Шпаргалка по "Истории Украины"

стороні св. архангела  Михайл^ (білим цвітом), на інший -  зображення  білого

хреста; преса - герб ЗС - зображення козака з ружьем на плечі, із  шаблею  і

піком, устромленої в землю поруч із козаком;  гетьманська  булава  -  символ

влади й ін. Значення козацтва: засвоїло пустельні степові  землі;  охороняло

південні рубежі держави;  брало  участь  в  антифеодальных  виступах;  стало

початком нової  укр.ой (козацької)  державності;  внесло  головний  внесок  у

звільнення У від влади Промови Посполитой у ході війни 1648-1654 р.

                                                   13. Запорізька січ

Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в куренях

(військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керував

Січчю за допомогою  козацької верхівки - старшини. Козаки робили успішні

походи в Крим і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По ріках

і морю вони плавауцкли на невеликих човнах, видовбаних із цілого дерева,

які називалися чайками. По краях прикріплювалися зв'язання з очерету, що

надавало додаткову  стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки

основою їхнього  війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті

козаки починають  активно використовувати вогнепальну  зброю - пищали,

пістолі, невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, які у

випадку нападу татар, козаки встановлювали у квадрат і вели сильний

вогонь по татарах. Прорватися в середину квадрата було дуже важко, і

звичайно татари відступали. 

Складаючись під верховною протекцією спершу польського, потім

російського уряду, тимчасово під заступництвом кримського хана,

запорізькі козаки в усі часи свого історичного  існування керувалися власним, звичайно щорічно що змінювалось і неодмінно  неодруженим

начальством. 

Запоріжжя стало  зародком нової української державності. Козаки створили

органи влади, які  поступово зосереджувалися в  руках козацької

адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків,

так і на тих  людей, що мешкали за межами Запоріжжя  в укріпленнях —

"паланках". Кіш  очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали

виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання

військового та політичного  характеру розглядалися на засіданнях

Військової ради. Згідно із звичаєм правом на них  міг бути присутнім

будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того

чи іншого питання  потрібна була воля всього товариства, але два рази на

рік — 1 січня і 1 жовтня — вона збиралася обов'язково. 

Існували також  ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони

збиралися для  вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей

скликали і сходки в паланках. 

Підкреслимо такий  факт: на Запорізькій Січі державна система народилася

з військової організації, тому державні органи,

адміністративно-територіальна система, посади були як військовими

одиницями, так  і державними. 

Кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул і військовий писар

становили військову  старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1

січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та

судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке

Військо, передаючи  свої повноваження наказній старшині. 

Кошовий отаман з'єднував  у своїх руках військову, адміністративну,

судову й духовну  владу. Його влада не була абсолютною: він звітував

перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном

перебування на посаді. У воєнний час кошовий був «головним командиром»,

«фельдмаршалом» війська й діяв як зовсім необмежений  диктатор: 

він міг викинути неслухняного за борт човна або ж  на шиї з мотузкою

тягти його за важким обозом; 

у мирний час він  був «конституційним монархом»  Запоріжжя й тому управляв

всією областю  козацьких вільностей з їх паланками, селищами, зимівниками

й бурдюгами ; 

виконував роль верховного судді над всіма провиненими й злочинцями, і

тому карав винних за провини й визначав страту лиходіям за злочини; 

вважався верховним  начальником запорізького духівництва  й тому приймав і

визначав духовних осіб з Києва в січові й паланочні церкви. 

Обов'язки кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на раді

всіх чинів, що випливали за ним, узаконював розподіл «по лясам» землі,

косовиць, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий добуток,

військові доходи, царську платню, приймав нових  осіб у Січ, відпускав

старих козаків  із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав

ордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусідніми

державами. Але  при всій своїй силі кошовий отаман, однак, не був

необмеженим владарем запорізького війська. Життя кошового отамана, як і

інших старшин, анітрошки  не відрізнялася від життя інших козаків. 
 

Військовий суддя  був другою особою після кошового отамана в запорізькому

війську; як і кошовий  отаман, він обирався на військовій раді із

простого товариства. Суддя був охоронцем тих предківських звичаїв і

віковічних порядків, на яких ґрунтувався весь лад козацького життя; у

своїх рішеннях він керувався не писаним законом, як зовсім не існуючим у

запорізьких козаків, а переказами або традиціями. Обов'язком військового

судді було судити винних; він розглядав карні й  цивільні справи й чинив

суд над злочинцями, залишаючи остаточний вирок суду вирішувати кошовому

отаманові або  військовій раді. Зовнішнім знаком влади військового судді

була велика срібна печатка, він зобов'язаний був тримати  її при собі під

час військових зборів або рад і прикладати до паперів, на яких

встановлювалось рішення всієї ради. Суддя, як і кошовий отаман, не мав

ні особливого житла, ні окремого стола, а жив і  харчувався з козаками

свого куреня. Головним прибутком судді було царське  жалування. 

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався

товариством на загальній  раді й завідував всіма письмовими справами

запорізького війська. Обов'язок писаря був у Запоріжжі настільки

важливим і відповідальним, що якби хто інший, замість нього, насмілився

писати від імені  коша кому-небудь або приймати листи, що надсилають на

ім'я писаря, того без пощади б стратили . Значення військового писаря в

Запоріжжі було дуже велике. Вплив військових писарів  був дуже важливим

на Запоріжжя, тому що більшість із них залишалися на своїх посадах

протягом багатьох років беззмінно. Зовнішнім знаком достоїнства

військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця - каламар. 

Військовий осавул, так само, як кошовий отаман, суддя  й писар, обирався

козацькою радою  із простих козаків низового товариства; обов'язки

військового осавула  були дуже складні: він спостерігав за порядком і

благополуччям між  козаками в мирний час у Січі, і військове в таборі;

стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового або всієї

ради, як у самій Січі, так і у віддалених паланках війська; робив

наслідки із приводу  різних суперечок і злочинів у середовищі сімейних

козаків запорізького посольства; заготовляв продовольство  для війська на

випадок війни, приймав  хлібну й грошову платню й, за наказом  кошового,

розділяв його згідно посади кожного старшини; охороняв всіх запорізьких

вільностей, що проїжджали по степах; захищав інтереси війська на

прикордонній лінії; посилав поперед війська для  розвідки про ворогів;

стежив за ходом  битви під час бою; допомагав тій або іншій стороні в

жаркі хвилини  бою. Зовнішнім знаком влади запорізького військового

осавула була дерев'яна  тростина, на обох кінцях скована срібними

кільцями, що він  зобов'язаний був тримати під час військових зборів.

Життя й доходи військового осавула були такі ж, як і військового писаря;

але платні він  одержував 40 рублів у рік. У помічники військовому

осавулу вибирався  військовий підосавульний, а на випадок війни військовий обозний, що відав артилерією і військовим продовольством і

розділяв всі  праці осавула. 

Посада курінних отаманів, названих просто «отамання», числом 38, по

числу куренів  у Запорізькій Січі , як і інші, була виборна; у курінні

обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий, іноді з колишньої

військової старшини, а більшою частиною із простих  козаків; вибір

курінного отамана  відомого куреня становила приватна справа тільки цього

куреня й виключав втручання козаків іншого куреня. Курінні отамани

насамперед виконували роль інтендантів у Січі; прямою їхнім обов'язком

були доставка провізії й дров для власного куреня й зберігання грошей і

майна козаків  у курінній скарбниці; тому в курінного  отамана завжди

перебували ключі  від скарбниці, які в його відсутність ніхто не смів

брати, якщо на те не було дозволу від курінного. Курінні отамани

піклувалися про козаків свого куріння, як батьки про власних дітей і, у

випадку яких-небудь провин з боку козаків, винних карали тілесно, не

просячи на те ні в кого дозволу. Улюблених курінних отаманів запорізькі

козаки слухалися  іноді більше, ніж кошового або суддю, і тому часто

через курінних отаманів кошовий отаман у важких і небезпечних  питаннях

або випадках діяв і на настрій усього війська. Нездатних, п'яниць,

недбалих або  просто що не зуміли сподобатися козакам курінних отаманів

козаки негайно  скидали й навіть іноді страчували. 

Після військової старшини й курінних отаманів випливали так звані

«батьки» або  «старі», «сивоусі діди», «знатні радці», тобто колишні

військові запорізькі старшини, що посади залишили свої, по старості

років і через  хворобу, або залишивши їх іншим  після військової ради.

Досвідченість, прославлена  відвага, розпачливе молодецтво замолоду -

давали їм право на величезний моральний авторитет у середовищі

запорізького війська. Це були «стовпи» усього низового війська, носії