Глобалізація та її наслідки для України

Національна академія державного управління

при Президентові України 

Одеський  регіональний інститут

державного управління 
 
 
 

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ  ТА ЇЇ НАСЛІДКИ

ДЛЯ УКРАЇНИ. 
 
 
 

         Модуль  «Національна безпека України» 

                                  Виконав: слухач I-го курсу вечірньої

                                                             форми навчання за спеціальністю

«Державне управління» Ясиневич С.Л. 

                   Викладач: доц. Усатюк І.Ф. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ОДЕСА – 2011 
 

ЗМІСТ. 

1. Вступ

     2. Глобалізація та її наслідки для України.

3. Висновки.
4. Список використаної літератури.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. ВСТУП.

 

       Термін «глобалізація» сьогодні на вустах в усіх. Для декого глобалізація - це те, що нам потрібно для щастя, інші вважають її причиною всіх наших бід. Незважаючи ні на що, глобалізація - незворотній процес, який стосується нас однаковою мірою і в однаковий спосіб. А раз так, то цей процес, процес глобалізації потрібно вивчати, аналізувати і робити певні висновки і кроки, щоб наша Україна зайняла достойне місце на новій економічній, політичній та культурній мапі світу, а не залишилася на пустій станції дивлячись услід зникаючому за горизонтом поїзду глобалізаційних процесів.

       За те, що питання глобалізації є досить актуальним говорить також і велика увага до цієї теми, за невеликий проміжок часу,  маючи на увазі новітню глобалізацію, з моменту її появи, з боку наукової спільноти. Найбільшого розроблення проблема глобалізації набуває у західноєвропейській науці, яка представлена такими вченими, як: З. Бауман, З. Бжезинський, Д. Белл, Л. Браун, Е. Гор, П. Бергер, П. Бурд’є, П. Бьюкеннан, Б. Вальденфельс, Е. Гідденс, А. Колодко, А. Урсул, А. Уткін, Д. Стігліц, Д. Хелд та інші.

       Окремо доцільно виділити, зокрема, праці таких вчених, як «Глобалізація» І. Веллернстайна, «Зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона, «Глобальний капіталізм» А. Гідденса, «Що таке глобалізація?» У. Бека, «Великий розрив» Ф. Фукуями, «Глобалізація та міжкультурний діалог» У. Макбрайда, «Контури світу у першій половині ХХІ століття і далі» А. Беттлера, «Шок майбутнього» О. Тоффлера та ін., у межах яких і було визначено предметне поле для наукового пошуку закономірностей впливу глобалізації на розвиток сучасного світу.

       Серед вітчизняних учених на особливу увагу заслуговують розробки О.І. Білоруса, І.А. Грицяка, І.Ф. Надольного, В.М. Князєва, І.С. Кравченко, С.В. Майбороди, Т.В. Мотренка, В.І. Мунтіяна, Н.Р. Нижник, Г.М. Немирі, І.В. Розпутенка, С.І. Пірожкова, В.В. Токовенко, В.П. Трощинського, В.О. Шамрая, В. Юрчишина.

       Переважна більшість дослідницьких підходів спрямована на з’ясування сутності впливу процесу глобалізації, представленого різними об’єктивними та суб’єктивними факторами, які суттєво змінюють глобальний світ, усе більше спонукаючи ту чи іншу державу прилаштуватися до нових умов існування, аби, так би мовити, «зіграти за новими правилами» [1, с. 4].

       Отже, з огляду на вищенаведене, метою дослідження в цій творчій роботі є спроба розглянути поняття «глобалізації» та вплив глобалізаційних процесів на розвиток України й місце нашої країни в майбутньому глобальному світі. 

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ  ТА ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ. 

              Сучасні проблеми та тенденції розвитку глобалізаційних процесів досліджуються різними науками та науковими школами, як було вже сказано у вступі, тож однозначного трактування терміна «глобалізація» не існує. Відомий вчений Теодор Левіт, професор Гарвардської школи бізнесу, який увів у науковий обіг даний термін у 1983 році, видавши статтю «Глобалізація», визначав глобалізацію як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються транснаціональними компаніями [2]. Нині переважна більшість фахівців погоджується, що глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграції в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб’єктів, що інтегруються.

       На думку деяких учених, однією з передумов виникнення сучасних процесів глобалізації є початок зародження так званих глобальних форм співіснування людства, які належать до витоків зародження людства, де вже тоді основна роль належала силовим формам «спілкування» між різними племенами та народами. В кривавих битвах створювались та гинули імперії, інколи навіть дуже великі, в межах яких помітно посилювались господарські зв’язки, відбувався взаємовплив різних мов, культур, звичаїв, вірувань. Деякі з них існували досить довго, навіть цілі століття, створюючи тим самим умови для особливо глибокого взаємопроникнення культур та суспільств. Коли розпадались імперії, на їх місці або навіть поряд з ними утворювались інші із зовсім іншою територіальною конфігурацією та іншим складом населення. Попередні культурні зв’язки між народами колишніх імперій втрачались, витіснялись новими і так до безкінечності. Взаємовплив та взаємопереплетіння мов, культур і та інше, нав’язане примусовими об’єднаннями тих чи інших народів у межах певної імперії, було часовим, нестійким та обмеженим цими рамками. Воно ніколи не набувало глобальних масштабів. Проте слід відзначити, що «саме усвідомлення масштабів нашої планети, її форм та обрисів континентів стало можливим завдяки тому, що у вітрила кораблів Х. Колумба, Ф. Магеллана, В. да Гами, Дж. Кука та інших мореплавців ХVІ-ХVІІІ ст. дули вітри економічних та політичних інтересів Іспанії, Португалії та Великобританії», що й стало однією з передумов формування глобальної свідомості людства” [3, c. 4].

       Як відомо, з часом силові методи досягнення економічних та політичних взаємовигод відійшли на задній план, поступившись так званим глобальними торговельним та фінансовим зв’язкам, які протягом ХХ ст. охопили весь світ, надавши тим самим можливість світовій спільноті відчути себе єдиним цілим і таким чином стали «вирішальним локомотивом інтернаціоналізації суспільних відносин, заклавши таким чином підвалини епохи великих суспільних перетворень» [4, с. 13].

       У межах такого підходу розробляє свою концепцію російський учений Ю.В. Яковець, який підтверджує, що процеси глобалізації є зовсім не новими і виникають не сьогодні, «хоча й тисячоліття по тому локальні культури та цивілізації виникали і розвивалися, здавалося б, ізольовано, чисельні нитки культурних, торговельно-економічних зв’язків між ними століття за століттям зміцнювались і примножувались, охоплюючи населену частину земної кулі від півночі до екватора. Це дає всі підстави говорити про історичний процес розвитку людства в цілому, зміну світових цивілізацій» [5, с. 12].

       Приблизно такої ж точки зору дотримується С. Хантінгтон, на думку якого «глобалізація розвивається на фоні загальнопланетарного процесу диференціації локальних цивілізацій”. Відповідно до цього вона являє собою «закономірний процес універсалізації культурних цінностей, підготовлений всією ходою розвитку людства». Це, у свою чергу, дало підстави вченому розуміти під глобалізацією «новий імпульс динаміці та діалогу сучасних цивілізацій» [6, с. 34].

       Як вже було сказано вище, коли говоримо про явище глобалізації, ми є його свідками та учасниками вже віддавна. Світовий масштаб двох воєн у ХХ столітті, міжнародні політичні блоки й пакти, транснаціональні монополії й спільні ринки, міжнародні недержавні організації й молодіжні та жіночі рухи, транснаціональні ЗМІ й Інтернет, як рівно ж Ватикан, Всесвітня Рада Церков, ісламські релігійні об’єднання, екуменічний процес – з багатьма із цих явищ ми вже зжилися, без деяких уже й не уявляємо свого життя. Втім, деякі дослідники вважають, що треба розрізняти так звану «пізню», або «новітню» глобалізацію (часом точкою відліку називаються 60-ті роки ХХ ст.), в якій процеси набули значного прискорення й інтенсифікації [7].

       Як відомо, три – число ледь не магічне, отож дослідники розрізняють три головні види реакцій на явище глобалізації: гіперглобалістичну, скептичну й трансформістську. До першої групи належать ті, кого заворожують економічні й технологічні перспективи, які відкриває глобалізація; ці люди з оптимізмом бачать у майбутньому один світовий ринок, одну глобальну культуру, одне суспільство, кероване глобальними структурами. До другої, відповідно, можна зарахувати тих людей, які у творенні такого моно-світу вбачають реалізацію програми апокаліпсису, появу глобальної диктатури, нівеляцію національних і культурних особливостей, неминуче зіткнення цивілізацій. Третю групу складають ті, хто визнає неоднозначний і суперечливий характер глобалізації, а відтак не поспішають бути пророками щодо її наслідків. Можна легко передбачити, що до першої групи входять ті, кому в процесі глобалізації пощастило і хто користає з її благ. У другій групі опиняються радше аутсайдери – ті, хто чи не найбільше відчуває негативні наслідки глобалізації. Для членів третьої групи потрібно шукати не так соціальних, як філософських характеристик: ці люди твердо пам’ятають, що увесь наш світ і всі породжені ним явища й трансформації зіткані з антиномій. Тому зосереджувати свою увагу лише на одних проявах глобалізації, ігноруючи інші, вони вважають методологічно неправильним.

      Отже, у цьому контексті глобалізацію  доцільно розглядати з двох  точок зору: по-перше – як природне, об’єктивне явище і по-друге – як силовий насильницький процес, що здійснюється в інтересах «глобалізаторів».

       Потрібно збалансовано трактувати суть глобалізації, показуючи, з одного боку, її нові можливості й переваги, з іншого - виклики і загрози. Водночас гіперглобалісти, про що ми вже говорили вище, дотримуються крайнього позитивістського підходу до визначення сутності глобалізації, вважаючи її «найбільш яскравим проявом прогресу, що несе невичерпні економічні і соціальні новації. Новації ці багато в чому є підбадьорюючими, причому не тільки за критерієм достатку невідомих раніше благ і послуг, але і з огляду на усе більш видимі риси нової подоби людства» [8]. Звідси неминучий висновок, що саме глобалізація вирішить долю світового співтовариства. Це змушує нас ще уважніше ставитися до всіх проявів глобалізації, особливо до її соціально-економічних наслідків. Тому, що із всіх векторів глобалізації, як то: економічного, геополітичного, соціального, екологічного, інформаційного, культурного найпотужнішим є звичайно економічний. З огляду на це, потрібно сказати, що суб’єктами цього процесу сьогодні є транснаціональні корпорації (ТНК) і глобальна еліта, яка їх очолює, всі інші об’єкти глобалізації, з тією різницею, що держави «золотого мільярда» самі є водночас і суб’єктом, і об’єктом глобалізаційного процесу.

       Аналізуючи вектори сучасних  міжнародних процесів, розвиток  економіки, можна передбачити,  що ТНК і глобальна еліта  спершу за допомогою міжнародних  організацій, держав-глобалізаторів  підпорядкують собі нації-держави  (зокрема, через скуповування їх економік), а потім і найбільші держави світу – США, Японію, Китай, Францію, Великобританію.

       Отже, втрачається безпека розвитку  націй-держав, вони «розмиваються», світ перетворюється корпоративну  імперію. Національні економіки  в такій системі, як і національні кордони, руйнуються, нації-держави перетворюються в сегменти глобального ринку, де без обмежень панують ТНК [9].

       Тобто, глобалізація поки що  не є інструментом формування  дійсно єдиного світу, де панує  етнічна толерантність, співпраця й співіснування різноманітних етносів та культур, про що заявляють її адепти. Вона уособлює експансію і зовсім не прагне бути засобом взаємодії різних культур і традицій. Здійснюється агресивне насаджування методів ринкового фундаменталізму «відсталим» суспільствам. В економічному аспекті вона також не зближує, а субординує регіони і країни світу, не долає, а закріплює периферійний характер певних країн. Інтерес до їхніх культур і традицій має відверто етнографічний характер.