

-                     кошти Державного бюджету;

-                     кошти іноземних інвесторів

Лізинг – довгострокова оренда обладнання та машин. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації виробництва.

Форфейтинг – фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Може використовуватися для акумулювання фінансових коштів у процесі реалізації інноваційного проекту, якщр в інвестора бракує коштів для інновацій.

Франчайзинг – найповніша фінансова схема залучення інвестиійних ресурсів вінноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи, інноваторові можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу.

ТЕМА 12. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства

1. Складові техніко-технологічної бази підприємства.

2. Технічний розвиток підприємства і показники його технічного рівня.

3. Відтворення та удосконалення техніко-технологічної бази підприємства.

1. Складові техніко-технологічної бази підприємства

Для багатьох підприємств технологія є основним чинником , що визначає їх конкурентні переваги, так як від стану техніко-технологічної бази та характеристик технології залежить процес перетворення ресурсів на готову продукцію.

Потенційні можливості розвитку техніко-технологічної бази підприємства через впровадження новітніх технологій в першу чергу визначаються науково-технічним прогресом.

НТП – безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки, спрямований на створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів виробництва і продукції.

Розрізняють такі форми НТП:

-               еволюційні – поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їх виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах одного і того ж  покоління техніки;

-               революційні – зміна поколінь техніки і кінцевої продукції, принципово нові науково-технічні ідеї, завдяки яким здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки у передових галузях.

НТП є основою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо визначає ступінь технічної досконалості та рівень економічного потенціалу технічного базису виробництва, впливає на технологічний розвиток підприємств через застосування новітніх засобів виробництва, їх раціонального поєднання у новій технології, яка , в свою чергу, створює нові виробничі можливості.