Інтерактивні методики навчання на уроках інформатики

Зміст 

      Вступ

     Реформування  середньої освіти і ті вимоги, що ставляться до випускників, повинні  докорінно змінити навчальні  методики. В умовах переходу від авторитарної педагогіки до гуманістичного розвитку особистості, від накопичення знань до вміння оперувати знаннями, від „одноразової” освіти до безперервної, від поточної організації навчання до індивідуальної.

     Одним  з генеральних завдань реформування освіти в Україні є підготовка освіченої творчої особистості, формування її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цієї проблеми передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, який  скеровано на розвиток особистості учня. У зв'язку з цим педагоги відчувають потребу у введені таких методик, які б допомогли реалізації особистісного підходу до дитини.

     Певні елементи інтерактивного навчання використовували у своїй практиці майже усі педагоги (В.Ф. Одоєвський, Н.А. Добролюбов, Н.Г. Чернишевський, К.Д. Ушинський, А. Макаренко, В.П. Вахтьоров). Розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти у творчості вчителів-новаторів 1970 – 1980-х рр. (Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенкова та ін.), у теорії розвивального навчання. Проблема використання інтерактивних методів навчання активно і всебічно розробляється в останні десятиліття в нашій країні і за рубежем (Т.Е. Коннікова, А.В. Мудрик, В.А. Отрут, Д.И. Фельдштейн, Б.Л. Кричевський та ін).

     Сьогодні  уже неможливо викладати предмети традиційно: у центрі навчального  процесу знаходиться вчитель, учні слухають пояснення, виконують завдання. Введення в школі інтерактивних  методик дає можливість докорінно  змінити ставлення до об'єкта навчання. Підхід до учня, який знаходиться в  центрі процесу навчання, базований  на повазі до його думки,  на спонуканні до активності, на заохоченні до творчості. Він полягає, насамперед, у підвищенні навчально-виховної ефективності занять, і як наслідок – у значному зростанні рівня реалізації принципів свідомості, активності й якості знань, умінь і навичок. Цей підхід  має назву „навчання за методом участі” або інтерактивне навчання, коли створюється можливість обговорення кожної проблеми, доведення, аргументування власного погляду.

     Суть  інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови  постійної, активної взаємодії всіх учасників. Воно ефективно сприяє формуванню навичок  і вмінь,  виробленню цінностей,  створенню атмосфери  співробітництва, взаємодії, дає змогу  педагогу стати справжнім лідером  дитячого колективу.

     Усе це зумовило вибір теми роботи, провідна ідея якої –  дослідити можливість використання інтерактивних методик в навчально-виховному процесі в цілому та на уроках інформатики зокрема.

     Об’єкт  дослідження – методи навчання в школі.

     Предмет дослідження – використання інтерактивних методик навчання.

     Мета  дослідження – теоретично обґрунтувати можливість використання інтерактивних методів в навчальному процесі.

     Об’єкт, предмет і мета дослідження обумовили  такі завдання:

1. Аналіз педагогічної теорії та практики використання інтерактивних методів навчання.
2. Наукове обґрунтування використання інтерактивних методів навчання на уроках інформатики.

     РОЗДІЛ І. інтерактивні методики навчання в школі

1. Інтерактивні методики навчання та їх сутність

     Процес  навчання – не автоматичне вкладання  навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної активної участі в цьому процесі. Цю мету і  переслідує застосування інтерактивних  методик.

     Інтерактивні  методики – це порівняно новий, творчий, цікавий підхід до організації навчальної діяльності учнів.

     Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact”. “Inter” – це взаємний, “act” – діяти. Інтерактивний – здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання.

     У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання (за рівнем активності учнів, рівнем залучення  їх до продуктивної діяльності, за дидактичною  метою, за способами організації  тощо). Голант Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін “пасивне” є умовним, адже будь-яка організація навчального процесу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості.

     При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об’єкта” навчання, має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – тобто джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція-монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один з одним і не виконують жодних творчих завдань.

     При активному навчанні передбачається застосування методів, що стимулюють пізнавальну  активність і самостійність учнів. Учень виступає “суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

     Сутність  інтерактивного навчання полягає в  тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії  всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером учнівського колективу.

     Отже, інтерактивні методики – це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.

     Дослідження проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд) у 1980-х роках, засвідчують, що інтерактивне навчання вможливлює різке збільшення відсотка засвоєння матеріалу, бо впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю. Результати цих досліджень відображено у схемі, яка дістала назву “Піраміда навчання”.

       “Піраміда навчання” демонструє, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного(дискусійні групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших або негайне застосування знань – 90%). Ці дані є середньостатистичними, тому у конкретних випадках результати можуть різнитися, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

     Науковці  виділяють наступні принципи інтерактивного навчання:

     1. Принцип активності. Означає, що для досягнення поставлених цілей кожен учень повинен брати активну участь у процесі спілкування та активно взаємодіяти з іншими.

     2. Принцип відкритого зворотного зв’язку, сутність якого полягає в обов’язковому висловленні членом чи всіма членами групи думок, ідей чи заперечень щодо поставлених завдань. Саме завдяки активному використанню зворотного зв’язку учасники групи довідуються, як сприймаються іншими людьми їхня манера спілкування, стиль мислення, особливості поведінки. Завдяки цьому принципу відбувається корекція мовлення.

     3. Принцип експериментування припускає активний пошук учнями нових ідей та шляхів вирішення поставлених завдань. Цей принцип дуже важливий і як зразок стратегії поводження в реальному житті, і як поштовх до розвитку творчості й ініціативи особистості.

     4.Принцип довіри в спілкуванні. Саме на це спрямовано спеціальну організацію групового простору в ході проведення занять: звичайно використовуваний у роботі прийом розташування учня і вчителя по колу обличчям один до одного, для того щоб змінити в учнів стереотипну установку і уявлення про те, як повинні проводитися й організовуватися заняття і яку роль у них повинен грати вчитель.

     5. Принцип рівності позицій. Він означає, що вчитель не прагне нав’язати учням своєї думки, а діє разом з ними. В свою чергу, учень має змогу побувати у ролі організатора, лідера.

     Нагромаджений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід переконливо засвідчує, що інтерактивні методики сприяють інтенсифікації та оптимізації навчального процесу. Вони дозволяють учням:

     - аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння  навчального матеріалу й тому зробити засвоєння знань більш доступним;

     - навчитись формулювати власну  думку, правильно її виражати, доводити власну точку зору, аргументувати  й дискутувати;

     - навчитись слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

     - моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний  досвід через включення в різні  життєві ситуації;

     - вчитись будувати конструктивні  відносини в групі, визначати  своє місце в ній, уникати  конфліктів, розв’язувати їх, шукати  компроміси, прагнути діалогу;