Шпаргалка з "Iсторії України"

Першим  з укр князів Володимир почав карбувати срідні й золоті монети на зразок візантійських. На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його моногранний знак-тризуб. 

10. Соціальна структура  суспільства КР  в ХІ -ХІІ ст.

У X ст. в землеробському суспільстві Київської Русі переважали вільні смерди і невелика група племінної знаті на чолі з князем у кожному племені. Але у зв'язку зі швидким зростанням Київської держави збільшується кількість різних соціальних груп, розширюється етнічний склад. Соціальна верхівка складалася з князівської дружини, так званих «княжих мужів». Дружинники служили князю добровільно, тобто мали право перейти до іншого. Поряд з ними існувало місцеве боярство. У XI ст. вони злилися і створили єдину соціальну групу, політично впливові роди якого спадково займали вищі чиновничі посади у державі і були опорою князя. Значна частина їх володіла великими землями, на яких працювали вільні, напіввільні смерди та раби. У кінці XI — на початку XII ст. завершується формування класу феодалів і утверджуються феодальні відносини. Однак верства бояр не була ізольованою кастою, її поповнювали смерди, які отримали цей привілей завдяки своїм заслугам, діти і онуки «поповичів».

За боярством  йшла міська знать: багате купецтво, промисловці, які займалися торгівлею. Часто  вони були у родинних стосунках з  боярами, займали провідні позиції  у житті міст і разом впливали на діяльність віче. До менш впливових  і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали ремісники, дрібні торговці та ін. Останнє місце в соціальній ієрархії міста займала чернь — ті, хто не мав власності і наймався на «чорну роботу». Юридично вони були вільні, але фактично залежали від міської знаті.

Переважну більшість населення країни становили селяни. Вони мали власне господарство, поле, худобу, платили податки, відбували військову і шляхову повинності. Тобто були незалежними. У XI—XIII ст. ппоширюється боярське землеволодіння, і у зв'язку з цим зменшується кількість незалежних селян, що мають власність, і зростає група, що працює на боярській землі, залишаючись вільними.

У X—XII ст. на Русі існувала досить чисельна група  напіввільних людей — закупів, які  тимчасово втратили свободу, але  могли її відновити. Ці люди брали наперед плату за свою працю або позику і потім відробляли. Кредитори (як правило, боярин, купець або лихвар) мали право його бити «про діло», накладати кару за пошкодження реманенту чи якісь збитки у господарстві. Закон захищав закупа, і він мав право звернутися до суду, якщо феодал його несправедливо покарав. Однак кредитор мав багато можливостей переслідувати цих людей.

На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Джерела холопства: народження від холопів, полон на війні, втеча закупа, продаж збанкрутілого купця та ін. Холоп міг стати вільним, якщо викупиться на волю або феодал звільнить його. Закон прирівнював його до худоби. Він не мав власності. З поширенням християнства становище холопів трохи покращилося. Церква закликала до пом'якшення у ставленні до рабів, радила відпускати їх на волю. Ці «відпущеники» отримали назву «ізгої», бо їм важко було пробитися навіть до такої соціальної групи, як смерди.

Окрему  соціальну групу становили служителі  церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони зі своїми сім'ями, ченці та черниці. Церква намагалася внести у відносини між класами та соціальними групами примирення, пом'якшення стосунків, брала під свій захист найбільш знедолених, розбитих невдачами людей. Вона постійно отримувала підтримку і допомогу влади, мала «десятину», судове мито та ін. Князі, бояри, купці часто дарували їй великі багатства, в тому числі землі, села, навіть міста. Церква швидко збагачувалася, перетворювалася у великого землевласника, а тому підтримувала і виправдовувала соціальний устрій Київської держави.

Таким чином, Київська держава мала феодальний характер, однак її суспільно-політичний і соціально-економічний устрій мав низку своєрідних рис і  особливостей та етапів розвитку. 

11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».

У Київський  державі законодавство вперше з¢явилося з Х ст. Особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. За князювання Ярослава Мудрого був створений перший збірник законів “Руська правда”, який згодом доповнювався іншими князями; таким чином, всього склалися чотири редакції “Руської правди”.

Головним  джерелом “Руської правди” було звичаєве право, що своїми початками сягало родоплемінних часів. Норми звичаєвого права в окремих випадках доповнювалися князівськими постановами, а також практикою судових вироків.

Первісний, найкоротший, текст “Руської правди” не дійшов до нашого часу, але вважають, він був складений десь у 30-х роках ХІ ст. Норми цієї найдавнішої “Правди” відображають суспільні відносини ранньофеодального періоду. Зберігається, хоч і зі значними обмеженнями, інститут помсти. Предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканість і честь дружинної знаті та її військового спорядження, челядь. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

“Правду Ярославичів” складено у 50-60-х роках  ХІ ст. синами Ярослава Мудрого. В ній вже чітко визначено феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі норми спрямовані на захист князівського феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено специфіку феодального права як права-привилею, тобто, неоднакового підходу до захисту інтересів різних соціальних груп. Панівні класи забезпечувалися правовою охороною значно краще, ніж інші верстви населення. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а за князівського дружинника – 80.

Не можна  обійти й той історичний факт, що на розвиток правової системи Київської  держави значною мірою вплинуло запровадження християнства. Церква почала застосовувати різноманітні норми канонічного права, передусім  візантійського, яке виникло на основі римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку...

Мабуть, помилково було б бачити у юридичних  пам¢ятках тільки правові документи, що регулювали майнові відносини, карний кодекс. Вони також доносять до нас і певну картину політичного розкладу сил у Київській державі, певні норми ієрархії підпорядкування, матеріальні основи людських свобод у ранньофеодальному суспільстві. 

12. Міжнародні зв’язки  КР за князів  Володимира і Ярослава

Початок нового етапу розквіту і піднесення пов*язаний з князюванням Володимира Великого. Він виявив себе як мужній воїн, авторитетний політик, тонкий дипломат. Він установив дружні стосунки з : Поляками Мадярами Чехами. В основі його західної орієнтації- прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь.

В наслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи 800 тис. км. квадрат. Та найбільше досягнення Володимира- запроваджня християнства на Русі. Та це пояснювалося насамперед політичними причинами: У 987  за допомогу Візінтії Володимир вимагав видати за нього сестру імператора Анну. Але шлюб із варваром не подобався Візантії, тому Володимир повинен хреститися.

Ярослав Мудрий-син Володимира. Під час  його правління КР пертвор-ся на могутню Європ. державу. Час його правління – час найвищого розквіту і розвитку КР. Всі свої сили він спрямовував на посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію.

Зовнішньополіт. діяль-ть Яросл. спир-ся на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце у міжнар політиці відіграв. «сімейна дипломатія», тобто уклад-ня вигідних союзів та угод шляхом династ. шлюбів: Сам він був одружений з дочкою швед. короля Інгігердою, син Всеволод- з дочкою віз ант. імператора, Ізяслав-з сестрою поль. князя, Святослав- з дочкою нім. цісаря. Три доньки заміж за європ. королів: франц., норвезь., угорськ.

«Сімейна  дипломатія» Я. Мудрого дала змогу  йому стати впливовим європ. політиком, якого історики часто називають  «тестем європи» 
 
 

13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку КР.

Виникнення  і розвиток феодалізму виявляються  насамперед у формуванні та зростанні  феодального землеволодіння. Феодальна  земельна власність є економічною  основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. та археологічні пам'ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та перехід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об'їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у  який входили київські князі, місцеві  князі, бояри.

Із введенням  християнства на Русі великим феодалом стала церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).

Розвиток  феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, але існували у реальному житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення.

Отже, поряд  із класовим поділом суспільства відбувався процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп.

Крім  феодалів, існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодально  залежне населення, раби. 

14. Релігійне життя  КР. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів

Запровадження християнства -- це епохальний поворот  в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного  життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував  провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного  бога - громовержця Перуна. Проте  навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; не захищала багатств і привілеїв феодальної верхівки, що набирала сили; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими країнами. Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. Після офіційного хрещення киян у 988р. християнство стає державною релігією Київської Русі.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший  розвиток Київської Русі:

1.Нова  віра сприяла остаточному розкладу  родового ладу й формуванню  та зміцненню нових феодальних  відносин у східних слов'ян.

2. Православ'я  стало надійним ґрунтом для  створення могутньої, централізованої  самодержавної країни.

3. Прийняття  християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.

4. Нова  віра заклала якісно нові підвалини  в культурній сфері, сприяла  розвитку писемності, літератури, архітектури  та мистецтва.

Водночас  прийняття християнства візантійського зраз-ка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:

1.Православна  церква не стала справжнім  гарантом захисту різних соціальних  верств, вагомою противагою самодержавній  владі.

2. Прилучення  до багатств світової культури  було об-межене

3. Цивілізуючий  вплив Візантії на Русь був затухаючим

Отже, запровадження  християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло  формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню  міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій.