Шпаргалка по "Истории Украины"

1Входження України до складу СРСР

Курс  на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду  Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала  широкий набір засобів — від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.

Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий—березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.

Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали  протокол про передання РСФРР  свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. — Інститут міжнародних відносин).

Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню  СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з  незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип — принцип рівних прав у складі федерації.

10 грудня  на VII Всеукраїнському з'їзді Рад  було схвалено Декларацію про  утворення СРСР і проект основ  Конституції СРСР. З'їзд звернувся  до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.

2.Товариство українських поступовців

Товариство  Українських Поступовців (ТУП) —  таємна понадпартійна політична  і громадська організація українців  в Російській Імперії, постала 1908 з  ініціативи членів колишньої Української  Демократично-Радикальної Партії для координації українського національного руху і його оборони від посиленого наступу російського уряду і російського націоналізму в добу реакції після розпуску 2 Державної Думи (червень 1907).

3.Опришки

Опришки — учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської шляхти, молдавських феодалів, угорських та австрійських поміщиків у XVI — 1-й половині XIX століттях.

4.Суть  Кревської унії  полягає в

У 1385 р. було укладено Кревську унію. Її суттю було включення Литви до складу Польської дер¬жави. За умовами унії литовський князь Ягайло, одружуючись з польською королевою Ядвігою, отриму¬вав титул короля Польщі. Він зобов'язувався окатоличити литовців та назавжди приєднати всі землі Литви до Польщі, включаючи українські і білоруські.

 Причиною  Кревської унії було прагнення  Литви та Польщі шляхом об’єднання  посилити свої держави перед  загрозою від Тевтонського ордена (територія Східної Прусії, Латвії, Естонії) та Московського князівства.

 Наслідки Кревської унії були такими: припинялися зіткнення між Польщею та Литвою. Їх військові сили об’єдналися для боротьби з Тевтонським орденом. Казна Литви перейшла на потреби Польщі. Українські землі почали передаватися польським феодалам.

5.Наслідки полтавської битви

закінчився  період шведського панування, Росія  почала звільнятися від свого  старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала  колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава.

6.Руська  правда

«Руська правда» - звід законів, найвідоміша  пам'ятка давньоруського княжого законодавства, що регламентувала внутрідержавні феодальні  відносини Київської Русі. «Руська  правда» - основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Давньоруської держави.

7.Значення  прийняття християнства

Перехід до християнства мав величезне історичне  значення й позначився на всіх сферах життя давньоруського суспільства.

 Воно  допомогло обєднати східних славян  в єдине давньоруське суспільство, створило духовну основу російської державності. Став християнином, людина переставала себе відчувати тільки частиною будь-якого місцевого колективу (родини, громади, племені, надалі - стани), він все більше усвідомлював себе російським православним, що стало в низах суспільства повними синонімами.

 Християнська  церква, прагнучи до стабільності, засуджувала як соціальні протести  і насильство з боку низів  суспільства, так і надмірну  тягу до багатства і насильство  з боку його верхів. При цьому  вона формувала терпимість до ближнього і повагу до владі, тому що нема влади не від Бога.

 У  цілому, християнство, різко протиставляючи  ідеальне матеріального, сприяло  духовному розвитку людини.

5. Прийняття  християнства спричинило за собою  і якісні зрушення в розвитку культури. Розповсюджується писемність, літописання, зявляються перші рукописні книжки, переважно церковного змісту. Завдяки Візантії та Болгарії Русь познайомилася з досягненнями античної культури. Прийняття християнства спричинило зародження камяного зодчества, виникнення іконопису, фрескового живопису. У монастирях велося літописання. Великі церковні храми типу Софійського собору в Києві ставали центрами духовного життя, символами могутності і святості Русі.

5. Православна  церква не утворювала тільки, а й виховувала давньоруське суспільство. Вона помякшувала звичаї, наполегливо боролася проти багатоженства та інших язичницьких пережитків. Церква виступала і проти рабства.

8.Переяславський договір 1654 р.- залишив свободу народу цілою і непорушною"

9.Берестейська унія-рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

10.Гадяцький  договір-угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

11.Запорізька  січ-військово-суспільний і духовний центр українського козацтва раннього нового часу. Головний осередок нереєстрового Війська Запорозького наприкінці 15 — середині 17 століття. Політично-адміністративний центр держави Війська Запорозького Низового з другої половини 17 — кінця 18 століття. Розташовувалася за дніпровими порогами, в сердній течії Дніпра. Протягом раннього нового часу існувало вісім Запорозьких Січей.

12. Магдебурзьке право  — міське право за феодалізму, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріпляло права міських станів — купців, міщан, ремісників. Виникло в 13 ст. у м. Магдебурзі (Німеччина), звідси й назва. Магдебурзьке право встановлювало порядок виборів і функцій органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. У 15—17 ст. Магдебурзьке право дістала більшість міст України, у т. ч. Переяслав, Полтава, Гадяч, Золотоноша, Лубни, Кременчук, Миргород, Прилуки, Пирятин, Ромни та ін. На зміст і форму Магдебурзьке право на Правобережній і Лівобережній Україні впливали місцеві умови, а також норми звичайного права. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники міської верхівки) — справами міщан. Положеннями Магдебурзького права керувалися й полкові суди. Норми Магдебурзького права використовувалися при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права на Україні у 18—19 ст. Фактично застосовування Магдебурзького права на Україні припинилося після запровадження у 1781 р. "Установлення про губернії" і створення нової судової системи. Указом 1831 р.  Микола І скасував Магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р. 

13.Легіон січових Стрільців-українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914-18. У серпні 1914 Головна Українська Рада у Львові створила Бойову управу УСС, яка звернулась до австрійського уряду з проханням дозволити сформувати Легіон Українських січових стрільців. Попри  отриману згоду, від перших днів створення частини їй чинилися перешкоди. На прохання відкликати з військ 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16, серед них Г. Коссака, С. Горука, В. Дідушка, Д. Вітовського та ін. Для ЛУСС австрійці передали 100 однозарядних крісів, які ще 1888 були зняті з озброєння. Всього до ЛУСС зголосилось 28 тис. Галичан, яких вистачило б на формування двох піхотних дивізій, але уряд і польські політичні кола, побоюючись створення українського війська, обмежили чисельність 2-ма тис. Основна маса галичан – понад 100 тис. – була мобілізована до частин, які відправлено подалі від України, на італійський фронт. Невишколених січовиків австрійське командування вирішило одразу ж кинути на фронт проти наступаючих російських військ, де на легіон чекала неминуча загибель..

14.Люблінська  унія-угода про об'єднання Королівства Польського та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу — Річ Посполиту, що була затверджена у місті Любліні 1 липня 1569 року.

15.Литовські  статути-Кодекси права Великого князівства Литовського, що діяли па захоплених ними українських землях. Протягом 16 ст. було видано три Литовські статути: у 1529 ("Старий"), 1566 ("Волинський") і 1588 рр. ("Новий"). Литовські статути використали поточне законодавство, судові постанови, російське, римське, польське, німецьке та звичаєве право Литви, України тощо. Норми Литовських статутів спрямовані на захист приватної власності (особливо земельної), закріплювали станові привілеї феодалів. Найрозробленішим був Литовській статут 1588 р., в якому значною мірою зберігалися основні засади давньоруського права. Діяв до 1840 р. У 1614 р. його перекладено і видано польською, а згодом російською, французькою і латинською мовами. Найпоширенішим на Україні було видання 1614 р. польською мовою та його переклад 1811 р. російсько мовою. Литовські статути були використані при складанні Соборного уложения 1649 р.,  "Прав, за якими судиться Малоросійський народ",  "Суду і Розправи".

16.Коломацькі статті –міждержавний договір, укладений 25 липня 1687 на річці Коломак (тепер це Коломацький район Харківської області) між новообраним гетьманом України Іваном Мазепою й козацькою старшиною, з одного боку, та московськими царями Іваном і Петром та царицею Софією, з другого. Договір складався з 22 пунктів (статей). В основу Коломацьких статей було покладено попередні українсько-московські договори, затверджені козацькими радами при обранні гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича. Коломацькі статті, в основному, повторювали з деякими змінами текст Глухівських статей 1669 року та містили кілька нових пунктів.