Шпаргалка по "Истории Украины"

Інтенсивно йшов розвиток товарно-грошових відносин. Річ  Посполита відкриває Україні  шлях до європейської торгівлі сільськогосподарською  продукцією через балтійські порти. З українських земель в Західну  Європу вивозиться худоба, зерно, поташ, вовна, віск та ін. Одночасно пожвавлюється  і внутрішня торгівля, збільшується кількість ярмарків. До найбільших ярмарків у Києві, Кам'янці, Львові, Луцьку з'їжджалися купці з усієї  України та сусідніх країв. У містах поширювалась також постійна торгівля через крамниці.

Серед української  знаті після Люблінської унії посилилась полонізація, Примусово  насаджувалась польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден  єзуїтів. Крім того, спольщена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливість швидкого просування на державній службі.

Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщани, частина дрібної  та середньої шляхти - противились  окатоличенню і захищали православну "грецьку" віру.

В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства - організації, що здавна існували при  церквах. В другій половині XVI ст. їх діяльність набуває як культурно-просвітницького, так і політичного характеру. Головну роль серед братств відігравало Львівське Успенське братство, якому патріарх надав у 1587 р. право ставропігії - непідлеглості місцевому єпископу. До братств могли входити представники різних станів, тому їх вважали установами загальнонаціональними. Вони перетворились у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви, і це викликало занепокоєння українських православних ієрархів. Більшість з них була згодна на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах з католицьким кліром. Про це свідчила нарада єпископів у Белзі, що відбулася 1590 р.

Одночасно до унії прагне римська курія, щоб поширити таким чином своє панування на українські землі. Особливе занепокоєння в Римі викликає утворення в 1589 р. Московської патріархії, яка могла  стати могутнім конкурентом папі римському у боротьбі за Україну  і Білорусь.

У 1595 р. в Кракові  відбулась нарада за участю єпископів  Кирила Терлецького, Іпатія Потія і  сенаторів-католиків, де були вироблені  умови унії. Зберігаючи православну  літургію, обряди, звичаї, православні  ієрархи приймали верховенство папи і визнавали деякі догмати  католиків. Того ж року єпископів  прийняв папа Климент VIII і урочисто проголосив унію. Але через численні протести противників унії з приводу так званого "об'єднання церков" було вирішено скликати у 1596 р. в Бресті церковний собор.

Слід підкреслити, що єдиного собору так і не відбулося, оскільки учасники його відразу ж  розкололись на два протилежних  собори - уніатський і православний, що відбувались під посиленою  охороною. Уніати зібралися в Миколаївській  церкві, на їхньому боці були митрополит київський Рогоза,.5 єпископів, посланці папи римського, значна частина магнатів і шляхти. Православний собор відбувався в будинку князя Острозького, серед його учасників було лише два  православних єпископи - львівський Балабан  і Перемишлянський Копистенський, - але більшість архімандритів  і більшість (понад 200) представників  православного духовенства. Тут  же були і делегати від міщанства, представники константинопольського  та олександрійського патріархів, белградський митрополит. Натхненником православного  собору і його опорою став багатий  український магнат князь Костянтин  Острозький.

На уніатському  соборі була проголошена екскомунікація (тобто позбавлення духовної влади) єпископів Балабана і Копистенського, що не прийняли унії. Православний собор, навпаки, оголосив екскомунікацію митрополита  і єпископів, які перейшли в табір  уніатів, відкинув унію, ухвалив проти  неї протест і надіслав його з  делегацією до короля. Уніати після  проголошення унії присягнули на вірність папі римському, і їх рішення були затверджені польським королем  Сигізмундом Ш. Тільки завдяки підтримці  польської влади на їхньому боці була очевидна перевага. Уніати отримували тепер від держави більшість тих привілеїв, що їх мала католицька церква Православна церква після собору опинилась фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви, їх майно, прихильники православ'я зазнавали утисків і переслідувань.

Таким чином, в  результаті Брестської церковної унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню  полонізації українського населення. Але широкі маси українців: селянство, міщани, нижче духовенство, козаки, частина шляхти вперто боронили свою "грецьку" віру.

Розгорілась запекла  полемічна суперечка між прихильниками  та противниками унії в літературі. У1597 р. єзуїт Петро Скарга видав  свою працю "На захист Брестської унії", в якій він звинувачував учасників  православного собору в єресі  і доводив його неправомочність. У відповідь вийшла робота "Апокрисис" Мартина Броневського, де засуджувались  махінації єпископів-уніатів і  доводилась законність православного  собору. З боку уніатів з'явився твір "Антиапокрисис" Іпатія Потія, і  суперечка тривала далі з невтомним  завзяттям.

Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 р. на союз із протестантами  Речі Посполитої, серед яких найважливішу роль грали реформати, лютерани і  гусити. На кожному сеймі учасники союзу активно намагалися відстояти  права православних, вимагали повернення захоплених уніатами монастирів і храмів. Але навіть у випадку прийняття  сеймом ряду постанов в інтересах  православних, ці рішення не виконувались. Співвідношення сил продовжувало схилятися  на користь уніатів.

Феодальний, національний, релігійний гніт посилювався на українських  землях. Це не могло не привести до великих  кривавих повстань.