Історичні регіони України

Директорія УНР прийшла  на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Внутрішня політика .     активну роль відіграв Володимир Винниченко.

 Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

 незважаючи на досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

Зовнішня  політика   Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

Будучи Головним Отаманом військ та головою Директорії УНР, Петлюра намагався протидіяти єврейським погромам,[1] втім не зупинив їх, бо їх чинили переважно банди під проводом отаманів і так званих «батьків» і деморалізовані частини більшовицьких військ. В УНР було засновано Міністерство єврейських справ, неодноразово ухвалювалися документи, які повинні були перешкодити розпалюванню міжнаціональної ворожнечі. Логічно, що законна влада намагалася навести лад на своїй території (1919 року було видано закон, який поновлював смертну кару — були організовані військово-польові суди), а більшовицькі вожді й агітатори провокували безлад і різанину, аби потім прийти в образі «месії».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

54.ЗУНР. виникнення  історична доля.

Західноукраїнська Народна  Республіка (скорочено — ЗУНР; до 13 листопада 1918 року — Українська Держава) — короткочасна держава, створена у  Східній Галичині після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року у Львові. 1 листопада, в результаті Першолистопадового повстання, взяла контроль над більшістю  територій, на які претендувала. 22 січня 1919 року формально об'єдналася з  Українською Народною Республікою, отримавши назву Західні області  Української Народної Республіки (ЗО УНР), що, однак не мало практичних наслідків. Проголошення незалежності ЗУНР викликало крайнє невдоволення Польщі, яка також претендувала на ці землі, що вилилося в польсько-українську війну 1918-19 років, яка завершилася цілковитою поразкою українців і виїздом уряду ЗУНР в еміграцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

55. селянський  повстанський рух. Махно.

Махновський рух — збройна  боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань  у 1918—1921 роках під час Громадянської  війни під керівництвом отамана  Нестора Махна. Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було село Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області) Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму Революційна повстанська армія України у різні часи вела збройну боротьбу проти білогвардійців, австро-німецької армії, радянської влади, а також проти УНР, Гетьманату, Директорії. Створена 5 серпня 1919 року.

Не́стор Іва́нович Махно́ або батько Махно. Гуляй Поле Катеринославської губернії — керівник селянського повстанського руху 1917—1921 років українського козацького походження. Неперевершений тактик ведення партизанської війни, одним з перших почав використовувати «тачанки». Поєднував в своїй програмі сучасні йому ідеї анархізму, комунізму і стародавні ідеї козацької вольниці.

 

 

 

 

 

 

 

56.громадянська  війна в україні 1918-1921.здобуття  та наслідки національно-демократичної  революції.

 Війна́ УНР 1917—1921 — військові дії збройних сил Радянської Росії (Червона армія) проти Армії УНР та інших українських збройних сил з метою ліквідації незалежної Української Народної Республіки.

 

Часом розглядається як складова частина громадянської війни  на території колишньої Російській імперії, а також як війна між  прихильниками незалежної України  зі столицею в Києві (УНР) і Української  Соціалістичної Радянської Республіки (до 1919 відомої як Українська Народна  Республіка Рад) зі столицею в Харкові, яка у 1922 році була включена до складу союзу радянських республік зі столицею у Москві. У війні також брали участь формування самого різного походження — як місцеві, так і з інших країв Європи та Азії. Різними фазами тривала від кінця 1917 до кінця листопада 1921. Призвела до непоправних втрат у тогочасному українському суспільстві (за деякими даними загинув ледве не кожний десятий громадянин України). Закінчилася поразкою військ УНР Києва, окупацією України (крім Галичини, Закарпаття, Волині і Буковини) створенням на теренах України УСРР та вступу УСРР у 1922 р. до складу Радянського Союзу.

ПРИЧИНИ ПОРАЗКИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ

БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ(1917—1921 рр.)

І. Внутрішні фактори

1. Низький рівень національної самосвідомості українців 2. Відсутність єдності між національними силами різної політичної орієнтації.

3. Жорстка внутрішня міжусобиця, хаос усередині країни

4. Численні помилки керівників  Української держави, відсутність  державного досвіду.

5. Не було здійснено  глибоких соціально-економічні реформ

II. Зовнішні фактори

1.На шляху державотворення  постали могутні зовнішні сили, особливо Росія та Польща, які  робили все, щоб ліквідувати  незалежність України.

2.На позиціях невизнання  самостійності України стояли  і російські більшовики, і російські  білогвардійці.

УРОКИ БОРОТЬБИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ (1917—1921 рр.)

1.Слід забезпечувати єдність  усіх національно-патріотич¬них  сил для досягнення спільної  мети — незалежності.

2.Важливість взаємних  поступок, компромісів різних національно-патріотичних  сил, без чого неможлива єдність  їхніх дій та зусиль.

3.Досягнення незалежності  неможливе без глибоких соціально-економічних  реформ, які відкриють перспекти¬ву  поліпшення життя основної маси  населення.

4.Необхідно враховувати  зовнішньополітичну ситуацію, домагатися  підтримки незалежності України  великими державами світу.

 

 

 

 

63. Україна напередодні  та на початку Другої Світовой  Війни.

Так більшість західних і  південних українських земель возз'єднались воєдино 1939 р. Початок цьому процесові  поклав Акт злуки УНР і ЗУНР (1919)

 Трудящі земель, які  повернулись до України, в основному  приязно зустріли частини Червоної  Армії, сподівалися на здійснення  своїх споконвічних прагнень  до возз'єднання народу в єдиній  українській державі, до вільного  розвитку. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові  працювали обрані населенням  Західної України Народні Збори,  які проголосили встановлення  радянської влади і прийняли  декларацію про входження в  СРСР та возз'єднання Західної  України з УРСР. 1-2 листопада Верховна  Рада СРСР, а 15 листопада Верховна  Рада УРСР ухвалили закони  про возз'днання Західної України  з УРСР і включення її до  СРСР.

 У новостворених областях  розпочалися значні політичні  и соціально-економічні зміни.  Було націоналізовано 2000 промислових  підприємств, експропрійовано землі  польських поміщиків і колоністів, було введено безкоштовне медичне  обслуговування і значно розширено  його мережу, зокрема на селі, надано житло в містах біднякам, які мешкали у підвалах, здійснено  українізацію освіти, значно збільшено  кількість українських шкіл (1940 р.  їх діяло 6000).

Проте водночас радянська  влада принесла з собою сталінський  тоталітарний режим. Розпочався демонтаж українських суспільно-економічних  і культурних інфраструктур. Було заборонено політичні партії, крім КП(б)У, репресовано  їхніх лідерів. Припинили свою діяльність громадські, культурні, наукові, торговельні, промислові об'єднання та установи, зокрема "Просвіта", розпущено  українську кооперацію.

 Навесні 1940 р. режим  розпочав насильницьку колективізацію, розгорнув великомасштабні репресії. Хапали всіх - як українців, так  і поляків. Тисячі людей без  попередження, суду чи бодай формального  звинувачення заарештовували, заганяли  у вагони й вивозили до Сибіру  чи Казахстану. Чимало депортованих  гинули цілими сім'ями. За даними  науковців радянська влада депортувала  близько 1200 тис. чоловік (10% населення  Західної України). Негативного розголосу  набув процес над 59 членами  ОУН (переважно школярами і  студентами) у Львові в січні  1941 p., з яких 42 чол. в тому числі  11 дівчат, було засуджено до розстрілу,  інших - до 10-річного ув'язнення.  Незмивною чорною плямою режиму  став розстріл органами НКВС  понад 22 тис. польських офіцерів  під Катанню, Харковом та в  інших місцях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

72. Незалежна Україна  в 90.

Зміни чисельності і складу населення України.

Економічна криза кінця 80-х - початку 90-х років мала негативний вплив на рівень життя населення  України та його відтворення. В 1993 р. чисельність населення України  досягла найвищої за всю історію  позначки - 52,2 млн. чоловік і після  цього пішла на спад, склавши в 2000 р. близько 49,5 млн. чоловік. Це сталося  за рахунок значного скорочення народжуваності, загального постаріння населення та зростання смертності, зменшення  в'їзду з інших республік до нашої  держави та збільшення кількості  тих, хто з різних причин, в першу  чергу економічних, залишав Україну. В 1991 р. смертність перевищила народжуваність на 40 тис., а в 1992 р. — на 100 тис. чоловік. В подальшому поліпшення ситуації не відбулося. Незважаючи на все це, за чисельністю населення Україна  залишається однією з найбільших держав Європи.

Тривалість життя в  Україні майже на 10 років менша, ніж у розвинутих країнах світу. Вдвічі вищим, ніж у країнах Заходу, є рівень дитячої смертності. Високою  є смертність населення у працездатному  віці: кожна третя людина помирає  так і не доживши до пенсійного віку. Катастрофічне низькою є  народжуваність. Чорною тінню нависла  над генофондом України Чорнобильська  катастрофа. За висновками фахівців, її жахливі наслідки можуть проявитися при народженні дітей навіть у  п'ятому-сьомому поколіннях.

Водночас з середини 90-х  років спостерігається процес повернення до села жителів міст. Це пов'язано  з відсутністю в багатьох містах, особливо невеликих, роботи, а значить  і можливостей утримувати сім'ю.

Господарська криза викликала  деструктивні процеси в робітничому  середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало  взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість  зайнятих зменшилась більш як на 25%. Новим явищем стало безробіття, яке  з кожним днем зростало. При цьому  поряд з явним значного поширення  набуло так зване приховане безробіття. Його сутність полягала у тому, що формально  вважаючись трудівниками підприємств, робітники по півроку і більше не працювали чи були зайняті на виробництві 1-2 дні на тиждень. Проблема зайнятості, відсутності нових робочих  місць стала однією з найбільш гострих для України.

Аналогічні процеси відбувалися  й на селі. Криза колгоспно-радгоспної системи, повільне впровадження нових  форм власності призвели до поширення  на селі деструктивних соціальних процесів. Водночас активно йшло формування соціальної групи сільських підприємців - фермерів.

Кризові явища охопили  інтелігенцію. Низький рівень заробітної плати, падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно  позначилися на її складі. Частина  спеціалістів була вимушена зайнятися  нетрадиційною для них комерційною  діяльністю. Внаслідок цього відбувалася  масова декваліфікація кадрів, спостерігався  відплив здібної молоді з науки  й виробництва у комерційні структури, значна кількість учених виїхала  на роботу за кордон.

В особливо складному становищі  опинились найменш соціальне  захищені категорії населення - діти, молодь, пенсіонери.

Протягом більш як 70-річного  існування радянської влади рівень життя населення як у всьому СРСР, так і в Україні був низьким. У другій половині 80-х років СРСР за рівнем споживання перебував на 77-му місці в світі. У першій половині 90-х років незалежна Україна  посідала вже 83 місце.

Мільйони людей опинилися  на межі зубожіння. Були повністю «з'їдені» інфляцією ті скромні заощадження, які громадяни тримали в ощадних  касах. Цей процес населення справедливо  розцінювало як відкритий грабунок. Адже саме ці заощадження, запущені в  обіг, дали можливість «новим українцям» нагромадити значні капітали.